Підручник по Всесвітній історії (рівень стандарту). 10 клас. Полянський - Нова програма

§ 14. Угорщина, Румунія, Болгарія та Югославія в міжвоєнний період

1. Угорщина в 1918-1939 рр. Режим Міклоша Горті

У листопаді 1918 р. було проголошено Угорську республіку. Країни Антанти поставилися до неї як до вчорашнього ворога й висунули жорсткі територіальні претензії. Ситуацією скористалися угорські комуністи. Угорська комуністична партія (УКП) на чолі з Бела Куном почала готуватися до захоплення влади. З Росії до Угорщини було таємно переправлено 18 тис. угорців із числа військовополонених, які симпатизували комуністам, 2,5 тис. кулеметів, 30 гармат та інше озброєння.

У березні 1919 р. комуністи захопили владу й оголосили про створення Угорської радянської республіки. Вони націоналізували землю, банки, підприємства вугільної промисловості, транспорт, сформували Червону міліцію й Червону армію. Відбулося масове вилучення в населення коштів, майна, коштовностей, проти незадоволених застосовували «червоний терор». Згодом противники комуністів відповіли їм «білим терором».

За рішенням Паризької конференції в Угорщину були введені румунські й чехословацькі війська. 1 серпня 1919 р. уряд Б. Куна склав свої повноваження, й в Угорщину ввійшли війська держав Антанти. Б. Кун та його соратники втекли з країни. У неокупованій Антантою частині Угорщини діяла національна армія під командуванням Міклоша Горті. У середині листопада вона ввійшла до угорської столиці.

Члени загону з виявлення «контрреволюційної» діяльності в період «червоного терору». Фото. 1919 р.

Обраний у січні 1920 р. парламент ліквідував республіканський устрій та обрав М. Горті регентом. Двічі впродовж наступного року імператор Карл Габсбург робив спроби повернути угорську корону, але проти цього рішуче виступали держави Антанти. Заколот прибічників щодо відновлення на угорському троні Габсбургів у жовтні 1921 р. був придушений, а Карл та його військо взяті в полон. На початку листопада Габсбургів законодавчо позбавили права на угорський трон.

Міклош Горті (1868 1957) — регент Угорщини в 1920— 1944 рр., контр-адмірал. З 1918 р. перебував на посаді командувача австро-угорським військово-морським флотом. Не збирався пов’язувати свою долю з повоєнною Угорщиною, яка утворилася після Першої світової війни за рішенням Тріанонського договору. Проте політика комуністичного уряду Б. Куна змінила його плани. Для повалення комуністичного правління М. Горті створив та очолив національну армію.

Угорщина юридично була королівством, але не мала й не шукала собі короля (держави Антанти не допустили б повернення на трон Габсбургів). Державний устрій Угорщини фактично мав форму парламентської республіки, а М. Горті, хоч і не видавав указів чи законів, але мав потужний вплив на долю країни завдяки конституційним повноваженням, престижу й лояльності залежних від нього міністрів. Після завершення його правління жартували, що Угорщина була королівством без короля, керованим адміралом без флоту (Угорщина не має виходу до моря).

Поступово в країні було встановлено диктаторський режим: опозиційні партії були заборонені, вибори стали формальністю, на них незмінно перемагала правляча партія. Зусилля М. Горті були зосереджені на двох проблемах: перегляді обтяжливого для країни Тріанонського договору та стабілізації угорської політичної системи й економіки.

Наприкінці 1920-х років завдяки позикам, отриманим від США, Великої Британії, Швеції та інших західних держав, Угорщина досягла довоєнного рівня промислового виробництва. Найвразливішою галуззю економіки залишалося сільське господарство. М. Горті зумів стабілізувати економіку, однак ця стабільність виявилася нетривалою через «Велику депресію». В умовах кризи М. Горті призначив прем’єр-міністром Д. Гембеша, затятого антисеміта й нациста. І хоча він погодився з вимогою М. Горті пом’якшити антиєврейську риторику, усе ж його уряд проводив жорсткий політичний курс.

У зовнішній політиці М. Горті намагався підтримувати дружні відносини з фашистською Італією та націонал-соціалістичною Німеччиною. Згодом перевага була надана Німеччині — сильнішому за Італію партнерові. У листопаді 1938 р. Угорщина взяла участь у поділі Чехословацької республіки, захопивши Південну Словаччину. На початку 1939 р. Угорщина приєдналася до Антикомінтернівського пакту, у квітні вийшла з Ліги Націй. У березні 1939 р. угорські війська окупували Карпатську Україну, а в 1940 р. Угорщина повернула собі Трансільванію.

