Підручник по Всесвітній історії (рівень стандарту). 10 клас. Гісем - Нова програма

§14. Виклики міжвоєнного часу

1. Назвіть характерні риси капіталізму наприкінці XIX — на початку XX ст. 2. Що таке лібералізм та консерватизм? 3. Що таке тоталітаризм?

1. Зміни в розвитку капіталізму. Після завершення Першої світової війни країни Заходу увійшли в період тривалої перебудови свого суспільства. Це спричиняло гострі зіткнення різних політичних сил.

У післявоєнний період західні держави охопили проблеми, пов’язані з подоланням розрухи й відновленням господарства. У 1924 р. становище загалом покращилося й розпочалося піднесення економіки. Особливо швидко розвивалися нові галузі промисловості — електротехнічна, радіотехнічна, хімічна, літакобудівна й автомобільна. У виробничому процесі почали застосовувати наукові методи організації праці, нові технічні винаходи, конвеєрне виробництво тощо. Усе це сприяло зростанню обсягів виробництва товарів і продуктивності праці.

Світова економічна криза 1929—1933 рр. була найбільшою щодо глибини, тривалості та впливу на тогочасне суспільство. Одним із головних проявів кризи стало перевиробництво товарів. Це призвело до банкрутств, скорочення промислового виробництва майже на 80 %, сільськогосподарського — на 30%, торгівлі — майже на 70%. Загальна кількість безробітних у країнах Заходу перевищила 30 млн осіб. Були зруйновані цілі галузі економіки. Через різке падіння рівня життя населення стало більш прихильним до радикальних дій і сил, що до них закликали.

Шукаючи шляхи подолання кризи, правлячі кола західних держав зрозуміли, що необхідно посилювати роль держави в процесах регулювання економіки. США, Велика Британія, Франція, Канада й скандинавські країни в результаті ліберальних реформ зробили державне регулювання постійним елементом соціально-економічної сфери суспільства й заклали підвалини «держави добробуту».

Іншу модель подолання кризи представляли Італія та Німеччина, де панували тоталітарні режими. СРСР, де встановився більшовицький тоталітарний режим, став єдиною державою, яка, відокремившись від світової економіки, не зазнала кризи й здійснювала в цей час імпортозамінну індустріалізацію.

2. Оновлення лібералізму й консерватизму. Ліберальні ідеї мали визначальну роль у формуванні нових поглядів на суспільство, економіку й політичну демократію.

Теоретиками неолібералізму (нового лібералізму), або соціального лібералізму, стали англійські мислителі Дж. Гобсон, Т. Грін й Л. Гобхауз, британський економіст Дж. М. Кейнс, німецькі економісти Ф. Репке, В. Ойкне, американські економісти Дж. Кроулі, Дж. Д’юї, Л. Ворд, італійський економіст Б. Кроче та інші. Неоліберали виступали за зростання регулюючої ролі держави в економіці, щоб створити можливості для реалізації основних ліберальних прав і свобод. Саме вони висунули, замість уявлення про «державу — нічного охоронця», нову теорію — про «державу добробуту». Провідне місце в цій неоліберальній концепції держави посідали визнання необхідності реалізувати програми соціальної допомоги нужденним; державне сприяння функціонуванню освіти, медицини й житлового будівництва. Держава мала також забезпечити вирішення конфліктів між робітництвом і власниками підприємств. Принципи неолібералізму були покладені в основу програми «нового курсу» Ф. Рузвельта, за допомогою якої він долав наслідки кризи в США.

Суттєвих змін у міжвоєнний період зазнав консерватизм. Раніше він орієнтувався на аристократію, великих підприємців і фінансистів, що прагнули впливати на державну владу. Тепер консерватизм звернув увагу на селян, дрібних і середніх підприємців. Будь-яка суспільно-політична система, на їхню думку, може здійснюватися в багатьох аспектах, але має зберігати наступництво у своїй основі. Суспільний процес може бути успішним лише за умови поєднання творення нового і збереження спадковості з минулим.

У міжвоєнний період консерватори в країнах Заходу прийняли чимало важливих ідей і принципів, які раніше вони ж заперечували. Зокрема, ідеться про вільні ринкові відносини, виборність органів влади, парламентаризм, конституціоналізм, політичну й ідеологічну багатоманітність.

3. Нове «обличчя» націоналізму. Правий та лівий тоталітаризм. Змінився в цей період і націоналізм. Суперечності між проголошуваним державами-переможницями правом націй на самовизначення та його реалізацією в Європі за принципами Версальської системи стали передумовою для появи агресивного, шовіністичного і ксенофобського націоналізму. Ідеологічним обґрунтуванням для нього стали расистські теорії попереднього століття Ж. А. де Гобіно та ідеологія інтегрального націоналізму, сформульована французькими громадськими діячами цієї доби ПІ. Моррасом та М. Барресом.

На першому місці, як стверджував ПІ. Моррас, стоять інтереси національної спільноти.

Тоталітарні режими, що встановилися в тогочасних країнах Європи, поділяють на праві (Італія, Німеччина) та ліві (СРСР). Вони значно відрізнялися один від одного, але мали певні спільні ознаки:

• зосередження державної влади в певної групи (найчастіше політичної партії), яка править монопольно;

• єдина всеохоплююча мета та ідеологія;

• політизація всіх сфер життя суспільства;

• терор проти проявів будь-якого інакодумства;

• культ особи лідера (вождя).

