Підручник по Всесвітній історії (рівень стандарту). 10 клас. Полянський - Нова програма

§ 19. Світ на порозі війни

1. Насильницьке приєднання Австрії до Німеччини

Першою жертвою нацистської Німеччини в Європі після ремілітаризації Рейнської зони стала Австрія — історична батьківщина А. Гітлера. За Версальським договором ця країна не могла об’єднуватися з Німеччиною. Німецька пропаганда, використовуючи гасло «німці й австрійці — єдиний розділений народ», закликала австрійців приєднатися до Німеччини. Після приходу до влади в Німеччині А. Гітлера значно активізувалася австрійська нацистська партія.

У 1934 р. в Австрії був придушений збройний виступ лівих партій, незадоволених консервативним урядом. Це був початок глибокої кризи австрійської державності. Того ж року провалився спланований А. Гітлером нацистський заколот. Півтори сотні бойовиків з австрійського батальйону СС захопили центральну радіостанцію й передали в ефір дезінформацію про повалення уряду Е. Дольфуса. Канцлера було вбито, однак поліції вдалося роззброїти й заарештувати більшість заколотників. Декількох з них згодом було страчено. Аби приспати пильність Австрії, А. Гітлер видав їй заколотників, які втекли до Німеччини, і висловив «співчуття» з приводу вбивства Е. Дольфуса.

У 1936 р. Німеччина спочатку нав’язала Австрії нерівноправний договір, а потім узялася за вирішення «австрійського питання». У Берліні розробили спеціальний план захоплення країни — «план Отто». В Австрії місцеві нацисти розгорнули агітацію за об’єднання з Німеччиною та провели по всій країні маніфестації. Так готувався ґрунт для створення видимості прагнення австрійців до об’єднання.

• Розгляньте фотографію. Який висновок про характер зимового громадянського протистояння в Австрії 1934 р. Ви можете зробити?

Віденська кав’ярня. Фото. 1934 р.

У лютому 1938 р. А. Гітлер викликав до себе нового австрійського канцлера К. Шушнінга й вимагав віддати два міністерські портфелі австрійським нацистам, інакше країна буде окупована німецькими військами. Під час розмови канцлеру продемонстрували карту з позначеними на ній містами, які німці погрожували розбомбити, якщо він відхилить ультиматум. Спочатку К. Шушнінг призначив плебісцит (референдум) з питання, чи хочуть австрійці об’єднатися з Німеччиною, але на вимогу А. Гітлера відмовився від його проведення. 13 березня 1938 р. німецькі війська, знехтувавши австрійський суверенітет, уторглися в країну й здійснили аншлюс.

В умовах фактичної окупації німецька таємна поліція скалічила, кинула до в’язниці та знищила майже 80 тис. противників аншлюсу. В Австрії, так само, як і в Німеччині, переслідували євреїв.

За результатами поспіхом проведеного у квітні плебісциту за аншлюс «проголосувало» 97 % австрійців. Німеччина поглинула Австрію з 8-мільйонним населенням, а також її економічний і військовий потенціал. Велика Британія та Франція не відреагували на ліквідацію Австрійської республіки: у Лондоні цього взагалі «не помітили», а Париж обмежився формальною нотою протесту.

2. Загарбання А. Гітлером Чехословаччини

Наступною жертвою А. Гітлер обрав Чехословаччину. У 1934 р. Чехословаччина уклала договір про взаємодопомогу з Францією, а в травні наступного року — з Радянським Союзом. Щоправда, радянські війська могли прийти на допомогу ЧСР через територію Румунії лише в разі, якщо допомогу країні спершу надасть Франція.

Нацистська преса розпочала брутальну інформаційну кампанію проти Чехословаччини, приводом для якої стала «судетська проблема». У Чехословаччині, переважно в Судетській області, проживало понад 3 млн етнічних німців, які користувалися всіма передбаченими конституцією правами та свободами. Однак у Німеччині нагніталася атмосфера щодо «безправності» німецькомовних громадян. Крім того, у Судетській області діяла керована з Берліна Судето-німецька партія.

• Аншлюс (нім. Anschluss — об’єднання) — політика «ненасильницького» приєднання земель, заселених німцями чи переважно німцями, яку проводила Німеччина після Версальського договору, особливо коли до влади прийшли нацисти. Цим терміном також позначають руху міжвоєнній Австрії за приєднання до Німеччини, а також уключення Австрії до складу Німеччини в 1938 р.

