Підручник по Всесвітній історії. 10 клас. Щупак - Нова програма

§ 13. Німеччина. Становлення Веймарської республіки. Прихід до влади нацистів

1. СТАНОВЛЕННЯ ВЕЙМАРСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

31 липня 1919 р. на засіданні Національних зборів у Веймарі було прийнято нову Конституцію Німеччини.

Пригадайте результати Листопадової революції в Німеччині.

Основний зміст Веймарської конституції:

• проголошувались свобода слова, преси, зібрань, союзів, загальне і рівне виборче право (для громадян, чоловіків і жінок, від 20 років);

• гарантувалась недоторканність приватної власності (що поклало край спробам «соціалізації» промисловості);

• зафіксовано низку соціальних завоювань періоду революції (визнавалися профспілки, право на колективний договір, право робітників створювати ради на підприємствах);

• закріплено ліквідацію монархії та встановлення республіки;

• зберігався поділ Німеччини на «землі» (території), кожна з яких мала свій парламент (ландтаг) і свій уряд;

• законодавча влада належала загальнонімецькому парламенту — рейхстагу;

• президент, який обирався на сім років загальним голосуванням, одержав широкі права. Президент призначав уряд, відповідальний перед рейхстагом. Глава держави був головнокомандувачем збройних сил.

Нова конституція Німеччини була однією із найдемократичніших у світі.

2. СТАНОВИЩЕ В КРАЇНІ ПІСЛЯ ПІДПИСАННЯ ВЕРСАЛЬСЬКОГО ДОГОВОРУ

Підписання Версальського договору загострило становище в країні. Німеччина повертала Франції провінції Ельзас і Лотарингію, передавала Франції вугільні шахти Саару. Сама Саарська область, населена здебільшого німцями, на 15 років переходила під управління Ліги Націй.

Польщі передали Познань і Західна Пруссія, окремі райони Східної Пруссії і Померанії, здебільшого заселені поляками.

До Бельгії відійшли округи Ейпен і Мальмеді, до Данії — Північний Шлезвіг. Чехословаччині передали Тульчинський округ.

Під управління Ліги Націй перейшла Мемельська область у Прибалтиці, а в 1923 р. місто Мемель (Клайпеда) було передано Литві.

Найвпливовішим державам Антанти роздали німецькі колонії (як підмандатні території Ліги Націй). Крім цього Німеччина зобов’язана була виплатити репарації сумою 132 млрд золотих марок. На неї також покладалися витрати на утримання окупаційних військ на лівобережжі Рейну.

Німецька армія скорочувалася до 100 тис. осіб, загальну військову повинність замінили вільним наймом. Розпустили німецький генеральний штаб, регламентували виробництво зброї. Німеччині заборонялося мати важку артилерію, танки, підводні човни, військову авіацію. Повністю демілітаризованою повинна була стати Рейнська область.

Таким чином, Німеччина за умов несправедливого Версальського договору опинилась у складних економічних умовах. Цей чинник, а також національне приниження сприяли піднесенню реваншистських і шовіністичних настроїв у суспільстві.

«Це моє!». Франція забирає Ельзас і Лотарингію. Карикатура. 1919 р.

Пригадайте, коли і за яких обставин Ельзас і Лотарингія увійшли до складу Німеччини.

Історичні подробиці. А вже 28 червня 1919 р. у Дзеркальному залі Великого Версальського палацу, де в 1871 р. було проголошено створення Німецької імперії, міністр закордонних справ Г. Мюллер і міністр юстиції І. Белль поставили свої підписи під принизливим договором. Згода Німеччини на грабіжницький договір великою мірою була викликана побоюванням зростання більшовизації країни у разі продовження конфронтації з Антантою.

3. НІМЕЧЧИНА У 1920-х РОКАХ

Вихід на політичну арену нацистів. За складної соціально-економічної та політичної ситуації на арену вийшла створена в 1919 р. Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини (НСДАП).

У перші роки свого існування націонал-соціалісти (нацисти) не мали великого впливу. Першими рекрутами нацизму були фронтовики, безробітні, розорені селяни; незатребувані суспільством молоді люди, люмпени і просто зневірені в усьому невдахи. Нацисти вміло спрямовували гнів цих людей на євреїв, які нібито зайняли їхні місця в установах і на підприємствах, а також на комуністів, соціал-демократів, парламентарів, називаючи їх «зрадниками Німеччини». Нацисти закликали німців до реваншу за поразку у війні.

