Підручник по Всесвітній історії (рівень стандарту). 10 клас. Полянський - Нова програма

Розділ II. Облаштування повоєнного світу

§ 4. Паризька мирна конференція та мирні договори

1. «14 пунктів» Вудро Вілсона

Останній рік війни розпочався важливою подією: у січні 1918 р. президент В. Вілсон представив у конгресі США свою «програму миру» — «14 пунктів».

Зміст «14 пунктів» Вудро Вілсона

1. Відкрита дипломатія. Скасування таємних міжнародних угод.

2. Свобода мореплавства як у мирний, так і воєнний час, окрім випадків, коли деякі моря можуть бути закриті відповідно до міжнародних договорів.

3. Усунення економічних бар’єрів, рівні умови для торгівлі всіх націй.

4. Скорочення озброєнь до рівня, який гарантуватиме державі безпеку.

5. Урегулювання колоніальних вимог. Справедливе вирішення колоніальних суперечок з урахуванням інтересів населення.

6. Вирішення питань щодо Росії. Звільнення всіх російських територій та сприяння інших держав в обранні Росією форми правління, політичного устрою та національної політики.

7. Збереження суверенітету Бельгії.

8. Відновлення території Франції.

9. Зміна італійських кордонів на основі чітко визначених національних меж.

10. Доля Австро-Угорщини. Широка автономія народам імперії.

11. Зміна кордонів на Балканах. Румунія, Сербія й Чорногорія повинні бути звільнені. Зайняті території треба повернути Сербії, аби забезпечити їй вихід до моря.

12. Обмеження щодо Туреччини. Турецька частина Османської імперії повинна отримати суверенітет; іншим націям має бути гарантована можливість автономного розвитку. Протока Дарданелли має бути відкрита для всіх держав.

13. Створення незалежної Польщі на територіях, населених переважно поляками. Польщі повинен бути забезпечений вихід до моря, а політичну й економічну незалежність та територіальну цілісність має гарантувати міжнародний договір.

14. Створення міжнародної організації з метою гарантування політичної незалежності й територіальної цілісності як великих, так і малих держав.

(War and Peace: Presidential Messsages, Addresses, and Public Papers (1917-1924) by Woodrow Wilson. — New York: Harper & Brothers, 1927. - Vol. 1. - P. 158-162).

2. Відкриття Паризької конференції. Наміри держав-переможниць

Війна закінчилася. Для облаштування повоєнного світу переможці скликали всесвітню мирну конференцію, яка стала найзапеклішою дипломатичною битвою між учорашніми союзниками.

Ситуація у світі на час проведення конференції

• Спільними зусиллями Німеччина була переможена. Потрібно було вжити заходів, щоб у майбутньому з німецької землі не розгорілося полум’я нової війни.

• Постала проблема облаштування життя мільйонів демобілізованих військових і полонених, які повертатися до своїх домівок.

• Монарші династії Німеччини й Австро-Угорщини були повалені, і лише Велика Британія залишалася монархією.

• Британський та французький уряди підписали впродовж війни кілька таємних угод. Зокрема, за Лондонським договором 1915 р. союзні держави пообіцяли Італії, що вона отримає деякі території Австро-Угорщини. Італія чекала на виконання обіцянки.

• Владу в Росії захопили більшовики, які закликали до світової революції.

• Повстання комуністів і соціалістів у Німеччині; комуністи захопили владу в Угорщині.

• На руїнах Російської та Австро-Угорської імперій постали нові держави.

• Масове голодування та робітничі страйки в більшій частині Європи.

• Епідемія грипу в Іспанії та інших європейських країнах.

Росію, яка вийшла з війни до її завершення та в якій до влади прийшли комуністи, на конференцію не запросили. На відкритті Паризької мирної конференції, яке відбулося 18 січня 1919 р., були присутні 72 делегати з 27 країн.