Чехословаччина опинилась у складному становищі: Велика Британія та Франція наполягали на задоволенні вимог судетських німців, аби не «дратувати» А. Гітлера. Скориставшись «судетською проблемою», А. Гітлер висунув президенту ЧСР Едварду Бенешу, а також Великій Британії та Франції як гарантам безпеки країни ультиматум: передати Судетську область Німеччині. І знову запевняв, що це «остання» його територіальна претензія в Європі.

Чехословаччина мала боєздатну армію й була готова воювати, але Велика Британія і Франція змусили її погодитися на німецькі умови, щоб «зберегти мир». Єдиним впливовим політиком, який рішуче виступив проти політики британського уряду, був В. Черчілль: «Франція та Британія мали вибирати між війною й ганьбою. Вони обрали ганьбу й отримали війну».

• Ознайомтеся з висловлюванням Е. Бенеша. Кому, на Вашу думку, насамперед адресовував свої слова чехословацький президент: співвітчизникам чи союзним західним країнам?

«Це велика драма, з якої ми вийдемо очищеними. Наша нація завжди вбачатиме в наших діях велику моральну силу. Чехи... нічим не заплямували себе під час цієї жахливої кризи. .. нікого не образили, нікого не покинули, нікому не завдали шкоди своїми помилками».

Едвард Бенеш (Rothstein A. The Munich Conspiracy. — London, 1958. — P. 263)

3. Мюнхенський пакт

Під час зустрічі А. Гітлера, Б. Муссоліні, Н. Чемберлена та Е. Даладьє, що відбулася в Мюнхені 29-30 вересня 1938 р., на яку делегацію Чехословаччини навіть не запросили, був підписаний Мюнхенський пакт.

Чехословаччина втратила третину своєї території, 5 млн населення, майже половину виробничих потужностей, значну частину армії. До Німеччини відійшли Судети, до Польщі — територія площею 1000 км2 з населенням 230 тис. осіб, до Угорщини — територія площею 12 тис. км2 з населенням майже 1 млн осіб.

Основні положення Мюнхенського пакту

• Судетська область передавалася Німеччині, на її територію вводилися німецькі війська.

• Чехословаччині заборонялося руйнувати споруди на території, що передавалася Німеччині.

• У районах Чехословаччини, де проживало німецькомовне населення, передбачалося провести референдум щодо приєднання до Німеччини.

• Райони Чехословаччини, де німецькомовні громадяни становили більшість, передавалися Німеччині без референдуму.

• Між Німеччиною та Чехословаччиною мав відбутися обмін населенням, яке бажало залишити Судетську область або ж переселитися до неї.

• Пакт (від латин. pactum — договір, угода) — міжнародна угода, що має велике політичне значення.

Судетські нацисти руйнують прикордонний чехословацький стовп Фото. Жовтень 1938 р.

7 жовтня 1938 р. від Чехії фактично відокремилася Словаччина, a 11 жовтня отримала автономію Закарпатська Русь (Карпатська Україна) — держава з територією понад 11 тис. км2 і населенням майже 55 тис. осіб.

Е. Бенеш склав повноваження президента, і на цю посаду наприкінці листопада був обраний Еміл Гаха. Скориставшись розпуском словацького уряду, А. Гітлер викликав його до Берліна й змусив підписати «прохання» про встановлення німецького протекторату над країною. Німецькі війська вступили до Моравії та Богемії, а 15 березня 1939 р. вони були вже в м. Празі. Того ж дня Словаччина проголосила державну незалежність. Чехословаччина припинила своє існування як незалежна держава.

Вторгнення А. Гітлера в Чехословаччину поклало край політиці «умиротворення» агресора. Уже 17 березня 1939 р. Н. Чемберлен виступив з промовою, у якій заявив про припинення потурання А. Гітлеру.

Основні результати й наслідки політики «умиротворення»

• Велика Британія отримала час для нарощування своїх збройних сил, але й Німеччина отримала час для підготовки до війни.

• А. Гітлер повірив у те, що Велика Британія та Франція його бояться, а тому не наважаться зупинити його, що б він не робив.

