§ 35. Воєнна експансія Риму й утворення Римсько-Середземноморської держави

Установіть відповідність між поняттями та поясненнями.

1. Талант
2. Сардинія
3. Консул
а) острів — «сусід» Корсики, нині належить Італії
б) титул кожного з двох виборних найвищих урядовців, а також назва такого урядовця
в) у Стародавній Греції, Месопотамії, Сирії — вагова та грошова одиниця

1. Перша Пунічна війна

Ми з вами вже були в Карфагені, коли вивчали історію Фінікії. Ця держава, яку заснували фінікійці в ХІ ст. до н. е. під час колонізації, збагатилася завдяки морській торгівлі. Карфаген прагнув монополії в торгівлі й поширював вплив на інші держави. Він не здійснював воєнних загарбань, хоча мав бойовий флот для охорони морської торгівлі та кошти на воєнні потреби. У ІІІ ст. до н. е. Карфаген був союзником Риму в боротьбі проти Пірра. З 272 р. до н. е. відносини між ними погіршилися.

Розпочалися Пунічні війни, які точилися понад сто років (264-146 рр. до н. е.). Римляни презирливо називали карфагенян пунами (з латин. — «кара божа»), що й дало назву цим війнам. Це була боротьба між двома сильними суперниками (Римом і Карфагеном) за панування в морській торгівлі в Середземномор'ї.

Перша Пунічна війна (264-241 рр. до н. е.) тривала за оволодіння островом Сицилією, розташованим між берегами Риму й Карфагена (див. картосхему на с. 171). Завдяки сильному флотові Карфаген завдав кількох поразок римлянам, бо вони були ще недосвідченими мореплавцями. Карфагенський полководець Гамількар Барка, який керував флотом, успішно діяв не лише на Сицилії, а й на берегах Італії. Він завдавав римлянам раптових ударів з моря і знову відступав без втрат.

Римляни збагнули, що без підтримки флоту сухопутна армія не здобуде Сицилію. Вони збудували 120 бойових кораблів і у 260 р. до н. е. перемогли Карфаген. Римська армія висадилася на африканському узбережжі. Але успіх закріпити не пощастило — сильний шторм знищив римський флот. Військо зазнало поразки.

Римлянам удалося відновити флот, зібравши гроші з багатих громадян. У 241 р. до н. е. в битві при Егатських островах флот Карфагена знищили, подальша боротьба за Сицилію стала для Карфагена безцільною, тому було укладено мир.

За угодою, Рим ставав володарем Сицилії. Карфаген мав сплатити контрибуцію — 3200 талантів срібла (84 тонни) та повернути полонених без викупу. Невдовзі після укладення цього миру Рим самочинно прибрав до рук Сардинію та Корсику. Так утворилися перші заморські володіння — колонії Римської держави. Так у результаті

Першої Пунічної війни Рим перетворився на сильну державу Середземномор'я.

КОНТРИБУЦІЯ — грошове відшкодування переможцю.

2. Похід Ганнібала в Італію

Карфаген був переможений, але не знищений. Він швидко відновив сили й готувався до нової війни. Продовження боротьби було неминучим, бо залишалися суперечності між суперниками. Гамількар Барка готував армію до війни в Італії, справедливо вважаючи, що перемогти Рим можна тільки на його землі. Для відкриття сухопутного шляху армії потрібно було підкорити в Іспанії племена іберів. Та під час боротьби з ними Гамількар загинув.

Армію очолив його син — талановитий полководець Ганнібал (247-184 рр. до н. е.). Ще в дитинстві він присягнув батькові, що до кінця життя не припинить боротьби з Римом, і до самої смерті залишився вірним цій обіцянці.

Перехід Ганнібала через Альпи

Війна розпочалася на іспанській землі — облогою та взяттям міста Сагунта, яке було союзником Риму. Загарбання Сагунта стало для Риму приводом оголосити війну Карфагену. Розпочалася Друга Пунічна війна (218-201 рр. до н. е.).

Ганнібал без зволікань пройшов з військом через Південну Галлію (південь сучасної Франції), перетнув Альпійський хребет і опинився на півночі Італії. Невдовзі він завдав поразки римлянам біля р. Тицини (218 р. до н. е.). Ще переходячи через Альпи, Ганнібал втратив дві третини армії, але за час короткого перепочинку на землях галльських племен, одвічних ворогів Риму, поповнив військо з їхнього числа.