Найважливіші питання вирішували на засіданнях Ради десяти, до якої входили по два представники від Великої Британії, Франції, США, Італії та Японії. Невдовзі засідання Ради десяти змінилися засіданнями четвірки в особі президента США В. Вілсона та прем’єр-міністрів Ж. Клемансо (Франція), Д. Ллойд Джорджа (Велика Британія), В. Орландо (Італія). Потім четвірка зменшилася до трійки, у якій уже не було місця італійському прем’єру. Ще задовго до відкриття конференції між членами трійки загострилася боротьба.

Війна закінчилася швидше, ніж очікували союзники. На підготовку мирних договорів та узгодження позицій залишалося обмаль часу. Виявилося, що переможці по-різному дивляться на майбутнє повоєнного світу. Часом здавалося, що вчорашнім союзникам було легше здобути військову перемогу, ніж домовитися про розподіл її плодів.

Франція через відсутність на конференції Росії — її традиційного союзника проти Німеччини — була змушена триматися Великої Британії.

Ж. Клемансо, Д. Ллойд Джордж, В. Вілсон (зліва направо). Фото. 1919 р.

• Який Ви можете зробити висновок щодо поданого висловлювання Р. Пуанкаре про основну мету Франції на конференції?

«Панове, рівно сорок вісім років тому в Дзеркальній залі Версальського палацу було проголошено Німецьку імперію. Сьогодні ми зібралися тут, аби зруйнувати й замінити те, що було створено того дня».

З промови Раймона Пуанкаре на відкритті Паризької конференції (Lawrence Sondhaus. World War One: The global Revolution. — Cambridge; New York: Cambridge University Press, 2011. — P. 453)

Велика Британія сподівалася, що конференція сприятиме відновленню її могутності. Д. Ллойд Джордж, як і Ж. Клемансо, не хотів бачити американського президента в Парижі, оскільки обидва політики вважали, що через присутність В. Вілсона німці маневруватимуть на переговорах.

США перебували в особливому становищі. На початку грудня 1918 р. американська делегація в складі 1300 осіб вирушила до Парижа. В. Віл сон не приховував, що мета США — політичний вплив на Європу. Американці мало переймалися гаслом Д. Ллойд Джорджа: «Німці заплатять за все!» Для них головним було встановлення рівноваги між Британією та Німеччиною завдяки заснуванню міжнародної організації — Ліги Націй. Америка розраховувала за допомогою нових держав обмежити апетити Великої Британії та Франції щодо Німеччини. Адже тільки за умови рівноваги в Європі США могли мати перевагу над іншими державами. На той час Британія вже втратила традиційну перевагу над США у військово-морському флоті.

У ході конференції були підготовлені проекти окремих мирних договорів з п’ятьма переможеними країнами: Німеччиною, Австрією, Болгарією, Туреччиною та Угорщиною.

3. «Українська проблема» на Паризькій конференції

22 січня 1919 р. на Софійському майдані в Києві було урочисто проголошено Акт злуки Української Народної Республіки (УНР) та Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Українська делегація (понад 80 осіб) прибула на Паризьку конференцію, не маючи офіційного запрошення. Вона сподівалася домогтися визнання на конференції незалежності України, а також виведення з її території іноземних військ (Антанти, Польщі та Румунії), надання допомоги в обороні від радянської Росії та антибільшовицької Добровольчої армії А. Денікіна, а також припинення війни Польщі проти ЗУНР.

Делегація проводила роботу у форматі неофіційних зустрічей з представниками країн-учасниць. «Українське питання» на конференції не порушувалось та об’єктивного розгляду на міжнародному форумі не отримало. Його обговорювали побіжно при визначенні кордонів між Польщею, Румунією, Чехословаччиною та Росією. До того ж чимало країн підтримувало ідею збереження «єдиної й неподільної» небільшовицької Росії. Вони з пересторогою ставилися до національних прагнень народів колишньої Російської імперії.

Навіть з погляду США Україна перебувала в «зоні байдужості». Як у ході конференції, так і в її підсумкових документах «українське питання» було проігнороване. Негативну позицію керівництва Польщі щодо українських домагань підтримала Франція. Прихильно до «українського питання» поставилися британці, однак це не мало позитивних наслідків. Поразка українських армій у 1919 р. послабила й без того хистку позицію української делегації в Парижі.