Рурська криза. 13 листопада 1922 р. уряд сформував великий підприємець Вільгельм Куно. Не бачачи інших можливостей боротьби з кризою, його уряд вирішив призупинити поставки вугілля у Францію в якості репарацій.

Історичні подробиці. Рурський регіон здавна був економічним серцем Німеччини. У 1920-і роки тут видобували 72 % вугілля, виробляли 50 % чавуну і сталі. 10 січня 1923 р. уряди Франції і Бельгії заявили, що направляють до Рура «місію інженерів» для забезпечення репараційних виплат, а з ними — «війська для їх захисту». Фактично це означало франко-бельгійську окупацію Рура. Рейхсканцлер В. Куно закликав німців до пасивного опору. Розпочалися страйки шахтарів, блокада залізниць. 31 березня 1923 р. французькі війська розстріляли маніфестацію робітників в Ессені. Після цього відбулося небачене: навколо німецького уряду згуртувалися всі політичні сили Німеччини, включно з комуністами і нацистами. Але опір німців не дав позитивних результатів.

У серпні 1923 р. кабінет В. Куно змушений був подати у відставку.

Репараційні поставки вугілля довелося відновити. Це посилило економічну кризу. Розпочалася гіперінфляція, полиці німецьких магазинів були спустошені. За серпень-листопад 1923 р. ціни зросли у 854 тис. разів.

Нацистський «Пивний путч» у Мюнхені. 8 листопада 1923 р. лідер нацистів А. Гітлер разом із штурмовиками з СА (напіввійськові формування НСДАП) увірвалися в один з мюнхенських пивних барів. Він вистрілив у стелю, а потім проголосив програму свого майбутнього національного уряду.

«Пивний путч» швидко ліквідували. Гітлер і його спільники були засуджені на короткий термін тюремного ув’язнення, однак незабаром їх звільнили.

Активізація ліворадикальних сил. В умовах погіршення економічної ситуації активізувалися і ліворадикальні сили. В Тюрінгії і Саксонії були створені робітничі уряди, які очолювали комуністи і ліві соціал-демократи. Користуючись невдоволенням населення, Комуністична партія Німеччини намагалася організувати повстання в Гамбурзі (жовтень 1923 р.), але воно було швидко придушене. Фактично повстанням ліворадикалів керував Комінтерн.

Економічна стабілізація. З 1924 р. розпочалася стабілізація економіки Німеччини. Вирішальну роль у цьому відіграли мільярдні позики, надані США і Великою Британією в межах реалізації плану Дауеса. Вихід промисловості з кризи супроводжувався посиленням процесів монополізації. Створений у 1925 р. хімічний концерн «І. Г. Фарбеніндустрі» відразу став найбільшим у Європі.

У 1928 р. на 8 % був перевищений довоєнний обсяг промислового виробництва. Пришвидшеними темпами розвивалася важка промисловість, відбувалася модернізація виробництва.

За загальним обсягом промислового виробництва Німеччина вийшла на друге місце у світі після США.

Пауль фон Гінденбург

Політичні процеси. У квітні 1925 р. президентом країни обрали Пауля фон Гіденбурга, який був головнокомандувачем німецьких військ у роки Першої світової війни.

Але поступово підсилювалося протистояння між впливовою СДПН, яка була лідером серед лівих партій, та правими і правоцентристськими партіями (партія Центру, НННП — Німецька національна народна партія й ін.). НННП займала націоналістичні позиції, нерідко змикалася з нацистами.

На лівому політичному фланзі посилювалася взаємна ворожість між соціал-демократами і комуністами.

4. КРИЗА ВЕЙМАРСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

На початок 1933 р. кількість безробітних наближалося до 9 мли. осіб, що становило половину найманих робітників.

