Підручник по Всесвітній історії (профільний рівень). 10 клас. Гісем - Нова програма

Розділ VІІ. Друга світова війна

§ 41—42. Початок Другої світової війни

ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ:

пояснювати причини, передумови і привід до початку Другої світової війни; визначати ключові події початкового етапу війни та періодизацію Другої світової війни; характеризувати перебіг бойових дій, цілі основних учасників війни.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Які країни в 1930-ті рр. проводили агресивну політику на розпалювання нової світової війни? 2. Коли між Німеччиною та СРСР було укладено Пакт про ненапад і таємний додатковий протокол до нього?

1. ПРИЧИНИ, ПЕРЕДУМОВИ, ХАРАКТЕР ВІЙНИ. У Другій світовій війні брали участь понад 72 держави, на території яких проживало 80 % населення Землі. Бойові дії точилися в Європі, Азії, Африці, Океанії на площі 22 млн км2 і на просторах Світового океану. За роки війни до армій воюючих держав було призвано 110 млн осіб. На фронтах загинуло, за різними підрахунками, від 50 до 65—67 млн осіб, 95 млн було поранено або покалічено. Близько половини загиблих становило мирне населення. Матеріальні витрати склали 4 трлн доларів.

Несправедливість Версальсько-Вашингтонської системи поставила багато народів у принизливе становище, унаслідок чого до влади прийшли сили, які прагнули реваншу — нового переділу світу. Найбільшою мірою це проявилося в політиці Німеччини, Італії та Японії. Вони й стали підпалювачами війни.

Економічна криза 1930-х рр. загострила суперечності між країнами, що позбавило їх можливості об’єднати зусилля в боротьбі за збереження миру. Систему безпеки, створену в 1920-ті рр., було зруйновано.

Розв’язанню війни сприяла політика урядів Англії та Франції, спрямована на «умиротворення» агресора, а також ізоляція США. Прийнявши закон про нейтралітет, Сполучені Штати фактично самоусунулися від впливу на розвиток подій у світі.

Чималу роль у розв’язанні війни відіграв СРСР. Підписавши з Німеччиною Пакт про ненапад і таємний протокол до нього (про поділ сфер впливу у Східній Європі), він відкрив Німеччині шлях для нападу на Польщу.

Держави-агресори прагнули розширення власних територій, завоювання ринків збуту та джерел сировини. Головною їх метою було світове панування. Вони вели несправедливу і загарбницьку війну. Для країн, які зазнали агресії та були окуповані, війна була визвольною. Найбільш складно визначити характер війни стосовно СРСР. У період із 17 вересня 1939 до 22 червня 1941 р. він сам виступав у ролі агресора, приєднавши до себе значні території, які на той час належали Польщі, Румунії, Фінляндії, а також країни Балтії. Однак після нападу Німеччини СРСР ніс на собі основний тягар боротьби з нею.

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Період

Дати

Події

I

Вересень 1939 — червень 1941 р.

Початок Другої світової війни. Вторгнення німецьких військ у країни Західної Європи

II

Червень 1941 — листопад 1942 р.

Напад Німеччини на СРСР. Розширення масштабів війни, крах гітлерівської доктрини бліцкригу й міфу про непереможність німецької армії

III

Листопад 1942 — грудень 1943 р.

Корінний перелом у перебігу Другої світової війни. Провал наступальної стратегії Центральних держав

IV

Січень 1944 — травень 1945 р.

Розгром блоку Центральних держав, вигнання німецьких військ та їх союзників за межі СРСР, створення Другого фронту, звільнення від окупації країн Європи, цілковита поразка Німеччини та її беззастережна капітуляція

V

Травень—вересень 1945 р.

Розгром Японії, звільнення народів Азії від японської окупації. Завершення Другої світової війни

ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА В ЦИФРАХ

• Тривала 2194 дні (із 1 вересня 1939 до 2 вересня 1945 р.)

• 72 країни-учасниці

• Кількість населення країн — учасниць війни — 1700 млн осіб (80% населення світу)

• Кількість мобілізованих — 110 млн осіб

• Загинуло від 50 до 67 млн осіб

• Бойові дії тривали на території 40 країн

• Шість країн оголосили про свій нейтралітет

• Матеріальні втрати — 4 трлн доларів

• Загальні прямі витрати на війну — 1117—1384 млрд доларів

2. ПОЧАТОК ВІЙНИ. НАПАД НА ПОЛЬЩУ. Друга світова війна розпочалася з нападу Німеччини на Польщу. Польща якнайкраще підходила для випробування на практиці стратегії бліцкригу («блискавичної війни») — війни, успіх у якій передбачалося досягти швидкими діями, захопивши противника зненацька, не давши йому отямитися й організувати ефективний опір. Спільний польсько-німецький кордон простягався на 1750 миль, і захистити його не могла жодна армія світу, оскільки противник міг розпочати наступ у будь-якому місці з будь-якого напрямку. Серйозних оборонних споруд і природних перешкод на польсько-німецькому кордоні майже не існувало.

