§ 36. Римське суспільство в середині ІІІ - середині ІІ ст. до н. е.

1. Соціальний устрій та організація влади за часів «золотої доби» Римської республіки

«Золотою добою» Римської республіки називають період від середини ІІІ до середини ІІ ст. до н. е. Це був час найвищого розквіту могутності Римської держави. Рим успішно завойовував сусідні держави. Він став насправді Середземноморською державою. Його легіони не знали рівних собі воїнів у стародавньому світі.

ПЛЕБС — незнатне трудове населення Римської держави.

Успішні завойовницькі походи збагатили Римську державу та знать, але все має зворотний бік. Селяни бідували. Солдати в походах розучилися працювати і через це змушені були продавати землю багатіям, разом з нею втрачаючи право служити в армії. Однак громадянами вони таки залишалися, відповідно й брали участь у коміціях, виборах до магістратів. Римська знать залежала від настрою плебсу. Вона всіляко загравала з громадянами, які не хотіли працювати, а були дармоїдами в державі. Вони жебракували, скупчуючись у місті сотнями тисяч, їхнє невдоволення загрожувало заворушеннями чи навіть повстанням.

Патрицій

Римлянин

Римлянка

Плебеї

Щоб утримувати плебс у покорі, знать надавала йому пільги, виділяла безкоштовно хліб, влаштовувала свята й видовища на зразок битв гладіаторів. Натовпи нероб вешталися Римом, хапаючи подачки від багатіїв, наймаючись за безцінь на будь-яку роботу, продаючи голоси на виборах і прагнучи тільки «хліба й видовищ».

Такий прошарок називається люмпени (злидні). Через злиденне життя ці люди ставали вкрай продажними, втрачали сумління, гідність, за платню були готові на будь-який злочин.

2. Права та обов'язки громадянина

Вільних римлян — багатіїв та бідноту — вважали римськими громадянами. Проте обсяг громадянських прав вони мали різний. Тепер плебеями називали всіх, хто за соціальним станом був нижче від вершників. У римському суспільстві вся повнота влади належала аристократії. Її інтереси продовжував захищати римський сенат, який фактично правив самостійно. На державне управління значно впливав стан вершників. Їх обирали сенаторами, консулами, які належали до вищого прошароку римського суспільства. Незнатні римляни фактично поступово втратили вплив на державні справи. Вони ще збиралися на народні збори, голосуванням ухвалювали рішення, але сенат дедалі менше брав їх до уваги.

Щороку народні збори обирали магістратів — вищих урядових осіб. Римські люмпени охоче голосували за тих кандидатів, які дорожче заплатили за їхні голоси.

Римські консули володіли вищою виконавчою владою. Слова «виконавча влада» означають, що консули мали право на дії, спрямовані на захист держави. Але ухвалювати закони консулам не дозволяли. Поряд із консулами виконавчу владу здійснювали цензори та претори. Ці три магістратури були вищими урядовими посадами. Наступними за почестями стали посади народних трибунів. Вони володіли правом контролювати рішення сенату та будь-кого з магістратів. Поряд із ними діяли нижчі магістратури, які відали окремими галузями державного управління. Серед них виділялися еділи, управителі. Подібні до сучасних міських мерів, вони відали порядком у місті, судовими справами, карбуванням монет. Квестори відали державною скарбницею. Посідати державні посади могли вихідці лише з римської знаті. Для плебеїв доступною лишалася тільки посада народного трибуна.

3. Політика і політики Римської Республіки

Римська знать «золотого віку» Римської держави впливала на державну політику через своїх представників, обраних до сенату та магістратури. Серед них часто були непересічні люди: видатні особистості, обдаровані полководці, дипломати. Саме вони відіграли особливу роль у політиці. Видатних полководців подарувала римському народові родина Сципіонів. Два її представники, які залишили глибокий слід в історії римської держави, мали однакове ім'я — Публій Корнелій Сципіон. Старший серед них, який жив у 235-184 рр. до н. е., переміг Ганнібала в Другій Пунічній війні й розбив його на землі Африки в битві при Замі в 202 р. до н. е. За це римський народ дарував йому почесний титул «Африканський».

Через 56 років його нащадок, Публій з роду Еміліїв, якого всиновили Корнелії Сципіони, розгромив Карфаген у Третій Пунічній війні й також отримав титул «Африканський». Тому за римськими традиціями цей молодший Публій Корнелій Сципіон Африканський (184-129 рр. до н. е.) зберіг у своєму імені приставку Еміліан, що означало «колишній Емілій».

Обидва Сципіони талановито й успішно здійснювали завойовницькі походи Римської республіки. Їхнім сучасником був ще один видатний римський аристократ — Марк Порцій Катон (234-149 рр. до н. е.). Він ревно захищав традиції римського суспільства, оскільки вважав їх основою добробуту та процвітання держави. Його енергійне і ревне виконання посади цензора римляни оцінили, дарувавши довічно приставку «Цензор» у кінці його імені. Незважаючи на неприємну, сварливу вдачу, цей аристократ заслужив повагу римлян непримиренністю та непідкупністю. Катон упродовж усього життя був непохитним ворогом впливу грецької культури на римське суспільство. Він вважав грецьку культуру джерелом зманіженості та псування римської моралі — запоруки всіх римських чеснот і звитяги. Та наприкінці життя вивчив грецьку мову, щоби показати римлянам розум та освіченість. Саме цей Марк Порцій Катон Цензор ревно відстоював ідею остаточного знищення Карфагена і будь-яку свою промову закінчував вимогою зруйнувати вороже місто. Він помер того року, коли його мрія здійснилася: Римська держава почала проти Карфагена Третю Пунічну війну.

Римська знать ревно захищала інтереси держави, оскільки цілком розуміла, що ця держава є надійною захисницею її інтересів та влади.