Дрова, іграшки, шпалери стали дорожчими за паперові гроші. Буханець житнього хліба, що коштував до війни 0,29 марки, на піку інфляції продавався за 430 млрд. марок; кілограм вершкового масла подорожчав з 2,70 марки до 6 трильйонів; пара ботинок коштувала більше 30 трильйонів. В останні місяці 1923 р. заробітну платню стали виплачувати щодня, а іноді й двічі надень, щоб люди змогли витратити гроші до нового стрибка цін. За один американський долар давали 4.7 трильйони німецьких марок.

У зв’язку зі складним станом економіки Німеччина практично не могла виконати план Дауеса. У 1930 р. був остаточно затверджений план Юнга, що передбачав дострокове припинення окупації Рейнської області. Скорочувалася загальна сума репарацій, зменшилися щорічні платежі.

Німецькі виборці розчаровувалися в усіх політичних силах, лідерах. Наслідком політичної кризи стала урядова криза, яка практично не припинялася наприкінці 1920-х і на початку 1930-х років.

У вересні 1930 р. на парламентських виборах перемогу здобули соціал-демократи, які одержали 143 мандати, комуністи — 77, у центристи — 68. На друге місце вперше вийшли нацисти. За них в умовах кризи проголосувало 6,5 мли виборців, і вони отримали 107 з 577 мандатів у рейхстазі.

У березні 1932 р. А. Гітлер вперше висунув свою кандидатуру на президентських виборах, але перемогу виборов П. Гінденбург, випередивши і лідера НСДАП, і комуніста Е. Тельмана.

Історичні подробиці. Ідейні джерела соціал-демократів — такі самі, як і в комуністів — ідеї утопічного соціалізму. Але головним протиріччям між комуністами і соціал-демократами полягало у тому, що соціал-демократи виступали за реформи, а комуністи, керовані Комінтерном — за революційні, радикальні зміни суспільства. У боротьбі між собою і за суспільний вплив комуністи і соціал-демократи на перший план висували ідеологічні суперечності, різне бачення процесу розвитку людства. В результаті і комуністи, і соціал-демократи значною мірою втратили вплив у своїх країнах на хід подальшої політичної боротьби. У Німеччині цим, зокрема, скористались нацисти.

На початку червня 1932 р. новий канцлер Ф. Папен був змушений розпустити парламент. Безпартійний глава кабінету вдався до такого заходу, щоб одержати в парламенті підтримку нацистів, на яких він дуже розраховував.

Адольф Гітлер (1889-1945 рр.) — політичний і державний діяч Німеччини, рейхсканцлер (1933-1945 рр.), лідер Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСДАП), один із ідеологів націонал-соціалізму. Один із головних винуватців розв’язування Другої світової війни, відповідальний за геноцид, злочини проти людськості. Народився у австрійському містечку Браунау, у родині митного чиновника Алоїза Гітлера і Клари Пельцль. Навчався в реальному училищі в м. Лінц, у вересні 1904 р. Гітлера за погану успішність попросили залишити училище. У 1903 р. не стало його батька, а в 1907 р. померла мати. Поховавши її, він поїхав у Відень, де вдруге намагався вступити до Віденської академії мистецтв, але безуспішно. У Відні Адольф зближується з радикальними політичними колами, стверджується в антисемітських поглядах. У серпні 1914 р. Гітлер вступив добровольцем до німецької армії. Був нагороджений Залізним хрестом першого класу. Капітуляцію Німеччини і листопадову революцію Гітлер зустрів з неприхованою люттю. Комуністів, соціал-демократів, ліберальних політиків він вважав зрадниками батьківщини. Восени 1919 р. вступив до Німецької робітничої партії, пізніше перейменованої в НСДАП, у червні 1921 р. Гітлер фактично стає керівником НСДАП. Гарний організатор, талановитий оратор, Гітлер міг гіпнотично впливати на людей, грати на їхніх інстинктах. За організацію Мюнхенського путчу Гітлера засудили на п’ять років. За дев’ять місяців перебування у в’язниці написав книгу «Майн Кампф» (Mein Kampf, «Моя боротьба»), де виклав свою позицію щодо «расової чистоти», оголосивши війну євреям, та заявив, що Німеччина має панувати у світі. 30 січня 1933 р. Гітлера став канцлером Німеччини, після чого встановив нацистську диктатуру. Гітлер організував охоронні загони СС, заснував концентраційні табори, модернізував армію. Був відповідальним за воєнні злочини, масові вбивства мирного населення окупованих територій, Голокост. Гітлер разом з дружиною Євою Браун покінчив життя самогубством у своєму бункері в оточеному Берліні 30 квітня 1945 р.