За німецьким планом «Вайс», затвердженим ще у квітні 1939 р., стратегічне зосередження й розгортання німецьких військ завершилося 25 серпня, але наступ було відкладено через виявлену готовність Англії виступити на боці Польщі та нерішучість Італії.

Загалом на польському кордоні вермахт (війська нацистської Німеччини) зосередив понад 50 із 75 наявних дивізій кількістю 1,5 млн осіб. Німецьким військам протистояла польська армія, що налічувала понад 1 млн солдатів та офіцерів, але мала обмаль танків, літаків, гармат.

До війни також готувався Радянський Союз, якому згідно з таємним протоколом мала відійти територія Польщі до річки Вісли.

Вторгнення німецьких військ на територію Польщі розпочалося 1 вересня 1939 р. Йому передувала провокація Німеччини у прикордонному містечку Глейвіц.

Уже в перші дні наступу опір польської армії було зламано. До 8 вересня її головні сили були розгромлені, незважаючи на відчайдушний опір. Значна їх частина опинилася в оточенні або була захоплена в полон. Героїчною сторінкою польської історії стала оборона півострова Вестерплятте, міст Варшави, Кракова, Гдині.

17 вересня, коли крах Польщі став уже очевидним, а польський уряд залишив країну, польський кордон перейшли радянські війська. Для здійснення вторгнення до Польщі було створено два фронти — Український та Білоруський. На вимогу А. Гітлера Червона армія форсовано просувалася в напрямку Коломиї—Косова, щоб перетнути шлях відступу польським солдатам і біженцям до Румунії. Після 12-денного маршу і коротких боїв із деякими польськими частинами (командування польською армією віддало наказ не чинити опір) Червона армія вийшла на Західний Буг і Сян, де й зупинилася.

ЦІКАВІ ФАКТИ

31 серпня 1939 р. о 20.00 спеціально підготовлений загін із карних злочинців, переодягнених у польську форму, здійснив напад на радіостанцію німецького прикордонного містечка Глейвіц. Після її «захоплення» перед мікрофоном було зроблено кілька пострілів. Один із нападників, що знав польську мову, зачитав заяву. Зміст її полягав у тому, що «настав час війни Польщі проти Німеччини». Потім почалася перестрілка із загоном поліції, що оточив станцію. Щоб приховати наслідки цієї провокації, усі її учасники були розстріляні.

СПІВВІДНОШЕННЯ СИЛ СТОРІН на 1 вересня 1939 р.

Держави

Солдати (млн осіб)

Танки

Гармати/міномети

Літаки

Німеччина

1,5

2533

13 500

2231

Польща

1,0

887

4300

824

СРСР

0,617

4733

4959

3298

«Парад переможців» у Бресті (Білорусь) 22 вересня 1939 р. після вторгнення в Польщу військ Німеччини та СРСР. На трибуні — німецький генерал Хайнц Гудеріан і радянський командир танкової бригади Семен Кривошеїн

ЦІКАВІ ФАКТИ

Із новим поділом Польщі пов'язаний ще один злочин сталінізму. Під час наступу Червоної армії було взято в полон близько 250 тис. польських військовослужбовців, із яких значну частину солдатів та сержантів відпустили, іншу — депортували у віддалені райони СРСР. Близько 20 тис. офіцерів були ув'язнені в таборах поблизу Козельська, у Старобельську, Осташкові. Дві третини ув'язнених становили офіцери запасу — лікарі, інженери, учителі, письменники, громадські діячі, які вдягли військову форму після нападу Німеччини. Це була інтелектуальна еліта польського суспільства. У квітні 1940 р. 15 тис. осіб було знищено НКВС під Смоленськом (Катинь) та Харковом.

Відповідно до домовленостей, досягнутих на переговорах 23 серпня 1939 р. і зафіксованих у таємному протоколі, німецьке командування відвело свої війська за демаркаційну лінію (лінію розмежування) від Львова й Бреста. Напередодні у Бресті, Гродно, Ковелі й Пінську відбулися спільні паради військ-переможців (німецьких і радянських).