2. Румунія в 1918-1940 рр. Режим Йона Антонеску

Перша світова війна не принесла Румунії військової слави: більша частина її території була окупована, значно погіршилося економічне становище, загострилися соціальні суперечності. Повстання військових моряків на початку 1918 р. змусило короля Фердинанда І укласти в травні сепаратний мир з Німеччиною та Австро-Угорщиною.

Гіркота військової невдачі була підсолоджена територіальними надбаннями: у 1918 р. до Румунії було приєднано Трансільванію та Бессарабію.

• Проаналізуйте наведені уривки з історичних документів та охарактеризуйте місце й роль України в процесі визначення долі Бессарабії в 1918 р.

«Поважніше доводимо до відома Вашої Ясновельможності таке: Бессарабщина як частина колишньої Російської імперії повинна належати Україні по праву спадкоємства, як державі, видаленій із складу імперії та прилягаючій безпосередньо до Бессарабщини, з якою Україна пов’язана етнографічно, а також спільністю культурних і матеріальних інтересів, і за принципом національного самовизначення, узятим за основу при визначенні державного кордону Берестейськими умовами між Україною та Центральними державами».

Зі Звернення представників Бессарабії до гетьмана П. Скоропадського (1918) (Сергійчук В. Українська соборність. Відродження українства в 1917-1920-х роках. — К., 1999. — С. 185)

«Український уряд вважає, що всяка зміна колишнього румунсько-російського кордону, особливо в його північній та південній частинах, глибоко порушує політичні й економічні права УНР ... З огляду на те, що тепер значна частина Бессарабії зайнята румунськими військами й питання про дальшу державну належність Бессарабії могло бути предметом нарад на Бухарестській мирній конференції, уряд УНР вважає обговорення й вирішення цього питання за можливе лише при участі та за згодою Українського уряду».

З ноти протесту Міністерства закордонних справ УНР урядам Німеччини, Австро-Угорщини, Болгарії та Румунії (3 березня 1918 р.) (Робітнича газета. — 1918. — 10 березня)

«Учора о 8-й годині вечора молдавський парламент... виніс постанову про приєднання до Румунії Бессарабії як автономної провінції. ...З меншостей українська, німецька та болгарська фракції зробили заяву, що... таке питання може вирішити референдум».

З телеграми комісара Української Центральної ради Ямкового (Кишинів, 10 квітня 1918 р.) (Нова Рада. — 13 квітня. — 1918 р.)

У листопаді 1918 р. Румунія включила до свого складу Північну Буковину. Отже, після війни територія Румунії зросла більше ніж удвічі, а населення збільшилося з 6,7 до 18 млн осіб.

На приєднаних територіях проводили політику «уніфікації» — поширення на нові землі загальнорумунського політичного й адміністративного устрою.

Чи не найгострішою проблемою Румунії було те, що в країні, де 80 % населення становили жителі сіл, півмільйона селян були безземельними. Під час земельної реформи в «старій» Румунії селянам роздали 2 млн га поміщицьких земель. Як наслідок, значно побільшало селян високого й середнього достатку, розширився внутрішній ринок, активізувався грошовий обіг. Розвитку сільського господарства перешкоджали: перенаселеність сіл, нестача землі, низький життєвий рівень більшості селян, безробіття, переважання дрібних власників, відсутність чи недостатнє кредитування, низька продуктивність господарств, зростання цін на збіжжя, неконкурентоспроможність країни на світовому продовольчому ринку.

Етнічний склад Румунії

(Складено за: Dumitrescu N., Manea М., Nita С., Pascu A., Trandafir A., Trandafir М. Istoria Romanilor. Manual pentru clasa a XII-а. — Bucuresti: Humanitas, 1999. — S. 142)

Політичній нестабільності в Румунії сприяла й династична криза. У 1927 р. помер король Фердинанд І, і, за законом, корону мав успадкувати його старший син Кароль. Проте Фердинанд І заповів трон сину Кароля, шестирічному Міхаю І, при якому було створено регентську раду. У 1930 р. з-за кордону повернувся Кароль, відібрав корону у свого сина й проголосив себе королем Каролем II.

Румунські послідовники Б. Муссоліні й А. Гітлера об’єдналися та створили партію «Залізна гвардія», претендуючи на владу. Унаслідок учиненого ними терористичного акту загинув прем’єр-міністр країни. Кароль II діяв рішуче: він розпустив «Залізну гвардію», а її ватажка відправив до божевільні. У 1937 р. частково амністував румунських фашистів і навіть дозволив їм відкрито носити форму з відповідною символікою. На початку 1938 р. в Румунії була встановлена королівська диктатура Кароля II.