Рейхсканцлер Адольф Гітлер і рейхспрезидент Пауль фон Гінденбург, 21 березня 1933 р.

Але нові парламентські вибори (липень 1932 р.) не прояснили ситуації. НСДАП одержала 230 мандатів, соціал-демократи — 133, комуністи — 89, центристи — 75. Хоча нацисти вперше вийшли на перше місце в парламенті за кількістю мандатів, вони, як і соціал-демократи, не погодилися стати членами коаліції, а сформувати однопартійний уряд, не маючи більшості, не могли. Позапартійний кабінет продовжував очолювати Ф. Папен.

Восени 1932 р. почали виявлятися перші ознаки розчарування у нацистському русі. На повторних парламентських виборах у листопаді нацисти втратили 2 мли голосів. Соціал-демократи і комуністи сумарно одержали більше мандатів, ніж НСДАП (121 — СДПН, 100 - КПН, 192 - НСДАП).

У лівих партій була унікальна можливість врятувати країну від приходу до влади нацистів, але в них знову на перший план вийшли міжпартійні протиріччя і ворожнеча. Новий уряд очолив генерал К. Шлейхер (грудень 1932 р.).

30 січня 1933 р. відбулася фатальна в історії Німеччини подія. Президент Гінденбург призначив Гітлера канцлером і доручив йому сформувати уряд. Тоді до складу уряду увійшли лише два нацисти: Г. Герінг — міністр без портфеля і В. Фрік — міністр внутрішніх справ.

5. НАЦИСТСЬКА РАСИСТСЬКА ІДЕОЛОГІЯ ТА АНТИСЕМІТИЗМ

5.1. НАЦИСТСЬКА ІДЕОЛОГІЯ

Гітлер і його однодумці використовували націоналізм і расизм як засоби впливу на широкі верстви населення. Вони стверджували, що німці — «обрана арійська раса», якій доля призначила створити «новий світовий порядок».

Нацизм, або націонал-соціалізм — ідеологія, політичний рух, а в 1933-45 рр. і державний режим у Німеччині. Найреакційніший різновид тоталітаризму, для якого характерні жорстоке пригнічення прав людини, надзвичайна ступінь великодержавного шовінізму, політики державного антисемітизму та здійснення політики геноциду, у зовнішній політиці — прагнення до встановлення світового панування.

Історичні подробиці. У формуванні нацистської ідеології її фундатори намагалися використовувати дивну суміш різнорідних елементів з різних історичних епох і культур. Привітання зведеною догори рукою, яке нацисти перейняли у італійських фашистів, походить від давньоримських традицій (так вітали римського імператора гладіатори, які виходили на арену). Свастика — один із символів, поширений у стародавній Індії, означав сонце або вічність (за мріями Гітлера, рейх мав існувати вічно); та й себе німецькі нацисти вважали «справжніми арійцями», тобто вихідцями із цієї південної країни. Але це не перешкоджало їм визначати свій «характер» як «нордичний, стійкий» (тобто — «північний»). Червоний колір нацистських прапорів — це колір робітничого класу, захист інтересів якого також декларували нацисти. Хоча це не заважало нацистам спиратися на великий капітал. Отже, для нацистської ідеології характерна еклектика — суміш різнорідних елементів.

Створення і насадження образу «ворога» було іншою найважливішою рисою ідейно-політичної кампанії нацистів. Нацисти запевняли, що внутрішні проблеми країни можна розв’язати, тільки знищивши комуністів, соціал-демократів, євреїв, циган. Нацисти вважали, що для консолідації суспільства навколо себе варто використовувати найгірші вияви людської натури, неправдиві стереотипи ксенофобію та неприйняття «чужих», «ворогів». Одним із найважливіших елементів такої ідеологічної обробки свідомості був антисемітизм.

Нацисти вміло грали на патріотичних почуттях німців, використовували національне приниження Німеччини внаслідок її поразки у Першій світовій війні для посилення настроїв реваншизму й агресії щодо інших країн і народів. На першому місці серед зовнішніх ворогів вони називали французів і слов’ян. Боротьба проти націй-ворогів була проголошена одним із головних завдань нацистів.

