Підручник по Всесвітній історії (рівень стандарту). 10 клас. Полянський - Нова програма

Узагальнення до розділу VI «Передумови Другої світової війни»

Версальська система тимчасово владнала територіальні й економічні проблеми між державами, проте не забезпечила політичного врегулювання відносин між ними.

Прихід до влади в Німеччині в 1933 р. націонал-соціалістів на деякий час загальмував радянсько-німецьке зближення, але не зупинив його. Геополітичні інтереси Й. Сталіна й А. Гітлера, їхнє прагнення зруйнувати Версальську систему договорів стали підґрунтям для союзу між комуністичним і нацистським режимами.

Політика «умиротворення» агресора, яку певний час проводили Британія та Франція, завершилася драматично. Відновлення в березні 1935 р. в Німеччині загальної військової повинності й окупація німцями Рейнської демілітаризованої зони зійшли А. Гітлеру з рук. Після цього в березні 1938 р. він безкарно здійснив аншлюс (приєднання) Австрії.

Іспанія в роки громадянської війни 1936-1939 рр. стала своєрідним полігоном для випробування зброї та військової тактики.

Мюнхенська угода (вересень 1939 р.) була останньою спробою Британії та Франції відвернути війну в Європі політикою «умиротворення» А. Гітлера. Водночас конференція, на яку не запросили Й. Сталіна, остаточно зруйнувала хистку рівновагу сил у Європі. Після Мюнхена країни малої Антанти почали самостійно шукати шляхи порозуміння з Німеччиною.

Після завершення Другої світової війни головною її призвідницею була визнана Німеччина. Однак тогочасні керівники СРСР, Великої Британії, Франції, Італії також несуть відповідальність за її розв’язання.

Велика Британія

• Підписавши англо-німецьку військово-морську угоду, зруйнувала Фронт Стрези.

• Не використала свій вплив у Лізі Націй щодо питання міжнародних криз 1930-х років для створення системи колективної безпеки в Європі.

• Не заохотила Францію до рішучих дій щодо ремілітаризації Рейнської зони.

• Не підтримала Чехословаччину на конференції в Мюнхені.

• Не доклала всіх можливих зусиль для укладення угоди з СРСР.

• Пообіцяла підтримати Польщу, але так обережно, що А. Гітлер у це не повірив.

Франція

• Пообіцяла підтримку державам малої Антанти, але не дотримала обіцянки.

• Не намагалася використати Лігу Націй щодо кризи 1930-х років, порушуючи принцип «колективної безпеки».

• Не підтримати Чехословаччину в 1938 р.

• Сповідувати оборонну військову стратегію, покладаючись на «лінію Мажино».

• Не доклала можливих зусиль для укладення угоди із СРСР.

СРСР

• Репресії в армії в 1930-х роках військово ослабили СРСР.

• СРСР намагався відтягнути війну з Німеччиною, сподіваючись, що розпочнеться загальноєвропейська війна

• Й. Сталін уважав, що політика «умиротворення», яку здійснювали західні держави, була спрямована проти СРСР.

• Оскільки СРСР не запросили в Мюнхен, а спроби укласти угоду з Великою Британією та Францією виявилися безрезультатними, Й. Сталін вирішив, що його інтереси краще забезпечить угода з Німеччиною.

• Радянсько-німецький пакт надав А. Гітлеру можливість напасти на Польщу.

• Таємні положення «пакту Молотова Ріббентропа» були цинічними й експансіоністськими; Й. Сталін повернув території, утрачені Росією після Першої світової війни.

Італія

• Увірвавшись до Ефіопії та вийшовши з Ліги Націй, зруйнувала надії на створення системи колективної безпеки. Вона різко змінила політику, уклавши союз із Німеччиною.

• Втрутившись у громадянську війну в Іспанії, сприяла розколу Європи.

Важливе місце в міжнародних відносинах 1930-х років посідало «українське питання». Використовуючи гасло про право націй на самовизначення, німецьке керівництво тривалий час проводило складну дипломатичну гру із СРСР і Польщею. У європейських столицях певний час обговорювали питання про вірогідність анексії А. Гітлером території України, що перебувала в межах кордонів СРСР.

Альтернативою союзу Й. Сталіна з А. Гітлером могла стати система колективної безпеки в Європі. Після Мюнхена Велика Британія та Франція доклали чимало зусиль, щоб забезпечити себе й інші країни Європи надійним захистом від німецької агресії. Після анексії А. Гітлером 15 березня 1939 р. Чехословаччини британські та французькі лідери спробували завадити поширенню нацистської експансії, надавши гарантії безпеки країнам, які перебували у сфері територіальних претензій Німеччини: Польщі, Румунії, Греції, Туреччині, а згодом — країнам Балтії, Югославії та ін. Умовою ефективності цих гарантій було приєднання до них Радянського Союзу.

Коли Велика Британія та Франція зрештою відмовилися від політики «умиротворення» і виявили готовність укласти із СРСР угоду про колективну безпеку, Й. Сталін віддав перевагу пакту з Німеччиною. Англо-франко-радянські політичні й військові переговори влітку 1939 р. закінчилися безрезультатно.

Радянсько-німецький пакт про ненапад і додатковий таємний протокол стали логічним наслідком тривалої радянсько-німецької співпраці й поступового зближення в міжвоєнний період. Радянські лідери заперечували існування таємного додаткового протоколу до пакту, намагаючись виправдати зовнішню політику СРСР, який став партнером агресора тоді, коли ще можна було перешкодити війні.