Підсумком агресії Німеччини та СРСР стало укладення між ними 28 вересня 1939 р. у Москві Договору про дружбу і кордон, до якого додавалися таємні протоколи про поділ сфер впливу і співпрацю між двома країнами. Цей договір зафіксував розділ Польщі та уточнив лінію радянсько-німецького кордону. За домовленістю його було пересунуто на схід порівняно з умовами таємного протоколу від 23 серпня 1939 р. Ця межа проходила приблизно по етнографічному кордону проживання поляків, з одного боку, українців, білорусів — з іншого («лінія Керзона»). Землі з виключно польським населенням залишилися у складі Німеччини, а натомість СРСР отримав у свою сферу впливу Литву. Таким чином, до Німеччини відійшло 48,6% території Польщі й 69,9% її населення, а до СРСР — 51,4% території і 30,1% населення.

Незважаючи на всі недоліки такого поділу, він мав і позитивну рису: нарешті дві частини братніх народів, українського й білоруського, об’єдналися в єдині республіки, хоча і в межах сталінського репресивного режиму. Такі зміни дали змогу радянському керівництву називати агресію й поділ Польщі як «визвольний похід» заради возз’єднання Західної України й Західної Білорусії відповідно з УРСР та БРСР. Вони також свідчили про небажання радянського керівництва давати привід Англії та Франції до оголошення війни СРСР, тому що Червона армія так і не перетнула «лінію Керзона», яку самі англійці визначили як оптимальний радянсько-польський кордон ще в 1919 р.

3. «ДИВНА ВІЙНА». Англія, а згодом і Франція після марних спроб схилити А. Гітлера стати на шлях переговорів і вивести війська з Польщі й окупованої частини Чехословаччини оголосили Німеччині війну. Проте переходити в наступ союзники не поспішали. Період війни між 3 вересня 1939 та 10 травня 1940 р. дістав назву «дивної війни», оскільки, оголосивши війну, жодна сторона її фактично не вела.

Французькі війська залишалися за «лінією Мажіно» (110 дивізій), до яких стали прибувати ще й англійські дивізії. Німецькі війська розміщувалися за «лінією Зігфріда» (23 дивізії). На захід від кордону з Бельгією союзники споруджували нову лінію укріплень аж до самого Північного моря. Не бажаючи втягуватися в тривалі криваві бої, як це було в роки Першої світової війни, союзники розпочали блокаду Німеччини й СРСР та рейди бомбардувальників на промислові центри Німеччини.

Британські та французькі військові під час «дивної війни». 1939 р.

«Лінія Мажіно»

Протитанкові надовби вздовж німецької «лінії Зігфріда» в 1938 р.

Одразу після розгрому Польщі А. Гітлер наказав генералам вермахту готуватися до негайного наступу на заході. Проте навіть зібравши всі свої війська, німецька армія поступалася союзникам. Тому було розроблено план на основі стратегії бліцкригу. Передбачався наступ через Арденнську ущелину на стику кордонів Бельгії—Люксембургу—Франції в обхід «лінії Мажіно» з півночі з виходом ударних танкових груп у район Кале—Дюнкерк. Цей план («Грюн») отримав образну назву «удар серпом» — він мав відрізати, оточити та знищити угруповання союзників на північному фланзі. Далі ударні групи мали повернути на південь і вийти в тил частин, що обороняли «лінію Мажіно». Реалізацію цього плану було відкладено до весни 1940 р.

4. НАПАД СРСР НА ФІНЛЯНДІЮ («ЗИМОВА ВІЙНА»). Тим часом бойові дії спалахнули на півночі Європи між СРСР та Фінляндією. Тривалий час між двома країнами велися переговори, у ході яких Радянський Союз вимагав від фінської сторони поступитися на його користь значними територіями в районі Ленінграда та узбережжям Фінської затоки в обмін на болотисті й лісисті території на півночі. Проте це зовсім не компенсувало втрату Виборга та стратегічно важливої оборонної «лінії Маннергейма» — системи фінської оборони, спорудженої в 1927—1939 рр. Уряд Фінляндії відхилив цю пропозицію.

На світанку 30 листопада 1939 р. радянські війська атакували прикордонні укріплення фінської армії.

Угруповання радянських військ налічувало 240 тис. осіб, 1915 гармат різних калібрів, 1131 танк та 967 бойових літаків. 140-тисячна фінська армія мала на своєму озброєнні 400 гармат, 60 танків і 270 літаків.

Здавалося, що долю Фінляндії вже вирішено. Проте сталося непередбачуване. Невелика фінська армія змогла стримати перший потужний удар і навіть завдала поразки деяким радянським частинам. 30 грудня наступ радянських військ припинився. Й. Сталін вжив жорстоких заходів для наведення порядку у військах. Почалися нещадні бомбардування фінських міст. Фінляндія фактично опинилася наодинці з агресором. Жодна з країн не надала їй дієвої допомоги.

11 лютого 1940 р. розпочався другий наступ радянських військ, що завершився проривом «лінії Маннергейма». У наступальних діях брали участь 1,5 тис. танків і 3 тис. літаків. Ціною значних втрат (234 тис. осіб убито, поранено та взято в полон) радянські війська домоглися перемоги. Головнокомандувач фінської армії Карл Густав Маннергейм погодився на переговори.

