Підручник по Всесвітній історії (рівень стандарту). 10 клас. Полянський - Нова програма

Узагальнення до розділу V «Держави Азії та Латинської Америки»

Арабський світ. Після світової війни арабські землі, які входили до складу Османської імперії, поділили між собою Франція та Велика Британія: Франція вторглася до Лівану й Сирії, а Британія встановила контроль над Іраком і Палестиною. Проте в 1922 р. Британія мусила надати незалежність Єгипту, зберігаючи військову присутність у країні й контроль над Суецьким каналом. Арабські лідери також намагалися позбутися домінування європейців, однак їхні повстання були придушені. Тільки жителі Аравійського півострова змогли створити державу, яка згодом отримала назву Саудівська Аравія. У 1932 р. Британія визнала незалежність Іраку.

У 1923 р. була проголошена Турецька республіка. Лідер країни М. Кемаль розпочав перетворення Османської імперії на національну державу в складних умовах. Успіхи в зовнішній політиці допомогли Ататюрку стабілізувати ситуацію в країні й здійснити важливі реформи.

Іран. Новий правитель країни Реза-хан різко змінив зовнішню політику: Іран позбувся політичної залежності від Великої Британії, британські війська залишили країну. У міжвоєнний період в країні відбулися реформи, зокрема в галузі культури, було створено світські школи, відкрито перші жіночі школи, засновано університети. У зовнішній політиці Іран зблизився з Німеччиною, намагаючись дистанціюватися від СРСР і Великої Британії.

Палестинська проблема. Велика Британія підтримала розселення євреїв на території Палестини, що стало причиною напружених відносин між євреями й арабами. У 1936-1939 рр. між арабами та євреями відбулася війна. У єврейських політичних колах на той час уже міцно вкорінилася ідея створення власної держави в Палестині, але араби рішуче виступили проти цього. Міжетнічне протистояння в Палестині триває донині.

Південна та Східна Азія. Японія в міжвоєнний період активно переозброювалася. Світова економічна криза стала поштовхом до зовнішньої експансії. Крім того, Японія швидко втрачала ринок Азійсько-Тихоокеанського регіону, не витримуючи конкуренції зі США. Вихід країни з Ліги Націй, підписання Антикомінтернівського пакту, уторгнення до Китаю, військові зіткнення із СРСР були етапами японського експансіонізму. Усередині країни посилилися репресії проти незгодних з політикою уряду.

Помітною подією на шляху відновлення національної єдності й суверенітету Китаю стала революція 1925-1927 рр. За владу боролися три впливові сили: уряд у Пекіні, Гоміньдан під керівництвом Сунь Ятсена та комуністи.

У 1925 р. в Китаї виник «Рух 30 травня». Революціонери прагнули усунути від влади мілітаристів і здійснити соціально-економічні перетворення. Гоміньдан і комуністи спільно перемогли своїх противників, але потім між ними стався розкол. Тільки японська агресія змусила їх у 1936 р. знову об’єднати зусилля заради захисту незалежності країни.

Індія після завершення світової війни сподівалася отримати від Лондона обіцяне самоврядування. У країні розгорнувся національний рух проти британського панування, лідером якого був Магатма Ганді — прихильник ненасильницьких методів боротьби. Яскравим епізодом цієї боротьби був «соляний похід» у 1930 р. У 1935 р. британський парламент прийняв Акт про Індію, що став важливим кроком на шляху до повної державної незалежності країни.

Латинська Америка. Радикальні реформи відбулися в Аргентині та Мексиці. Зокрема, в Аргентині запровадили 8-годинний робочий день і двотижневу оплачувану відпустку, фермери отримали з державного фонду мільйони гектарів землі. У Мексиці після революції (1910-1917) було ухвалено демократичну конституцію, запроваджено безкоштовну початкову освіту.

Економічна криза 1929-1932 рр. виявила ризики, пов’язані з економічною залежністю країн регіону, насамперед від США, а також зумовила посилення державного регулювання економіки.

Важливими проблемами для країн Латинської Америки були також стабільність влади й розвиток демократії. Військова диктатура, з одного боку, стала засобом боротьби проти старих еліт, пов’язаних з латифундіями, а з іншого — способом придушення соціальних виступів населення. Єдиною країною Латинської Америки, яка уникнула диктатури, була Мексика.