Нацисти активно займалися популізмом. Робітникам вони обіцяли відрахування від частки прибутків капіталістів, підвищення зарплати, націоналізацію трестів і боротьбу з «нетрудовими прибутками»; селянам і батракам — передачу поміщицьких земель і скасування земельної ренти; торговцям — знищення конкурентів в особі універсальних магазинів і зростання добробуту; колишнім кайзерівським солдатам і офіцерам — створення армії, у якій вони змогли б зробити кар’єру. Усім, хто побажає, були обіцяні землі за межами Німеччини, які нацисти відберуть у «неповноцінних народів».

Таким чином, націоналізм і расизм, антисемітизм, реваншизм і культ насильства становили основу нацистської ідеології.

5.2. АНТИСЕМІТИЗМ

Офіційною політикою нацистської держави був антисемітизм.

Свідчать документи. Програмні цілі НСДАП (витяг)

I. Ми вимагаємо об’єднання всіх німців у велику Німеччину на основі права самовизначення народів.

II. Ми вимагаємо рівноправності німецького народу з іншими націями, скасування Версальського і Сен-Жерменського мирних договорів.

III. Ми вимагаємо території і землі для годування нашого народу і для поселення нашого надлишкового населення.

IV. Громадянином держави може бути лише той, хто належить німецькому народу. Належати до німецького народу може лише той, у чиїх жилах тече тільки німецька кров. Тому євреї не можуть належати до німецького народу.

VII. Якщо неможливо прогодувати все населення держави, необхідно вислати з країни представників інших націй...

IX. Усі громадяни повинні мати рівні права і виконувати рівні обов’язки...

XI. Ми вимагаємо скасування нетрудового прибутку, знищення процентного рабства...

XIII. Ми вимагаємо одержавлення всіх вже усуспільнених виробництв (трестів).

XIV. Ми вимагаємо участі в прибутках великих підприємств...

Які положення програми нацистів могли привабити німецьких робітників та службовців?

Слово історика. Ієгуда Бауер. Місце Голокосту в сучасній історії. — В книзі: Поза межами розуміння (богослови та філософи про Голокост). — К., 2005.

...Експансіоністська політика нацистської Німеччини мотивувалася перш за все не конкретними інтересами німців — політичними, стратегічними чи економічними, — а скоріш, ідеологічними міркуваннями... Нацистська Німеччина шукала «Lebensraum» [«життєвий простір»] для германських народів (передусім, але жодною мірою не тільки для німців), щоб вони могли панувати над Європою та світом; із цією метою необхідно було вести війну проти ворогів, об’єднаних довкола єврея-архіворога, який приховувався за всіма іншими. Антиєврейський похід був вирішальною складовою нацистської есхатології, наріжним каменем їхньої світобудови, а не лише однією з частин їхньої програми. Майбуття людства залежало від їхньої перемоги над єврейством. З огляду на це псевдо-релігійне мотивування дії нацистів проти євреїв набули безпрецедентного характеру. Із моменту прийняття рішення про знищення євреїв для їх убивства не існувало винятків... Кожен, хто мав у дідівському поколінні трьох предків єврейської крові, був приречений на смерть, а тому, хто мав двох таких предків, загрожувала, як правило, або смерть, або стерилізація.

Яка думка історика щодо мотивів нацистів у розв'язування війни та масового знищення людей?

Антисемітизм — форма національних і релігійних забобонів і нетерпимості, вороже ставлення до євреїв.

Спалення книжок на одній із площ Берліна. 1933 р.

Уже з весни 1933 р. розпочався організований владою бойкот усіх підприємств і установ, які належали євреям. У 1935 р. ухвалили серію законів, які позбавили євреїв німецького громадянства і заборонили їм обіймати посади у державному апараті. Змішані шлюби були заборонені. Євреїв почали витісняти в спеціально відведені будинки і квартали, які називалися «гетто». їм забороняли з’являтися в громадських місцях, займатися багатьма видами діяльності. У ніч з 9 на 10 листопада 1938 р. нацисти організували масштабний єврейський погром, жертвами якого стали десятки тисяч осіб.