12 березня 1940 р. СРСР і Фінляндія підписали мирний договір, за яким жертва агресії втрачала значну частину своєї території, де до війни проживало 450 тис. осіб, тобто 1/8 населення країни. Тяжкими були міжнародні наслідки війни й для СРСР. Ліга Націй виключила СРСР зі свого складу, ускладнилися його відносини практично з усіма європейськими країнами та США. СРСР опинився в міжнародній ізоляції. У листопаді 1940 р. нейтральна напередодні конфлікту Фінляндія приєдналася до агресивної «осі» Берлін—Рим—Токіо і взяла участь у війні проти СРСР («війна продовження», як її називають фіни).

Залишки «лінії Маннергейма». Сучасний вигляд

Карл Густав Маннергейм

ЦІКАВІ ФАКТИ

Наступу радянських військ 30 листопада 1939 р. передував випадок на кордоні. На території радянської прикордонної застави вибухнув важкий снаряд, який прилетів невідомо звідки. Загинуло декілька прикордонників. Радянська сторона звинуватила в цьому фінів. Фіни свою причетність заперечували, стверджуючи, що не мають таких гармат на відстані пострілу. Проте СРСР шукав лише привід до війни, і його було знайдено.

Також війна показала всю слабкість і непідготовленість радянської армії до сучасної війни. Це згодом дало привід А. Гітлеру говорити, що СРСР — це «Колос на глиняних ногах».

5. ОКУПАЦІЯ НІМЕЧЧИНОЮ ДАНІЇ, НІДЕРЛАНДІВ, БЕЛЬГІЇ ТА ЛЮКСЕМБУРГУ. ПОРАЗКА ФРАНЦІЇ. Події на півночі Європи спонукали Англію та Францію до рішучих дій. Спочатку країни прагнули сильніше стиснути блокаду навколо Німеччини (припинити вивезення залізної руди зі Швеції через норвезький порт Нарвік і блокувати німецький флот у Балтійському морі). Вони почали мінування прибережних вод Норвегії і 8 квітня спрямували туди транспорт з армією. Проте німецькі війська випередили своїх противників. 9 квітня 1940 р. Німеччина без оголошення війни напала на Данію та Норвегію (операція «Везерські навчання»). Данія відразу капітулювала, Норвегія чинила опір агресії. Однак у командуванні норвезькою армією активізувалися прихильники нацистів на чолі з колишнім військовим міністром В. Квіслінгом. У червні 1940 р. у зв’язку із загрозливим становищем на Західному фронті десант союзників було евакуйовано до Англії. Уся Норвегія була окупована німецькими військами. Незважаючи на поразку, бойові дії в Норвегії мали для союзників і позитивне значення: німецький флот зазнав настільки відчутних втрат, що так і не зміг відновити свою силу. Це був один із чинників, який примусив Німеччину відмовитися від десанту в Англію.

10 травня 1940 р. німецька армія вторглася в Бельгію, Нідерланди й Люксембург. Англо-французькі війська прийшли їм на допомогу. У цей момент головні сили німецьких військ завдали головного удару в Арденнах, які союзники вважали непридатними для дій танків. Прорвавши на цій ділянці слабку оборону, німецький танковий клин генерала Г. Гудеріана, обійшовши «лінію Мажіно», повернув на північ і 20 травня вийшов до Ла-Маншу. У районі Кале—Дюнкерка було відрізано й притиснуто до моря 40 англійських, бельгійських і французьких дивізій (близько 400 тис. осіб). Ще 15 травня капітулювали Нідерланди, 28 травня склала зброю Бельгія. Спроби англо-французького командування організувати контрудари успіху не мали. Однак несподівано Г. Гудеріан отримав особистий наказ А. Гітлера зупинити війська. Це дало змогу забезпечити евакуацію солдатів та офіцерів союзників на Британські острови (операція «Динамо»).

5 червня німецькі війська розпочали наступ на південь. Спроби генерала Шарля де Голля організувати лінію оборони на підступах до Парижа успіху не мали. 10 червня уряд Франції переїхав до міста Бордо, а 14 червня німці увійшли в Париж. Уряд Франції подав у відставку. Новий голова уряду маршал Анрі-Філіпп Петен 22 червня 1940 р. підписав із Німеччиною перемир’я. Щоб принизити французів, перемир’я було підписано у вагончику маршала Ф. Фоша, який спеціально для цієї події привезли в Комп’єнський ліс із музею. Під впливом успіху німецьких військ війну союзникам оголосила Італія, яка прагнула взяти участь у поділі Франції. Напередодні перемир’я італійські збройні сили перейшли кордон Франції. Проте зустрівши опір, війська Б. Муссоліні не змогли просунутися вперед. У боях за Францію німецькі війська зазнали таких втрат: 27 тис. убитими, 111 тис. пораненими, 18,4 тис. осіб зникли безвісти.