• Й. Сталін вирішив, що Велика Британія та Франція ніколи не воюватимуть з А. Гітлером, і тому війна Радянського Союзу з Німеччиною неминуча.

• Населення Великої Британії позбулося ілюзій, усвідомивши, що війни не уникнути.

4. Анексія Клайпеди. «Польське питання»

Наступними цілями територіальних претензій Німеччини стали Литва та Польща. А. Гітлер пред’явив Литві ультиматум з вимогою «повернути» Німеччині портове місто Клайпеду (нім. назва Мемель), передане їй у 1919 р. Британський уряд «поспівчував», але заявив, що нічим допомогти не може. Наприкінці березня 1939 р. міністра закордонних справ Литви терміново викликали до Берліна, де його змусили підписати Договір між Литовською Республікою й Німецькою імперією про передання Клайпедського краю. Велика Британія та Франція в черговий раз не завадили німецькій експансії.

В останні дні березня 1939 р. Німеччина взялася за вирішення «польського питання». А. Гітлер припинив будь-які переговори з Польщею, а на початку квітня підписав інструкцію про підготовку до нападу на неї. За апробованим у Чехословаччині сценарієм німецька преса розпалювала антипольські настрої, звинувачуючи Варшаву в тому, що німецька меншина в Польщі зазнає утисків.

• Ознайомтеся з висловлюванням А. Гітлера. Висловте припущення, що він мав на увазі під «ізоляцією» Польщі.

«Польща завжди була на стороні наших ворогів. ...Тому не може бути й мови про помилування Польщі. Нам залишилося одне: напасти на неї за першої ж нагоди. ...Наше завдання — ізолювати Польщу. Успіх ізоляції вирішить справу».

Адольф Гітлер (Черчилль У. Вторая мировая война: в 3 кн. — М., 1991. — Кн. 1. — С. 172).

Частиною загальної стратегії А. Гітлера була вимога до Польщі повернути передане їй за Версальським договором м. Гданськ (нім. назва Данциг). Крах Чехословаччини спонукав Велику Британію та Францію до активної протидії новому прояву нацистської агресії. 31 березня 1939 р. Британія надала односторонні гарантії безпеки потенційним жертвам агресії: Польщі, Румунії, Греції й Туреччині. До британських гарантій приєдналася Франція.

5. Англо-франко-радянські переговори

Поведінка СРСР на зовнішньополітичній арені в 1930-х роках була суперечливою. Зазнали краху сподівання більшовиків на блискавичну світову революцію, отже, потрібно було налагоджувати відносини із Заходом. Й. Сталін був переконаний, що у світі йде боротьба між соціалізмом і капіталізмом. Причому в СРСР не розрізняли демократичні країни (США, Велика Британія, Франція), фашистську Італію та нацистську Німеччину. Радянський Союз був фортецею, оточеною «імперіалістичними хижаками».

• Чого, на Вашу думку, у словах В. Молотова більше: правди чи пропагандистської риторики, не підкріпленої конкретною політикою СРСР? Аргументуйте Вашу оцінку.

«Немає потреби переконувати, що зовнішня політика Радянського Союзу абсолютно миролюбна й спрямована проти агресії. Краще за все це розуміють самі агресивні країни. З великим запізненням і ваганнями приходять до усвідомлення цієї простої істини деякі демократичні держави. У єдиному фронті миролюбних держав, що насправді протистоять агресії, Радянському Союзу не може не належати місце в передових рядах».

В’ячеслав Молотов, народний комісар (міністр) закордонних справ СРСР (Год кризиса. 1938-1939. Документы и материалы. — М., 1990. -Т.1. - С. 530)

Згідно з радянською зовнішньополітичною доктриною, СРСР мав нарощувати військову міць і водночас прагнув використати першу-ліпшу нагоду, аби зіштовхнути західні країни між собою. Й. Сталін не довіряв Британії та Франції, тому після приходу до влади в Німеччині націонал-соціалістів розраховував скористатися «міжімперіалістичними суперечностями». Крім того, СРСР мав загарбницькі плани. До переліку держав, до яких Й. Сталін мав територіальні претензії, належали: Польща, Румунія, Фінляндія, Угорщина, Латвія, а Литва й Естонія взагалі розглядалися як території, приречені на поглинання Радянським Союзом.