• Як Ви вважаєте, чи могла українська делегація виконати свою місію в атмосфері, описаній головою делегації Г. Сидоренком? Обґрунтуйте висновок.

«З перших днів мого перебування в Парижі я помітив, що про Українську Народну Республіку ніхто нічого докладно не знає, не тільки в широких масах, а й у дипломатичних колах не знають про... домагання українського народу та його уряду. Тому вороги республіки вільно поширювали всілякі брехні й інсинуації про нас, улаштовували провокації. В основному наголошували на тому, що ми є більшовики й германофіли».

Григорій Сидоренко (Додатки і документи // Ісаак Мазепа. Україна в огні й бурі революції. 1917-1921. — К.,2003. — С. 539)

У грудні 1919 р. Паризька конференція ухвалила декларацію про тимчасовий східний кордон Польщі, згідно з якою Польщі передавалися не тільки території з переважно польським населенням, а й території, де більшість становили українці: Лемківщина, Посяння, Підляшшя, Холмщина.

Наприкінці червня 1919 р. Польща отримала дозвіл на включення до свого складу й запровадження польського управління в Галичині за умови забезпечення прав і свобод національних меншин.

Гнучку політику щодо території Закарпатської України проводив президент Чехословаччини Т. Масарик. За мовчазної згоди великих держав на початку 1919 р. чехословацькі війська ввійшли в Ужгород, а вже в травні на Паризькій конференції було прийнято рішення про передавання Карпатської України до складу Чехословаччини. У вересні 1919 р. це рішення було вписане до тексту Сен-Жерменського мирного договору з Австрією. У столиці Франції обговорювалася й доля Північної Буковини та Бессарабії, які, зрештою, були передані Румунії. Україна ні тоді, ні згодом не визнала легітимності цих рішень.

Отже, на Паризькій конференції українцям було відмовлено в реалізації права на самовизначення. Відсутність інтересу до появи незалежної української держави була зумовлена кількома обставинами. По-перше, в Україні змінювалися уряди, що створювало образ нестабільної держави; по-друге, для Європи й США Україна була «заплямована» більшовизмом; по-третє, на українські землі зазіхали Польща, Румунія та Чехословаччина; по-четверте, Антанта не вибачила Україні підписання урядом УНР Брестського миру з Центральними державами.

4. «Російське питання»

«Російське питання» розглядали на етапі підготовки Паризької мирної конференції, однак Росію на конференцію не запросили. Насамперед вона належала до табору переможених держав, бо вийшла з війни, підписавши з Німеччиною сепаратний Брестський мир, порушивши свої союзницькі зобов’язання в рамках Антанти. Крім того, Велика Британія, Франція та США не бачили в Росії політиків, які могли б бути запрошені на конференцію для участі в переговорах. Більшовики з їхньою диктаторською ідеологією й загрозою поширення революції лякали демократичний світ і вважалися тимчасовим явищем.

Громадянська війна в Росії. Ілюстрація з американського журналу. 1952 р.

У Росії в той час тривала громадянська війна, у якій більшовики виявили неочікувану для Заходу стійкість і живучість. На території країни перебували британські, французькі та японські війська, у східних регіонах діяв Чехословацький корпус. Оскільки розвиток подій у Росії передбачити було неможливо, вирішили нікого на Паризьку конференцію не запрошувати, щоб не зв’язувати собі руки зобов’язаннями перед будь-яким з угруповань, які претендували на верховну владу в країні.

5. Версальський мирний договір з Німеччиною

Після запеклих дискусій, які часом загрожували зривом конференції, 28 червня 1919 р. політики підписали Версальський мирний договір.

• Пригадайте з 9 класу, яка важлива подія сталася під Аустерліцем. Як Ви вважаєте, на чому хотів наголосити Ж. Клемансо, згадавши про «сонце Аустерліца» та «сонце Марни»? Чи мав, на Вашу думку, французький прем’єр-міністр підстави для таких історичних паралелей?

