Підручник по Всесвітній історії (профільний рівень). 10 клас. Гісем - Нова програма

§ 18—19. Радянський Союз

ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ:

дізнатися, яким був вплив Першої світової війни на становище в Росії; пояснювати, як вплинула на радянську Росію громадянська війна та як виник СРСР; характеризувати нову економічну політику та сплановану модернізацію; визначати особливості державного режиму в СРСР за сталінізму в 1928—1939 рр.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Якими були особливості соціально-економічного і політичного розвитку Росії на початку XX ст.? 2. Якою була участь Роси в Першій світовій війні?

1. ВПЛИВ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ НА СТАНОВИЩЕ В РОСІЇ. Росія не входила до першої десятки найбільш постраждалих у війні країн, незважаючи на величезну кількість людських жертв (друге місце після Німеччини). Вона втратила близько 1,8 млн загиблими й 5 млн осіб пораненими та полоненими. За непрямими підрахунками, серед загиблих у складі російської армії було близько 400 тис. осіб, мобілізованих на українських землях. У селах залишилося до 40% працездатних чоловіків. Погіршення через війну соціально-економічної ситуації в країні викликало величезне незадоволення населення.

Людські втрати, нестача озброєння, боєприпасів і спорядження для армії породжували в російському суспільстві розмови про «шпигунів і зраду». Це прямо пов’язували з нездатністю політичного й військового керівництва країни домогтися перемоги у війні. Царизм критикували ліві революційні партії, праві консервативні сили та навіть монархісти. Державний апарат країни був уражений корупцією. Чиновники та великі підприємці й фінансисти збагачувалися за рахунок постачання військового спорядження в армію, не піклуючись про захист національних інтересів.

На початок 1917 р. викликана війною криза охопила всі сфери життя російського суспільства й сприяла активізації суспільних процесів. Це призвело до краху імперії та встановлення нового режиму в результаті Російської революції 1917 р. Фактичним продовженням процесу зміни влади в країні стала громадянська війна 1917—1922 рр. між більшовиками («червоними», як їх називали) та їхніми противниками («білими»). З обох сторін відбувалося фізичне винищення тих, кого підозрювали в прихильності до противника. Протистояння в роки війни ускладнювалося тим, що його частиною була боротьба бездержавних народів, які намагалися сформувати на руїнах імперії свої національні держави. Відображенням цього процесу стали Білоруська Народна Республіка, Молдавська Народна Республіка, Українська Народна Республіка, Бухарське та Хівінське ханства та інші утворення.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Дії «білих» і «червоних» у роки громадянської війни в Росії

(на основі показань свідків і судово-медичних оглядів)

1) Із наказу генерала Майковського про придушення виступів селян (1919 р.)

1. У кожному селі району повстання помешкання ретельно обшукувати; захоплених зі зброєю в руках, як ворогів, розстрілювати на місці.

2. Заарештовувати... всіх агітаторів, членів совдепів, які допомагали повстанню, дезертирів, пособників і приховувачів зрадників, і передавати військово-польовим судам...

4. Місцеву владу, що не чинила належного опору бандитам... передавати військово-польовим судам, покарання здійснювати до смертної кари включно.

5. Повсталі знову села ліквідувати з подвійною суворістю, аж до знищення всього села.

2) Із матеріалів про дії більшовиків у місті Катеринодар у 1918 р.

До міста Катеринодар більшовики вступили 1 березня 1918 р. Того ж дня було заарештовано групу осіб цивільного населення, переважно інтелігенції, і всіх затриманих (83 особи) було вбито, зарубано й розстріляно без будь-якого суду й слідства. Тіла було зарито в трьох ямах тут же в місті. Гурт свідків, а також лікарі, які потім оглядали вбитих, засвідчили випадки закопування недобитих, недорубаних жертв... Із жертв знущалися, відрізали їм пальці рук і ніг, статеві органи, спотворювали обличчя...

На підставі наведених фактів зробіть висновок про характер дій «білих» і «червоних» щодо своїх противників.

Напис на транспаранті: «Смерть буржуазії та її посіпакам. Хай живе червоний терорі». 1918 р.

Одночасно в цей період формувалася радянська економічна й державна модель.