Улітку 1939 р. СРСР опинився у вигідній ситуації — майже весь західний кордон держави був захищений від Німеччини «санітарним кордоном» з країн, яким були надані англо-французькі гарантії безпеки. Натомість Велика Британія та Франція в разі німецького вторгнення в Польщу чи Румунію наражалися на небезпеку бути втягнутими у війну проти Німеччини, бо виступали гарантами цих країн. Надії на примирення з А. Гітлером майже не залишалося.

Британські гарантії безпеки створили сприятливі передумови для формування системи колективної безпеки на континенті. Залишалося тільки долучити до неї Радянський Союз. Проте ситуація змінилася. Якщо раніше Й. Сталін на словах виступав за створення такої системи, то тепер він не поспішав. Радянський уряд вимагав надати йому право вводити війська на територію цих країн навіть у разі загрози «непрямої агресії» у мирний час. Британський та французький уряди вважали, що прийняття такої умови означало б радянську окупацію Польщі, Румунії, країн Балтії, Фінляндії.

СРСР вів переговори не тільки з Францією та Великою Британією, а й з Німеччиною. Імовірно, уже тоді Й. Сталін вирішив стати на сторону того, хто запропонує вигідніші умови. Як заявив згодом А. Гітлер, два вчинки Й. Сталіна стали для нього сигналом, що радянський диктатор готовий до угоди з Німеччиною. Першим сигналом був виступ Й. Сталіна на XVIII з’їзді ВКП(б) у березні 1939 р., коли він застеріг «паліїв війни» (тобто західні демократії), щоб вони не сподівалися «тягати з багаття каштани» руками СРСР. Другим сигналом стало усунення в травні 1939 р. з посади народного комісара закордонних справ М. Литвинова, якого вважали прозахідним політиком і з яким пов’язували надії на створення системи колективної безпеки. Новий міністр закордонних справ В. Молотов був покірним поплічником Й. Сталіна.

Політичні переговори між СРСР, Великою Британією та Францією тривали з травня до початку серпня 1939 р. і виявилися безрезультатними. Й. Сталін наполягав на односторонньому праві поширення радянських «гарантій» на країни Балтії в разі «непрямої агресії» проти них. Британська та французька делегації заявляли, що вони не розпоряджаються долями незалежних держав.

Ще до закінчення політичних переговорів розпочалася підготовка до військових переговорів між трьома країнами. До Москви прибула об’єднана англо-французька військова делегація. Проте якщо на етапі підготовки переговорів Велика Британія та Франція не поспішали з відправленням делегацій до Москви, то восени переговори гальмувала вже радянська сторона. Й. Сталін дійшов висновку, що Захід не погодиться на окупацію Радянським Союзом сусідніх з ним країн. Гітлер же був готовий заплатити будь-якою чужою територією за радянський нейтралітет у запланованій війні Німеччини проти Польщі.

• Прочитавши висловлювання Г. Дірксена, зробіть висновок про зацікавленість Великої Британії та Франції влітку 1939 р. у створенні спільно із СРСР системи колективної безпеки в Європі.

«Розпочалися... переговори, які тривали все літо. Характерними були впертість, фанатизм, майже істерія, з якою політична громадськість квапила переговори й схиляла уряд до дедалі більших поступок... Усі ляпаси від СРСР були прийняті; піддавалися на кожну дедалі зухвалішу радянську хитрість і підійшли, нарешті, упритул до того, що, поступившись у питанні про “непряму агресію”, готові віддати Росії малі держави».

Герберт фон Дірксен, посол Німеччини у Великій Британії (Документы и материалы кануна Второй мировой войны. Архив Дирксена (1938-1939). — М., 1948. - С. 202-203)

На англо-франко-радянських переговорах одразу постали дві проблеми. По-перше, недостатній, на думку Й. Сталіна, рівень представництва англо-французької делегації, яка не мала письмових повноважень на підписання договору. По-друге, проблема пропуску радянських військ через територію Польщі й Румунії в разі німецької агресії в Європі.

Питання про повноваження зрештою було вирішено, однак суперечності щодо пропуску Червоної армії через територію Румунії й Польщі залишалися. Польське керівництво спочатку заявляло, що за жодних обставин не погодиться допустити на свою територію радянські війська. На переговорах з цього питання відбувалися гарячі дискусії.