Проте «Залізна гвардія», яка продовжувала діяти під іншою назвою, у 1939 р. двічі невдало спробувала здійснити державний переворот. Ці заколоти свідчили про хистке становище Кароля II.

На внутрішню політику Румунії істотно впливала міжнародна ситуація. Багата на нафту країна становила інтерес для європейських держав, які готували армії до майбутніх баталій, зокрема, це Німеччина та СРСР. Румунія постійно перебувала під тиском СРСР, який вважав Північну Буковину й Бессарабію «споконвічно російськими землями». Роль арбітра в планах румунської дипломатії відводили Б. Муссоліні, але зі зближенням СРСР і Німеччини шанси Румунії на збереження нафти та втримання Північної Буковини й Бессарабії ставали примарними.

• Королівська диктатура — політичний режим особистої влади монарха, який наділив себе повноваженнями, що виходять за межі прописаних у конституції країни.

Румунія зважилася на зближення з Німеччиною, однак у радянсько-німецькому договорі, підписаному в серпні 1939 р., Німеччина визнала право СРСР на Бессарабію. У червні 1940 р. Румунія мусила змиритися з приєднанням до СРСР не лише Бессарабії, а й Північної Буковини. Тоді ж до Угорщини відійшла Північна Трансільванія, а до Болгарії — Південна Добруджа.

Оскільки зближення з Німеччиною не вберегло Румунію від територіальних втрат, а внутрішня ситуація ставала загрозливою для Кароля II, він звернувся по допомогу до генерала Йона Антонеску, який перебував на засланні в одному з монастирів. Й. Антонеску зажадав зречення Кароля II та посади прем’єр-міністра з надзвичайними повноваженнями. На початку вересня 1940 р. Кароль II зрікся трону та виїхав з країни. Фактично керівником країни став Й. Антонеску, було сформовано новий уряд і встановлено авторитарний режим.

Йон Антонеску (1882-1946) — румунський диктатор (1940-1944). Професійний військовий, ветеран Першої світової війни. У 1933 р. був призначений начальником генерального штабу румунської армії, у 1937-1938 рр. обіймав посаду міністра оборони. Після Другої світової війни був засуджений як воєнний злочинець.

3. Болгарія між Першою та Другою світовими війнами

Рішення царя Фердинанда І (жовтень 1915 р.) про вступ Болгарії у війну на стороні Центральних держав обернулося для неї національною катастрофою. Рішення не схвалили армія та флот, країні загрожувала революція. Скориставшись ситуацією, Александр Стамболійський, лідер Болгарського землеробського народного союзу (БЗНС), і його соратники проголосили Болгарію республікою. Наприкінці вересня повсталі військові частини підійшли до Софії, але забарилися зі штурмом. Уклавши перемир’я з Антантою, цар з допомогою німецьких військ придушив виступ. На початку жовтня 1918 р. Фердинанд І зрікся трону на користь свого сина Бориса III й виїхав до Німеччини.

У війні Болгарія зазнала великих втрат: 150 тис. болгар загинули, 200 тис. були поранені. За Нейїським мирним договором 1919 р. на країну були накладені суттєві економічні, територіальні й військові обмеження (див. § 4).

«Проект мирного договору є одним з найжахливіших. Ми знали й очікували, що будемо засуджені, і нам, болгарам, буде винесено вирок, але ніколи не припускали, що він буде таким несправедливим і жорстоким».

Александр Стамболійський (Гюзелев В., Косев К., Лалков М. и др. История. — София: Просвета, 1998. — С. 369)

На виборах до Народних зборів, що відбулися в серпні 1919 р., переміг Болгарський землеробський народний союз (БЗНС), й А. Стамболійський очолив спочатку коаліційний, а потім однопартійний уряд.

Були прийняті закони про трудову повинність і трудову поземельну власність, запроваджено прогресивний прибутковий податок, зменшено податки на землю й худобу, створено земельний фонд з монастирських і державних земель, обмежено спекулятивні операції, націоналізовано великі житлові будинки. Безземельні й малоземельні селяни отримали змогу купувати землю на пільгових умовах. Завдяки гнучкій зовнішній політиці, орієнтованій на Францію, А. Стамболійському вдалося значно зменшити суму репарацій.

Успіхи уряду прискорили виступ правих, які за «нейтралітету» царя давно готувалися до захоплення влади. У 1923 р. вони здійснили державний переворот і вбили А. Стамболійського. На чолі виконавчої влади поставили Александра Цанкова.

