Підручник по Всесвітній історії (рівень стандарту). 10 клас. Гісем - Нова програма

РОЗДІЛ IV. ДЕРЖАВИ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ

§15. Друга Річ Посполита

1. Коли відбулися поділи Речі Посполитої? Між якими державами були розділені польські землі? 2. Яким було ставлення країн Антанти до відновлення польської держави?

1. Відновлення державної незалежності. Ю. Пілсудський. Із моменту втрати державності польське населення вело боротьбу за відновлення своєї державності. У роки Першої світової війни склалися два політичні табори, які у своїй боротьбі покладали надії на одну з ворогуючих сторін. Сили, що об’єдналися навколо Партії народної демократії (ендеків) на чолі з Р. Дмовським, спиралися на підтримку Антанти. У Парижі вони створили Польський національний комітет (ПНК), який восени 1917 р. було визнано представником польського народу.

Інші політичні сили на чолі з Юзефом Пілсудським виступали за співробітництво із Центральними державами, зокрема з Австро-Угорщиною. Ще на початку війни Ю. Пілсудський створив польський легіон, що взяв участь у боротьбі проти російської армії. Наприкінці 1917 р. Ю. Пілсудський відмовився включити польський легіон до складу німецької армії, після чого опинився у в’язниці.

Тим часом Німеччина та Австро-Угорщина, які окупували польські землі, що входили до складу Російської імперії, 5 листопада 1916 р. проголосили створення на цих територіях маріонеткового Регентського Королівства Польського. Цим вони прагнули залучити додаткові сили до боротьби з Росією. Проте мобілізувати вдалося лише 5 тис. осіб. Єдиним досягненням Регентської ради стало відновлення польської мови в освіті та запровадження власної грошової одиниці — польської марки.

Революційні події в Росії, Німеччині та Австро-Угорщині прискорили процес утворення польської держави. Про право поляків на власну державу заявляли також лідери Тимчасового уряду Росії та більшовики. Про створення польської держави йшлося і в «14 пунктах» В. Вільсона.

У листопаді 1918 р. в умовах поразки Німеччини представники лівих польських партій у Любліні створили уряд на чолі з Ігнацієм Дашинським, який проголосив утворення Польської республіки. Проте цей уряд проіснував недовго.

Юзеф Пілсудський. Художник Войцех Коссак, 1928 р.

10 листопада 1918 р. до Варшави повернувся звільнений із в’язниці Ю. Пілсудський. Наступного дня він отримав від Регентської ради владні повноваження та одразу ж утворив уряд на чолі із соціалістом Є. Морачевським, а себе оголосив «тимчасовим вождем держави». Уряд розмістився у Варшаві. Спочатку його влада поширювалася лише на територію Королівства Польського, яке за рішенням Віденського конгресу 1814—1815 рр. належало Росії, та Західну Галичину (Мала Польща). Тільки наприкінці грудня 1918 р. внаслідок народного повстання з-під влади Німеччини було звільнено частину західних польських земель (Велика Польща). Одночасно з процесом відновлення незалежності в Королівстві Польському під впливом Російської революції почали виникати ради, але вони не мали такого впливу, як у Росії.

У січні 1919 р. між варшавським урядом і ПНК було досягнуто угоди про об’єднання. Відбулися вибори до Установчого сейму, на яких більшість здобули ендеки. Ю. Пілсудський залишився «тимчасовим вождем держави». Його роль обмежувалася конституційними нормами.

Установчий сейм прийняв низку соціально-економічних законів: було закріплено 8-годинний робочий день, розроблено земельну реформу, що передбачала обмеження землеволодіння 180 га. Влітку 1919 р. на території Польщі було ліквідовано ради.

2. Визначення кордонів Другої Речі Посполитої. Паризька мирна конференція визначила західний кордон Польщі, а щодо східного кордону питання залишилося відкритим. Міністр закордонних справ Великої Британії Джордж Керзон запропонував визначити його по лінії розселення етнічних поляків, що й було затверджено Верховною радою Антанти в грудні 1919 р. Проте невизначеність становища в Росії дала змогу польському уряду претендувати на землі, які колись входили до складу Речі Посполитої. Претензії на східні території також призвели до війни із Західноукраїнською Народною Республікою (ЗУНР) у листопаді 1918 — липні 1919 р.

