Всесвітня історія. Історія України. 6 клас. Голованов

§ 26. Кіммерійці та скіфи на території сучасної України

1. Племена і народи залізного віку на території сучасної України.

Пригадаймо, залізним віком називають відтинок минулого, за якого в суспільстві обробляли залізо. На території, яку в далекому майбутньому назвуть Україною, залізний вік тривав від ІХ ст. до н. е. до ІІІ ст. н. е. Першим народом на українських теренах, про який залишилася згадка в письмових джерелах, були кіммерійці.

СКІФИ ТА КІММЕРІЙЦІ

2. Кіммерійці

Землі України в північному Причорномор'ї — широкі, просторі степи. Вони дуже зручні для розвитку табунного, відгінного скотарства. Тому не дивно, що в ІХ ст. до н. е. на них розселились і надовго залишилися племена кочовиків, яких називали кіммерійцями.

Про це свідчать стародавні рукописи. Найдавнішою писемною згадкою про кіммерійців стала «Одіссея» Гомера. Згодом про них писав і грек Геродот, який, мандруючи в V ст. до н. е., потрапив на землі, що пізніше стали територією України.

Усі, хто згадували про кіммерійців, відзначали їхню войовничість. У походах вони діставалися аж до Малої Азії. Головна їхня сила — кіннота. Вершники були озброєні мечами, молотами, бойовими луками. Кіммерійці першими на землях України почали плавити залізо й робити з нього різноманітні вироби.

Геродот про скіфів — за посиланням https://is.gd/BWYdIp або за QR-кодом

Якщо ви уявите кіммерійця, то неодмінно побачите його воїном, який ніколи не розлучається з конем. Кінь був для кочовика товаришем, помічником і рятівником у разі потреби. Але, надаючи перевагу скотарству, кіммерійці потроху навчалися й рільництву. Ці войовничі стародавні мешканці півдня України жили племенами, які об'єднувались у племінні союзи. На чолі державного об'єднання стояв цар. Панували кіммерійці в українських степах до VII ст. до н. е., поки зі сходу не прийшли скіфи.

3. Скіфи: розселення та заняття

Ці степовики також були кочівниками. Вони спромоглися подолати опір кіммерійців завдяки своїй чисельності, єдності й організованості. Коли Геродот у V ст. до н. е. писав про скіфів, він вважав, що ті поділяються на скіфів-орачів, скіфів-кочовиків та царських скіфів. Царські скіфи мешкали на берегах Азовського моря та в степовому Криму. Скіфи-орачі жили в лісостеповій зоні, переважно між Дністром і Дніпром. А скіфи-кочовики опанували степи Подніпров'я. Поселення облаштовували на пагорбах, зручних для оборони, й оточували їх земляними валами та ровами. Цей народ славився майстерністю ремісників — ковалів, гончарів, ткачів. Разом із залізом скіфи виробляли і бронзу.

4. Велика Скіфія, її відносини з цивілізаціями Передньої Азії

На початку І тис. до н. е. скіфи мешкали в Малій Азії, але в VII ст. до н. е. малоазійці відтіснили їх у причорноморські степи. Скіфи звільнили від кіммерійців землі на північ від Чорного моря і залишилися там на кілька століть, міцно утримуючи цю територію.

Геродот зазначив, що скіфи жили на землях від ріки Істр (Дунай) та нижньої течії Дніпра на заході й далеко за озеро Меотида (Азовське море) на сході. На півночі їхні землі простягалися до Десни.

Скіфи постійно воювали і жили за рахунок здобичі, втручалися в боротьбу між державами Малої Азії. Вони брали участь у війнах між Ассирією, Мідією та Ново-Вавилонським царством, стаючи на бік однієї з воюючих сторін. Скіфські воїни-кочовики відзначалися жорстокістю в бою. Головною ударною силою була кіннота.

У історичних рукописах згадано про війни перських і македонських царів проти скіфів. Приблизно в 513 р. до н. е. перський цар Дарій І пішов на скіфів, щоб прокласти новий шлях у Середню Азію. Перси заглибилися в безмежні степи Північного Причорномор'я й відчули, що потрапили у скрутне становище.

Скіфи володіли тактикою партизанської війни. Вони уникали відкритого бою, завдавали великих втрат, стрімко нападаючи на персів. Переслідувати скіфів було небезпечно — ті досконало володіли прийомом «скіфський постріл»: вершник повертався назад у сідлі та випускав стрілу, не зупиняючи коня. Найбільших втрат перси зазнали саме під час переслідування скіфів. Похід персів закінчився поразкою. Армія, страждаючи без води та їжі, ледве врятувалася.

Жителі грецьких колоній Північного Причорномор'я прагнули підтримувати зі скіфами мирні стосунки: купували хліб, шкіру, хутра, худобу, іноді рабів та продавали все це в містах Малої Азії та Балканської Греції. А скіфам греки продавали вино, оливкову олію, тканини та ювелірні прикраси.

Скіфський постріл

Скіфський меч акінак

Руків'я акінака

Наприкінці VI ст. до н. е. у скіфів сформувалася держава, розквіт якої припадає на IV ст. до н. е. за часів правління Атея. У ІІІ ст. до н. е. скіфів почали тіснити племена сарматів, які мешкали за р. Танаїс (нині р. Дон). Скіфіи перенесли свою столицю в Крим, на береги р. Салгір, де вона стала називатися Неаполь Скіфський. Зберігалася скіфська держава до III ст. до н. е., аж поки її остаточно не знищили готи.

КУРГАН — насип над стародавньою могилою.

СКЛЕП — закрите підземне приміщення, у якому розміщували труни з померлими.

