Підручник по Всесвітній історії (рівень стандарту). 10 клас. Полянський - Нова програма

§ 18. Утворення трьох вогнищ світової війни. Політика «умиротворення» агресора

1. Вогнище війни на Далекому Сході

Після приходу в Німеччині до влади нацистів криза в міждержавних відносинах поглибилася. На Сході нарощувала міць Японія, загрожуючи домінуванню США в Тихому океані. Загострилися й радянсько-японські суперечності. Якщо раніше Японія боролася за ринки сировини та збуту товарів, то тепер вона прагнула територіальних надбань. Саме Японія першою стала на шлях війни. Об’єктом японської агресії була Маньчжурія. На початку 1928 р. японці вторглися на півострів Шаньдун, але успіху не досягли. У вересні того ж року, інсценувавши вибух на японській лінії Південноманьчжурської залізниці, Японія розв’язала війну проти Китаю. За півдоби японці окупували всю територію Південної Маньчжурії й рушили в глиб країни.

Рада Ліги Націй запропонувала Японії й Китаю нормалізувати відносини. Наприкінці жовтня вона ухвалила резолюцію з вимогою до Японії за тритижневий термін вивести війська з Маньчжурії. Оскільки представник Японії проголосував проти резолюції, вона не мала юридичної сили.

Радянський Союз постачав Китаю озброєння й «добровольців». Просуваючись на північ, японці поступово наближалися до радянсько-китайського кордону. У листопаді 1931 р. вони блокували стратегічно важливу для СРСР Східнокитайську залізницю. Радянське керівництво відхилило японську ноту протесту з приводу допомоги китайській армії, заявивши, що Радянський Союз дотримується нейтралітету. Усе, на що спромоглася Ліга Націй, — створити спеціальну комісію на чолі з лордом В. Бульвер-Літтоном, до якої ввійшли представники США, Великої Британії, Франції, Німеччини й Італії.

Успіхи Ліги Націй

Невдачі Ліги Націй

1920 р. — залагодження конфлікту між Швецією та Фінляндією через Аландські острови.

1922 р. — надання суттєвої допомоги Австрії, запобігання її фінансовому краху.

1925 р. — залагодження конфлікту між Грецією та Болгарією.

1926 1934 рр. — залучення Німеччини до членства в Лізі Націй.

1923 р. — не спромоглася завадити захопленню Італією грецького о. Корфу.

1931 р. — майже нічого не зробила, щоб змусити японців вивести війська з Маньчжурії.

1935 р. — запроваджені у відповідь на агресію Італії проти Ефіопії економічні санкції були обмежені й неефективні.

4. Утворення «Осі Берлін-Рим-Токіо». Антикомінтернівський пакт

Починаючи з 1936 р. на міжнародній арені активізувалися Німеччина, Італія та Японія. Проводячи агресивну зовнішню політику, вони стали природними союзниками. Запровадження Лігою Націй, у якій провідну роль відігравали Британія та Франція, санкцій проти Італії у відповідь на її агресію в Африці зумовило стрімке зближення Б. Муссоліні з А. Гітлером. У жовтні 1936 р. між Італією та Німеччиною було підписано таємний протокол про узгоджені дії. Отже, утворилася «Вісь Берлін-Рим».

У листопаді 1936 р. Німеччина та Японія підписали Антикомінтернівський пакт — угоду «проти Комуністичного Інтернаціоналу» і додаткову таємну військову угоду. Через рік до пакту приєдналася Італія, завершивши формування «Осі Берлін-Рим-Токіо».

Хоча формально Антикомінтернівський пакт був спрямований проти Комінтерну й СРСР, він становив загрозу й для західних держав. Не випадково вже в ході Другої світової війни Й. Сталін розглядав питання про можливість приєднання до нього Радянського Союзу. Свого часу міністр закордонних справ Німеччини Й. фон Ріббентроп запевняв Й. Сталіна, що пакт «загалом спрямований проти західних демократій, а не проти Радянського Союзу».