Полонені бельгійські солдати під німецьким конвоєм у травні 1940 р.

Кадр із кінофільму «Дюнкерк» (2017 р., режисер Крістофер Нолан), події якого відбуваються в 1940 р. під час евакуації формувань британських та французьких військ у ході битви за Дюнкерк

ЦІКАВІ ФАКТИ

Відчайдушним кроком Англії, що лишилася без союзників, стала операція, метою якої було захоплення або знищення французького флоту, щоб він не дістався противнику. Під час проведення операції «Катапульта» (3 липня 1940 р.) у портах Оран, Алжир, Александрія, Касабланка, Дакар було знищено або захоплено значну частину французького флоту. Хоча ця операція й забезпечила перевагу Англії на морі, проте вона на тривалий час зіпсувала й ускладнила відносини із Францією.

За умовами перемир’я Франція втратила понад 2/3 своєї території, що переходила під контроль окупаційної влади. Ельзас і Лотарингія увійшли безпосередньо до складу Третього рейху. Маріонетковий уряд А.-Ф. Петена контролював так звану «вільну зону», що мала вихід лише до Середземного моря, а не до Атлантики. Місцем його розташування було обрано містечко Віші, від якого влада маршала отримала свою назву — «режим Віші». А. Гітлер свідомо зберіг французьку державу, забезпечивши собі контроль над величезною французькою колоніальною імперією та її флотом.

Деякі французи не погодилися на капітуляцію. Центром їх об’єднання став Французький національний комітет, утворений генералом ПІ. де Голлем у Лондоні. 7 серпня 1940 р. між В. Черчиллем і ПІ. де Голлем було укладено угоду, яка давала право формувати в Англії французькі збройні сили.

6. ДОЛЯ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ, ЗАХІДНОЇ БІЛОРУСІЇ, ПІВНІЧНОЇ БУКОВИНИ, БЕССАРАБІЇ, ДЕРЖАВ БАЛТІЇ. У той час як Німеччина була зайнята на заході, СРСР «упорядковував» свою зону впливу, відведену йому за таємними протоколами 23 серпня і 28 вересня 1939 р. Західна Україна була включена до складу УРСР, а Західна Білорусія — до складу БРСР. На цих територіях активно запроваджували заходи радянізації.

Наступним об’єктом експансії СРСР стали країни Балтії. 28 вересня 1939 р. в Москві було підписано пакт про взаємодопомогу з Естонією, за яким СРСР отримав право ввести на її територію свої війська. Такі договори було підписано також із Латвією і Литвою. У всіх договорах радянська сторона брала на себе зобов’язання не втручатися у внутрішні справи держав Балтії. Також СРСР передавав Литві Віленську область, яку в 1920 р. окупувала Польща.

Влітку 1940 р. СРСР висунув урядам країн Балтії необґрунтовані ультиматуми про порушення зобов’язань. На територію Литви, Латвії та Естонії увійшли додаткові радянські війська. Під наглядом окупаційної влади в країнах було проведено вибори до нових органів влади, а в серпні 1940 р. ці республіки увійшли до складу СРСР.

У 1940 р. ускладнилися відносини СРСР із сусідньою Румунією. Користуючись тим, що головні сили вермахту були зосереджені на заході, радянські війська зайняли територію Бессарабії і Північної Буковини. Це викликало обурення в Берліні, оскільки територію Буковини не було зазначено в таємному протоколі як зону впливу СРСР. До того ж радянські війська підійшли занадто близько до румунських нафтових родовищ, які забезпечували німецьку армію пальним.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Вступ Червоної армії в Західну Україну й Західну Білорусію населення сприйняло неоднозначно. Частина людей вітала радянські війська як визволителів, інші ж вважали їх окупантами. У 1939 р. в Західній Україні було заборонено діяльність українських національних партій, багатьох громадських, культурних, наукових, торговельних і промислових товариств та установ. ОУН змушена була перейти до підпільної роботи. Для вирішення питання про суспільний лад і державну владу на території Західної України були проведені вибори до Народних зборів. На основі звернення Народних зборів позачергова сесія Верховної Ради СРСР у листопаді 1939 р. прийняла закон про включення Західної України до складу СРСР і возз'єднання її з Українською РСР. На території Західної України було створено шість областей — Львівську, Станіславську (згодом Івано-Франківська), Волинську, Тернопільську, Рівненську й Дрогобицьку, яку в 1959 р. було об'єднано зі Львівською. Аналогічно вирішилася доля Західної Білорусії, яка була включена до складу Білоруської РСР.