Скіфський курган

Про могутність Скіфської держави свідчать кургани. Це поховання як бідних, так і багатих скіфів. Бідняків ховали в ямах, насипаючи зверху невисокі кургани. За звичаєм, у могилу клали гончарні вироби, зброю, приносили в жертву вівцю. Вождів, царів, їхніх родичів ховали у склепах, над якими насипали курган.

Геродот описує поховання, під час якого тіло померлого спочатку бальзамували, відтак возили по інших племенах і поселеннях. Усі плакали та робили на своєму тілі рани, співчуваючи горю. Лише після цього небіжчика ховали. У могильний склеп поміщали жертв — рабів, конюха, частину найкращих речей померлого скіфа. За тисячу років життя скіфів у степах

Південної України поховальних курганів виросло чимало. Вони — деталь пейзажу цього краю.

5. Духовний світ скіфів

Тисячу років скіфи постійно з кимось воювали: кіммерійцями, фракійцями, сарматами, греками, сирійцями... Воїн-скіф мав випити кров першого ворога, якого він убив, інакше його не вважали скіфом і не допускали до святкової ритуальної учти.

Мудрі греки першими збагнули, що перемогти войовничих скіфів — марна справа. Зауваживши високий художній смак цього народу, греки вирішили «приручити» скіфів силою... мистецтва. І це, мабуть, уберегло квітучу Елладу від скіфських мечів, кинджалів, бойових сокир.

Ознайомившись із давньогрецьким мистецтвом, скіфи й собі зажадали зобразити своїх богів так само витончено й досконало, як це робили греки.

У 1971 р., досліджуючи скіфське царське поховання у велетенському кургані Товста Могила, археологи на чолі з Борисом Мозолевським знайшли чимало золотих прикрас царя, цариці-скіф'янки, охоронців, слуг, похованих разом з володарем. Учені пов'язують ці скарби із IV ст. до н. е. і зокрема з добою царя Скіфії Атея.

Серед знахідок є золота пектораль. Вона складається з трьох частин, з'єднаних смужками рослинного орнаменту. Рослини ніби розділяють жорстокі епізоди із життя тварин і мирні картини людського світу.

Пектораль з кургану Товста Могила. Маса 1150 г, діаметр — 30,6 см

Золотий гребінь скіф'янки

Фрагменти скіфської пекторалі

ПЕКТОРАЛЬ (від латин. «пектораліс» — нагрудний) — нагрудна прикраса, яку носили вищі правителі: фараони, римські імператори, скіфські правителі.

Верхня частина пекторалі відображає побутові сцени. У центрі двоє чоловіків чи то дошивають, чи то латають одежину — щось на зразок короткої кожушини. Праворуч — кобила з лошам, корова з телям, вівця, коза з козеням, птах, що злітає. Привертає увагу постать юнака. Підібгавши під себе ноги, він доїть вівцю. Ліворуч — ті самі тварини з молодим приплодом, а юний скіф затикає амфору з молоком жмутком трави: так зберігали молоко від швидкого скисання.

У нижній частині відтворено жорстоку боротьбу травоїдних тварин із хижаками. Особливо вражають битва коней із грифонами, напад лева і леопарда на кабана й оленя, погоня псів за зайцем.

Історики пов'язують зображення на пекторалі з новим роком, хоча це й суперечить нашим уявленням про новорічні свята й обряди. Але не забуваймо, що йдеться про сиву давнину. Новий рік починався тоді не 1 січня, а у весняне рівнодення — наприкінці березня, коли все живе дихало весною.

Двоє скіфів лаштують не просту кожушину, а «священний одяг» для новорічної церемонії. Навколо них — вервечка домашніх тварин із приплодом: телята, лошата, козенята, які щойно народилися, бо, за одвічним інстинктом, худоба дає приплід якраз на порозі весни. Про цю чудову пору року нагадують і молоденькі тужаві листочки, стебельця, «вусики», квіти на середній частині пекторалі.

Але чому ж у нижній її частині зображені хижаки? Що в цій сцені новорічного, весняного? Виявляється, що, за уявленнями скіфів, так навесні оновлюється й очищається природа: поява молодняка супроводжується винищенням у тваринному світі старих і кволих тварин.

Що ж відомо про вмільця, геніальний витвір якого майже через 2400 років після створення став сенсацією? Нам не відомі ні його ім'я, ні факти із життя, бо всі вони загубились у глибині століть. Однак можемо дещо сказати про його творче обличчя, майстерність, походження. Можливо, це був скіф, який досконало знав міфологію, звичаї та обряди свого народу. Майстер дотримався всіх законів гармонії, тому кожна деталь вражає викінченістю і співзвучна з творами грецького мистецтва тієї доби, зокрема зі скульптурними прикрасами на фронтонах афінських храмів.

Узагалі, царські кургани зі скарбами називають священним символом Великої Скіфії. Усю країну, де жили скіфи, греки назвали «Велика Скуфь», або «Скіфія».

Ми ще повернемося на ці землі. А тепер попереду нові пригоди.

  • 1. Назвіть час розселення на теренах України кіммерійців.
  • 2. Охарактеризуйте скіфів, їх заняття.
  • 3. Як називали державне утворення скіфів?
  • 4. Знайдіть на картосхемі місця, де жили кіммерійці та скіфи.
  • 5. Що таке курган, пектораль, склеп, скіфський постріл?
  • 6. Розкажіть про скіфо-перські війни.
  • 7. Що справило на вас особливе враження в описі поховального обряду скіфів?
  • 8. Уважно розгляньте пектораль. Опишіть за малюнком заняття скіфів.
  • 9. Ви — давній ювелір. Вам потрібно створити прикрасу для скіфського царя. Що ви виготовите, як прикрасите коштовну річ?