«Пробило три години. До зали ввійшов дуже блідий, одягнений у старий чорний сюртук новий німецький міністр закордонних справ Г. Мюллер. Несподівано визирнуло сонце... Клемансо стиха промовив: “О сонце, супутник переможців! Сонце Аустерліца... Сонце Марни, не зраджуй нам! Завжди зігрівай наші серця й землю Франції!”

...О третій п’ятдесят підписання договору завершилося».

(Табун Женевьева. Двадцать лет дипломатической борьбы / пер. с фр. — М.: Изд-во иностранной литературы, 1960. — С. 38)

Після підписання договору лідери країн, яких привітали шаленими вигуками, приєдналися до натовпу, який зібрався біля Версальського палацу.

Основні положення Версальського мирного договору

• Політичні обмеження Німеччини: країну проголосили єдиним винуватцем війни; заборонили об’єднання (аншлюс) з Австрією; Німеччина мала видати військових злочинців.

Територіальні обмеження: Німеччину було поділено на дві частини: власне Німеччину й Австрію; Франції відійшли Ельзас і Лотарингія; територію на лівому березі Рейну поділили на три зони, які мали бути звільнені переможцями через 5, 10 і 15 років; міста Данциг (нині Гданськ, Польща), Мемель (нині Клайпеда, Литва), а також район Саар переходили під управління Ліги Націй. Згодом долю цих регіонів мали вирішити шляхом референдуму (плебісциту); Східну Пруссію відокремлювали від Німеччини «польським коридором»; Німеччина втратила всі землі, захоплені нею на сході в результаті поразки Росії: Україну, Білорусь, Польщу, Естонію, Латвію, Литву; усі німецькі колонії переходили під мандат Ліги Націй (у більшості з них мандатом скористалася Велика Британія).

• Військові обмеження: армія мата бути не більше 100 тис. осіб; установили термін служби в армії: солдатів — 12, офіцерів — 25 років; генеральний штаб ліквідувати; заборонили мати важку артилерію та танки, авіаносці й підводні човни, військову та морську авіацію; усі фортеці на відстані майже 50 км на схід від Рейну мати бути знищені.

Члени делегацій спостерігають за підписанням Версальського договору. Фото. 1919 р.

• Економічні обмеження: установили великі репарації (переважно на користь Франції), суму яких невдовзі визначила спеціальна комісія (269 млрд золотих марок упродовж 42 років); вугільні шахти Саару передали Франції на 15 років.

• Порівняйте висловлювання Д. Ллойд Джорджа, В. Черчілля та Й. Феста. Як Ви вважаєте, чому оцінки Версальського договору, дані двома видатними британськими політиками й німецьким істориком, збігаються?

«Ви можете позбавити Німеччину її колоній, зменшити її армію до розмірів поліції... Це, зрештою, не важливо: якщо вона вважатиме мирний договір 1919 р. несправедливим, вона знайде, як помститися переможцям...»

З меморандуму Девіда Ллойд Джорджа, Жоржа Клемансо та Вудро Вілсона від 25 березня 1919 р. («Документ із Фонтенбло») (Lloyd George D. The Truth about the Peace Treaties. London, 1938. — Vol. 1. - P. 405)

«Територіальні статті Версальського договору зробили Німеччину фактично недоторканною. Як і раніше, вона залишилася найбільшим національним масивом у Європі. Маршал Ф. Фош... дуже правильно сказав: “Це не мир. Це перемир’я на двадцять років”.

Економічні статті договору були настільки злими й дурними, що перетворилися на безглузді».

Вінстон Черчілль (Вторая мировая война / сокр. пер. с англ. — М., 1991. - Кн. 1, т. 1-2. - С. 21-23)

«Навряд хоч одна з проблем, що стали предметом протиборства в 1914 р., була вирішена в цьому трактаті-договорі, який, вочевидь, ігнорував думку, що метою будь-якого договору є мир».

Йоахим Фест, німецький історик (Адольф Гитлер / пер. с нем. — Пермь: Алетея, 1993. — Т. 1. — С. 144)

• Репарації (від латин. reparatio — відновлення) — відшкодування переможеною державою завданих нею під час воєнних дій збитків. Виплату репарацій зазвичай передбачають у мирному договорі.

