Підручник по Всесвітній історії (рівень стандарту). 10 клас. Полянський - Нова програма

§ 8. Франція

• Охарактеризуйте наслідки перебування при владі на початку XX ст. радикалів, очолюваних Ж. Клемансо.

1. Наслідки Першої світової війни

Велика війна хоч і закінчилася для країни переможно, але її наслідки для французів були тяжкими. Складною була ситуація в сільському господарстві. Якщо зернових культур у 1919 р. було зібрано більше, ніж до війни, то буряку — тільки 1/5, кормів для худоби — 2/3. У промисловості показники були ще гіршими.

• Порівняйте наслідки Великої війни для Франції та Великої Британії (див. § 7). Яка з двох країн зазнала більших втрат?

• Проаналізуйте показники діаграми. Наскільки серйозним, на Вашу думку, викликом для французької економіки були наслідки її мілітаризації в період війни?

Показники окремих галузей французької промисловості в 1919 р. (порівняно з 1910-1913 рр.)

З іншого боку, завдяки розвиткові військової промисловості з’явилися нові підприємства, оснащені передовою на той час технікою. Війна та зумовлене нею переміщення сільського населення в міста змінили структуру не тільки французького суспільства, а й економіки країни. Якщо до війни Франція була аграрно-індустріальною країною, то після 1918 р. — індустріально-аграрною.

2. Соціально-економічний розвиток, політичне життя у Франції в 1920-1930-х роках

Соціально-економічний розвиток. Як і в інших країнах, у Франції нагальною проблемою була фінансова. Під час війни уряд фінансував витрати переважно за рахунок англо-американських кредитів і внутрішніх позик, а не податків. Після війни потрібно було знайти чималі кошти на виплату пенсій інвалідам і вдовам, на відбудову економіки. Особливостями післявоєнної відбудови у Франції були: збереження великої кількості дрібних підприємств; укладення більшістю французів заощаджень у цінні папери (прибуток від яких перевищував доходи від промисловості), сімейні торговельні підприємства та ферми.

Після війни союзники створили для Франції режим сприяння, зокрема закріпили за нею Ельзас і Лотарингію, передали турецькі й німецькі колонії, надали вугілля, ліс, будівельні матеріали. Багатий на вугілля Саарський район був переданий під управління Франції й економічно об’єднаний з нею до проведення там запланованого на 1935 р. плебісциту.

З іншого боку, жорстка позиція Франції щодо Німеччини не знайшла підтримки США та Великої Британії, які вважали, що французи занадто суворо поставилися до переможених німців, чим спровокували поширення в Німеччині ідей націонал-соціалізму та реваншизму. Затятість французів щодо Німеччини заважала стабілізації ситуації в Західній Європі. Тепер Британія була не тільки союзником Франції в боротьбі з Німеччиною, а й посередником між двома країнами.

Перед Францією постала проблема зміни структури економіки. На відміну від США та Великої Британії, у Франції цей процес не супроводжувався руйнуванням традиційних галузей: ювелірної справи, легкої та парфумерно-косметичної промисловості, індустрії розваг. Важливу роль в індустріалізації країни відіграла держава, яка не відмовилася від втручання в економіку, а ненав’язливо спрямовувала її через усілякі дорадчі органи та заснований урядом банк «Національний кредит».

• Чому, на Вашу думку, французи намагалися отримати максимальні економічні вигоди саме від Німеччини не тільки для вирішення власних проблем, а й заради ослаблення переможеної країни?

«Франція будь-що хотіла помститися Німеччині. Французи намагалися стягнути з неї якнайбільше грошей, незважаючи на аргументи економістів, які доводили, що Німеччина просто неспроможна стільки сплатити. Франція наполягала також на ізоляції Німеччини в міжнародних відносинах і позбавленні її засобів ведення війни. ...Найбільшими “страждальцями” були французи, які жили за рахунок заощаджень або стабільних доходів. ...Інфляція... посилила соціальне напруження, що стало центральною темою внутрішньої історії Франції між двома світовими війнами».

Маргарет Андерсон, американська дослідниця (Marge Anderson. The Impact of World War One In France, 1918-1928. The Democracies. — https://bigsiteofhistory.com/the-impact-of-world-war-one-in-france-1918-1928-the-democracies/)

Знецінення франка та зростання вдвічі цін у період з 1922 по 1926 р. не видавалося чимось надзвичайним на тлі шаленої інфляції в країнах Центральної та Східної Європи. Довоєнних показників французька промисловість досягла вже в 1924 р., на більшій частині території відродилося сільське господарство (за винятком північних районів), швидко зростала продуктивність праці.

