Підручник по Всесвітній історії (рівень стандарту). 10 клас. Сорочинська - Нова програма

§ 27. Китай

1. Національно-визвольна боротьба. «Рух 4 травня»

У 1912 р. після Синьхайської революції Китай було проголошено республікою. У країні створено Національно-народну партію Гоміндан, яка поставила собі за мету перетворення Китаю на сильну національну державу у вигляді парламентської республіки. Ідейним керівником партії був Сунь Ятсен, який висловив плани своєї організації: добиватися процвітання країни, керуючись принципами націоналізму й демократії.

Реальна влада після ліквідації імператорського правління перейшла до місцевих військових угруповань («мілітаристів»), що не підкорялися центральному уряду. Пекінський уряд на чолі з Дуань Цижуном контролював незначний клапоть території на півночі. Тибет і Синьцзян фактично стали незалежними.

У 1919 р. на Паризькій мирній конференції вирішили передати Шаньдунський півострів Японії, війська якої захопили цю територію під час Першої світової війни. Це рішення викликало хвилю невдоволення в Китаї. Боротьбу розпочало студенство Пекіна. 4 травня 1919 р. вони вийшли на демонстрації та мітинги з вимогами до уряду повернути півострів, звільнити прояпонськи налаштованих чиновників та оголосити бойкот японських товарів.

До студентства приєднались учні гімназій, ліцеїв, а згодом робітництво й ремісництво Шанхая. Рух підтримали китайські підприємці та промисловці. Після двох місяців протестів уряд пішов на певні поступки: було знято з посад прояпонських чиновників, звільнено заарештованих студентів, китайська делегація не підписала Версальського миру.

Сунь Ятсен

У роки війни Китай дозволив наймати робітників для робіт у Європі та Росії. Всього до кінця 1918 р. до Франції привезли 40 тисяч робітників, до Англії — 100 тисяч, Росії — понад 160 тисяч. 10 тисяч китайців французи передали американському експедиційному корпусу. Як правило, китайські робітники працювали на будівництві казарм, укріплень, залізниць, аеродромів, розвантаженні пароплавів, вагонів тощо. Незначна частина робітників була залучена до праці на заводах, фабриках, шахтах, майстернях, лісорозробках.

Студентська демонстрація під час «Руху 4 травня»

Рух, який отримав назву «Рух 4 травня», сприяв зростанню національної самосвідомості, утворенню політичних партій та організацій лівого спрямування, що виступали за об’єднання країни, звільнення від іноземного засилля і проведення соціальних реформ.

У 1921 р. створили Комуністичну партію Китаю (КПК), яка вбачала в революції єдиний засіб відродження країни. її засновником був пекінський професор Лі Дачжао. Дуже швидко КПК стала впливовою силою у містах Китаю.

Документи розповідають

Листівка, що розповсюджувалася студентами під час демонстрації 4 травня 1919 р. в Пекіні

Нині Японія зажадала на мирній конференції відторгнення Циндао й права контролю над Шаньдунем і досягла в цьому успіху. ЇЇ перемога — це наша поразка. Передача Японії прав у Шаньдуні підриває суверенітет Китаю, що веде країну до загибелі. Тому ми, студенти, організовано прямуємо до іноземних посольств, щоб зажадати від усіх країн підтримки, справедливості. Ми сподіваємося, що робітники, торговці та інші верстви населення піднімуться і вживатимуть заходів до скликання Національних зборів, захисту національного суверенітету й покарання національних зрадників, бо від цього залежить існування Китаю або його загибель. Усі співвітчизники нині повинні засвоїти ту істину, що не можна припустити, аби народ схилив голову. Країна в небезпеці! Співвітчизники, піднімайтеся!

1. Що спонукало студентів Пекінського університету до радикальних дій?

2. Які вимоги висували студенти?

2. Національна революція 1925-1927 рр. Об’єднання Китаю

Визначною подією на шляху до відновлення національної єдності й суверенітету Китаю стали події 1925-1927 рр., значною мірою інспіровані (організовані, спровоковані) СРСР.

У цей час у Китаї були три впливові політичні сили, що виборювали владу: офіційний уряд у Пекіні, Гоміндан на чолі з Сунь Ятсеном і КПК. До того ж їм доводилося вести боротьбу з мілітаристськими угрупованнями (місцевими правителями, що узурпували владу), а також з колонізаторами.