1935 р. — приєднання Саару до Німеччини; утворення Фронту Стрези; підписання англо-німецької військово-морської угоди.

1936 р. — окупація Німеччиною демілітаризованої Рейнської зони.

1936 р. — підписання Німеччиною та Японією Антикомінтернівського пакту.

• Антикомінтернівський пакт - договір між Німеччиною та Японією, укладений у листопаді 1936 р. в Берліні з метою протидії Комінтерну. У 1937 р. до нього приєдналася Італія, а згодом Угорщина, Маньчжоу-го (Маньчжурія), Іспанія, Болгарія, Данія, Румунія, Словаччина, Фінляндія, Хорватія, окупована японцями частина Китаю. Будь-яких військових зобов’язань Антикомінтернівський пакт не передбачав.

• «Вісь Берлін-Рим-Токіо» — співробітництво нацистської Німеччини, фашистської Італії та Японії згідно з договорами 1936-1937 рр.

Японські військові на о. Хасан. Фото. 1938 р.

Червоноармійці на о. Хасан. Фото. 1938 р.

У 1932 р. Японія оголосила про створення в окупованій Маньчжурії держави Маньчжоу-го на чолі з Пу І — останнім представником династії Цин. Невдовзі Пу І був проголошений імператором. Японія та Маньчжоу-го підписали угоду, за якою Японія мала право розмістити в Маньчжурії війська, а також отримала інші важливі пільги й переваги. Восени 1932 р. комісія Літтона надала Лізі Націй звіт про становище в Маньчжурії. У документі констатувався факт окупації Маньчжурії Японією та рекомендувалося не визнавати маріонеткову державу Маньчжоу-го. У відповідь Японія в березні 1933 р. демонстративно вийшла з Ліги Націй.

На посилення радянського впливу в Китаї Японія відреагувала захопленням Центрального Китаю. Сигналом до поновлення воєнних дій став збройний інцидент улітку 1937 р., коли японські солдати, які проводили навчання поблизу Пекіна, були обстріляні китайською артилерією.

Чан Кайши відмовився визнати провину Китаю в інциденті й закликав народ до боротьби. Незважаючи на впертий опір китайців, до кінця 1938 р. японські війська окупували більшу частину країни, однак остаточної перемоги не отримали. Китайська армія не була знищена, а японським військам дошкуляли партизани. З великих країн лише СРСР, який наприкінці серпня 1937 р. підписав з Китаєм договір про ненапад, надав йому значну військову допомогу. У 1939 р. японці припинили наступ і заявили про готовність до переговорів.

Наприкінці 1930-х років між Японією та СРСР відбулося два зіткнення. Улітку 1938 р. в районі о. Хасан японці атакували позиції Червоної армії. Основною причиною боїв була японська окупація Маньчжурії, унаслідок якої на території, де був нечітко визначений кордон, скупчилися японські та радянські військові частини. Протягом 1932-1938 рр. відбулося понад 500 радянсько-японських інцидентів. Підписання договору про взаємодопомогу між СРСР і Монголією лише посилило напруженість. Бойові дії розпочалися в червні 1938 р., а в серпні закінчилися. Японці повернулися на вихідні позиції, а радянські війська залишилися на своїх, додатково зайнявши навколишні пагорби.

Наступне зіткнення відбулося в 1939 р. на річці Халхін-Гол у Монголії. Унаслідок боїв Японія втратила майже 80 тис., а монгольсько-радянські війська до 18 тис. осіб. При цьому нових територій ні СРСР, ні Японія не здобули.

2. Вогнище війни в Африці

Італія також демонструвала загарбницькі наміри. Перший серйозний інцидент стався в серпні 1923 р. На грецько-албанському кордоні невідомі вбили чотирьох італійців. Італія поставила Греції ультиматум з вимогою виплати 50 млн лір компенсації. Коли греки його відхилили, Італія захопила о. Корфу. Питання розглядали в Лізі Націй і досягли компромісу: Греція виплатила компенсацію, а Італія звільнила острів.

Італійські солдати піднімають прапор над захопленим містом. Фото. Ефіопія. 1935 р.

