§23. Індія

1. Чому Індію називали «перлиною Британської корони»? 2 Коли було створено Індійський національний конгрес?

1. Національно-визвольний рух. Кампанії громадянської непокори. Революційний рух у Європі мав величезний вплив на індійське суспільство. Безпосереднім поштовхом до піднесення національно-визвольного руху в Індії у 1918—1921 рр. були заходи, якими англійська влада намагалася закріпити колоніальне становище цієї країни. На чолі національно-визвольного руху залишався Індійський національний конгрес (ІНК), лідером якого був Магатма Ганді. Ідеологією індійського національного руху став гандизм. Він поєднував у собі політичні, морально-етичні та філософські концепції, які базувалися на індійській культурі.

Гандизм із його соціальними ідеями про створення суспільства на засадах справедливості (сарвадайя) знаходив відгук в індійського селянства й міських низів. Заслугою М. Ганді було те, що ідеї боротьби за незалежність і перетворення суспільства він виклав у доступних і прийнятних для більшості населення образах. У народі його називали Магатмою, що означає «Велика душа». Широку підтримку здобули методи боротьби, які запропонував М. Ганді (бойкот, мирні демонстрації, відмова від співробітництва тощо). Вони не передбачали насилля. Важливим було те, що протест він поєднував із терпимістю до колонізаторів (сатьяграха). В Індії з її багатонаціональним населенням, строкатим релігійним і соціальним складом ненасильницькі дії були єдиним можливим засобом для організації спільної боротьби.

У 1918 р. ІНК перетворився на масову загальноіндійську партію. Організовані ним акції мали широку підтримку в населення. Крім ІНК, свою діяльність розгорнула Мусульманська ліга. Післявоєнне піднесення національно-визвольної боротьби розпочалося з масових страйків у великих промислових центрах — Бомбеї, Мадрасі, Канпурі, Ахмадабаді.

Англійська колоніальна адміністрація, щоб приборкати стихійний рух, за пропозицією міністра у справах Індії Е. Монтегю, вдалася до реформи управління. У 1919 р. англійський парламент прийняв закон про управління Індією. Він підтверджував колоніальний статус Індії, але передбачав розширення індійського представництва в раді віце-короля Індії та губернаторів провінцій, а також збільшення кількості виборців з 1 до 3%. Водночас було прийнято закон Роулетта, який визначав покарання за антиурядові акції.

Дії колоніальної адміністрації, а особливо закон Роулетта, дали поштовх до розгортання масового руху громадянської непокори. 6 квітня 1919 р. М. Ганді закликав до припинення будь-якої ділової активності й закриття магазинів.

Відповіддю колонізаторів стало насилля. 13 квітня 1919 р. в Амрітсарі (провінція Пенджаб) англійські війська розстріляли мирну демонстрацію. Загинули понад 1 тис. осіб. Ця акція могла спровокувати стихійний бунт, але завдяки М. Ганді його вдалося уникнути. Восени 1919 р. на з’їзді ІНК було ухвалено рішення про бойкот виборів за законом Монтегю. Бойкот досяг своєї мети. Під впливом подій 1919 р. М. Ганді виробив тактику ненасильницького опору колонізаторам. На першому етапі передбачалася кампанія бойкоту колоніальних установ і товарів; на другому — ухилення від сплати податків. Це вже означало відкритий конфлікт із колоніальною адміністрацією. Кампанія ненасильницького опору розпочалася 1 серпня 1920 р. її очолили ІНК, що налічував 10 млн членів, і Мусульманська ліга. Проте на початку 1922 р. сталися події, що змусили припинити кампанію. В одному селищі натовп селян спалив живцем кількох поліцейських. У мусульманських районах спалахнуло повстання. Колонізатори кинули проти повсталих війська. М. Ганді засудив такі дії та оголосив про припинення акції.

М. Ганді за прядкою, яка стала символом боротьби за незалежність

Як ви вважаєте, чому прядка стала символом боротьби?

Період стабілізації (1922—1929 рр.) Індія пережила без значних потрясінь, хоча саме в той час один із лідерів ІНК Джавахарлал Неру висунув програмове гасло «пурна сварадж» — повна незалежність.

2. Проблеми деколонізації та майбутнього країни. Світова економічна криза тяжко уразила економіку Індії. Впали ціни на її головні експортні товари. Розорення й зубожіння значної частини селян і підприємців спонукали до розгортання нової хвилі національно-визвольного руху. Новий період антиколоніальної боротьби вирізнявся більшою організованістю й чіткістю мети — «незалежність і конституція».

