Всесвітня історія у визначеннях, таблицях і схемах - 10—11 клас

Тема 6. Країни Сходу та Латинської Америки

ОСОБЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ ІНДІЇ В ПЕРШІ ДЕСЯТИЛІТТЯ XX СТ.

● Піднесення національно-визвольного руху в Індії, яке було викликане невиконанням британською колоніальною владою обіцянки надати Індії самоуправління; обмеженням правлячими колами Англії підприємницької діяльності місцевого населення; небажанням йти на політичні поступки; важким становищем селян через непомірні податки; виступами робітників за поліпшення умов праці та підвищення заробітної плати.

● Найвпливовіші політичні сили національно-визвольного руху — Індійський Національний конгрес (ІНК), Мусульманська ліга.

● Проведення британцями реформи Монтегю—Челмсфорда, яка закріпила колоніальний статус Індії, та закону Роулетта, спрямованого проти учасників антиколоніального руху.

Перетворення ІНК на масову політичну партію (майже 10 млн осіб).

Гандизм

Гандизм — соціально-політичне та релігійно-філософське вчення, що стало ідеологією індійського національно-визвольного руху.

Лідер

Мохандас Ганді (1869—1948)

Основні принципи та методи боротьби

● Досягнення незалежності мирними, ненасильницькими засобами, шляхом залучення до боротьби широких народних мас (сатьяграха).

● Об’єднання в боротьбі за незалежність усіх індійців незалежно від їх походження, каст та класової приналежності.

● Намагання вирішувати конфлікти мирним шляхом.

Сутність сатьяграхи

● Відмова від титулів і посад, дарованих колоніальною владою.

● Бойкот постанов колоніального уряду та англійських товарів, судів, шкіл та адміністративних установ та створення власних структур.

Організація мирних демонстрацій, страйків.

● Відмова від сплати податків.

Кампанії громадянської непокори

Перша (1919— 1922 рр.)

Спричинена реформою Монтегю—Челмсфорда і законом Роулетта.

Заклик М. Ганді до закриття крамниць і припинення будь-якої ділової активності.

Квітень 1919 р. — розстріл англійською колоніальною владою мирної демонстрації в Амрітсарі.

Стихійні заворушення в Пенджабі та інших провінціях.

Рішення ІНК про бойкотування виборів за новим законом (бойкот зірвав вибори).

Друга (1930— 1931 рр.)

Була спричинена світовою економічною кризою.

26 січня 1930 р. — проголошення Дня незалежності Індії.

Розгортання боротьби за повну незалежність країни.

Висунення М. Ганді «11 вимог»: зменшення податку на 50 %, уведення протекціоністських тарифів на іноземні текстильні вироби, відміна монополії англійської влади на видобуток солі та ліквідація податку на сіль, скорочення воєнних видатків, звільнення політв’язнів тощо. Англійський уряд відхилив ці вимоги.

Весна 1930 р. — організація М. Ганді «соляного походу» з метою випарювання солі з морської води всупереч соляній монополії британської влади.

Проголошення ІНК поза законом, арешт М. Ганді, Дж. Неру та понад 60 тис. учасників руху.

Березень 1931 р. — укладення між ІНК та британською адміністрацією Делійського пакту — компромісної угоди, згідно з якою влада зобов’язалася припинити репресії і звільнити ув’язнених, а ІНК — припинити кампанію непокори.

ОСОБЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ КИТАЮ В ПЕРШІ ДЕСЯТИРІЧЧЯ XX СТ.

 

«Рух 4 травня»

Поняття

«Рух 4-го травня» — антиурядовий, культурний і політичний рух у Китаї, що розпочався з демонстрації студентів 4 травня 1919 р. в Пекіні, учасники якого виступили праги підписання Версальського договору та за збереження за Китаєм півострова Шаньдун.

Результати та наслідки

Активізація боротьби за об’єднання країни і звільнення її від японського впливу.

Відмова Китаю підписати Версальський мирний договір.

Звільнення з ув’язнення організаторів та учасників демонстрації.