5.3. МЕХАНІЗМИ НАЦИСТСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ

У 1933 р. було сформовано міністерство пропаганди, яке очолив Й. Геббельс — один з головних факельників Другої світової війни. Освіту, пресу, радіо, бібліотеки, музеї, театри, кіно міністерство взяло під свій контроль.

Ще навесні 1933 р. жителі Мюнхена і Берліна побачили на площах багаття з книжок. Тисячі книжок, які нацисти вважали марксистськими чи «виродженськими», привселюдно спалили. Серед знищених творінь були книги Г. Манна, Т. Манна, Е.М. Ремарка, Е. Синклера й інших авторів. Підрозділи СА спустошували бібліотеки країни.

Контроль над масовою свідомістю здійснювався і через тотальне охоплення населення нацистськими організаціями. До лав Трудового фронту входили 23 млн, до молодіжної організації «Гітлерюгенд» — понад 8 млн, до Союзу німецьких дівчат — понад 9 млн осіб. Кажучи про молодь, Гітлер заявляв: «Ми виростимо молодь, перед якою здригнеться світ... Я хочу бачити в її погляді блиск хижого звіра».

Нацистська ідеологія кардинально змінювала свідомість мільйонів людей, перетворюючи їх на слухняних виконавців волі нацистських вождів.

6. ВСТАНОВЛЕННЯ НАЦИСТСЬКОЇ ДИКТАТУРИ

Новий канцлер і не думав діяти в межах конституції. З цього часу в Німеччині розпочинається період нацистської диктатури. Її сутність полягала в повній централізації політичної влади, створенні всеосяжної системи державного регулювання економіки, пануванні нацистської партії встановленні тотального контролю над усіма сферами громадського життя.

1 лютого 1933 р. достроково розпустили парламент і призначили нові вибори на 5 березня. За п’ять днів до виборів, у ніч з 27 на 28 лютого, було організовано підпал будівлі рейхстагу з метою скомпрометувати політичних супротивників — комуністів. За цією справою було арештовано 10 тис. осіб, у тому числі відомий болгарський комуніст Г. Димитров, який зумів захистити себе і був виправданий німецьким судом. Наступного дня після підпалу рейхстагу надзвичайним декретом президент скасував найважливіші демократичні права і свободи. Була заборонена комуністична і соціал-демократична преса, ліквідовані недоторканність особи, свобода слова, зібрання.

Підпал Рейхстагу. 1933 р.

Але, незважаючи на терор, демагогію і махінації, на виборах 5 березня за нацистів проголосувало дещо більше половини виборців. І лише оголосивши незаконним 81 мандат, отриманий комуністами, нацисти вибороли більшість у рейхстазі. 23 березня 1933 р. новий парламент надав уряду Гітлера надзвичайні повноваження, що власне і скасувало Веймарську конституцію.

КПН була заборонена, у червні така сама доля спіткала і СДПН. У травні нацисти заборонили вільні профспілки і конфіскували їхнє майно. Після заборони діяльності інших політичних партій було видано закон, який забороняв у Німеччині будь-які політичні партії, крім націонал-соціалістичної.

Після смерті президента Німеччини П. Гінденбурга (2 серпня 1934 р.) було прийнято рішення про суміщення постів канцлера і президента. Усі військові присягнули на вірність Гітлерові як фюреру (вождю) німецького народу.

19 серпня 1934 р. в країні провели плебісцит про надання Гітлеру виняткової влади. 89,9% громадян схвалили цю зміну в системі державної влади. В усіх структурах влади міцно затвердилася вертикальна система фюрерства, тобто підпорядкування нижчестоящих фюрерів вищестоящим.

Місцеві земельні уряди замінили спеціальними уповноваженими центрального уряду із числа нацистів. Скасували також земельні парламенти. Відбулося злиття апарату НСДАП з органами держави.

У Німеччині стали створювати концентраційні табори для противників нацистського режиму. В березні 1934 р. перших ув’язнених прийняв концтабір Дахау, розташований на околицях Мюнхена. Незабаром почали функціонувати концтабори Бухенвальд, поблизу Веймара, Заксенхаузен, недалеко від Берліна, й ін. За словами Герінга, ці табори були «центрами реабілітації», які мали перевиховувати незгодних з нацистами.