У 1921 р. Червона армія радянської Росії, протидіючи японській агресії на Далекому Сході і борючись проти антибільшовицьких сил, оволоділа територією Зовнішньої Монголії. Тут було проголошено Монгольську Народну Республіку. Розгорівся конфлікт із китайським урядом, який вважав цю територію своєю.

У 1922 р. до Китаю відбула радянська дипломатична місія. Вона мала узгодити питання взаємовідносин з офіційним урядом у Пекіні, а також одночасно підтримати Гоміндан у боротьбі за владу, центр якого був у Кантоні. Радянське керівництво вважало Гоміндан саме тією силою, спираючись на яку, можливо реалізувати ідеї світової революції в Азії.

Після провалу переговорів у Пекіні радянська місія вирушила до Кантона, де й підписала з Сунь Ятсеном угоду. Вона передбачала створення незалежного, але орієнтованого на Радянський Союз, за керівництва Гоміндану, Китаю. Радянська Росія зобов’язувалася надавати фінансову та військову підтримку Гомінданові в боротьбі за владу.

Тим часом СРСР, граючи подвійну гру, підписав угоду і з пекінським урядом про взаємовизнання та про збереження контролю з боку СРСР над Китайсько-Східною залізницею (КВЗ) та Зовнішньою Монголією.

За рекомендацією Комінтерну, 1923 р. у Гуанчжоу (Південь Китаю) було утворено уряд із представників Гоміндану і КПК. Також сформували спільну армію. Комуністи діяли спільно з Гомінданом. Очолив уряд Сунь Ятсен. Але напередодні революційних подій 1925 р. він помер.

Поштовхом до революційних подій став розстріл англійськими поліцейськими мирної демонстрації текстильників у Шанхаї, яка проходила під гаслом вигнання з країни колонізаторів. 30 травня 1925 р. на знак протесту в Шанхаї спалахнуло повстання, підтримане всіма верствами суспільства («Рух 30 травня»). Могутній страйковий рух, що охопив 500 тис. осіб міста, розгортався під гаслом:«Проженемо заморських чортів!».

Це було стихійне патріотичне піднесення, яке дало поштовх початкові національної революції.

Мета революції: відновлення суверенітету Китаю; ліквідація мілітаристських угруповань; об’єднання країни; проведення соціально-економічних перетворень із метою модернізації Китаю.

Чан Кайші

Уряд у Гуанчжоу оголосив себе національним і почав боротьбу за об’єднання Китаю. Головнокомандувачем армії Гоміндану став Чан Кайші. У жовтні-грудні 1925 р. його війська оволоділи провінцією Гуандун, а в липні 1926 р. розпочали Північний похід.

Унаслідок бойових дій армія Чан Кайші восени 1926 р. взяла Ухань, у лютому 1927 р. — Нанкін, у березні того ж року — Шанхай. Після захоплення Нанкіна Чан Кайші переніс туди столицю і створив національний уряд. Він і його прихильники вважали, що мети досягнуто і слід узятися до реформаторської діяльності. Проте КПК наполягала на тому, що революцію треба продовжити і стати на шлях соціалістичного будівництва. У революційному таборі стався розкол.

Чан Кайші, який мав авторитет, але був обтяжений союзом із КПК, що робив його маріонеткою СРСР, вдався до рішучих дій. У квітні 1927 р. він влаштував масові розстріли комуністів у Шанхаї, тобто здійснив переворот, установивши особисту владу.

Завдяки таким діям Чан Кайші зміг об’єднати Китай під своєю рукою. Спроба комуністів підняти повстання в Наньгуні зазнала невдачі. КПК стала на шлях партизанської боротьби проти Гоміндану. Спалахнула громадянська війна, яка з перервами тривала до початку 50-х років XX ст.

3. Внутрішня і зовнішня політика Гоміндану

Наприкінці 1928 р. Центральний виконавчий комітет Гоміндану ухвалив офіційне рішення про завершення воєнного етапу революції та про початок політичних перетворень. Доступившись до влади, Гоміндан центром своєї соціально-економічної політики зробив подальше зміцнення державного сектору економіки. Уряд перебрав під свій контроль фінансову систему країни — банки, страхові товариства, податкові та митні надходження, створив механізм державного контролю над структурою планування економічного розвитку. Водночас держава сприяла і приватним інвестиціям.

Економічна політика, за обмеження привілеїв іноземного, сприяла розвиткові місцевого капіталу і, відповідно, зменшенню залежності Китаю.