Зняття з посад прояпонськи налаштованих чиновників.

Активізація політичного життя: 1921 р. — створення Комуністичної партії Китаю (КІІК), яка швидко перетворилася на впливову політичну силу.

Національна революція 1925—1927 рр.

Передумови

1924 р. — об’єднання комуністів і Китайської Національної Народної партії — Гоміндану у єдиний фронт боротьби за об’єднання країни і звільнення її від японського впливу.

Створення Національно-революційної армії (НРА)

з метою приходу Гоміндану до влади.

Створення на півдні країни в Гуаньчжоу республіканського уряду на чолі з Сунь Ятсеном, який став оплотом визвольної боротьби китайського народу.

Причини

Роздробленість Китаю та його напівколоніальний статус. Відставання від провідних країн Азії та світу.

Мета

Політичне об’єднання країни.

Модернізація країни, проведення аграрної реформи. Позбавлення колоніальної залежності.

Основні події

Травень 1925 р. — початок національної революції, поштовхом до якої став розстріл мирної демонстрації в Шанхаї. Формування в Гуаньчжоу Гомінданівського Національного уряду Китайської республіки.

1926 р. — перехід влади в Гомінданівському уряді до Чан Каміні, який став головнокомандувачем НРА.

1926—1927 рр. — Північний похід НРА, установлення контролю над третиною Китаю.

1927 р. — розкол у національно-революційному таборі: розрив Чан Кайші з комуністами.

Результати та наслідки

1928 р. — обрання Чан Кайші президентом.

Заява Гоміндану про завершення воєнного етапу революції та переходу до модернізаційшіх реформ.

Громадянська війна Гоміндану та комуністів

Передумови

Початок КПК власної революційної боротьби, під час якої було організовано кілька повстань (усі були придушені урядовими військами).

Переростання протистояння між Гомінданом і КПК у громадянську війну.

Відмінності програмних цілей Гоміндану та КПК (намагання комуністів продовжити революцію, встановити диктатуру пролетаріату і селянства в формі рад, здійснити аграрну реформу, націоналізацію підприємств і банків, у той час як більшість членів Гоміндану вважали революцію закінченою і пропонували перейти до здійснення реформ).

Результати та наслідки

1930—1934 рр. — проведення Гомінданом п’яти походів проти радянських районів, створених комуністами; поразка Червоної армії, створеної комуністами.

1934—1935 рр. — «Великий похід» партизанської армії КПК на чолі з Мао Цзедуном.

1936 р. — відновлення коаліції КПК і Гоміндану. Виснаження країни громадянською війною.

Політика уряду Чан Кайші

● Реформи у сфері фінансів і промисловості (встановлення контролю над фінансовою системою, формування могутнього державного сектору в промисловості, при цьому заохочення розвитку приватного підприємництва; обмеження привілеїв іноземного капіталу і розвиток національного підприємництва).

● Реформи у сфері соціальних і трудових відносин (створення системи державних профспілок, встановлення мінімального рівня заробітної плати, встановлення шляхом поступок окремим верствам робітників контролю над робітничим рухом у країні).

● Реформи в сфері аграрних відносин. Однак кардинально реформувати аграрні відносини не вдалося; влада на селі залишалася в руках колишньої сільської феодально-лихварської верхівки, сільське господарство залишалося відсталим і малопродуктивним.

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ВНУТРІШНЬО- ТА ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ СТРАТЕГІЇ ЯПОНІЇ В ПЕРШІ ДЕСЯТИЛІТТЯ XX СТ.

● Форма державного правління — конституційна монархія.

● Провідні позиції правлячих партій — Мінсейто і Сейюкай, за якими стояли великі підприємці, фінансисти і землевласники.

● Діяльність шовіністичних організацій, які були засновані на расистських ідеях паназіатизму (гасло «Азія для азіатів»).

● Консолідація лівих сил на тлі загострення соціальних проблем: 1920 р. — створення Японської соціалістичної ліги, яка була заборонена урядом і незабаром розпалася; 1921 р. — утворення Федерації праці Японії, яка об’єднала профспілки; 1922 р. — створення Комуністичної партії Японії (КПЯ).