У 217 р. до н. е. на берегах Тразименського озера потрапила в пастку й була розбита ще одна римська армія — на чолі з консулом Гаєм Фламінієм. Рішуча битва між цими ворогами відбулась у 216 р. до н. е. біля м. Канни. Могутнє римське військо — 80 000 воїнів — очолювали консули Гай Терренсій Варрон і Луцій Емілій Павел.

Маючи значну чисельну перевагу, римляни вдарили всіма силами в центр карфагенської армії. Але Ганнібал, майстерно керуючи військами, атакував з обох флангів і оточив римлян. Багато воїнів загинуло, на полі бою залишилося 50 000 полеглих римлян. Серед загиблих був і Луцій Емілій Павел, який застерігав проти битви. Варрон відступив разом із кіннотою, яка ледь урятувалася від повного знищення.

Із заціпеніння римлян вивів молодий Публій Корнелій Сципіон, син консула, якого розбив Ганнібал біля р. Тицини. Зібравши сили, Сципіон продовжив війну.

СУФЕТИ — вищі державні посади в Карфагені; на них обирали щорічно двох осіб.

На допомогу Ганнібалові, також через Галлію й Альпи, вирушила ще одна армія — під орудою його брата Гасдрубала. Але у 207 р. до н. е. римляни знищили її. Сципіон переконав сенат, що лише перенесення війни на терени Африки змусить Ганнібала залишити Італію. У 204 р. до н. е. римляни висадилися на землі Карфагена й суфети відкликали Ганнібала з Італії.

В Африці, біля міста Зама, у 202 р. до н. е. сталася битва римлян з карфагенянами. Попри майстерність Ганнібала Сципіон розбив його. Уперше й востаннє Ганнібал зазнав поразки. Сили Карфагена були вичерпані шістнадцятирічною війною.

У 201 р. до н. е. вороги уклали мир. Карфаген мав знищити весь свій флот. Карфагеняни вивели на рейд 500 кораблів і підпалили. Тепер Карфаген мав сплатити контрибуцію — 10 000 талантів (270 тонн) срібла протягом 50 років. Йому заборонили без дозволу римського сенату вести будь-яку війну.

У результаті перемоги в Другій Пунічній війні Рим здобув нові заморські території — Іспанію та Північну Італію. Відтепер він став повним господарем на Західному Середземномор'ї, не маючи тут жодного суперника.

3. Знищення Карфагена

Незважаючи на переможні війни, Рим не міг відчувати себе впевнено, поки існував Карфаген. Ця морська держава, немов казкове створіння, швидко поставала з руїн.

Якось один із римських сенаторів, Марк Порцій Катон (234-149 рр. до н. е.), якого прозвали Цензором за його непримиренність і твердість у переконаннях, побував у Карфагені й побачив, що той майже цілком відновив сили. Відчувши нову небезпеку для Риму, Катон після повернення додому став палко закликати до нової війни. Відтоді до кінця життя всі промови на будь-яку тему він завершував словами: «А Карфаген має бути зруйнований». Катон помер у 149 р. до н. е., у той час, коли римські війська сідали на кораблі для відплиття в Африку.

Сенат оголосив Карфагену війну під вигаданим приводом. Розпочалася Третя Пунічна війна (149-146 рр. до н. е.).

Вона тривала на території Карфагена. Усі міста й поселення карфагенян були розташовані на узбережжі, тому римська армія, не натрапляючи на серйозний опір, швидко захопила територію держави й обложила Карфаген.

Населення міста рішуче готувалося до оборони. Зброярі кували мечі й панцирі; жінки відрізали коси, з яких сплітали канати для бойових метальних машин. Несподівано римляни почали зазнавати невдач. Спека виснажувала солдатів, спалахнули хвороби, дисципліна знизилася. А тим часом карфагеняни робили вдалі вилазки. Вони навербували за межами міста нову армію. Справи римлян погіршилися.

Сенат, занепокоєний становищем під Карфагеном, поставив на чолі війська Публія Корнелія Сципіона Молодшого — внука колишнього переможця Ганнібала. Видатний полководець і талановитий дипломат Сципіон Молодший налагодив справи, поліпшив дисципліну. Він розбив військо карфагенян і в 146 р. до н. е. розпочав облогу. Коли римляни вдерлися в місто, бої тривали на вулицях, навіть на дахах палаючих будинків. Шість днів билися карфагеняни. Сципіон, керуючи штурмом, зовсім не спав. Місто було взято і, за наказом сенату, зруйновано вщент.