Підготовка армії Чан Кайші американськими інструкторами

Гомінданівські керівники ухвалили закони про працю, створили систему офіційних державних профспілок, установили мінімальний рівень заробітної плати. У 1930 р. було прийнято аграрний закон. Він обмежував розміри орендної плати, встановлював межі земельних володінь, захищав права орендарів. Цей закон був покликаний загасити соціальні конфлікти на селі.

Головною метою зовнішньої політики Гоміндан вважав скасування нерівноправних угод з великими державами. Завдяки переговорам Китаю передали 20 із 33 концесій. Але всі спроби отримати закордонні позики для реконструкції країни закінчилися крахом. Почався навіть відплив іноземного капіталу з держави.

Зовнішньополітичне становище Китаю ще більше погіршилося після японської агресії в Маньчжурії. Всі зусилля китайського керівництва домогтися допомоги держав Заходу в боротьбі проти Японії успіху не мали. Тоді Чан Кайші у 1935-1936 рр. знову звернувся по допомогу до СРСР.

4. Протистояння між КПК і Гомінданом

Після розколу єдиного революційного фронту в 1927 р. у країні розпочалася громадянська війна. КПК, щоби вижити, стала на шлях збройної боротьби.

Під час протистоянь між Гомінданом і КПК було сформовано провідні ідеї китайських комуністів: революція в Китаї буде переважно селянською і матиме форму партизанської боротьби.

У 1930-1934 рр. армія Чан Кайші здійснила п’ять походів проти радянських районів, утворених комуністами. У результаті було розгромлено основні сили Червоної армії та ліквідувало радянські осередки. Рух за встановлення радянської влади в Китаї зазнав поразки, але не був знищеним.

У 1931 р. КПК очолив Мао Цзедун. Його, звичайного селянського сина, більше розумів простий народ. Під керівництвом Мао у 1934-1935 рр. 100 тис. партизанська армія, здійснивши «Великий похід» (пройшла з боями 12 тис. км), перебазувалася до Північного Китаю — ближче до СРСР і фронту, який утворився після окупації Японією Маньчжурії. Тут, на стику трьох провінцій — Шеньсі, Ганьсу і Нінся, утворили Особливий прикордонний район, який став базою подальшого відновлення та розгортання комуністичного руху.

Японська агресія й тиск СРСР змусили КПК і Гоміндан у квітні 1937 р. знову об’єднати сили. Вони домовилися про припинення бойових дій один проти одного. КПК зобов’язувалася перетворити ради в органи демократичної влади, а Червону армію — у військові з’єднання Народно-революційної армії, припинити конфіскацію земель у землевласників і передачу її селянам.

Мао Цзедун

Японські звірства у Китаї

Основний тягар боротьби проти японських агресорів взяла на себе тримільйонна армія Чан Кайші. Його уряд став основним, хто отримував американську й радянську військову та економічну допомогу.

Дії китайської армії не можна було назвати успішними. До 1939 р. увесь Східний Китай — від Маньчжурії до в’єтнамського кордону — окупувала Японія. Невдачі Гоміндану автоматично піднімали авторитет комуністів, які досить послідовно та успішно вели боротьбу проти японців у контрольованих ними районах Північного Китаю. До того ж ці території стали своєрідним полігоном для проведення перетворень, спрямованих на поліпшення життя селян, які були основною соціальною базою КПК. Рівночасно в регіонах, контрольованих Гомінданом, селяни зазнавали всіляких утисків від землевласників.

Під кінець війни КПК стала масовою селянською партією, котра мала значні військові сили (8 армія НРА і 4 нова армія НРА). Це дало їй змогу вступити у вирішальну фазу боротьби за владу, що завершилась її перемогою.

Запитання і завдання:

1. З’ясуйте становище Китаю після закінчення Першої світової війни. 2. Дайте характеристику «Рухові 4 травня». Які його результати? 3. Який вплив мав Радянський Союз на розвиток подій у Китаї? 4. Як можна оцінити події в Китаї 1925-1927 рр.? Чому саме так? 5. Охарактеризуйте політику стосовно комуністів, яку проводив Чан Кайші в період свого правління. 6. Які особливості економічної політики Гоміндану? 7. Визначіть основні напрямки зовнішньої політики Чан Кайші. 8. Як вплинула японська агресія на взаємини між КПК і Гомінданом?

Запам’ятайте дати:

4 травня 1919 р. — виникнення «Руху 4 травня».

1925 р. — початок боротьби за об’єднання Китаю.

1927 р. — переворот Чан Кайші.

1934-1935 рр. — «Великий похід» комуністів.

1937 р. — угода про співробітництво між КПК і Гомінданом.