6. Утворення Ліги Націй

Перші з чотирьох сотень статей Версальського договору становили статут Ліги Націй — міжнародної організації, попередниці сучасної Організації Об’єднаних Націй (ООН). Журналісти образно назвали Статут Ліги Націй «Євангелієм XX століття». Його підписали понад чотири десятки держав, які відтоді вважалися засновниками Ліги Націй.

Структура організації Ліги Націй

Асамблея Ліги Націй скликалася раз на рік для обговорення важливих міжнародних питань. Вона рекомендувала Раді Ліги Націй учинити ті чи ті дії, голосувала за членство в організації тощо. Представники кожної держави мали на засіданнях один голос незалежно від кількості населення й території країни. Рішення приймалось одностайно.

Рада Ліги Націй збиралася чотири рази на рік, а також за надзвичайних ситуацій. Першими тимчасовими членами Ради були Бельгія, Бразилія, Греція та Іспанія.

Секретаріат відповідав за проведення зустрічей та підготовку звітів, мав секції для роботи над основними цілями Ліги Націй.

Ж. Клемансо наполягав на створенні армії Ліги Націй, однак проти цього рішуче виступили американська й британська делегації. Натомість США мусили відмовитися від ідеї міжнародних арбітражу й суду.

• Розгляньте карикатуру з британського журналу «Punch» (липень 1920 р.). На яких, на Вашу думку, особливостях Ліги Націй наголосив художник, зобразивши її в образі кролика? Якою на малюнку постає поведінка кролика перед пітоном (міжнародні суперечки)? Що означає фраза кролика в контексті надій, що покладалися на Лігу Націй як на силу, що зможе запобігти новій війні? Яких повноважень, на Вашу думку, потребувала Ліга Націй?

Карикатура «Моральні переконання». 1920 р. (Унизу напис: Кролик: «У мене немає ні сил, ні можливостей опиратися загрозі. Єдине, що залишається, — загіпнотизувати змію поглядом»).

Ліга Націй не мала офіційного прапора й емблеми. У 1939-1940 рр. використовувалася неофіційна емблема — п’ятикутник як символ п’яти континентів. Офіційні мови — англійська, французька й іспанська (з 1920 р.). Штаб-квартира організації розташовувалась у м. Женеві (Швейцарія). Формально Ліга Націй існувала до квітня 1946 р., хоча фактично припинила діяльність у 1939 р., напередодні Другої світової війни.

В. Вілсон уважав створення Ліги Націй основним завданням конференції, однак конгрес США, де переважали республіканці, відмовився ратифікувати Версальський договір. Отже, США, які доклали найбільше зусиль для створення Ліги Націй, так і не стали її членом. Це виявилося особистою трагедією В. Вілсона, невдовзі він відійшов від політики й помер.

Створення Ліги Націй одні країни сприйняли з надією, що вона не допустить нової війни, інші скептично вважали її свідченням ідеалізму її творців, насамперед В. Вілсона. Існування організації із самого початку було проблематичним. Зокрема, чимало неєвропейських учасників конференції були незадоволені тим, що в Раді Ліги Націй домінували європейські країни — Велика Британія, Франція й Італія. На першому ж засіданні асамблеї неєвропейці, а надто делегати від Аргентини, піддали організацію жорсткій критиці, назвавши її «європейським клубом». Вони вважали, що Раду мають обирати всі країни на асамблеї. Однак ця пропозиція була відхилена.

«Ми довіряємо європейським державним діячам і керівникам. Та ми не можемо заплющувати очі на європейське честолюбство, що залило світ кров’ю, від якого ми досі страждаємо й страждатимуть прийдешні покоління».

