Підручник по Всесвітній історії (рівень стандарту). 10 клас. Сорочинська - Нова програма

§ 10. Велика Британія

1. Наслідки Першої світової війни

Під час Першої світової війни Велика Британія зазнала значних збитків. Людські втрати становили 743 тис. загиблих і 1,7 млн поранених. Промислове виробництво скоротилося на 20%, країна з кредитора перетворилась у боржника Зовнішній борг становив близько 1 млрд фунтів стерлінгів. Життєвий рівень населення різко знизився.

Наслідки війни сприяли розколу в англійському суспільстві. Одна частина прагнула до повернення старих часів, вважаючи, що відхід від традиційних англійських цінностей породив негаразди країни. Інша частина населення вважала, що після великої війни в Англії повинні утвердитися більш справедливі принципи суспільного устрою. Виразниками настроїв першої частини населення були консерватори, другої — лейбористи. Ліберали, які у попередні роки були провідною силою, згодом стали відтісненими з політичної арени.

Лейбористська партія своєю метою проголосила встановлення суспільної власності на засоби виробництва, а найближчими завданнями — розширення соціального законодавства і подальшу демократизацію політичного устрою. Партія будувалася на основі як індивідуального, так і колективного членства, коли в її лавах автоматично опинялися учасники профспілок. На виборах 1918 р. лейбористська партія зробила перший крок на шляху до перетворення в найбільшу опозиційну силу. Вона завоювала 60 місць у палаті громад.

2. Піднесення демократичного руху. Реформи Ллойд-Джорджа

Нові настрої у суспільстві спонукали коаліційний уряд консерваторів і лібералів, який очолив Д. Ллойд-Джордж, лідер реформістського крила ліберальної партії, до широких реформ.

Уряд Ллойд-Джорджа поставив собі за мету швидко ліквідувати закони воєнного часу І відновити «нормальне» становище в країні. Згорнуто воєнне виробництво. Демобілізовано 4-мільйонну армію. Одначе такі кроки породили проблему з працевлаштуванням і сприяли розгортанню широкого страйкового руху. Під його тиском уряд провів ряд заходів: підвищив зарплату і скоротив робочий тиждень до 40 годин.

Ще у 1918 р. було проведено чергову реформу виборчого права. Ліквідовувався майновий ценз. Право голосу отримали жінки, яким виповнилося 30 років.

Після виборів затвердили програму допомоги безробітним та будівництва дешевого житла для малозабезпечених. У 1921 р. було введено дев’ятирічну обов’язкову безоплатну освіту.

Девід Ллойд-Джордж

Уряд Ллойд-Джорджа пішов на рішучий крок, надавши у 1921 р. статус домініону своїй найстарішій колонії — Ірландії. Шість графств у Північній Ірландії з переважно протестантським населенням залишались у складі Великої Британії. Після цього офіційна назва країни стала: «Сполучене королівство Великої Британії та Північної Ірландії».

3. Перший лейбористський уряд

На дострокових парламентських виборах 1923 р. жодна з трьох партій не набрала більшості. Домовитись про створення коаліційного уряду не вдалося. Тому у січні 1924 р. було сформовано перший в історії країни лейбористський кабінет. Його очолив Д.-Р. Макдональд.

Уряд Макдональда збільшив розміри допомоги безробітним і пенсій зі старості, а також субсидії держави на житлове будівництво, зменшив мито на деякі продовольчі товари, поліпшив систему страхування з безробіття. Під час трудових конфліктів лейбористи домагалися припинення страйків. Політика лейбористів спричинила неоднозначну реакцію в широких верствах населення. Одна частина населення критикувала уряд за нерішучість у питанні націоналізації, інша вважала, що політика лейбористів приведе до революції. Побоюючись подальшого ослаблення свого впливу, уряд у жовтні 1924 р. розпустив парламент і призначив нові вибори. Проте на виборах перемогли консерватори. Новим прем’єр-міністром став С. Болдуїн.

Джеймс-Рамсей Макдональд

4. Уряд консерваторів. Загальний страйк 1926 р.