• Ознайомтеся з висловлюваннями К. Ворошилова й Т. Хейвуда. Як Ви ставитеся до їхніх аргументів? Чому, на Вашу думку, СРСР, Британії та Франції було важко порозумітися щодо суверенних прав інших країн?

«Це наша попередня умова — пропуск військ на польську територію через Віденський коридор і Галичину та через румунську територію. ...Якщо цього не буде, якщо це питання не буде вирішене позитивно, то я взагалі сумніваюсь у доцільності наших переговорів. Заяву генерала Думенка й інших представників французької та британської місій про те, що Польща й Румунія самі попросять допомоги, я вважаю не зовсім правильною».

Климент Ворошилов, радянський маршал (Год кризиса. 1938-1939. Документы и материалы. — М., 1990. — Т. 2. — С. 215-217)

«Не треба забувати, що Польща й Румунія — самостійні держави й тому дозвіл на прохід радянських збройних сил має бути отриманий від їхніх урядів. Це питання перетворюється на політичне, і СРСР повинен поставити його перед урядами Польщі й Румунії. Цілком очевидно, що це найпростіший та прямий метод».

Г. Хейвуд, англійський генерал (Там само)

До Варшави вирушили французькі представники, щоб умовити поляків піти на поступки. Коли британці й французи зрештою домоглися від Польщі серйозних поступок (Польща погодилася діяти разом із СРСР у разі німецької агресії в Європі), здавалося, що вже ніхто й ніщо не завадить підписанню тристороннього договору.

6. «Пакт Молотова-Ріббентропа»

Проте 23 серпня Й. Сталін без жодних пояснень перервав переговори на стадії, коли умови військової конвенції були фактично узгоджені. Він зробив вибір. Коли надійшла обнадійлива відповідь з Варшави й у Москві перебували

британська та французька делегації, у Кремлі вже проводили сепаратні переговори з міністром закордонних справ Німеччини Й. фон Ріббентропом.

У середині серпня 1939 р. Й. Сталін запропонував А. Гітлеру укласти пакт про ненапад між двома країнами й таємний протокол до нього про розмежування сфер впливу в Європі між Німеччиною та Радянським Союзом. А. Гітлер пристав на радянську пропозицію. 19 серпня було підписано радянсько-німецьку торговельну угоду, і після обміну телеграмами між А. Гітлером та Й. Сталіним 23 серпня 1939 р. до Москви прибула німецька делегація на чолі з Й. фон Ріббентропом.

• Ознайомтеся з висловлюванням А. Гітлера. Які вигоди він отримував, укладаючи пакт з Й. Сталіним?

«У зв’язку з підписанням торговельної угоди ми вступили в політичний діалог. Було запропоновано укласти пакт про ненапад... Післязавтра фон Ріббентроп підпише договір. Тепер Польща перебуває в становищі, у якому я хотів її бачити. Ми не повинні боятися блокади. Схід забезпечить нас зерном, худобою, вугіллям, свинцем і цинком. Велика мета вимагає великих зусиль».

Адольф Гітлер о 12-й годині 22 серпня 1939 р. (Documents on German Foreign Policy. 1918-1945. Series D (1937-1945). — Washington, 1956. - Vol. VII. - P. 204)

26 серпня А. Гітлер запланував напасти на Польщу. До цього він мав отримати від Й. Сталіна гарантії, що той не завдасть йому удар у спину. СРСР повинен був або зберігати нейтралітет після агресії Німеччини проти Польщі, або стати союзником у цій загарбницькій війні.

Пізно ввечері 23 серпня 1939 р. В. Молотов та Й. фон Ріббентроп поставили підписи під текстом договору й таємним протоколом. Цей договір увійшов в історію під назвою «пакт Молотова-Ріббентропа», хоча насправді це був пакт між А. Гітлером та Й. Сталіним. Пакт набрав чинності з моменту його підписання. Він був укладений на 10 років з автоматичним продовженням його дії на наступні 5 років за взаємним бажанням сторін.

Країни зобов’язалися не нападати одна на одну окремо, а також разом з іншими державами; не брати участі в спрямованих проти них коаліціях держав; зберігати взаємний нейтралітет у разі війни однієї з цих двох країн.