До 1920 р. Польща перебувала у стані неоголошеної війни з радянською Росією. Усі спроби країн Антанти спонукати Польщу до активних дій проти більшовиків не мали успіху. Це було пов’язано з тим, що представники Білого руху в Росії не визнавали польської державності, і польський уряд не був зацікавлений в їхній перемозі. Тільки після поразки основних сил білогвардійців Ю. Пілсудський зважився на рішучі дії. 21 квітня 1920 р. між урядом Української Народної Республіки (УНР) та Польщею було укладено Варшавську угоду. Польща закріплювала за собою західні області України й визнавала право України на незалежне державне існування й верховну владу УНР на чолі із Симоном Петлюрою.

Після укладення договору та військової конвенції польська армія та війська УНР повели наступ проти більшовиків і навіть увійшли до Києва. У травні 1920 р. їхній наступ було зупинено, а в серпні Червона армія вже стояла під Варшавою.

Радянські лідери розглядали похід на Варшаву як спосіб наблизити світову революцію. Великі сподівання покладалися на підтримку польських робітників. Проте сталося «диво на Віспі». Польське робітництво й селянство стало на захист власної держави. Червона армія зазнала поразки й була змушена відійти на довоєнні позиції.

18 березня 1921 р. у Ризі між Польщею, РСФРР та УСРР було підписано мирний договір, за яким Польща закріплювала за собою території Західної України та Західної Білорусії. Ще в 1920 р. Польща захопила в Литви Віденський край. Остаточно кордони Польщі склалися в 1923 р. Завдяки територіальним загарбанням близько 35% населення Польщі складали національні меншини, щодо яких проводили політику полонізації. Польща стала багатонаціональною державою. За своїм розвитком вона була переважно аграрною країною, близько 65 % населення якої працювало в сільському господарстві.

3. Польща в 1921—1926 рр. У 1921 р. було прийнято нову конституцію Польської республіки, у якій проголошувалися демократичні права громадян. Польща стала парламентською республікою. Повноваження президента, обраного парламентом на сім років, були обмеженими. Закріплювалося привілейоване становище католицької церкви.

У листопаді 1922 р. відбулися перші парламентські вибори, на яких жодна з партій не набрала більшості голосів. Праві партії на чолі з ендеками намагалися сформувати правоцентристську урядову коаліцію, а також обрати свого президента, ліві — свого. Ю. Пілсудський взагалі усунувся з політичної боротьби. Виникла гостра політична криза, яку з великими труднощами вдалося розв’язати. Фактично влада опинилася в руках ендеків.

Уряд ендеків узяв курс на стимулювання економічного зростання шляхом надання дешевих кредитів. Така політика сприяла пожвавленню економічного життя, проте воно виявилося нетривалим. Відсутність єдиного внутрішнього ринку, післявоєнна розруха, економічна блокада з боку Німеччини, неврегульованість торговельних відносин із сусідами, неповернення кредитів призвели до стрімкої інфляції і знецінення польської марки. Різко знизився життєвий рівень населення, зросло безробіття, у промислових центрах прокотилася хвиля економічних страйків. Користуючись ситуацією, комуністи спробували підняти повстання в Кракові (1923 р.). Проте воно було придушене.

На тлі економічних негараздів відбулася зміна уряду, який взявся до рішучих реформ. Позапартійний прем’єр-міністр Владислав Грабський першочерговим завданням вважав фінансову стабілізацію. У квітні 1924 р. було проведено грошову реформу: запроваджено польський злотий, створено Польський банк — незалежну фінансову установу, акції якого були продані на вільному ринку. Уряд також розпочав проведення аграрної реформи, за якою парцеляції (розподілу) підлягали маєтки площею понад 180 га (на «східних кресах» — українських, білоруських і литовських землях — 300 га). Натомість селянство отримувало від держави дешеві кредити для розвитку господарства. Розпочалося залізничне будівництво, яке мало поєднати економічні центри держави з новим портом — Гдиня, який почали будувати на Балтійському узбережжі поряд із Гданськом, що перебував під управлінням Ліги Націй. Такі заходи швидко дали позитивні результати.

У той самий час політичне життя країни залишалося бурхливим. Нестійкість коаліцій призводила до політичних криз. Невирішеною залишалася проблема національних меншин. Активна політика полонізації, яку проводили ендеки, викликала опір із боку національних меншин, особливо українців. Ця боротьба посилилася після визнання країнами Антанти належності Східної Галичини Польщі (1923 р.).