ПРОВІНЦІЯ — підкорена країна, управителів якої призначав сенат.

Унаслідок Пунічних війн держава Карфаген припинила своє існування. Рим перетворився на повного володаря Середземномор'я, державу, яка мала значні заморські території — провінції.

4. Війни ІІ ст. до н. е. та утворення нових провінцій

Римська держава активно втручалась у справи сусідніх народів, нахабно підкоряючи їх власній волі.

Під час війни з Ганнібалом йому обіцяла свою підтримку Македонія, але Рим розпочав Першу Македонську війну (215-205 рр. до н. е.), і македонці не відправили до Італії військо. Римляни ж вирішили помститися союзникам Карфагена.

Римське військо під командуванням Тита Квінкція Фламініна висадилось у Греції. Розпочалася Друга Македонська війна (200-197 рр. до н. е.). У битві під Кіноскефалами в 197 р. до н. е. македонців було розбито, країну позбавлено влади над Грецією. Замість Македонії прийшов новий господар — Римська держава. У 133 р. до н. е. була утворена провінція Азія.

Македонія не змирилася з поразкою від Риму. Невдовзі розпочалася Третя Македонська війна (171-168 рр. до н. е.). Тепер уже цар Македонії Персей добре підготувався до війни і завдавав римлянам поразку за поразкою. Він сподівався на союз із грецькими полісами, але римлянам удалося розколоти єдність еллінів. Македонія залишилася наодинці з Римом. У 168 р. до н. е. римська армія на чолі з консулом Емілієм Павлом розгромила македонську фалангу в битві під Підною. Македонія втратила незалежність.

Ростральна колона (від «ростра» — носова частина корабля), на якій розташовані носові частини захоплених кораблів

ПРОКОНСУЛ, ПРЕТОР — намісник провінції, що призначався сенатом із колишніх консулів.

Волелюбний грецький народ ще раз спробував відвоювати свободу. У 149 р. до н. е. в Елладі спалахнуло антиримське повстання. Держави Ахейського союзу разом із Македонією пішли війною на Рим, але в битві біля Істма зазнали поразки. У 147 р. до н. е. Греція і Македонія були перетворені на провінцію Македонія. У 146 р. до н. е., одночасно зі знищенням Карфагена, консул Луцій Мумій зруйнував квітуче грецьке місто Коринф. Сотні витворів мистецтва з Коринфа заполонили маєтки римської знаті. Тисячі коринфян було продано в рабство.

Рим протягом ІІ ст. до н. е. утворив кілька нових провінцій: Далеку та Ближню Іспанію (197 р.), Македонію (147 р.), Африку (146 р.), Азію (133 р.) і Нарбонську Галлію (120 р.). Поступово Рим став величезною державою, яка розкинула кордони на всіх берегах Середземного моря.

Для управління провінціями сенат призначав проконсулів, чи преторів. Управителі мали цілковиту владу над підкореною країною й відповідали за порядок на її території, збирання податків з населення.

Провінції перетворилися на джерело збагачення римської знаті й держави. Проконсули безжально грабували місцевих жителів, не гребуючи хабарами та лихварськими оборудками, хоча закон їх і забороняв. Оскаржувати дії управителів можна було лише після закінчення їхніх повноважень, але суддями були такі ж самі римські багатії. Вони майже не розглядали ці скарги.

Провінції поставляли ювелірні вироби, сировину, золото, витвори мистецтва, продукти харчування, а також рабів. Усі ці багатства здобували ціною крові римлян, які платили своїм життям у війнах за нові території.

1. Які головні причини Пунічних війн?
2. Розкажіть про плани Ганнібала в Другій Пунічній війні.
3. Чим завершилася Третя Пунічна війна?
4. Чому Рим прагнув не просто перемогти, а цілком знищити Карфаген?
5. Виберіть із тексту параграфа географічні назви та покажіть їх на картосхемі.
6. Знайдіть у тексті параграфа імена римських полководців і поясніть, що означає кожна частина імені.
7. Відгадайте: а) ім'я полководця, який програв єдину битву в житті; б) хто мріяв зруйнувати Карфаген, а хто здійснив цю мрію?
8. Якими були наслідки Пунічних війн для Риму та всіх країн Середземномор'я?
9. Намалюйте на дошці схему битви при Каннах. Розкажіть про битву від імені одного з її учасників.

Навчальний матеріал «Римська армія» подано для ознайомлення на розсуд учителя. Посилання https://is.gd/fvWNi3 або QR-код