Французька економіка чутливо реагувала на політичні події. Коли в 1924 р. на виборах перемогли ліві партії, заможні французи, злякавшись націоналізації, сховали свої капітали в банках Швейцарії та інших країн. Після закінчення короткотривалого перебування лівих при владі Р. Пуанкаре відновив довіру до французької економічної політики й капітали повернулися до Франції.

Незважаючи на труднощі, французька економіка в 1920-х роках зростала. Через великі людські втрати під час війни у Франції майже не було безробіття. Країна навіть залучала мігрантів (переважно із Центральної та Східної Європи). У 1928-1929 рр. дохід держави значно перевищив витрати. Світова економічна криза прийшла до Франції пізніше й була не такою гострою, як в інших країнах Європи.

У Франції активно розвивалася нова галузь — автомобілебудування (набула популярності продукція фірм «Рено», «Пежо» та «Сітроен»).

Досягнення Франції наприкінці 1920-х років

• Відновлено господарське життя північно-східних районів.

• Передано в приватну власність частину промислових об’єктів, зменшено витрати коштів платників податків на утримання збиткових підприємств.

• Завдяки урядовим кредитам повністю ліквідовано безробіття.

• Установлено 8-годинний робочий день.

• За темпами індустріального розвитку Франція посіла перше місце в Європі, випередивши Велику Британію та Німеччину.

Політичне життя. Середній клас, який відігравав важливу роль у довоєнній Франції, збіднів. Парламентські вибори в листопаді 1919 р. були першими загальними виборами з 1914 р. Центристські та праві партії створили Національний блок. Його очолив Александр Мільєран, який ішов на вибори під гаслами неухильного виконання Німеччиною статей Версальського договору («Німеччина має заплатити»), виплат жертвам війни та протидії комуністичній загрозі.

Александр Мільєран

Головним опонентом блоку був Картель лівих сил, до якого ввійшли переважно радикали й соціалісти. Національний блок переміг та отримав у парламенті дві третини місць. Натомість радикали втратили половину своїх депутатів; трохи збільшилося представництво соціалістів; 60 % депутатів, серед яких було чимало ветеранів війни, потрапили до парламенту вперше.

Перша сесія парламенту відкрилась у 1920 р. в атмосфері національного єднання й патріотизму, адже до парламенту повернулися депутати від Ельзасу й Лотарингії. Ж. Клемансо — архітектор перемоги, вірив, що буде легко обраний президентом республіки. Однак депутати побоювалися, що він керуватиме країною, не рахуючись з парламентом. За результатами попереднього голосування несподівано переміг академік Поль Дешанель. Ж. Клемансо відмовився від подальшої боротьби за президентське крісло й відійшов від політики.

Поразка Ж. Клемансо фактично означала перемогу Національного блоку. А. Мільєран був призначений головою уряду, який він сформував з представників Національного блоку та радикалів. Наприкінці вересня 1920 р. у зв’язку з погіршенням стану здоров’я П. Дешанеля президентом став А. Мільєран. Розпочалась епоха нових політиків, які успадкували старі проблеми.

На парламентських виборах 1924 р. переміг Картель лівих сил, очолюваний Е. Ерріо. В опозиції до нього були Національний блок і комуністи. У 1925 р. блок розпався, а в липні 1926 р. уряд Картелю лівих сил через фінансові проблеми в країні подав у відставку.

Улітку 1926 р. на парламентських виборах першість здобула коаліція правих партій «Національна єдність» на чолі з Раймоном Пуанкаре. Новому уряду вдалося забезпечити економічне зростання, швидкі (вищі, ніж у Німеччині й Великій Британії) темпи промислового розвитку, а також подолати інфляцію. На цій хвилі Р. Пуанкаре привів блок до перемоги на виборах 1928 р. Проте після виходу з блоку радикалів, очолюваних Едуардом Даладьє, «Національна єдність» розпалася. Наступного після виборів року Р. Пуанкаре подав у відставку й за прикладом Ж. Клемансо відійшов від політики.

Після завершення війни Франція на короткий час стала центром світової політики. Не випадково мирна конференція, на якій була створена Ліга Націй, відбувалася саме в Парижі. Мирні договори з Німеччиною,

Болгарією та Туреччиною також були підписані в передмістях Парижа. Окрім участі у вирішенні «німецької проблеми», під французьке управління на 1919-1923 рр. була передана ділянка території на литовському кордоні — район м. Мемеля (нині м. Клайпеда, Литва).

Оновним питанням французької міжнародної політики були німецькі репарації. Франція вимагала від Німеччини 62 млрд франків, німці ж до 1931 р. виплатили лише 13 млн. Франко-бельгійська окупація Руру в 1923 р. (див. § 5) закінчилася провалом. Кампанія ненасильницького опору й осуд світової громадської думки завдали удару по престижу Франції за кордоном. Незважаючи на протести французів, сума німецьких репарацій за рішеннями міжнародних конференцій суттєво зменшувалася.