2. НЕП. ПРОГОЛОШЕННЯ СРСР. У 1918—1921 рр. більшовики здійснювали економічну політику, що отримала назву політики «воєнного комунізму». Вона стала першим широкомасштабним комуністичним експериментом, спробою негайно розгорнути будівництво комунізму насильницькими методами.

У період здійснення політики «воєнного комунізму» відбувалися:

• націоналізація великої, середньої та дрібної промисловості;

• заборона приватної торгівлі;

• ліквідація грошей і розподіл товарів за картками й талонами;

• запровадження трудової повинності для всіх громадян і створення трудових армій, до яких мобілізували всіх громадян для праці на підприємствах;

• здійснення продовольчої розкладки в сільському господарстві, за якою в селянства безоплатно вилучали все зерно, залишаючи лише для посіву й особистого споживання.

Реалізація цієї політики спричинила голод, господарську розруху й поставила питання про можливість більшовиків надалі утримувати владу. Від голоду 1921—1923 рр. постраждала величезна кількість населення. Він охопив великі райони Південної України, Поволжя і Північний Кавказ. Лише на українських землях від голоду, за різними оцінками, померло від 235 до 500 тис. осіб.

У 1921 р. більшовицьке керівництво переглянуло свій курс й оголосило про запровадження непу — нової економічної політики. Основними перетвореннями доби непу стали:

• відмова від націоналізації дрібної та середньої промисловості, дозвіл оренди й залучення іноземного капіталу через створення концесій та спільних підприємств;

• децентралізація управління, об’єднання підприємств у трести й переведення на господарський розрахунок;

• відновлення торгівлі та грошового обігу;

• заміна продрозкладки продподатком із правом вільно розпоряджатися своїм урожаєм після здачі продподатку;

• надання дозволу селянству торгувати на ринку, організовувати кооперативи, орендувати землю й використовувати найману працю.

Здійснення зазначених заходів сприяло відродженню ринкових відносин, відновленню нормального функціонування економіки й послабленню соціальної напруженості.

Одночасно з виробленням економічного курсу відбувався пошук нової державної моделі для радянських республік, що утворилися на більшій частині колишньої Російської імперії. У 1919—1920 рр. сформувалася так звана «договірна федерація».

«Воєнний комунізм» — внутрішня політика радянської влади, запроваджена в роки громадянської війни з метою зосередження всіх трудових і матеріальних ресурсів у руках держави й будівництва комунізму.

Карикатура на «непмана» — підприємця часів нової економічної політики в 1920-ті рр.

СОЮЗНІ РЕСПУБЛІКИ У СКЛАДІ СРСР

Рік

Республіки, що увійшли до складу СРСР

1922 р.

Російська СФРР, Українська СРР, Білоруська РСР, Закавказька РФСР (Вірменська РСР, Азербайджанська РСР, Грузинська РСР)

1924 р.

Туркменська РСР, Узбецька РСР

1929 р.

Таджицька РСР

1936 р.

Казахська РСР, Киргизька РСР

1940 р.

Латвійська РСР, Естонська РСР, Литовська РСР, Молдавська РСР, Карело-Фінська РСР

Герб СРСР 1922 р.

Імпортозамінна індустріалізація — створення промислової бази для забезпечення заміни імпортної промислової продукції на продукцію власного виробництва. У СРСР наприкінці 1920 — у 1930-х рр. здійснення цієї політики відбувалося форсовано та тоталітарними методами.

Радянська Росія укладала угоди про військовий і господарський союз з іншими республіками, які розподіляли повноваження між ними й центром. На початку 1920-х рр. виникла потреба в оновленні відносин між радянськими республіками. Результатом досить запеклих дискусій про форму об’єднання, що відбувалися в цей час, стало проголошення 30 грудня 1922 р. на І з’їзді рад СРСР нового державного утворення — Союзу Радянських Соціалістичних Республік.

У 1929 р. тривала боротьба в керівництві більшовицькою партією, що завершилася перемогою Йосипа Сталіна та його прибічників. Цей рік став початком утвердження сталінського тоталітарного режиму в СРСР. Основним методом установлення цього режиму стали тотальний контроль над суспільством і придушення будь-якої опозиції. Керівною і спрямовуючою силою радянської тоталітарної моделі була більшовицька партія, ідеологією якої став марксизм-ленінізм.

3. СРСР У ПЕРЕДВОЄННЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ. У 1925—1926 рр. було загалом завершено відбудову народного господарства. Для подальшого розвитку країни необхідно було докорінне оновлення, і більшовики шукали шляхи для його здійснення. Деякі дослідники називають події, що відбулися після цього, найбільшим у тогочасній історії людства прикладом здійснення спланованої модернізації. Однак методи тоталітарної держави, яка їх здійснювала, ігноруючи інтереси людини, були визначальними. Модернізація розпочалася в 1929 р., але курс на її початок прийняли раніше. У 1925 р. на XIV з’їзді Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) ВКП(б) було схвалено стратегію здійснення імпортозамінної індустріалізації.

Для реалізації цієї політики пізніше було схвалено перший п'ятирічний план розвитку народного господарства на 1928/29—1932/33 рр. Проте згодом за наполяганням Й. Сталіна його переглянули. Розпочалося прискорення темпів індустріалізації, і показники розвитку галузей важкої промисловості збільшили до 37% щорічно. Основними джерелами для здійснення індустріалізації стали доходи державного сектору економіки, збільшення прямих і непрямих податків, безоплатна праця в’язнів і продаж за кордон зерна, вилученого в колективізованого селянства.

Агітаційний плакат, присвячений індустріалізації 1920-х рр.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Витяг із резолюції XIV з'їзду ВКП(б) (1925 р.)

Вести економічне будівництво під таким кутом зору, щоб СРСР із країни, що ввозить машини та обладнання, перетворився на країну, що виробляє машини та обладнання, аби таким чином СРСР в умовах капіталістичного оточення не міг перетворитися на економічний придаток капіталістичного світового господарства, а був самостійною економічною організацією...

Поставити завдання повного забезпечення перемоги соціалістичних господарських форм над приватним капіталом, зміцнення монополії зовнішньої торгівлі, зростання соціалістичної держпромисловості та залучення під їі керівництвом та за допомогою кооперації дедалі більшої маси селянських господарств у русло соціалістичного будівництва...

1. Якою, відповідно до тексту джерела, була головна мета індустріалізації? 2. Які ще цілі мала індустріалізація?

Завищені показники першої п’ятирічки призвели до численних диспропорцій у розвитку економіки та зриву виконання завдань. Офіційна радянська пропаганда оголосила про дострокове виконання завдань першої п’ятирічки за чотири роки й три місяці. Реальні темпи зростання становили 16 %, що також було рекордом для країни. Проте запланованих показників першої п’ятирічки за деякими групами товарів було досягнуто лише в середині 1950-х рр.

У другій п'ятирічці (1933—1937 рр.) радянське керівництво вдалося до більш збалансованих темпів розвитку господарства країни. Її результатом стало виконання планових завдань за десятьма показниками, а загалом, незважаючи на офіційні заяви, вона виконана не була.

За підсумками індустріалізації СРСР перетворився з аграрно-індустріальної на індустріально-аграрну країну. Він посів перше місце в Європі й друге у світі за обсягами виробництва. З’явилися нові галузі господарства — літакобудування, автомобілебудування, хімічна промисловість, сільськогосподарське машинобудування тощо. Однак ціна індустріалізації була занадто високою: підірване сільське господарство, скорочення виробництва в легкій та переробній галузях промисловості, утвердження командно-адміністративних методів управління, цілковите ігнорування інтересів і потреб народу й зниження життєвого рівня населення.

Одним із джерел отримання коштів для здійснення індустріалізації стала розпочата за рішеннями XV з’їзду ВКП(б) у 1927 р. колективізація сільського господарства.

Із 1929 р., який Й. Сталін оголосив «роком великого перелому», у СРСР здійснювали суцільну колективізацію. Керівники районів і областей змагалися, хто першим прозвітує про завершення колективізації. У відповідь розпочалися селянські протести, підпали й забій худоби. Вище керівництво в особі Й. Сталіна, намагаючись зняти із себе відповідальність, звинуватило місцеве партійне керівництво в порушенні принципу добровільності вступу селян до колгоспів (колективних господарств). Після цього темпи колективізації знизилися, проте через деякий час влада знову повернулася до фактичного терору проти селянства, примушуючи його вступати до колгоспів.