● Слабкість демократичних позицій через відсутність відповідних традицій і необхідної соціальної бази (багатопартійна система і парламентаризм сформувалися лише наприкінці XIX ст.); неспроможність демократичних сил стати на шлях зростання шовіністичних і агресивних устремлінь правлячих кіл країни.

● Провідне місце в економіці великих промислових об’єднань належало компаніям: «Міцуі», «Міцубісі», «Сумімото», «Ясуда».

● Загострення відносин зі США і Великою Британією.

● Мілітаризація економіки, державних інституцій та суспільної свідомості населення

● Проведення модернізації країни у формі мілітаризації (майже всі уряди очолювали військові — адмірали та генерали).

● Посилення військової могутності (збільшення збройних сил, удосконалення озброєння, оперативна підготовка, ідеологічна обробка військовослужбовців).

● Активізація шовіністичної підготовки (пропагування особливої ролі Японії в Азії).

● Невдалі спроби встановлення військової диктатури (1932, 1936 рр.).

● 1927 р. — Меморандум Танаки — таємне звернення прем’єр-міністра Японії Танаки Гіїті до Імператора Сьова з детальним планом завоювання Китаю, а в подальшому і всієї Азії.

● 1931 р. — початок агресії Японії проти Китаю.

● Встановлення жорсткого політичного контролю військово-державної бюрократії над суспільством, розпуск усіх політичних партій, створення могутньої реакційно-шовіністичної організації — «Асоціації допомоги трону».

● 1938 р. — віщання закону «Про загальну мобілізацію нації».

● Встановлення військово-державного контролю над економікою.

РОЗПАД ОСМАНСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ПІСЛЯ ПОРАЗКИ В ПЕРШІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ

Кемалістська революція

Мета

Збереження цілісності Туреччини

Лідер

Мустафа Ататюрк

Події

1919 р. — скликання в Анкарі меджлісу — Великих Національних Зборів Туреччини, який ухвалив Декларацію незалежності.

1921 р. — звернення М. Кемаля по допомогу до радянської Росії, укладення договору про дружбу; отримання фінансової та військової допомоги від Росії.

1922 р. — розгром кемалістськими військами грецької армії. Антанта змушена була підписати перемир’я і визнати уряд Кемаля.

Результати та наслідки

1923 р. — проголошення Туреччини республікою, обрання її першим президентом М. Кемаля.

Перегляд на Лозаннській конференції кабальних умов Севрського договору 1920 р.; визнання незалежності Туреччини.

Реформи Кемаля Ататюрка

Зміст

Ухвалення конституції 1924 р., що закріпила республіканський устрій і проголосила основні демократичні свободи.

Відділення релігії від держави, а школи від церкви; зрівняння у правах жінок та чоловіків. Відміна багатоженства.

Запровадження європейських звичаїв та одягу, судочинства, латинського алфавіту.

Запровадження прізвищ (Кемаль отримав від меджлісу прізвище Ататюрк — батько турків).

Основна увага приділялась розвитку національної промисловості. Запровадження в державному секторі економіки елементів планування.

Намагання ліквідувати залежність Туреччини від іноземного капіталу шляхом заохочення національних товаровиробників.

Заборона профспілок (крім державних), опозиційних партій і організацій.

Результати та наслідки

Швидкі темпи розвитку.

Туреччина почала посідати провідні позиції в Азії.

Витоки Палестинської проблеми

1920 р.

Отримання Великою Британією мандату на управління Палестиною.

Дозвіл переселятися до Палестини єврейському населенню (англійці розраховували використовувати суперечності між арабами та євреями у власних цілях).

Арабо-єврейське протистояння набуло надзвичайної гостроти; британці спробували обмежити переселення євреїв, але це не мало успіху.

1937 р.

Пропозиція Британії розділити Палестину, що перебувала під управлінням Англії, на дві держави — арабську та єврейську; однак до початку Другої світової війни палестинська проблема так і не була вирішена.