Упродовж наступних трьох років уряд втратив довіру, і на початку 1926 р. цар Борис III відправив його у відставку й призначив новий уряд Народного блоку. Ці зміни сприяли демократизації країни: було легалізовано діяльність заборонених раніше опозиційних партій, оголошено часткову амністію. Відбулися зміни на краще й у фінансово-економічному житті країни. Проте період піднесення тривав недовго — світова економічна криза відчутно вплинула й на Болгарію: робочий день у більшості галузей промисловості став тривалішим, а реальна заробітна плата знизилася, чверть робітників втратили роботу, розорилися дрібні й середні селянські господарства.

У травні 1934 р. члени офіцерського союзу здійснили військовий переворот. Заколотники прибули до царя зі списком нового уряду. Вони мали при собі текст указу про зречення престолу, якби Борис III відмовився затвердити нових міністрів. Тож цар мусив виконувати роль «слухняного монарха». Заколотники фактично скасували конституцію, розпустили політичні партії, обмежили громадянські права й свободи.

«Історія того перевороту... була рідкісним випадком, коли цар, очільник держави, його прем’єр-міністр Мушанов, міністр внутрішніх справ Гиргінов, військовий міністр Ватєв, видатні діячі урядових та опозиційних партій (Гічев і Цанков) знали про запланований переворот, і все ж він був здійснений».

Стефан Попов, болгарський публіцист (Попов Ст. Българската идея. Исторически очерци. — София: ИК «Летописи», 1994. — С. 40)

Однак більшість військових не підтримала заколотників, і згодом армія стала надійною опорою Бориса III. Напередодні Другої світової війни цар став політичним лідером Болгарії. 4 4

4. Югославія в міжвоєнний період

Перша світова війна відіграла вирішальну роль в об’єднанні південних слов’ян в одну державу. У липні 1917 р. на грецькому о. Корфу відбулася зустріч між лідером хорватських націоналістів Анте Трумбшем і головою сербського уряду у вигнанні Школою Пашичем. У «Корфській декларації» вони висловили згоду щодо створення сербсько-хорватсько-словенської держави.

Наприкінці жовтня 1918 р. Народне віче словенців, сербів і хорватів проголосило об’єднання цих народів у державу. Водночас Народна скупщина (парламент) Чорногорії заявила про об’єднання Чорногорії із Сербією. У результаті переговорів між цими двома державами 1 грудня 1918 р. було утворено Королівство сербів, хорватів і словенців (КСХС). Правлячою династією визнавалися Карагеоргієвичі; королем було обрано Александра І. Кордони новоутвореного королівства були визнані Сен-Жерменським, Тріанонським, Рапалльським і Нейїським договорами (див. § 6).

Найчисленніші національні меншини в Югославії 1918 р. (тис. осіб)

• Проаналізуйте діаграму. Багатонаціональний склад населення Югославії був, на Вашу думку, запорукою її міцності чи, навпаки, — джерелом нестабільності?

У країні, майже дві третини населення якої становили селяни, провели аграрну реформу, у результаті — було обмежено поміщицьке землеволодіння та створено прошарок середніх сільських господарів.

У 1921 р. Законодавчі збори ухвалили конституцію королівства. З одного боку, усі громадяни одержали політичні права й демократичні свободи, з іншого — конституція робила сербів, які становили 39 % населення королівства, панівною нацією. Без урахування етнічних та історичних кордонів було здійснено адміністративний поділ території королівства. Національні меншини 15-мільйонної держави з територією майже 250 тис. км2 почувалися скривдженими і звинувачували сербську більшість у примусовій асиміляції.

Хоча слов’янське населення країни розмовляло спорідненими діалектами, Югославія справляла враження складного й суперечливого конгломерату націй з відмінними культурними й матеріальними набутками, релігійними переконаннями. Хорватія активно протидіяла сербізації багатонаціональної країни, складною була ситуація й у населеному переважно етнічними албанцями Косовому та в католицькій Словенії.

На початку 1929 р. король розпустив парламент, скасував конституцію й оголосив про зосередження у своїх руках усієї повноти влади. З жовтня 1929 р. країна офіційно отримала назву Югославія, а етнічні назви областей замінили новими, пов’язаними з назвами річок. Цим Александр І тільки посилив національне напруження в королівстві, перекроївши в черговий раз кордони адміністративних одиниць так, що в кожній з провінцій більшість виборців становили серби.

• Наскільки переконливі аргументи короля Александра І щодо диктаторських проявів у його політиці?