Раймон Пуанкаре

Втрати, пов’язані з окупацією, були високими: німецькі поставки в рахунок репарацій припинилися, міжнародна преса була налаштована проти Франції, політична ситуація в Німеччині стала нестабільною. Період з 1924 по 1928 р. назвали «золотими двадцятими роками». А. Бріан і Г. Штреземан вивели франко-німецькі відносини з глухого кута. Ще однією зовнішньополітичною проблемою для країни був її протекторат — Сирія, де місцеве населення рішуче виступало проти французької адміністрації. Частину колишньої колоніальної імперії Німеччини в Африці (Того й Камерун) французи інтегрували у свою колоніальну імперію доволі легко.

3. Прояви світової економічної кризи у Франції

«Велика депресія» у Франції мала певні особливості. Криза розвивалася повільніше, ніж в інших країнах, була не настільки глибокою, але тривала довше. Власне, країна пережила дві хвилі кризи — у 1932 і 1935 рр.

Це було зумовлено коливанням обмінного курсу франка, впливом іноземної конкуренції й залежністю від зовнішніх ринків. У 1920-х роках французька економіка швидко зростала значною мірою завдяки експорту. Після кризи 1927 р. економіка відновилася впродовж двох років. Ще наприкінці 1929 р. у Франції майже не було безробіття, економіка була захищена стабільністю франка, країна продовжувала отримувати від Німеччини репарації.

Найвищого рівня безробіття досягло взимку 1934-1935 рр. і влітку 1936 р., але й тоді воно становило менше 1 % працездатних французів. Це було набагато нижче від рівня безробіття в США чи в Німеччині. Щоправда, багатьох працівників переводили на неповний робочий день.

Банківська криза також була порівняно м’якою. У 1931-1933 рр. розорився тільки один великий банк, решта зуміла уникнути краху. Велику роль у збереженні стабільності банківської системи й курсу франка відіграло те, що Франція не тільки не зменшила свою частку світового золотого запасу, а навіть збільшила її. Цього не вдалося досягти ні Великій Британії, ні США — світовому лідеру за запасами золота.

Падіння виробництва й торгівлі у Франції було помірним, реальний ВВП у роки кризи скоротився не більше ніж на 10 %, трохи знизилося споживання. Номінальна заробітна плата залишалася високою, а ціни різко впали.

Найсильніше криза вдарила по традиційних галузях французької економіки, насамперед по сільському господарству. Через падіння цін на сільськогосподарську продукцію розпочалося знищення продуктів харчування. У містах збанкрутували тисячі магазинів, кафе, дрібних і середніх підприємств.

Сучасні галузі (виробництво паперу, гуми, електроенергії, нафти) не тільки не розорилися, а й давали прибуток. За підтримки уряду картелі обмежили спад у цукровій, суднобудівній та вугільній промисловості. Натомість у незахищених галузях, зокрема металургії та текстильній промисловості, спостерігалося падіння цін і обсягів продажів на закордонних ринках.

4. Народний фронт та його уряди. Едуард Даладье

Економічний спад і соціальні проблеми спричинили політичну кризу. Багато французів розчарувалося в демократії. Частина з них віддали перевагу лівим партіям (соціалістичній та комуністичній), решта покладала надії на праві організації («Французьку солідарність», «Бойові хрести», «Французьку дію»). Слабкість уряду й жорстка конкуренція між комуністами та правими в 1934 р. підвели Францію до краю прірви. Країні загрожувала громадянська війна.

На початку лютого 1934 р. під парламентом зібралися праві організації та колишні військові. Унаслідок зіткнень з поліцією були вбиті й поранені. Прем’єр-міністр країни Е. Даладьє подав у відставку.

• Ознайомтеся з висловлюванням Дж. Айронс. Як Ви розумієте фразу про те, що вуличні акції були пов’язані не тільки зі страхом, ай з надією?

«Масові демонстрації 1930-х років — дуже потужний образ залучення простих людей до політики. Особливо це стосується 1934-1938 рр. ...Страх перед фашизмом і труднощами депресії змішався з вірою в те, що радикальні політичні перетворення можуть урятувати Францію від загальної кризи в Європі».

Джессіка Айронс, британська дослідниця (Jessica Irons. Politics and the People during the French Popular Front // http://www.port.ac.uk/special/france1815to2003/chapter7/interviews/filetodownload,38434,en.pdf)

Готуючись до виборів, соціалісти, комуністи та радикали об’єдналися в Народний фронт. Програма Народного фронту містила такі вимоги: скорочення безробіття, регулювання трудових відносин; оздоровлення фінансової системи країни, контроль над фінансовими операціями; підтримка сільського господарства; націоналізація важливих підприємств і банків, плановий розвиток економіки; демократизація освіти; захист політичних свобод, свобода слова; боротьба проти фашизму та тероризму; захист миру й роззброєння.