Загалом зовнішня політика Італії передбачала відновлення імперії та перетворення Європи на фашистський блок.

Італія проголосила зоною своїх інтересів декілька регіонів світу, зокрема Балкани — територіально близький та слабкий у військовому плані регіон. У 1924 р. Італія підписала з Королівством сербів, хорватів і словенців договір, за яким приєднала о. Ф’юме. Наступного року до Італії була приєднана Албанія.

Колоніальна політика Італії передбачала активне заселення італійцями африканських колоній. Б. Муссоліні бачив, що Ліга Націй неспроможна протидіяти агресії, а Британія та Франція заклопотані діями А. Гітлера в Європі. Зосередивши в Східній Африці півмільйонну армію, він розпочав у жовтні 1935 р. війну проти Ефіопії. Лізі Націй Б. Муссоліні повідомив, що Італія стала жертвою ефіопської агресії, але ніхто в це не повірив. Усі 56 країн проголосували за визнання Італії агресором. Ліга Націй заборонила військові постачання до Італії. Оскільки до переліку не включили нафту, це не зупинило італійську агресію.

Імператор Ефіопії звернувся до Ліги Націй по допомогу, але не отримав відповіді. Тож в Італії були розв’язані руки, і вона могла вільно діяти в Східній Африці.

Війна виявила слабкість італійської армії. Наштовхнувшись на рішучий опір місцевих племен, вона застосувала заборонений міжнародним правом отруйний газ. Тільки на початку травня 1936 р., зазнавши значних утрат, італійці захопили столицю країни м. Аддис-Абебу. Ефіопія капітулювала, а її імператора відправили у вигнання.

3. Утворення вогнища війни в Європі

Унаслідок світової економічної кризи в Іспанії в 1931 р. було повалено монархію й проголошено республіку. На виборах 1936 р. переміг блок лівих партій — Народний фронт. Нація розкололася на два табори.

Хто підтримував націоналістів

Хто підтримував республіканців

• Елітні війська, розміщені в Марокко;

• 80 % особового складу іспанської армії;

• цивільна гвардія (за винятком Валенсії та Барселони);

• землевласницька еліта;

• монархісти, правоцентристы, традиціоналісти;

• католицька церква.

• Зовнішня підтримка: Німеччина, Італія, Португалія; добровольці.

• Противники католицької церкви;

• противники землевласницької еліти:

• безземельні сільські робітники;

• промислові робітники з лівими політичними поглядами;

• соціалісти, комуністи, анархісти.

• Зовнішня підтримка: СРСР, Мексика: добровольці з інтернаціональних бригад.

Улітку 1936 р. в іспанському Марокко проти уряду повстала група військових на чолі з генералом Франсиско Франко. Заколот підтримала католицька церква.

В Іспанії спалахнула громадянська війна. Радянський Союз підтримав республіканців, прибічників Народного фронту, а Німеччина й Італія — націоналістів, які стали на бік Ф. Франко. Утручання Німеччини було обмеженішим, ніж утручання Італії. Зокрема, чисельність німецьких військ в Іспанії не перевищувала 10 тис. осіб, а італійців було в сім разів більше.

• Наскільки, на Вашу думку, заява А. Гітлера узгоджується з тим, що Німеччина підтримувала генерала Ф. Франко? Чому А. Гітлеру було вигідне затягування війни на території Іспанії?

«Ураховуючи перебіг подій... швидке закінчення воєнних дій в Іспанії навряд чи можливе... З іншого боку, з погляду Німеччини, повна перемога Франко є небажаною. Навпаки, ми зацікавлені в продовженні війни та в збереженні напруженості в районі Середземного моря».