Сабуро Курусу (представник Японії), Далеаццо Чіано (Італії) та Адольф Гітлер (Німеччини) під час підписання пакту в Берліні 27 вересня 1940 р.

7. ЗМІЦНЕННЯ БЛОКУ ДЕРЖАВ-АГРЕСОРІВ. ВІДНОСИНИ МІЖ СРСР ТА НІМЕЧЧИНОЮ. 27 вересня 1940 р. Німеччина, Італія та Японія уклали між собою пакт. Таким чином було завершено формування блоку держав-агресорів і розподілу між ними сфер впливу.

Німеччина почала готуватися до війни із СРСР. Щоб утримати СРСР у межах своєї політики до вирішення ситуації з Англією, А. Гітлер вдався до складної дипломатичної гри. У жовтні 1940 р. він надіслав Й. Сталіну листа із запрошенням здійснити офіційний візит. Пропозицію було прийнято. 12 листопада 1940 р. до Берліна прибув нарком закордонних справ СРСР В. Молотов. А. Гітлер запропонував СРСР приєднатися до пакту для ведення спільних бойових дій проти Великої Британії. Він пообіцяв СРСР вихід до Перської затоки, передачу нафтових промислів на півдні Ірану. Також Німеччина брала на себе зобов’язання врегулювати відносини між Туреччиною і СРСР у питаннях використання чорноморських проток. Такі пропозиції позитивно зустріло радянське керівництво, яке навіть почало підготовку до «кидка на південь».

Таким чином А. Гітлеру вдалося виграти час для підготовки нападу на СРСР у зручний для нього час. Однак у плани Німеччини втрутилися події на Балканах.

Президент США Франклін Делано Рузвельт підписує законодавство про ленд-ліз для надання допомоги, зброї та іншого військового спорядження в борг або оренду тим країнам, оборона яких є важливою для інтересів США. Березень 1941 р.

8. ЗМІНА ПОЛІТИКИ США. Воєнна катастрофа, якої зазнала Франція, викликала занепокоєння в США. Кількість прихильників політики ізоляціонізму невпинно зменшувалася. Що стосується президента Ф. Рузвельта, то він одразу після початку Другої світової війни взяв курс на зміну законодавства щодо нейтралітету США на користь Англії. Спочатку було запроваджено принцип «кеш енд кері» («плати і вези»), який дозволяв закуповувати зброю в США й вивозити її на англійських суднах. У вересні 1940 р. було досягнуто домовленості про передачу Англії 50 американських есмінців в обмін на отримання в аренду строком на 99 років військово-повітряних і військово-морських баз у Вест-Індії (Багамські острови, Ямайка, Карибські острови тощо), на Бермудських островах та Ньюфаундленді. Після свого переобрання на третій термін у листопаді 1940 р. Ф. Рузвельт рішуче взявся за ліквідацію закону про нейтралітет. Зрештою в березні 1941 р. було прийнято закон про ленд-ліз. Він передбачав надання зброї та іншого військового спорядження в борг або оренду тим країнам, оборона яких є важливою для інтересів США. Це дало змогу Англії, фінансові ресурси якої вже були вичерпані, отримувати достатньо зброї, продовольства, сировинних ресурсів для продовження війни з Німеччиною.

9. ПОВІТРЯНА ВІЙНА НАД АНГЛІЄЮ. БОРОТЬБА ЗА АТЛАНТИКУ. Після поразки Франції Англія залишилася сам-на-сам із Німеччиною. 16 липня 1940 р. А. Гітлер підписав план операції «Морський лев», яка передбачала завоювання Англії. Можливостей здійснити масову висадку військ на Британські острови в Німеччини не було. У неї не вистачало потрібної кількості плавучих засобів. Тоді Німеччина вдалася до повітряного наступу на англійські міста з метою примусити Велику Британію капітулювати. Наступ розпочався 15 серпня, а завершився пізньої осені. Англія вистояла, зазнавши значних матеріальних і людських втрат (понад 30 тис. осіб). Повітряна війна над Великою Британією, або «битва за Англію», коштувала Німеччині приблизно 2 тис. літаків і життя 1 тис. досвідчених льотчиків.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Під час повітряної війни над Англією заступник А. Гітлера, рейхсміністр без портфеля, член міністерської ради оборони Німеччини, член таємної німецької ради кабінету міністрів і лідер нацистської партії Рудольф Гесс здійснив таємний візит до Великої Британії. Він прагнув вступити в переговори з королівською родиною й укласти мир з Англією. Ним керувало прагнення перевершити А. Гітлера. Проте англійський уряд не пішов із ним на контакт. Р. Гесс був ув'язнений, а після завершення війни переданий Нюрберзькому трибуналу й засуджений до довічного ув'язнення. У 1987 р. Р. Гесс повісився в камері в'язниці Шпандау.