«Існують три різновиди диктаторів: природжені диктатори, як Муссоліні; диктатори мимоволі, як, наприклад, Прімо де Рівера; і диктатори за звичкою — ті, хто лише виконують обов’язок, який засвоїли з дитинства. Цих останніх — а я належу до них — називають диктаторами лише тому, що це модне слово, бо коли я розпустив югославський парламент на три роки... я лише був свідомий того, що будь-яка громадянська війна в Югославії означала б кінець для моєї країни. ...Тепер я парламентарний монарх».

• Примусова асиміляція — політика, спрямована на поступове нівелювання національної ідентичності з подальшим злиттям (асиміляцією) народів через нав’язування їм мови й культури іншого народу.

Король Александр І міністру закордонних справ Франції Луї Барту (25 червня 1934 р.) (Табуи Женевьева. Двадцать лет дипломатической борьбы / пер. с фр. — М.: Изд-во иностранной литературы, 1960. - С. 235-236)

У 1931 р. Александр І ініціював прийняття нової конституції, яка частково обмежила права й свободи громадян. На міжнародній арені Югославія орієнтувалася на Францію, яка прагнула створити альянс між СРСР, Польщею, Чехословаччиною, Францією, Румунією та Югославією. Напруженими були відносини Югославії та Італії.

Під час офіційного візиту Александра І до Франції в жовтні 1934 р. македонський терорист убив короля й смертельно поранив міністра закордонних справ Франції. Новим королем Югославії було проголошено старшого сина Александра І одинадцятирічного Петра II, а до досягнення ним повноліття регентом призначили принца Павла, двоюрідного брата загиблого короля.

У період регентства уряду вдалося поліпшити економічну ситуацію та послабити політичне напруження в країні. У зовнішній політиці відбулося певне зближення з Німеччиною та Італією. На початку 1939 р. політики, які вважали зближення з фашистами й нацистами хибним курсом, домоглися зміни уряду. Уже під час Другої світової війни новий уряд у березні 1941 р. підписав угоду про приєднання Югославії до Троїстого союзу. Наслідком цього став державний переворот, який здійснили прихильники зовнішньополітичної орієнтації країни на Велику Британію та Францію. 5 квітня 1941 р. Югославія підписала договір про ненапад із СРСР, а вже наступного дня країна зазнала агресії з боку Німеччини. Молодий король Петро II емігрував спочатку до Греції, а потім до Лондона. У середині квітня 1941 р. Югославію окупували німецькі війська.

1918 р. — проголошення Угорщини республікою.

1918 р. — проголошення Королівства сербів, хорватів і словенців (з 1929 р. — Югославія).

1918 р. — приєднання Бессарабії та Північної Буковини до Румунії.

1923 р. — державний перевороту Болгарії.

1929 р. — державний переворот в Югославії.

1934 р. — військовий перевороту Болгарії.

1934 р. — убивство короля Югославії Александра І.

1. Поясніть зміст понять «примусова асиміляція» і «королівська диктатура».

2. Чи вважаєте Ви закономірним крах комуністичного експерименту щодо проголошення Угорщини радянською республікою? Обґрунтуйте відповідь.

3. Режим М. Горті його сучасники називали «авторитарним». Чи погоджуєтеся Ви з такою оцінкою? Наведіть докази на підтвердження своєї точки зору. Готуючи відповідь, повторіть матеріал § 14.

4. Наскільки, на Вашу думку, впливав на стабільність румунського суспільства 1920-1930-х років його строкатий національний склад вони?

5. Порівняйте обставини встановлення фашистської диктатури в Італії й нацистського режиму в Німеччині з установленням диктатури Й. Антонеску. Що, на Вашу думку, споріднює ці події, а чим вони відрізняються?

6. Використовуючи висловлювання А. Стамболійського (с. 148), визначте, чим було зумовлене невдоволення болгар умовами Нейїського мирного договору 1919 р. Чи вважаєте Ви, що вони суперечили «14 пунктам» В. Вілсона й міжнародним принципам, проголошеним після Першої світової війни? Якщо так, то яким саме з цих принципів?

7. Проблема переворотів та їхніх наслідків для Болгарії в міжвоєнний період належить до найбільш дискусійних у болгарській історії. Охарактеризуйте перевороти 1923 р. і 1934 р., використовуючи висловлювання С. Попова (с. 149).

8. На яких засадах створювалася Югославія? Чи сприяло, на Вашу думку, стабільності країни те, що до її складу ввійшли території, вилучені за міжнародними договорами в інших країн?

9. Чи погоджуєтеся Ви з аргументами короля Александра І (с. 150-151) щодо перевороту 1929 р.?

10. Який вплив на югославську зовнішню політику справили вбивство короля Александра І та військовий перевороту березні 1941 р.?