Зміст таємного додаткового протоколу до пакту

• Лінією розмежування «життєвих інтересів» Німеччини та СРСР на Балтиці було визнано північний кордон Литви.

• Польща мала бути розділена між СРСР і Німеччиною по лінії річок Нарев-Вісла-Сян.

• Німеччина визнавала право СРСР на Бессарабію, що входила тоді до складу Румунії.

Ідеологічні вороги погодилися не нападати один на одного й поділити між собою Польщу. Це був стратегічний тріумф А. Гітлера. Тепер Німеччина могла безкарно напасти на Польщу й перетворити її на стартовий майданчик для подальшого завоювання Радянського Союзу.

Британська карикатура на підписання договору між Німеччиною та СРСР. 1939 р.

Пакт справив ефект бомби, що вибухнула. Спроби англійських і французьких членів делегації зустрітися з В. Молотовим були невдалими. Навіть союзна Німеччині Японія була вражена цим неприродним, але тільки на перший погляд, союзом. Населення СРСР, яке комуністична пропаганда переконувала в тому, що нацизм та А. Гітлер — вороги СРСР, було спантеличене новим союзником И. Сталіна. Подібна реакція спостерігалась і в зарубіжних комуністичних партіях, які мусили схвалити договір.

1 вересня 1939 р., через тиждень після підписання радянсько-німецького пакту, Німеччина напала на Польщу. Розпочалася Друга світова війна.

Причини підписання пакту про ненапад

СРСР

Німеччина

• У разі війни в Європі СРСР не муситиме в неї втручатися.

• На Далекому Сході СРСР зіткнувся з Японією, а Червона армія була ослаблена внаслідок чисток.

• СРСР отримав час підготуватися до війни.

• Німеччина й Захід виснажаться у війні, і СРСР залишиться найсильнішою державою.

• А. Гітлер хотів уникнути війни на два фронти. Він уважав, що Британія та Франція не втручатимуться, аби захистити Польщу, якщо він матиме договір із СРСР.

• Економічна допомога СРСР убезпечувала Німеччину від наслідків можливої англо-французької блокади після нападу на Польщу.

• СРСР отримав половину Польщі та можливість контролювати Фінляндію й країни Балтії.

• Німеччина була важливим торговим партнером СРСР.

• А. Гітлер не відмовлявся від наміру розгромити СРСР. Пакт про ненапад давав йому виграш у часі її розв’язував руки на Заході.

29-30 вересня 1938 р. — підписання Мюнхенського пакту.

13 березня 1939 р. — аншлюс (приєднання Австрії до Німеччин).

15 березня 1939 р. — окупація Німеччиною Чехословаччини; проголошення державної незалежності Словаччини.

травень-серпень 1939 р. — англо-франко-радянські переговори в Москві.

23 серпня 1939 р. — підписання радянсько-німецького пакту про ненапад і таємного додаткового протоколу, «пакт Молотова-Ріббентропа».

1 вересня 1939 р. — початок Другої світової війни.

1. Чим, на Вашу думку, був аншлюс Австрії: «родинною німецькою справою», як його назвав А. Гітлер, чи окупацією?

2. Зіставте захоплення в 1938 р. Німеччиною Австрії з уторгненням у 2014 р. Росії до України й окупацією українського Криму й окремих районів на сході України. Що спільного та відмінного в загарбницьких методах нацистської Німеччини й Росії?

3. Британський міністр С. Гор у період загострення «судетської проблеми» заявив: «Потрібно кинути собаці кістку, щоб він хоч на якийсь час перестав гавкати». Кого міністр мав на увазі та як називають політику з таким світоглядом?

4. На що розраховували Велика Британія та Франція, підписуючи Мюнхенський пакт, і як на ці сподівання вплинула окупація Німеччиною Чехословаччини?

5. Чому, на Вашу думку, переговори між СРСР, Великою Британією та Францією про створення системи колективної безпеки в Європі закінчилися провалом?

6. Які цілі ставили перед собою Й. Сталін та А. Гітлер, укладаючи пакт про ненапад? Чи сприяла ця угода збереженню миру?

7. У радянській та німецькій пресі був надрукований лише текст пакту без додаткового протоколу. Як Ви вважаєте, чому?