Доступившись до влади, кабінет консерваторів узяв курс на повернення Англії ролі фінансового центру світу. Приділялося багато уваги зміцненню фунта стерлінга. У 1925 р. було відновлено золотий стандарт фунта на рівні його довоєнного паритету з доларом. Такі дії уряду мали двоякі наслідки: з одного боку, була зміцнена банківська система, фунт в основному повернув свої позиції на фінансовому ринку, але, з другого боку, перед англійською промисловістю постала проблема втрати конкурентоздатності її товарів. У вирішенні цієї проблеми англійські промисловці пішли найбільш простим шляхом: перекладування всіх виробничих витрат на робітників, тобто зниженням їхніх зарплат.

Улітку 1925 р. власники шахт поставили ультимативні вимоги гірникам, погрожуючи локаутом (закриття підприємств і звільнення всіх працівників), якщо вони не погодяться на зниження зарплати і збільшення робочого дня. Федерація гірників відповіла відмовою. Її підтримали спілки залізничників, транспортників і машинобудівників. Перед об’єднаним фронтом робітників вуглепромисловцям довелося відступити. Уряд зобов’язався виплачувати власникам шахт субсидію протягом 9 місяців для забезпечення попереднього рівня зарплати гірників. День перемоги робітників, які зірвали локаут, дістав назву «червоної п’ятниці».

Після закінчення 9-місячного строку власники шахт оголосили локаут, оскільки гірники знову відхилили їхні вимоги. Уряд ввів у країні надзвичайний стан. Рішучість робітництва вести боротьбу змусила Генеральну раду (керівний орган профспілки) оголосити загальний страйк, який почався 4 травня 1926 р. Кількість його учасників (разом із родинами) становила близько 18 млн, тобто понад 40% усього населення країни.

Армія, поліція, державний апарат, пропагандистська машина, штрейкбрехери — всі сили і засоби використовувалися для придушення страйку. Проте гірники продовжували страйкувати протягом семи місяців. Натиск вуглепромисловців і уряду, а також голод і злидні змусили шахтарів відступити. У грудні 1926 р. вони повернулися на роботу. Зарплата гірників знизилася, а робочий день збільшився. Щоб уникнути в подальшому подібних конфліктів, парламент ухвалив закони про конфлікти у промисловості й про профспілки, за якими заборонялися загальні страйки та пікетування.

5. Зміни в розвитку економіки та повсякденному житті

Хоча англійська економіка не зазнала «процвітання» у 20-ті роки, як американська, в ній відбулась докорінна модернізація, котра змінила життя англійців і дозволила Англії витримати випробування Другої світової війни.

Запровадження золотого стандарту хоча й погіршило експортні можливості традиційних галузей економіки (металургійної, кораблебудівної, гірничої та ін.), зате позитивно вплинуло на нові види промисловості, засновані на новітніх технологіях (автомобільна, авіаційна, електротехнічна, хімічна). Завдяки значному науковому потенціалу в Англії розроблялося і запроваджувалося багато нових технологій. Зміни в структурі економіки призвели і до змін географії промислових центрів країни. Так, якщо раніше основні промислові центри були розміщені на півночі, то тепер вони починають зміщатися на сільськогосподарський південь. Розвиток нових галузей виробництва потяг за собою зростання споживання електроенергії.

Починають ставати звичними такі побутові речі, як електрочайники, електронагрівачі, електропраски, пральні машини, пилосмокти, радіо тощо. Легкові автомобілі теж перестають бути предметом розкоші.

Зростання доходів і, відповідно, споживання вело до поліпшення життя тих, хто мав роботу, незважаючи на періодичні економічні кризи. Як писав один з робітників:

«Харчування стало більш різноманітним. Свіжі фрукти можна купити цілий рік. Молоко поставлялося регулярно... число п’яниць зменшилося... У 1880-хроках часто зустрічалися босі жінки й діти. Сьогодні їх уже не видно. Хустки зникли, їх замінили капелюшки... Дівчата, що раніше чепурилися лише на свята, тепер завжди кокетливо одягнені, турбуючись про зачіски і нігті... Але витрати на пиво, сигарети та інші дрібниці зросли...»