Фашизм із нацизмом та більшовизм стали відповідно правою та лівою альтернативою ліберальній демократії в політичній сфері й поміркованому реформаторству в соціально-економічній сфері життя суспільства. Вони перетворилися на впливові рухи, які підкорили величезні маси населення та стали спробами подолати кризу й створити нове суспільство шляхом насильства.

Основні ідеологічні засади лівого й правого тоталітаризму були несумісними й взаємозаперечливими. Прибічники фашизму й націонал-соціалізму підносили «державу», «націю» і «расу», більшовики — «диктатуру пролетаріату» і «класи». Фашисти й нацисти були противниками матеріалізму, вважали містицизм, несвідоме основними мотивами в діяльності людини, розвитку суспільства, нації та держави. Більшовики, відповідно до марксистсько-ленінської ідеології, дотримувалися матеріалістичного розуміння історичного процесу.

Інтегральний націоналізм — різновид націоналізму, прибічники якого вважають ліберальні цінності застарілими, висувають на перше місце національні інтереси певної спільноти та виступають за рішучі й беззастережні дії для їх реалізації.

«Молодість служить фюреру. Кожні десять років у "Гітлер'югенді"». Пропагандистський нацистський плакат

Фашисти й нацисти визнавали приватну власність на засоби виробництва й ринкову економіку, що мали існувати під жорстким контролем держави. Більшовики виступали за ліквідацію приватної власності на засоби виробництва й створення планової державної економіки.

У зовнішньополітичних доктринах фашистів і нацистів чільне місце посідало здобуття «життєвого простору» для розвитку італійського та німецького народів відповідно. Більшовики, дотримуючись інтернаціоналізму, заявляли, що вони є авангардом у боротьбі робітництва за свої права в усьому світі, і під цими гаслами намагалися сприяти «експорту революції» і перемозі комунізму.

4. Громадянська війна в Іспанії. Одним із викликів міжвоєнного часу в Європі стала громадянська війна в Іспанії, що охопила країну в 1936—1939 рр. Вона відбувалася між силами уряду республіки, що об’єднував партії іспанського Народного фронту, і представниками лівих та правих сил, які підтримали заколотників генерала Франсіско Франко.

Генералу Ф. Франко на його прохання надали допомогу А. Гітлер та Б. Муссоліні. У роки війни Німеччина відправила на допомогу франкістам 50 тис., Італія — 150 тис., Португалія — 20 тис. військових, а також значну кількість техніки.

У 1936 р. в Лондоні було підписано угоду про невтручання у справи Іспанії. До неї приєдналися Німеччина та СРСР, однак при цьому вони не припиняли надавати допомогу учасникам конфлікту.

Республіканський уряд Іспанії придбав у СРСР значну кількість військової техніки та озброєння. До його армії радянський уряд направив 3 тис. радників. Захищати республіку в Іспанії, за різними оцінками, приїхало від 35 до 42 тис. осіб із 54 країн, із яких було сформовано «Інтернаціональні бригади». У війні брали участь українці, причому з обох сторін. Республіканців підтримало близько 1 тис. осіб із західноукраїнських земель, а на боці франкістів воювали колишні військові УНР.

Війна завершилася перемогою франкістів. В Іспанії встановилася диктатура генерала Ф. Франко, що проіснувала до листопада 1975 р. Під час громадянської війни в Іспанії загинуло близько 1 млн осіб, 450 тис. осіб залишили країну у статусі біженців.

Диктатор Іспанії, генерал Франсіско Франко (ліворуч від А. Гітлера). 1940 р.

Ці події дали можливість Німеччині, Італії та СРСР випробувати в бойових умовах нові зразки військової техніки (літаки, танки тощо) і показати всьому світу, що нова війна буде якісно іншою порівняно з Першою світовою війною.

М'яка композиція з вареними бобами: передчуття громадянської війни. Художник Сальвадор Далі, 1936 р.

За 58 км від Мадрида за наказом генерала Ф. Франко в 1940 р. було створено меморіальний комплекс «Долина полеглих», де по обидва боки від величезного хреста поховано залишки 33 872 жертв сторін протистояння в громадянській війні. Висота хреста становить 150 м. До нього веде тисяча символічних сходинок — саме стільки днів тривала війна. У меморіалі також було поховано Ф. Франко, згідно з його заповітом.

Запитання і завдання

1. Укажіть загальну кількість безробітних у країнах Заходу в період світової економічної кризи. 2. Назвіть теоретиків неолібералізму. 3. Як ставилися до приватної власності фашисти й нацисти? 4. Коли відбувалася громадянська війна в Іспанії? 5. Визначте, якою була кількість жертв громадянської війни в Іспанії.

6. Які зміни відбувалися в розвитку капіталізму в міжвоєнний період? 7. У чому полягало оновлення лібералізму й консерватизму в цей період? 8. Визначте спільне та відмінне в лівому та правому тоталітаризмі. 9. Чому громадянську війну в Іспанії вважають одним із викликів міжвоєнного часу?

10. Складіть таблицю «Лібералізм та консерватизм у XIX та в першій половині XX ст.: основні програмові засади». 11. Проведіть дискусію за проблемним питанням «У чому полягають уроки громадянської війни в Іспанії для країни та Європи?».

12. Підготуйте есе на тему «Моє ставлення до неолібералізму».

Практичне заняття

Тоталітарні режими: встановлення державного контролю над публічним життям і суспільною свідомістю

Завдання для узагальнення знань та підготовки до тематичного контролю за розділом III «Держави світу між світовими війнами (1918—1939 рр.)»