Іншим серйозним випробуванням для Англії була боротьба за Атлантику. Країна отримувала водними шляхами 50 % стратегічної сировини й продовольства. Проте Німеччині не вдалося перерізати атлантичні комунікації.

Завоювання Франції, Норвегії, Данії дало можливість Німеччині перейти в рішучий наступ. Вирішальну роль у цій боротьбі було відведено лінкорам «Бісмарк», «Тірпіц» тощо. Проте вона зазнала поразки, не завдавши значних втрат Англії.

Успішніше діяли німецькі підводні човни, якими командував адмірал К. Деніц. Навесні 1941 р. для боротьби з англійськими конвоями німецькі підводники застосували тактику «вовчих зграй» (відкрита атака відразу декількох підводних човнів). Англійський флот зумів вистояти, а після вступу у війну США союзники поступово відновили контроль над Атлантикою.

10. АГРЕСІЯ В ПІВНІЧНІЙ АФРИЦІ ТА НА БАЛКАНАХ. Війна набирала масштабів, захоплюючи нові регіони світу. Після поразки Франції серйозну небезпеку для Великої Британії становила не лише Німеччина, а й Італія, яка мала досить значні сухопутні, військово-морські та повітряні сили.

Влітку 1940 р. Італія розпочала воєнні дії проти Англії у Східній Африці. Італійські війська мали в Ефіопії 300 тис. солдатів та офіцерів проти 30 тис. англійських воїнів у Сомалі, Кенії та Судані. У липні італійська армія зайняла частину Кенії, ряд пунктів у Судані й захопила Британське Сомалі. Однак у Судані й Кенії італійським військам не вдалося досягти успіху, і вони змушені були перейти до оборони. Головні сили вони кинули на захоплення Єгипту та Суецького каналу, сподіваючись встановити свій вплив на всьому Близькому Сході. У вересні 1940 р. італійські війська завдали удару з Лівії (Кіренаїка, Триполітанія) у Єгипет і просунулися в глиб країни на 90 км, але були зупинені англійською армією.

Ще 28 жовтня 1940 р. під час «битви за Англію» Б. Муссоліні без попередніх консультацій з А. Гітлером розпочав наступ із території Албанії на Грецію, прагнучи реалізувати плани створення Середземноморської імперії. Прем’єр-міністр Греції І. Метаксас оголосив загальну мобілізацію й звернувся по допомогу до Великої Британії. Англія була стурбована становищем у Єгипті й переживала не найкращі часи. Проте вона перекинула в Грецію та на острів Крит деякі сухопутні й авіаційні частини і надіслала на допомогу кілька кораблів. Італійський наступ дуже швидко здав позиції, і грецька армія, перейшовши в контрнаступ, відкинула італійські дивізії за кордон Албанії.

Німецький адмірал Карл Деніц на обкладинці журналу «Тайм». 1941 р.

ЦІКАВІ ФАКТИ

А. Гітлер прагнув використати територію Болгарії для розгортання німецьких військ і подальшого удару по Греції. Проте болгарський уряд не поспішав погоджуватися на це. Тоді А. Гітлер домігся підписання з Югославією 25 березня 1941 р. договору про приєднання до Антикомінтернівського пакту, а також до Берлінського пакту 1940 р. Проте патріотично налаштовані офіцери на чолі з генералом Д. Сімовичем здійснили державний переворот і звернулися з проханням до Москви підписати договір про взаємодопомогу. Угоду було укладено 5 квітня 1941 р. в Белграді.

Німецькі танки під час військової операції «Маріта» на Балканах. 1941 р.

Між Великою Британією та Італією тривала боротьба за Середземне море. У листопаді 1940 р. англійські торпедоносці завдали вирішального удару італійському флоту, влучивши по головній військово-морській базі Італії Таранто. Італія втратила три лінкори. Італійський флот більше не наважувався на активні дії, а Англія змогла утримати свої бази в Гібралтарі, а особливо на острові Мальта. У січні—травні 1941 р. англійські війська вигнали італійську армію з Британського Сомалі, Кенії, Судану, Ефіопії. На початку лютого 1941 р. раптовим контрударом англійські солдати оточили італійські війська в Єгипті та оволоділи Кіренаїкою. Італійські війська були повністю деморалізовані й ледве стримували наступ британських частин у Триполітанії. Таким чином, плани Б. Муссоліні створити Середземноморську імперію зазнали поразки.

У січні 1941 р. А. Гітлер мав намір надати Б. Муссоліні допомогу в Греції. Проте втягуватися у війну на Балканах напередодні війни із СРСР він не бажав. У вирішенні цієї справи він поклався на дипломатію. Однак проанглійський переворот в Югославії перекреслив ці плани.

