Зарубіжна література. 9 клас. Волощук

Аналітичні п’єси

«Бранд» і «Пер Гюнт» стали для Ібсена перехідними творами, що спрямували його в річище реалізму й соціальної проблематики. Обидві ці п’єси побудовано в основному на романтичних, умовних подіях та широкому використанні символічних образів, які особливо добре вдавалися норвезькому драматургові.

Наступним художнім досягненням Ібсена стало створення жанру так званої аналітичної п’єси.

Літературознавча довідка

Аналітична п’єса - драма, події якої є результатом того, що відбулося до початку твору. Така п’єса, по суті, є своєрідним розслідуванням таємниць минулого героїв.

До аналітичних п’єс зазвичай зараховують такі драми Ібсена, як «Стовпи суспільства» (1877), «Ляльковий дім» (1878), «Примари» (1881), «Ворог народу» (1882), «Дика качка» (1884), «Росмерсхольм» (1886), «Жінка моря» (1888), «Гедда Габлер» (1890), «Коли ми, мертві, оживаємо» (1899) та інші.

Від твору до твору зростала психологічна майстерність норвезького драматурга. У цьому плані його перші аналітичні п’єси - «Стовпи суспільства» й «Ляльковий дім» - значно поступаються наступним. Однак саме вони найбільше уславилися в Європі, зокрема й в Україні. Наприклад, «Ляльковий дім» (під назвою «Нора») став для публіки справжнім потрясінням. Такий ефект був пов’язаний з новизною форми та змісту ібсенівських п’єс. В історію літератури Ібсен увійшов як творець соціально-психологічної драми.

Літературознавча довідка

Соціально-психологічна драма - новий жанр реалістичного театру кінця XIX - початку XX ст., який у драматургічній формі втілює основні художні принципи реалізму, зокрема принцип глибокого та неупередженого вивчення психології драматичного персонажа як типового вияву суспільного впливу на характер і вчинки людини.

Коментар філолога

У літературній критиці кінця XIX - початку XX ст. як синоніми терміна «соціально-психологічна драма» побутували також терміни «нова драма» та «ібсенізм». Другий з них свідчив про неабиякий вплив норвезького драматурга на європейський театр у цілому. Щодо першого, то він уживався насамперед у тих країнах, де реалізм у драматургії розвивався, оминувши певні етапи. Адже там найбільш наочно виявився контраст між умовними романтичними чи сентиментальними драмами (мелодрамами) першої половини XIX ст. та «новими драмами» з притаманною їм безжальною реалістичністю.

Натомість термін «нова драма» не прижився там, де процес проникнення реалізму в театр відбувався поступово, зокрема в Росії. Так, Хлестаков як соціально-психологічний типаж уже нічим не поступався персонажам наступника Гоголя у драматургії О. Островського. А персонажі Островського, своєю чергою, уплинули на типажі російських драм кінця XIX ст., які в Європі сприймалися як суто «нові» («Живий труп» Л. Толстого, «Чайка» А. Чехова та інші).

У 1878 р. Ібсен написав «Нотатки до сучасної трагедії», які вважаються першим начерком до п’єси «Ляльковий дім».

От як драматург формулює основні проблеми своєї «сучасної трагедії»: «Існують два види моралі, дві совісті: одна для чоловіка й зовсім інша для жінки. Вони не розуміють одне одного, але жінку в практичному житті оцінюють за чоловічими законами, начебто вона зовсім і не жінка, а чоловік. (...) Жінка не може бути сама собою в сучасному суспільстві, що є виключно чоловічим суспільством, де закони диктують чоловіки й де чоловіки ж обвинувачують і судять жінок за їхні вчинки на основі своїх власних поглядів».

Коментар архіваріуса

Проблеми жіночої емансипації широко обговорювалися в Європі принаймні із середини XIX ст. За цей період у «виключно чоловічому» суспільстві сформувалася потреба в розумних жінках. Залишаючись істотами по суті безправними1, жінки, проте, були «допущені» до читання серйозної літератури, обговорення найважливіших питань буття. Водночас тільки-но вони намагалися застосувати свою здатність мислити щодо практичних проблем власного життя, розігрувалася «сучасна трагедія».

1 У Європі XIX ст. жінки не мали виборчого права, права бути обраними до парламенту, очолювати державу, їх не допускали в університети тощо.

К.Д. Фрідріх. Жінка і вранішня зоря. 1818 р.

Здавалося б, Нора Хельмер, героїня «Лялькового дому», не мала жодних підстав нарікати на долю. Дружина успішного адвоката, вона все життя була оточена любов’ю і турботою - спочатку батька, потім чоловіка. Однак дріб’язкова, на погляд жінки, подія - Нора підробила батьків підпис на фінансовому документі - руйнує затишний «ляльковий дім», зведений для неї чоловіками. Відтак героїня вперше стикається з реальним життям.

Нора збиралася розповісти про свій учинок батькові, але той несподівано помер. А от зізнатися чоловікові, як з’ясувалося, вона боїться, тому що немає між ними справжньої, «не лялькової», довіри.

