Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Волощук

Магія реального життя

Ви це знаєте

  • 1. Із чим у вас асоціюється поняття «магічний реалізм»?
  • 2. Якими ви уявляєте ангелів?
  • 3. Пофантазуйте. Уявіть, ніби сьогодні, посеред буденного плину життя, з’явився ангел. Якою могла б бути реакція людей на цю подію?

Ґабріель Ґарсія Маркес: «У Латинській Америці все можливе»

У 50-70-ті роки XX ст. Латиноамериканський континент вибухнув небувалим сплеском творчої енергії. Критики заговорили про дивовижний розквіт латиноамериканської літератури, захоплено називаючи його «карибським чудом». З-поміж талановитих письменників нової літератури слід насамперед згадати кубинця Алехо Карпентьєра, ґватемальця Міґеля Анхеля Астуріаса, мексиканця Карлоса Фуентеса, бразильця Жуана Ґімараїнша Розу, парагвайця Авґусто Роа Бастоса, аргентинця Хуліо Кортасара, колумбійця Ґабріеля Гарсіа Маркеса, перуанця Маріо Варґаса Льйосу.

Ґабріель Ґарсія Маркес (1928-2014)

Визначальною рисою картини світу, створеної письменниками Латинської Америки, було вельми своєрідне поєднання сучасних філософських ідей, насамперед екзистенціалістських, гострої соціальної критики (спрямованої на викриття тамтешніх диктаторських режимів) та елементів міфологічної свідомості, яка для латиноамериканської культури, на противагу культурі Європи й США, була не фактом далекої минувшини, а складником сучасного світосприйняття.

Коментар архіваріуса

На відміну від Північної Америки, де у процесі європейської експансії корінне населення здебільшого знищено, а решту піддано дискримінації, у Південній Америці індіанці століттями співіснували з нащадками конкістадорів1. Прижилися тут і темношкірі люди африканського походження, завезені європейцями для освоєння неосяжних обширів Латинської Америки. Кожен з названих етносів привносив у культуру континенту щось своє. Відтак латиноамериканська культура формувалася в полі потужної взаємодії трьох традицій: індіанської, африканської та європейської. На такому культурному підґрунті зводилася споруда нового латиноамериканського роману. Художня манера, що утвердилася в новій латиноамериканській прозі, отримала назву «магічний реалізм».

Ф. Валлоттон. Рокмадур. Пейзаж. 1925 р.

Т. Рейнфорд. Макондо. 2011 р.

Літературознавча довідка

«Магічний реалізм» — художній метод, для якого характерна строката суміш різних національних культурних традицій, примхливе переплетення міфів та реалій сучасного життя з притаманними йому моральними конфліктами та політичними проблемами.

«Потрібно було розповідати так, як розповідали мої діди, тобто безпристрасно, з абсолютним, непохитним спокоєм, непорушним за будь-яких обставин, навіть якщо світ перевернеться догори ногами». Так пояснював свою художню манеру видатний колумбійський письменник Маркес.

Ґабріель Ґарсія Маркес народився 6 березня 1928 р. в містечку Аракатака, що неподалік від атлантичного узбережжя Колумбії. Сімейні обставини склалися так, що до восьми років хлопчика виховували дідусь Ніколас Маркес, який був військовим і свого часу дослужився до чину полковника, та бабуся Транкіліна, що її пам’ять зберігала безліч легенд і казок. Народна фантазія, яка говорила з маленьким Ґабо вустами бабусі, і захопливі картини воєнних походів, що поставали в барвистих розповідях діда, переплелись у свідомості майбутнього письменника. Згодом це сплетіння створило підвалини його художнього світу, який відзначався самобутнім зрощенням реального та фантастичного, міфологічного та історичного, індивідуального та колективного начал.

Конкістадори — учасники іспанських та португальських загарбницьких походів — конкісти, які в XVI ст. вирушали до Америки після її відкриття для загарбання цих земель і поневолення місцевого населення.

Ще за шкільних років Ґабріель почав складати вірші. Згодом, навчаючись на юридичному факультеті університету в Боготі, він писав прозові твори й журналістські кореспонденції. У 1955 р. оприлюднено його повість «Опале листя», у якій змальовувалося вигадане містечко Макондо — художній образ рідної Аракатаки. Пізніше Макондо стане головним тлом подій у його романі «Сто років самотності».

У 1955 р. газета «Ель Еспектадор» призначила Маркеса своїм кореспондентом у Європі. Однак невдовзі це ліберальне видання, неугодне колумбійському диктаторському режимові, закрили. Редакція надіслала письменнику невелику суму грошей, аби він зміг повернутися з Парижа додому. Незважаючи на матеріальну скруту, Маркес вирішив залишитися в столиці Франції й зосередитися на художній творчості, зокрема на романі «Недобрий час» і повісті «Полковнику ніхто не пише».

У 1961 р. Маркес оселився в Мексиці. Тут надруковано збірку його оповідань «Похорон Великої Мами». У 1967 р. після вісімнадцяти місяців затворництва та наполегливої праці завершено роман «Сто років самотності». Авторові вдалося перетворити історію сім’ї Буендіа (що охоплює хронологічний відтинок від часів, коли Хосе Аркадіо Буендіа заснував Макондо, до моменту, коли ураган ущент зруйнував це містечко) на своєрідну мікромодель певного історичного періоду існування рідної країни (приблизно від 30-х років XIX ст. до 30-х років XX ст.) та й усього Латиноамериканського континенту. Ба більше, розповідаючи про розквіт і занепад родини Буендіа, змальовуючи кохання й розчарування, щасливі злети й великий сум її представників — дивних мрійників, вояків, реформаторів, — Маркес сягнув таких узагальнень, які вивели його сюжет у площину одвічних загальнолюдських цінностей.

Одним з найвдаліших своїх творів Маркес уважав роман «Осінь патріарха» (1975), у якому головним об’єктом художнього зображення був феномен диктатури. Про зростання популярності письменника свідчить те, що загальний наклад його наступного твору, «Історія однієї смерті, про яку знали заздалегідь» (1981), сягнув мільйона примірників. Увагу численних читачів привернув і роман «Кохання під час холери» (1985).

У 1982 р. письменника нагороджено Нобелівською премією з таким формулюванням: «За романи та оповідання, у яких фантазія та реальність, поєднуючись, зображують життя й конфлікти всього континенту».

Ю. Лушнікова-Матвєєва. Ілюстрації до роману «Сто років самотності». 2016 р.

У 1989 р. у легенях Маркеса виявили ракову пухлину. І хоч після операції в 1992 р. хворобу вдалося здолати, митця не полишали проблеми зі здоров’ям. Згодом, у 1999 р., письменника атакувало ще одне онкологічне захворювання — лімфома. Маркес переніс два складні хірургічні втручання і пройшов довгий курс лікування.

Останні значні роботи письменника — мемуари в стилі «магічного реалізму» «Жити, щоб розказати про життя» (2002) та збірка публічних виступів «Я тут не для того, щоб говорити промови» (2010).

Маркес відійшов у вічність 17 квітня 2014 р., на 88-му році життя. Це сталося в його домі в Мехіко внаслідок ниркової недостатності та перенесеного респіраторного захворювання. У Колумбії у зв’язку зі смертю письменника оголосили триденний траур.