4. Режим «санації». Недоліки парламентської системи, відстала економічна структура, нерівномірність розвитку країни, економічна блокада з боку Німеччини та СРСР, криза в армії зрештою призвели до перевороту 1926 р.

У Польщі було встановлено режим «санації» (оздоровлення). Ю. Пілсудський встановив одноосібну владу. Переворот збігся в часі з економічною стабілізацією. Це дало можливість закріпити встановлений режим. Утричі збільшився експорт вугілля, пожвавилися машинобудівні галузі промисловості, зросли обсяги транспортних перевезень. В економіку Польщі було залучено англійські, американські та німецькі інвестиції. Зменшилося безробіття, зміцнів курс злотого.

На селі збирали непогані врожаї.

Риси режиму «санації»:

• визначальний вплив Ю. Пілсудського в політичному житті й формування культу його особи;

• значний вплив на політичне життя суспільства військових;

• існування парламентської опозиції;

• складна виборча система;

• обмеженість свободи слова й друку;

• відносно незначні масштаби політичних репресій;

• спроби знайти порозуміння з національними меншинами.

Режим «санації» — авторитарний режим на чолі з Ю. Пілсудським, встановлений в умовах кризи парламентської системи й польської державності. Він базувався на лавіруванні між різними політичними силами, що не дозволяло опозиції чітко організуватися. Влада відверто зневажала сенат і сейм, подаючи тимчасові успіхи в економіці як свої заслуги.

Економічна криза 1929—1933 рр. зумовила зміщення режиму до правого ухилу. Щоб утримати владу, Ю. Пілсудський розпочав репресії проти своїх противників та обмежив права парламенту. У 1935 р. було прийнято нову конституцію, яка закріпила режим особистої влади.

У травні 1935 р. Ю. Пілсудський помер. Між генеральним інспектором збройних сил генералом Е. Ридз-Смігли та президентом І. Мосцицьким спалахнула боротьба, яка завершилася компромісом і поділом влади.

Період 1935—1939 рр. у внутрішньому становищі країни був відносно стабільним, хоча посилилася боротьба з українським національним рухом, особливо після серії терористичних актів, здійснених ОУН.

На початку 1930-х рр. Польща пішла на зближення з Німеччиною і в 1934 р. уклала з нею пакт про ненапад.

У 1938 р. Польща взяла участь у поділі Чехословаччини, що призвело до втрати реального союзника. Восени 1938 р. Німеччина запропонувала Польщі дати згоду на приєднання до Німеччини міста Данциг. Польща відповіла відмовою, і між двома країнами швидко наростав конфлікт. 1 вересня 1939 р. Німеччина здійснила агресію проти Польщі. Розпочалася Друга світова війна.

Лідери Польської республіки під час її створення заклали небезпечний потенціал саморуйнування, загарбавши етнічно непольські території та здійснюючи щодо них політику колонізації. Це неодмінно породжувало опір непольського населення (ОУН на українських землях) і давало можливість сусіднім державам висувати територіальні претензії.

Запитання і завдання

1. На які держави намагалися спертися лідери польського національного руху в боротьбі за незалежність Польщі в роки Першої світової війни? 2. Коли була утворена Регентська рада? 3. Коли Ю. Пілсудський став «тимчасовим вождем держави»? 4. Які події називають «дивом на Віслі»? 5. Які реформи були проведені урядом В. Грабського? 6. У якому році в Польщі було встановлено режим «санації»? 7. Хто поділив владу в Польщі після смерті Ю. Пілсудського? 8. В агресії проти якої держави взяла участь Польща в 1938 р.?

9. Чому в роки Першої світової війни польський рух був розколотий на прихильників Антанти та Центральних держав? 10. Як і за яких обставин відбувалося відновлення польської державності? Дайте історичну оцінку цьому явищу. 11. Якою є роль Ю. Пілсудського у становленні Польської республіки?

12. Складіть таблицю «Процес формування кордонів Польської республіки». 13. Проведіть дискусію за проблемним питанням «Зовнішня політика відновленої Польщі: здобутки і прорахунки».

14. Підготуйте есе на тему «Чи став режим "санації" оздоровленням для країни?».