З виступу Ньютона Ровелла (Канада) на першому засіданні асамблеї Ліги Націй (McAleave Т. Modern World History. — Cambridge University Press, 1996. — P. 30)

7. Мирні договори з Австрією, Болгарією, Угорщиною й Туреччиною

Паризька мирна конференція не тільки обговорювала долю Німеччини, а й ухвалила важливі рішення щодо майбутнього Австро-Угорщини, яка розпалася, Болгарії й Османської імперії. Долю їхніх територій було вирішено укладенням упродовж 1919-1923 рр. договорів, які подавали на розгляд Ліги Націй. Переможені держави насамперед мали виплатити репарації переможцям.

Основні положення Сен-Жерменського мирного договору з Австрією (1919)

Політичні обмеження: Австрія визнавала всі мирні договори з Центральними державами та кордони створених на її теренах самостійних держав: Австрії, Угорщини, Чехословаччини, Королівства сербів, хорватів і словенців, ЗУНР; не могла об’єднатися з Німеччиною; мала виконувати всі ухвали держав-переможниць щодо її колишніх володінь (положення стосувалося насамперед Галичини, яку невдовзі приєднали до Польщі); визнавала незалежність територій, які раніше входили до складу Російської імперії, а також право Росії на репарації з Австрії; відмовлялася від прав у Марокко, Єгипті, Сіамі та Китаї.

Економічні обмеження: переможці отримали торговельний і риболовний флот.

Територіальні обмеження: Богемія, Моравія та Сілезія переходили до Чехословаччини; Італія отримала південну частину Тіролю; українська частина Буковини переходила до Румунії, а Закарпатська Україна — до Чехословаччини. Договором передбачався автономний статус Закарпаття в складі Чехословаччини. Українцям та іншим національним меншинам на території Чехословаччини й Румунії гарантували захист їхніх прав.

Військові обмеження: армія — не більше 30 тис. осіб; заборона мати військово-морський флот і військову авіацію.

Основні положення Нейїського мирного договору з Болгарією (1919)

Економічні обмеження: Болгарія мала виплатити 2,25 млрд золотих франків репарацій (чверть її національного багатства); економіку та фінанси контролювала Міжсоюзна комісія з представників Великої Британії, Франції та Італії.

Територіальні обмеження: До Королівства сербів, хорватів і словенців відійшли чотири райони загальною площею 2,5 тис. км2; Південна Добруджа (до 1940 р.) залишилася за Румунією; Західна Фракія переходила в розпорядження Великої Британії, Італії, Франції, США та Японії. Як наслідок, Болгарія була відрізана від Егейського моря. Наступного року цю територію передали Греції. Усього країна втратила 1/10 території (11 тис. км2) і 1/7 населення.

Військові обмеження: на озброєння, чисельність болгарської армії (до 20 тис.), поліції та жандармерії. Разом — 33 тис. осіб.

Коли переговори з Угорщиною мали завершитися, у Будапешті захопили владу угорські комуністи. Підписання мирного договору було відкладено. Після повалення комуністичного уряду новий уряд на чолі з Міклошем Торті в березні 1920 р. підписав у Тріаноні мирний договір.

Основні положення Тріанонського мирного договору з Угорщиною (1920)

Територіальні обмеження: 2/3 угорської території переходили Чехословаччині, Королівству сербів, хорватів і словенців та Румунії. Підкарпатська Русь (Закарпаття) увійшла до складу Чехословаччини з правом автономії. Унаслідок територіальних утрат населення Угорщини зменшилося з 18 до 7 млн осіб. Країну позбавили морських портів, майже 90 % природних ресурсів, промисловості, залізниць та іншої інфраструктури.

Військові обмеження: чисельність армії до 35 тис. осіб; заборона мати військову авіацію, танки, важку артилерію; військово-морський флот (кораблі Дунайської флотилії переходили союзникам).

Упродовж багатьох століть в Османській імперії правила династія Османів. Напередодні Першої світової війни країна значно ослабла — і турецька армія зазнала в ній поразки.

Основні положення Севрського мирного договору з Туреччиною (1920)

Політичні обмеження: держави-переможниці отримати право втручатись у внутрішні справи Туреччини; зона проток Босфор і Дарданелли підлягала повному роззброєнню й переходила під контроль міжнародної Комісії проток; договір позбавляв Туреччину виходу до Середземного моря.