Адольф Гітлер (Документы и материалы кануна Второй мировой войны. 1937-1939. - М., 1981. - Т.1. - С. 31)

Для А. Гітлера втручання в іспанські події було важливим не тільки заради повалення уряду Народного фронту, а також для випробування збройних сил Німеччини. Навіть жорстоке бомбардування навесні 1937 р. м. Герніки на півночі Іспанії було, найімовірніше, відпрацюванням тактики масованих бомбардувань цивільних об’єктів, а не важливою воєнною операцією. Упродовж двох годин на місто було скинуто майже 40 т авіабомб. Разом з бійцями республіканської армії загинуло понад 3,5 тис. мирних громадян. Герніка була зловісною демонстрацією того, що невдовзі мало відбутися по всій Європі.

Радянський Союз допомагав Іспанії технікою та озброєнням. Комінтерн сформував з добровольців інтернаціональні бригади. На стороні іспанських націоналістів також воювали іноземні добровольці.

м. Герніка після німецького бомбардування. Іспанія. Фото. 1937 р.

На початку громадянської війни націоналісти зазнали кілька серйозних поразок, проте згодом вони перехопили ініціативу. Наприкінці 1938 р. націоналісти змінили хід війни на свою користь. На початку 1939 р. вони зайняли Каталонію, а в останні дні березня капітулював Мадрид. 1 квітня Ф. Франко оголосив про закінчення війни. В Іспанії на довгі роки була встановлена диктатура генерала Ф. Франко.

4. Політика «умиротворення» А. Гітлера

Брутальне порушення А. Гітлером умов Версальського договору змушувало Велику Британію та Францію якось на це відреагувати. Найгірше було Франції, бо США не бажали втручатись у європейські справи, а Британія через острівне географічне положення почувалася в безпеці. Отже, Франція залежала від зовнішньої політики Лондона. Загалом західні держави намагалися уникати застосування до А. Гітлера силових методів, які означали б початок нової війни. Вони обрали хибну, як виявилося, політику поступок А. Гітлеру, який щоразу заявляв, що «більше ні на що не претендуватиме».

Така політика Великої Британії та Франції отримала назву «політика “умиротворення"», яка закінчилася 15 березня 1939 р. окупацією Німеччиною Чехословаччини. Як засвідчили подальші події, від самого початку політика «умиротворення» не мала жодного шансу на успіх. Навпаки, вона переконала А. Гітлера в тому, що Захід не зможе йому протистояти.

Більшість західних політиків вважала: якщо А. Гітлер і зважиться розпочати нову війну, це буде війна із СРСР. Німецька пропаганда й дипломатія активно підтримували ці ілюзії. Водночас із Берліна И. Сталіну повідомляли, що насправді Німеччина воюватиме із західними державами, а не з СРСР.

• Проаналізуйте схему. Чи виправдовують, на Вашу думку, обставини політику «умиротворення» щодо А. Гітлера? Аргументуйте Вашу точку зору.

• Політика «умиротворення» — політика країни чи групи країн, що полягає в поступках державі-агресору; компроміси задля утримання агресора від порушення миру, анексії чужих територій чи інших загрозливих дій. Найчастіше застосовується для означення політики Великої Британії та Франції щодо нацистської експансії в другій половині 30-х років XX ст.

1935 р. — уторгнення Італії в Ефіопію.

1937 р. — японсько-китайський військовий інцидент поблизу Пекіна; уторгнення Японії до Центрального Китаю.

1936-1939 рр. — громадянська війна в Іспанії.

1938-1939 рр. — японсько-радянські збройні конфлікти на о. Хасан і на р. Халхін-Гол.

1. У чому, на Вашу думку, полягала основна причина збройного конфлікту між Японією та Радянським Союзом на Далекому Сході? Чого домагалися обидві країни в збройних конфліктах на території іноземних держав?

2. Які цілі мала Італія, напавши на Ефіопію й розпалюючи вогнище війни в Африці?

3. Як Ви оцінюєте втручання Італії, СРСР і Німеччини у війну в Іспанії? Чи не було це війною на території Іспанії, а не громадянською війною в Іспанії? Аргументуйте Вашу позицію.

4. Як Ви вважаєте, чому, незважаючи на допомогу з-за кордону, прибічники республіки все ж зазнали поразки у війні? За яких умов, на Вашу думку, результат громадянської війни міг бути іншим?