ЛАТИНСЬКА АМЕРИКА: ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІЧНИХ І ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ У РЕГІОНІ

● Латинська Америка — об’єкт колонізації Іспанії та Португалії.

● Населення: білі нащадки переселенців, негри-раби, індіанці, метиси (нащадки білих та індіанців), мулати (нащадки білих та негрів).

● Більшість країн регіону — республіки президентського типу; конституції створені за зразком США (демократизм формальний, значну роль відігравали класи латифундистів — землевласників, а також армія, яка часто здійснювала військові перевороти та лишала при владі каудильйо — вождя).

● Найбільша роль у регіоні належала Бразилії, Аргентині та Мексиці, але вони, як і інші країни, перебували в економічній залежності від США.

● Країни Латинської Америки були аграрно-сировинними (Бразилія спеціалізувалася на вирощуванні кави, Аргентина — виробництві вовни та м’яса, Перу — на виробництві бавовни та видобутку срібла); суттєва залежність від зовнішніх ринків.

● Існування різких соціальних контрастів між життям місцевих олігархів та більшістю населення.

Основа сільського господарства — латифундії (великі земельні володіння); високі прибутки поміщиків; орієнтація латифундистів на іноземний капітал.

● Важке становище в регіоні під час світової економічної кризи 1929—1933 рр.

● Перебудова латифундій наприкінці 1930-х рр. (поширення оренди, найманої праці), але при цьому збереження залежності економіки країн регіону від виробництва кількох експортних продуктів.

● Напівколоніальна залежність деяких держав (особливо Центральної Америки) від США, які активно втручалися у внутрішні справи цих країн.

● Збереження панування англійського капіталу в Бразилії, Аргентині та Уругваї.

● Намагання США та західноєвропейських країн не допустити економічної незалежності регіону; активна експлуатація мінеральних ресурсів Латинської Америки.

● Проникнення в економіку Аргентини та Парагвая в передвоєнні роки німецького капіталу, але його позиції не були особливо міцними.

Протиборство демократичних сил і диктаторських режимів у Латинській Америці

Диктаторські режими

Причини виникнення

Відсутність демократичних традицій, наявність каудилізму — режиму особистої влади диктаторів.

Вплив армійських та католицьких угруповань.

Кризи консервативних та реформістських форм правління.

Економічна залежність від іноземних держав.

Приклади режимів

Режим Ж. Варгаса в Бразилії, який спирався на середнє офіцерство та ліберальну буржуазію (Правління Варгаса дало можливість уникнути революційних потрясінь, це був ліберально-демократичний режим).

Режим X. Урибуру в Аргентині (1930—1932), який спирався на реакційне офіцерство та поміщиків (відміна конституції, уведення стану облоги, переслідування опозиції).

Режим Ібанеса в Чилі (1927—1931) та Мочало на Кубі, які наслідували приклад фашистів Італії (використання соціальної демагогії, насадження культу «вождя», переслідування політичних супротивників).

Демократичний рух

Характерні риси та особливості

Анти олігархічна спрямованість.

Укріплення демократичних свобод, прав громадян, покращення соціальної сфери.

Намагання послабити залежність від інших держав. Прийняття демократичним рухом форми боротьби за Народний фронт, яка посилювалася в міру наростання загрози фашизму.

Приклади

Формування уряду Народного фронту П. Агірре Серда (1938—1941) в Чилі, який здійснив ряд перетворень (розширення демократичних свобод і прав трудящих; покращення соціального забезпечення, медичного обслуговування; передача частини землі селянам); відставка уряду в січні 1941 р. у зв’язку із суперечностями всередині Народного фронту.

Створення Національно-визвольного альянсу в Бразилії — опозиційного руху проти режиму Варгаса (заборона урядом діяльності альянсу в 1935 р.).

Піднесення демократичного руху в Мексиці на чолі з Л. Каденасом, уряд якого провів аграрну реформу в інтересах селян, заохочував розвиток кооперації, націоналізував залізниці та нафтову промисловість.