• Наскільки далекоглядним, на Ваш погляд, було те, що Комінтерн однаково негативно ставився як до фашизму, так і до демократії? Чи сприяв такий підхід згуртуванню антифашистських сил у Франції та в інших країнах?

«Французький Народний фронт був лише однією з національних складових антифашистської стратегії Комуністичного Інтернаціоналу в 1930-х роках. У 1928 р. Комінтерн визначив фашизм як одну з форм панування буржуазії й не розрізняв фашизм і буржуазну демократію».

Джуліан Джексон, англійський історик (Jackson Julian. The Popular Front in France: Defending Democracy, 1934-38. Cambridge University Press, 1989, Preface, X)

За підсумками парламентських виборів 1936 р., Народний фронт отримав більше половини голосів і сформував уряд, до якого ввійшли радикали й соціалісти. Прем’єр-міністром Франції став лідер соціалістів Неон Блюм.

Основні принципи соціальної політики уряду були сформульовані в Матіньонських угодах між конфедерацією французьких промисловців і профспілками: установлення 40-годинного робочого тижня, підвищення заробітної плати, укладення колективних трудових договорів між власниками підприємств і робітниками тощо.

• Розгляньте політичні плакати. Як Ви можете оцінити «війну плакатів» між партіями Народного фронту та їхніми опонентами?

Французькі плакати: а) «Проти прислужників Сталіна! Голосуйте за націоналістів»: б) «Проти цього! Голосуйте за комуністів!». 1930-і роки

Улітку 1936 р. парламент ухвалив багато законодавчих актів, зокрема, було підвищено пенсії й заробітну плату службовцям. Щоб забезпечити соціальні виплати, урядовці збільшили податки для великих підприємств. Власники цих підприємств і банкіри відреагували вивезенням сотень мільярдів франків за кордон, переважно до колоній. Наслідки не забарилися: у бюджеті не знайшлося коштів ні на освіту, ні на соціальне забезпечення.

Відчуваючи фінансовий голод, уряд почав витрачати золотий запас країни. За період правління Народного фронту золотовалютні запаси скоротилися майже на третину. Проти уряду виступили радикальні профспілки. Урядова заборона їхньої діяльності не стабілізувала ситуацію, бо профспілки перереєструвалися під іншими назвами й продовжували проводити свою лінію.

Партійний склад французького парламенту (1936)

• Проаналізуйте діаграму й зробіть висновок про те, які політичні сили переважали у французькому парламенті за результатами виборів.

Авторитет Народного фронту почав знижуватися, особливо після кривавих зіткнень між опонентами в березні 1937 р. Праві називали народнофронтівців агентами Москви й заявляли, що «краще Гітлер, ніж Блюм». Намагаючись виправити ситуацію, Л. Блюм зажадав від парламенту надзвичайних повноважень, що сприйняли як замах на демократію. Прем’єр-міністра не підтримали навіть партнери по коаліції, і в червні того ж року Л. Блюм подав у відставку. Після цього Народний фронт проіснував лише декілька місяців.

Праві партії розгорнули агітацію за встановлення у Франції «сильної влади», сподівалися на початок «усесвітньої комуністичної революції». У таких умовах у квітні 1938 р. було сформовано уряд з частини радикалів і правих. Очолив його Едуард Даладьє.

Едуард Даладье (1884-1970) — французький політик і державний діяч. Учасник Першої світової війни. Упродовж 1920-1930-х років неодноразово був міністром у складі різних урядів країни, обіймав посаду прем’єр-міністра в 1933,1934, 1938-1940 рр. Учасник Народного фронту, сприяв його перемозі на парламентських виборах 1936 р.

1936-1937 рр. — уряд Народного фронту у Франції.

1. Використовуючи схему на с. 88 і діаграму на с. 89, охарактеризуйте наслідки Першої світової війни для Франції.

2. Якими були першочергові завдання з відбудови країни?

3. Порівняйте процес післявоєнної відбудови у Франції та Великій Британії. Результати Вашого дослідження запишіть у зошиті в таблицю.

Спільне

Відмінне

4. Чому зовнішньополітичною загрозою для Франції вважалася низька народжуваність у 1920-х роках?

5. Які економічні й соціальні проблеми французи вирішили в 1920-х роках, а які так і залишилися невирішеними?

6. Порівняйте перебіг і наслідки світової економічної кризи у Франції, США та Великій Британії, а також стратегії подолання кризи в трьох країнах.

7. У яких соціально-політичних умовах і з якими гаслами прийшов до влади Народний фронт? Готуючи відповідь, скористайтеся матеріалами рубрики «Свідчення», ілюстраціями та діаграмою (с. 93-94).

8. Охарактеризуйте здобутки й невдачі уряду Народного фронту.