Лондон у 1920-х рр.

Зростання виробництва з використанням технологій масового продукування стало причиною об’єднання фірм й утворення великих трестів. Так, якщо у 1914 р. було 200 великих компаній, то у 1939 р. лише 20 («Імперіал Хімікал Індастріал», «Остін», «Морріс», «Воксхолл», «Форд», «Віккерс» та ін.).

6. Економічна криза. «Національний» уряд

Невдоволення населення політикою консерваторів призвело до поразки їх на парламентських виборах 1929 р. Лейбористи здобули значну перемогу, хоч і не мали абсолютної більшості в палаті громад. Уряд знову сформував Макдональд. Під час передвиборної кампанії нинішні переможці обіцяли здійснити широкі соціальні програми і відновити дипломатичні відносини з СРСР.

Лейбористи отримали владу в несприятливий момент. На початку 1930 р. Велику Британію охопила економічна криза. Порівняно із США, Німеччиною та Францією, промислове виробництво в країні скоротилося не набагато, позаяк британська економіка не зазнала «процвітання» у 20-х рр.

Оскільки головною опорою лейбористів були профспілки, уряд був зобов’язаний вирішувати проблеми зайнятості й безробіття. Створили навіть нове міністерство для боротьби із безробіттям. Воно займалося переселенням робітників у сільську місцевість, домініони, організацією громадських робіт.

Подальші антикризові заходи (зниження заробітної плати, зменшення допомоги з безробіття, не було відновлено 7-годинний робочий день на шахтах, зберігались антипрофспілкові закони тощо) ще більше підірвали довіру виборців. У країні розпочалася нова хвиля страйків, демонстрацій, «голодних походів» безробітних.

У 1931 р. Макдональд сформував коаліційний «національний» уряд із лейбористів, консерваторів і лібералів, який загалом проводив консервативну політику. Відбувалося подальше згортання соціальних програм.

Політику «затяіування пасків» схвалювали не всі. Відбувались акції протесту. Але вибори 1931 р. засвідчили, що більшість населення підтримує коаліцію, яка здобула 497 мандатів, проти 46 у лейбористів. Після цього уряд активізував антикризові заходи.

Плакат «національного» уряду. Переклад: Друзі, допоможіть знайти роботу. Голосуйте за національний уряд

У 1931 р. було ліквідовано золотий стандарт фунта стерлінгів й утворено стерлінгову зону, що об’єднувала країни, які використовували англійську валюту для взаєморозрахунків. А 1932 р. Велика Британія відмовилася від вільної торгівлі та ввела протекціоністські закони. Ці заходи сприяли підвищенню конкурентоздатності англійських товарів, уникненню значного падіння виробництва. Вдалося зупинити фінансову кризу, що насувалася.

З метою збити соціальну напруженість й організувати адресну систему допомоги постраждалим від кризи, прийняли акт про страхування від безробіття.

Загострення соціальних проблем призвело до зростання впливу крайніх сил: комуністів і фашистів. Але вони не мали в Англії достатньої соціальної бази. До того ж британське суспільство, виховане на парламентських традиціях, не сприймало їхніх методів боротьби.

Після чергових парламентських виборів у 1935 р. Макдональд поступився кріслом прем’єра на користь лідера консерваторів С. Болдуїна.

Новому урядові довелося вирішувати, крім економічних проблем, ще й династичну кризу, що розгорілася 1936-го. Того року помер король Джордж V, який зумів за час свого правління зміцнити роль династії в житті Англії. Наступником престолу став Едвард VIII, котрий піддав монархію серйозним випробуванням. Приводом для династичної кризи стало бажання Едварда VIII взяти шлюб з американкою Волліс Сімпсон, яка до того вже була двічі одружена та не мала знатного походження. У відповідь на бажання короля уряд і королівська родина рішуче заявили: «Або трон, або Сімпсон». Едвард обрав... Волліс Сімпсон. Він зрікся престолу на користь молодшого брата Альберта, який став королем під ім’ям Джорджа VI. У 1937 р. прем’єр-міністром призначили Невілла Чемберлена. Він мав пересічні здібності, а цю посаду отримав завдяки аристократичному походженню та родинним зв’язкам. Консерватори проводили внутрішню політику, спрямовану на збереження існуючих порядків, а в зовнішній політиці застосували принципи «умиротворення».