Знаряддям кривавого режиму стали державна таємна поліція (гестапо), штурмові загони (СА), охоронні загони (СС), служба безпеки (СД).

Насильство у нацистській Німеччині набуло масовості. На початок 1939 р. в ув’язненні за політичними мотивами перебували понад 300 тис. осіб. Тисячі німців змушені були емігрувати, серед них — гордість наукової і творчої інтелігенції країни — фізик А. Ейнштейн, письменники Т. і Г. Манн, Л. Фейхтвангер, Б. Брехт, композитори Г. Ейслер, П. Хіндеміт, диригент О. Клемперер і ін.

Приступив до здійснення системи заходів для державного регулювання економіки. Незабаром створили Генеральну раду німецького господарства, яка спрямовувала державну економічну політику. До її складу увійшли 12 представників найбільших монополій: Г. Крупп, Ф. Тіссен, Г. Феглер, Ф. Флік та інші, а також п’ять представників нацистської бюрократії.

12 липня 1933 р. було видано закон «Про захист німецького народного господарства», що санкціонував розграбування майна осіб «неарійського» походження і всіх неугодних для гітлерівців.

Була створена нова організація промислового господарства, котра поділялася на шість імперських груп: промисловості, енергетики, ремесла, торгівлі, банківської і страхової справи.

На кінець 1933 p. реорганізовано сільське господарство. Впроваджувалася система примусових поставок сільськогосподарської продукції.

Основну увагу в країні надавали мілітаризації економіки. У 1936 р. був затверджений план мобілізації економічних ресурсів, нагромадження дефіцитних матеріалів і розширення виробництва військового спорядження.

З приходом до влади нацисти почали вживати заходів щодо ліквідації безробіття. Значну частину безробітних відправили на примусові роботи — будівництво стратегічних доріг, військових укріплень, а також у трудові табори.

У 1934 р. замість заборонених профспілок було створено Німецький трудовий фронт, підпорядкований нацистам, куди робітників залучали примусово. У країні впроваджувалася загальна трудова повинність.

На 1938 р. Німеччина стала могутньою державою і в промисловому виробництві вийшла на перше місце в Європі і на друге місце у світі, однак економіка Німеччини була повністю підпорядкована приготуванням до війни, яка стала найбільш кривавою і руйнівною в історії людства.

ЗНАЮ МИНУЛЕ - ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ - ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ: ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

І. Знаю й систематизую нову інформацію

1. Яким країнам за Версальським договором мала сплачувати репарації Німеччина?

2. Назвіть зобов'язання, які за Версальським договором мала виконати Німеччина щодо своїх збройних сил,

3. Назвіть основні положення Конституції Веймарської республіки.

4. Яку посаду з 1925 р. обіймав у Німеччині генерал П. фон Гінденбург?

5. Якими були передумови краху Веймарської республіки?

6. Дайте характеристику нацистській ідеології.

7. Назвіть основні перетворення, здійснені в Німеччині нацистами після їхнього приходу до влади.

8. Поясніть значення понять: нацизм, антисемітизм.

9. З перелічених країн назвіть ті, яким за Версальським договором передали землі, що були у складі Німеччини: Франція, Польща, Чехословаччина, Угорщина, Бельгія, Голландія, Данія, Литва, Латвія.

II. Обговоріть у групі

1. Що було передумовами радикалізації німецького суспільства часів Веймарської республіки?

2. Якими були практичні дії нацистів відповідно до їхніх ідеологічних настанов щодо «життєвого простору» та антисемітизму?

III. Мислю творчо й самостійно

1. Як Ви вважаєте, які уроки сучасні політики можуть винести з історії Веймарської республіки?

2. Які історичні альтернативи були у Німеччини в 1930-х роках? Чи можна було в тих умовах запобігти приходу нацистів до влади?

3. До сьогодні окремі люди бачать причину своїх невдач, свого поганого суспільного й економічного становища в тому, що в їхній країні відсутня влада «сильної руки», одним з уособлень якої вони вважають А. Гітлера. Що Ви можете їм відповісти?

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇX:

31 липня 1919 р. утвердження Веймарської конституції

8 листопада 1923 р. нацистський путч у Мюнхені

30 січня 1933 р. призначення Гітлера канцлером Німеччини