Поштовхом до боротьби став приїзд комісії британських політичних діячів на чолі із Джоном Саймоном, які мали виробити нову конституцію для Індії. Громадськість Індії була обурена тим, що від цього процесу усунули індійських діячів. Усі індійські організації бойкотували роботу комісії.

За рішенням ІНК розпочалася нова кампанія громадянської непокори. Вона проходила за тією самою схемою, що й у 1920-ті рр. 26 січня 1930 р. було проголошено днем незалежності Індії.

Сигналом до початку другого етапу кампанії мало стати демонстративне порушення існуючої в Індії монополії колоніальної влади на видобування й продаж солі.

У березні 1930 р. М. Ганді в супроводі своїх послідовників вирушив у тритижневий похід до узбережжя Аравійського моря, щоб випарити сіль із морської води. Цей «соляний похід» мав величезний вплив на індійську громадськість. У деяких містах почалися стихійні повстання. Заворушення поширилися і на армію. Колоніальна влада оголосила ІНК поза законом. Близько 60 тис. учасників походу було заарештовано. Однак рух посилювався. Багато його учасників відходили від принципів сатьяграхи, вступаючи в сутички з поліцією, влаштовуючи справжні повстання. Хвиля насильств змусила колонізаторів та лідерів ІНК піти на переговори.

У 1931 р. було укладено угоду, за якою колонізатори припиняли репресії та звільняли ув’язнених, ліквідовували соляну монополію, а ІНК згортав кампанію громадянської непокори. Віце-король Індії Едвард Ірвін (лорд Галіфакс) дав обіцянку в майбутньому надати Індії незалежність.

М. Ганді під час «соляного походу» в 1930 р.

М. Ганді погодився на участь у конференції, яку було скликано в Лондоні для обговорення проблем Індії. Отже, боротьбу було перенесено за стіл переговорів. На конференції ІНК подав проект конституції під назвою «Про основні права та обов’язки громадян Індії». Він містив такі пункти: введення в Індії демократичних свобод; визнання кастової та релігійної рівності; адміністративно-територіальна перебудова країни з урахуванням релігійного чинника; встановлення мінімуму заробітної плати; обмеження орендної плати за землю; зменшення податків.

Конференція завершилася повним провалом. Тоді ІНК у 1932 р. оголосив нову кампанію громадянської непокори. У відповідь колонізатори заборонили ІНК і кинули до в’язниці М. Ганді.

У 1935 р. британський парламент прийняв Акт про управління Індією, за яким Індійська імперія мала перетворитися на федеральний домініон, що складався з окремих штатів. Виборче право отримали 12% населення, було розширено права місцевих законодавчих органів, проте колоніальне становище зберігалося.

У 1937 р. було проведено вибори, які засвідчили авторитет ІНК. Він здобув більшість у восьми з 11 провінцій і сформував місцеві уряди. Це був великий крок уперед у здобутті влади та накопиченні демократичного парламентського досвіду. Незважаючи на такий успіх, ІНК не зміг об’єднати людей усіх релігійних конфесій Індії. Мусульманська ліга закликала своїх прихильників боротися за створення окремої мусульманської провінції — країни Пакистан («Країни чистих»).

Після початку Другої світової війни віце-король Індії оголосив країну у стані війни. Індія виступила на боці антигітлерівської коаліції. Реалізацію положень Акта 1935 р. було відкладено.

Запитання і завдання

1. Хто очолив національно-визвольну боротьбу в Індії в 1920—1930-ті рр.? 2. Які методи застосовував ІНК у боротьбі за незалежність Індії? 3. Коли і які акції громадянської непокори провів ІНК? 4. Якою була мета «соляного походу»?

5. Охарактеризуйте механізм проведення акції громадянської непокори. Чому вони виявилися ефективнішими за зброю? 6. Якими методами англійські колонізатори намагалися приборкати національно-визвольний рух в Індії?

7. З'ясуйте основні етапи національно-визвольної боротьби індійського народу в 1920—1930-х рр. 8. Охарактеризуйте ідеологічну основу боротьби індійського народу за незалежність. 9. Охарактеризуйте політику англійської колоніальної адміністрації щодо національно-визвольного руху Індії. 10. Об'єднайтеся в групи та обговоріть питання «Яким був результат національно-визвольної боротьби народів Індії в 1920—1930-х рр.?».

11. Підготуйте презентацію на тему «М. Ганді — лідер національно-визвольної боротьби народів Індії».