До 1940 р. у колгоспи було об’єднано 97 % індивідуальних селянських господарств. Колективізація призвела до повної дезорганізації сільськогосподарського виробництва. Збір зернових упав до рівня 1921 р., поголів’я великої рогатої худоби скоротилося вдвічі. У результаті голоду, що в 1932—1933 рр. охопив Казахстан, Поволжя, Україну та інші регіони, загинули мільйони селян. В Україні цей голод, як і голод 1921—1923 рр., називають Голодомором. Однак більшовики вважали здійснення колективізації великою перемогою в будівництві комунізму.

Невід’ємною складовою суспільно-політичного життя СРСР у цей період стали масові репресії проти «класових ворогів» й осіб, звинувачених в антирадянській діяльності. Із 1930 р. розширювалася мережа виправно-трудових таборів, об’єднаних у систему ГУЛАГу (рос. Главное управление лагерей). Кількість ув’язнених у таборах за десять наступних років досягла 4 млн осіб.

Колективізація сільського господарства — об'єднання індивідуальних селянських господарств у спілки, засновані на колективній власності на засоби виробництва. У СРСР ця політика мала характер репресивного курсу, який здійснювався насильницьким шляхом.

Голодомор в Україні — масова загибель людей від голоду на території УСРР, спричинена діями влади і спрямована на знищення місцевого населення.

«Гірка пам'ять дитинства» — фрагмент Меморіалу пам'яті жертв Голодоморів у Києві. Художник Анатолій Гайдамака, архітектор Юрій Ковальов. 2008—2010 рр.

Репресій зазнали громадські діячі, вчені, військові тощо. Період 1937—1938 рр. увійшов в історію як доба «великого терору». Справи за звинуваченнями розглядали позасудові органи — «трійки» — суто формально, майже без виправдовувальних рішень. Лише за ці роки репресували 10 млн осіб, із яких 2—3 млн фізично знищили. Масові репресії стали відображенням сутності тоталітарного режиму, що склався в цей період у СРСР.

Ідеологічна обробка молоді в дусі відданості режиму й ненависті до «ворогів народу» здійснювалася через всесоюзні піонерську та комсомольську організації. Під впливом офіційної пропаганди більшість народу була переконана, що, долаючи повсякденні труднощі, будує «світле майбутнє». Людям було невідомо про жахливі злочини режиму. Вони вірили, що, як запевняв Й. Сталін, «жити стало краще, жити стало веселіше».

4. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА СРСР. Загалом зовнішня політика СРСР у цей період визначалася не реальними інтересами держави й суспільства або економічними інтересами країни, а ідеологічними уявленнями більшовицького керівництва.

У перші роки свого існування СРСР, по-перше, домагався визнання радянської влади провідними державами світу. По-друге, дотримуючись курсу на світову революцію, він виступав за повалення чинних урядів і встановлення в сусідніх державах, а надалі й у всьому світі, комуністичних режимів.

У 1920 р. В. Ленін планував втручання в події в Німеччині. Потім розпочалася радянсько-польська війна, яка замість встановлення радянської влади в Польщі призвела до розгрому Червоної армії під Варшавою. Ці події показали, що «експортувати революцію», як мріяли більшовики, на червоноармійських багнетах вони не зможуть.

Одночасно радянська дипломатія вела боротьбу за прорив дипломатичної блокади. У 1919 р. радянську Росію визнав Афганістан, у 1920 р. — Естонія та Іран, а в 1921 р. — Монголія. У 1922 р. в місті Рапалло (Італія) був підписаний радянсько-німецький договір про відновлення дипломатичних відносин та економічне співробітництво. У 1924 р. СРСР визнали Велика Британія, Франція та Китай.

Наприкінці 1920-х — на початку 1930-х рр. основні напрямки зовнішньої політики СРСР розроблялися під безпосереднім керівництвом Й. Сталіна. Радянський уряд у цей час прагнув переважно уникати конфліктів і провокацій, оскільки СРСР був у процесі модернізаційних перетворень. Він докладав зусиль для розширення і врегулювання відносин з іншими державами. Провідні країни світу також мали інтерес у співпраці із СРСР, який розглядали як величезний ринок збуту своїх товарів. До того ж намагання Німеччини відмовитися від обмежень Версальського договору спонукало європейські країни, які він влаштовував, до контактів із СРСР. У 1932 р. Радянський Союз підписав пакти про ненапад із Фінляндією, Латвією, Естонією, Польщею та Францією.