У відповідь німецькі війська напали на Югославію (операція «Маріта»). Спільно з ними діяли армії Болгарії та Угорщини, до агресії проти Югославії приєдналася Італія. Лідер хорватських усташів А. Павелич оголосив про утворення Незалежної Хорватської держави (НХД), що згодом приєдналася до держав «осі». Королівство Югославія припинило своє існування.

Майже одночасно німецька армія завдала удару по Греції. Грецька армія капітулювала. Англійські війська, що перебували в Греції, відступили на Крит. Щоб оволодіти цим стратегічно важливим островом, 27 травня 1941 р. німецьке командування здійснило масштабну повітряно-десантну операцію. Обидві сторони зазнали значних втрат. Німецькі повітряно-десантні війська так і не відновили свою колишню кількість і боєздатність, тож надалі їх не застосовували як самостійну бойову одиницю, а лише у взаємодії із сухопутними військами.

ЦІКАВІ ФАКТИ

А. Гітлер не зміг скористатися перевагами, які здобула Німеччина після захоплення Балканського півострова й острова Крит, для просування на схід. Так само марними для Німеччини були успіхи німецького корпусу під командуванням генерала Е. Роммеля в Єгипті, який прибув на допомогу італійським військам. Напад на СРСР і так уже затримувався на місяць, а новий театр воєнних дій вимагав напруження й концентрації всіх сил Третього рейху.

ТРИВАЛІСТЬ ВОЄННИХ КАМПАНІЙ НІМЕЧЧИНИ ПРОТИ КРАЇН ЄВРОПИ в 1939—1941 рр.

Країни

Дата

Кількість днів

Польща

1 вересня — 5 жовтня 1939 р.

35

Данія

3 квітня 1940 р.

1

Норвегія

3 квітня — 10 липня 1940 р.

63

Люксембург

10 травня 1940 р.

1

Нідерланди

10—14 травня 1940 р.

5

Бельгія

10—28 травня 1940 р.

19

Франція

10 травня — 22 червня 1940 р.

44

Югославія

6—18 квітня 1941 р.

13

Греція

6 квітня — 1 червня 1941 р.

52

ВИСНОВКИ

• Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 р. нападом Німеччини на Польщу.

• Причинами війни стало прагнення Німеччини, Японії, Італії переділу світу та світового панування.

• Заволодівши стратегічною ініціативою на початку війни, Німеччина до літа 1941 р. встановила свій контроль над континентальною Європою (крім СРСР).

• Німеччині не вдалося зламати опір Англії. Італія зазнавала постійних поразок в Африці. США, маючи потужний промисловий потенціал, усе більше схилялися до підтримки Англії. Розгортався рух опору поневолених народів. Усе це вело Німеччину до майбутніх поразок, але поки що вона вважала себе непереможною.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Якими були причини й передумови Другої світової війни? 2. Який характер мала війна? 3. Що таке бліцкриг? 4. Коли почалася Друга світова війна? 5. Яка країна першою зазнала нападу нацистів?

6. Чи можна події вересня 1939 р. називати «четвертим поділом Польщі»? 7. Чому Німеччині вдалося відносно швидко захопити Данію, Норвегію, Бельгію, Нідерланди, Люксембург, Францію? 8. Завдяки чому Велика Британія вистояла в боротьбі з Німеччиною? Як відбувалася боротьба за Атлантику? 9. Чим була зумовлена агресія на Балканах? Яким був перебіг подій у цьому регіоні? 10. Що завадило Німеччині скористатися перемогами на Балканах і в Африці в 1941 р.?

11. Дайте оцінку «дивній війні». Складіть тези. 12. Розкрийте причини та наслідки війни між СРСР та Фінляндією. Відповідь подайте у вигляді таблиці.

13. У 1939 р. військово-політичний діяч А. Мехліс говорив: «Товариш Сталін поставив завдання: у випадку війни примножити кількість радянських республік». Як це завдання Й. Сталіна реалізовувалося в 1939—1941 рр.? Чи можна говорити, що СРСР у 1939—1941 рр. був союзником Німеччини? 14. Чому напад на Польщу вважають початком Другої світової війни? Обґрунтуйте свою відповідь. 15. 22 серпня 1939 р. А. Гітлер під час наради з вищим генералітетом вермахту заявив: «Я дам пропагандистський привід для розв'язання війни, а чи буде він правдоподібним — значення не має. Переможця потім не запитають, говорив він правду чи ні. Для розв'язання й ведення війни важливо не право, а перемога». Який привід вибрав А. Гітлер для вторгнення в Польщу? Якими були основні причини Другої світової війни?