Територіальні обмеження: усі турецькі володіння в Європі (Східна Фракія, м. Едірне (Адріанополь), Галлі польський півострів переходили до Греції; Додеканеські острови переходили до Італії; від Туреччини відділявся Курдистан, кордони якого мали бути встановлені англо-франко-італійською комісією; Туреччина визнавала незалежність Вірменії. Визначити кордон між Туреччиною та Вірменією мав президент США; Туреччина визнавала також англійський протекторат над Єгиптом та англійську анексію Кіпру; країна відмовлялася від претензій на Аравійський півострів і країни Північної Африки; Палестину, Йорданію та Ірак передали під контроль Великої Британії; Сирія й Ліван ставали підмандатними територіями Франції. Загалом Туреччина втратила 1,2 млн км2 території з населенням понад 10,2 млн осіб.

Військові обмеження: чисельність армії — до 50 тис. осіб, з яких: 35 тис. — жандармерія; флот складався з 12 кораблів.

Більшість турків була обурена Севрським договором. Ці настрої поділяв і лідер турецької революції генерал Ататюрк. У 1923 р. в м. Лозанні (Швейцарія) Севрський договір було скасовано й підписано новий Лозаннський договір з Великою Британією, Францією, Італією, Японією, Грецією, Румунією та Королівством сербів, хорватів і словенців, який засвідчив міжнародне визнання нової Туреччини.

Лозаннський договір з Туреччиною (1923)

Політичні положення: скасували режим капітуляції в Туреччині, економічні й політичні привілеї іноземців, міжнародний фінансовий контроль над країною.

Економічні положення: Туреччина погодилася виплатити частину зовнішнього боргу вже неіснуючої Османської імперії.

Територіальні положення: установили нові кордони Туреччини, питання про кордон з Іраком відклали до його визнання Туреччиною та Великою Британією, а в разі незгоди — Лігою Націй.

• Протекторат — форма колоніальної залежності; залежна держава зберігає певну самостійність у внутрішніх справах, а її зовнішню політику визначає метрополія (протектор).

• Анексія — насильне приєднання однією державою частини або всієї території іншої держави.

Січень 1919 р. — відкриття Паризької мирної конференції.

Червень 1919 р. — Версальський мирний договір.

1919-1946 рр. — період існування Ліги Націй.

1919 р. — Сен-Жерменський, Нейїський мирні договори.

1920 р. — Тріанонський, Севрський мирні договори.

1923 р. — Лозаннський мирний договір з Туреччиною.

1. Розкрийте зміст історичного поняття «репарації».

2. Як Ви вважаєте, «14 пунктів» В. Вілсона були спрямовані на якнайшвидше завершення війни чи на облаштування повоєнного світу? (Для аргументації Вашого висновку див. «Зміст "14 пунктів" Вудро Вілсона», с. 46).

3. Проаналізуйте політичну карту форзаца, на якій зображена Європа після Першої світової війни. Які територіальні зміни зафіксовані у Версальському, Сен-Жерменському, Нейїському, Тріанонському, Севрському й Лозаннському мирних договорах? Покажіть на карті кордони нових незалежних держав у Європі.

4. Охарактеризуйте виклики, які постали перед світом на час скликання Паризької мирної конференції.

5. Яку мету переслідували країни-переможниці в період підготовки й проведення Паризької конференції?

6. Назвіть основні положення Версальського мирного договору.

7. У чому полягало «українське питання»? Чи було воно вирішене на Паризькій конференції? Охарактеризуйте, як були налаштовані щодо України основні учасники конференції.

8. Назвіть головні положення мирних договорів з Австрією, Угорщиною, Болгарією та Туреччиною.

9. Використовуючи текст п. 6 (с. 52-53) і схему на с. 52, розкрийте механізм створення, сильні й слабкі сторони Ліги Націй.

10. Уважають, що рішення американського конгресу про неприєднання США до Ліги Націй стало тяжким ударом для цієї організації. Чи погоджуєтеся Ви з таким припущенням? Аргументуйте Вашу точку зору.