Та чи не дрібнувата ця суто побутова драма для «сучасної трагедії»? Звідки світовий успіх, ридання глядачок на спектаклях, ба більше - сотні родин, зруйнованих за прикладом Нори, яка зрештою покинула свій «ляльковий дім»? Річ у тім, що завдяки норвезькому драматургу європейські глядачі поступово засвоювали такі поняття, як «зовнішня дія», «внутрішня дія» та «підтекст».

Літературознавча довідка

Зовнішня дія - події, що реально відбуваються на сцені.

Внутрішня дія - переживання реальних подій персонажами та стосунки між ними, що складаються на психологічному ґрунті цих переживань.

Зауважмо, що зовнішня і внутрішня дії впливають одна на одну. Безпосередньо їх об’єднує, зокрема, й підтекст.

Літературознавча довідка

Підтекст - прихований, внутрішній зміст прямого висловлювання.

Першими класичними прикладами підтексту й відсутності прямих збігів між зовнішньою і внутрішньою діями в п’єсі збагатив світову театральну практику саме ібсенівський «Ляльковий дім».

Завдяки зіркам театру межі ХІХ-ХХ ст., зокрема італійці Елеонорі Дузе, українці Марії Заньковецькій, росіянці Вірі Коміссаржевській, Нора постала насправді трагічною героїнею. Щодо Заньковецької, то її власна доля багато в чому перегукувалася з історією цього персонажа, отож на сцені вона грала почасти саму себе.

Створюючи образ Нори, автор позбавив його звичного для трагічної героїні зовнішнього тла - лиходіїв, що бажають їй загибелі, невблаганного фатуму у вигляді непереборних обставин тощо. Лише пізніше літературознавці пов’язали композиційні принципи аналітичних драм Ібсена з принципами побудови античної трагедії та з його власною біографією, виявивши в них «тінь батька». І навіть говорячи про «Ляльковий дім», дослідники творчості драматурга до «нової» проблеми - чоловіка й жінки часто додають «стару» - батьків і дітей.

Смерть батька в «Ляльковому домі», як і в багатьох античних трагедіях, сталася до початку першої дії, у передісторії. Однак її тінь лягла на поведінку й світовідчуття головних героїв. Трагедійності п’єси на користь навіть сюжетна плутанина, адже вона дозволяє глядачам відчути всю «густоту» цієї тіні. Підпис на фінансовому документі Нора підробила начебто ще за життя батька. А мотивацією шантажу, якого вона боїться, є те, що дата документа пізніша за дату його смерті. Героїня й далі продовжує діяти «від імені» батька, «замість» батька, але вже без батька. Відтак перед нами постає інфантильний персонаж, що все життя відчуває себе дитиною.

Коментар архіваріуса

Норвезькі біографи Ібсена не раз наголошували, що зображення сильного трагічного персонажа, яким стала Нора на театральній сцені, не входило в первісний задум автора. Із цього приводу вони згадують прототип героїні - письменницю Лауру Кілер, до якої драматург «виявляв батьківський, хоча й не без відтінку гумору, інтерес». За твердженням дослідників, Ібсен цікавився також шлюбом цієї «екзальтованої молодої жінки».

Виявляється, що й знамениті символи «жайворонок» і «ляльковий дім» драматург застосовував, спілкуючись із Лаурою, задовго до того, як задумав свою п’єсу. Ба навіть нерозважливе ставлення до фінансів і фінансових документів Нора успадкувала саме від Кілер. Скандал у родині Хельмерів і розлучення - теж реальні факти біографії письменниці. Щоправда, у реальному житті «безвідповідальний жайворонок» не вилетів на волю, а потрапив до психіатричної лікарні, після чого, діставши прощення від чоловіка, повернувся у своє насиджене гніздечко, у свій «ляльковий дім».

«Більшість людей помирає, так по-справжньому й не поживши. На щастя для них, вони цього просто не усвідомлюють», - писав Ібсен. Якби Нора Хельмер та її прототип Лаура Кілер не припустилися прикрої юридичної помилки, то їм обом так і не судилося б спізнати реального життя. Добре це було б для них чи погано - вирішувати читачам. А от глядачам XIX ст. видатні сучасниці-акторки вибору не залишали: Нора була для них щирою, справжньою героїнею, адже їм самим так хотілося пожити по-справжньому...

Перевірте себе

  • 1. Що таке аналітична п’єса?
  • 2. За якими ознаками «Ляльковий дім» Ібсена визначають як типову аналітичну п’єсу?
  • 3. Що таке зовнішня і внутрішня дії? Яка з них є важливішою для аналітичної п’єси?
  • 4. Що таке підтекст? Із чим пов’язане зростання ролі підтексту в п’єсах Ібсена?
  • 5. Як ви розумієте поняття «соціально-психологічна драма»? Якими ще термінами його позначають?

Перед читанням. Під час читання уривка з драми Ібсена зверніть увагу на те, коли з’являється в тексті та як поступово формується ключовий образ твору - ляльковий дім.