7. Створення Британської Співдружності

Після Першої світової війни англійські домініони (Канада, Австралія, Південно-Африканський Союз, Ірландія та Нова Зеландія) прагнули звільнитися від британської опіки. Визначальним фактором у цьому процесі було те, що ці країни могли уже власними силами гарантувати собі безпеку.

У 1917 р. на імперській конференції було оголошено, що домініони стануть «самостійними державами Співдружності Імперії». Панувала думка про створення величезної федерації зі своєю конституцією. Проект відхилили на наступній конференції у 1918 р. Але ігнорувати прагнення домініонів Велика Британія не могла. До того ж вони зробили вагомий внесок у боротьбу проти Німеччини.

Домініони стали учасниками Паризької мирної конференції, хоч їх не допустили до зустрічі чотирьох великих держав; підписали Версальський мир, але не в алфавітному порядку, а відразу після Великої Британії; стали членами Ліги Націй.

Вийшовши на міжнародну арену як самостійна сила, домініони швидко почали проводити власну зовнішню політику: призначали послів в інші держави і навіть блокували деякі дипломатичні кроки метрополії, чинячи на неї тиск. Так, вони не погодилися на участь в агресії проти Туреччини на початку 20-х рр., примусили Велику Британію відмовитися від союзу з Японією тощо.

Новий статус домініонів було закріплено на імперській конференції 1926 р. У резолюції, яку підготували лорд Бальфур і канадський прем’єр-міністр ліберал Макензі Кінг, визнавалася незалежність домініонів, а слово «імперія» замінювалося на «співдружність». У резолюції передбачався перехідний період, під час якого в царині зовнішньої політики та оборони найбільша частка відповідальності припадала на британський уряд.

На конференції 1930 р. ухвалили рішення, що суперечки між членами Співдружності розв’язуватимуться, як і раніше, «судовим комітетом особистої королівської ради» на чолі з лордом-канцлером. Крім того, на вимогу Південно-Африканського Союзу та Ірландії, одностайно визнавалося право домініонів на відокремлення.

Такий розвиток подій було кодифіковано у 1931 р. ухваленням англійським парламентом Вестмінстерського статуту. Статут уточнював функції парламентів домініонів і скасовував закон 1865 р., за яким рішення, винесені колоніальними парламентами, не повинні були суперечити законам, ухваленим у Лондоні. Домініони отримали право анульовувати закони, прийняті в Лондоні. Крім політичних відносин, на імперських конференціях у 1930 і 1932 рр. було врегульовано й економічні відносини між домініонами і метрополією.

Для товарів з метрополії встановлювався режим «імперської переваги». У той же час Велика Британія брала на себе зобов’язання надати для реалізації виробів домініонів сприятливіші умови.

Запитання та завдання

1. Охарактеризуйте зміни, що сталися в соціально-економічному розвиткові Великої Британії після Першої світової війни. 2. Які реформи провів уряд Ллойд-Джорджа? 3. Які причини й наслідки страйку 1926 р.? Як ви оцінюєте дії робітництва, уряду та підприємців під час нього? 4. Який вплив мав робітничий рух на соціальну політику урядів? 5. У чому полягали особливості економічної кризи 30-х років у Великій Британії? Оцініть ефективність заходів уряду в подоланні кризи. 6. Представники яких партій увійшли до складу «національного» уряду? 7. Які зміни стались у стосунках між метрополією і домініонами? Коли утворили Британську Співдружність і з якою метою? 8. Чи можна британське суспільство 20-30-х рр. вважати демократичним? Відповідь обґрунтуйте.

Запам’ятайте дати:

1924 р. — перший лейбористський уряд.

1926 р. — загальний страйк у Великій Британії

1931 р. — Вестмінстерський статут. Оформлено Британську Співдружність.

1936 р. — династична криза.