«Маска скорботи» — монумент, присвячений пам'яті жертв політичних репресій, у Магадані (Росія). Скульптор Ернст Неізвєсний. 1996 р.

Підписання німецько-радянського пакту про ненапад від 23 серпня 1939 р. Йоахім фон Ріббентроп (ліворуч), Йосип Сталін (у центрі), В'ячеслав Молотов (праворуч)

Після встановлення в Німеччині нацистської влади СРСР сформував нову зовнішньополітичну доктрину. Вона полягала в дотриманні нейтралітету в будь-якому конфлікті й участі у створенні системи колективної безпеки. Здійснення цих завдань було неможливим без співпраці з країнами західної демократії, що й обумовило активізацію контактів із ними радянської дипломатії. У 1934 р. СРСР увійшов до Ліги Націй, а наступного року підписав угоду із Францією про взаємодопомогу в разі агресії третьої країни.

У 1938—1939 рр. ситуація у Європі та світі загострилася. А. Гітлер, здійснюючи приєднання Австрії та розчленування Чехословаччини, усвідомлював, що на позицію СРСР, ослабленого сталінськими репресіями, можна не зважати. Не бажали спільно діяти із СРСР, хоча й з інших причин, і країни західної демократії.

У грудні 1938 р. Франція підписала пакт про ненапад із Німеччиною. Англо-франко-радянські переговори щодо укладання пакту про взаємодопомогу й військової конвенції до нього влітку 1939 р. зайшли в глухий кут.

23 серпня 1939 р. СРСР підписав пакт про ненапад із Німеччиною й таємний протокол до нього, яким визначалися зони впливу обох держав у Східній Європі.

ВИСНОВКИ

• Участь у війні призвела до глибокої соціально-економічної та політичної кризи, яка спричинила Російську революцію 1917 р.

• Здобувши владу, більшовики не мали програми розвитку країни й розпочали експерименти з будівництва комуністичного суспільства. Після провалу політики «воєнного комунізму» вони перейшли до непу, в основі якого було контрольоване державою відновлення основних засад ринкового механізму функціонування економіки.

• Прихід до влади Й. Сталіна та його прибічників розпочав новий етап у розвитку більшовицької диктатури в країні.

• Здійснення політики індустріалізації та колективізації в СРСР набуло трагічного характеру для всіх народів, що входили до нього.

• Зовнішньополітичний курс радянської держави став відображенням уявлень більшовиків про місце та роль їхньої країни у світі відповідно до комуністичної доктрини.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Назвіть сторони протистояння у громадянській війні 1917—1922 рр. у Росії. 2. Що таке «воєнний комунізм»? 3. Коли сформувалася так звана «договірна федерація»? 4. Що таке імпортозамінна індустріалізація? 5. Скільки осіб було репресовано в СРСР у 1937—1938 рр.? 6. Коли СРСР увійшов до Ліги Націй?

7. Порівняйте вплив Першої світової війни на становище в Росії та інших країнах Антанти. Чому саме тут спалахнула революція? 8. Охарактеризуйте розвиток радянської держави в 1918—1928 рр. 9. Якими були особливості розвитку СРСР у передвоєнне десятиліття? 10. Які риси були притаманні зовнішньополітичному курсу радянської держави в міжвоєнний період?

11. Покажіть на карті атласу територію СРСР станом на початок 1939 р. і назвіть радянські республіки, які входили до нього. 12. Об'єднайтеся в малі групи й обговоріть питання: чому країни західної демократії не хотіли спільно діяти із СРСР напередодні війни? 13. Складіть таблицю «Зміни, які відбувалися в Італії, Німеччині та СРСР у період становлення тоталітарних режимів».

Країна

Економічне життя

Суспільно-політичне життя

14. На думку британської дослідниці Ш. Фіуратрін, експеримент спланованої модернізації, що відбувався в СРСР із 1929 р., був настільки радикальний і нещадний, що саме він, а не події 1917 р., становить справжню Російську революцію. Яким є ваше ставлення до цієї думки? Чому? 15. Складіть історичний портрет «Й. Сталін — вождь тоталітарного режиму в СРСР».