Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Волощук

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Духовні поразки та перемоги

Історія створення та публікації повісті «Старий і море» (1952). Ще в 1936 р. Е. Гемінґвей надрукував у журналі «Есквайр» нарис «Блакитна вода», де розповів про те, як один старий рибалка, доклавши майже героїчних зусиль, спіймав велетенського марліна. Однак похвалитися своєю здобиччю йому не вдалося, оскільки на рибину напали акули. Коли старого знайшли в морі, від марліна залишився мало не один кістяк. У розпачі рибалка невтішно ридав.

Обкладинка першого видання повісті. 1952 р.

У 1950 р. Гемінґвей повернувся до цього сюжету, поклавши його в основу художнього твору. Звісно, повість суттєво відрізнялася від колишньої журнальної публікації. Адже за чотирнадцять років, що минули із часів оприлюднення нарису, письменник значно збагатив свій життєвий і мистецький досвід.

Коментар архіваріуса

Гемінґвей був завзятим рибалкою й добре розумівся як на радощах, так і на труднощах цього ремесла. Він мав серед рибалок чимало друзів, знав їхні родини та побут, часто виходив з ними в море, разом з ними випивав у маленькій корчмі, що її стіни були завішані фотокартками найбільших рибин, годинами слухаючи розповіді про море та рибу. Одного разу, розповідає біограф Гемінґвея Б. Грибанов, йому вдалося зловити туну вагою 514 фунтів1. Боротьба з нею тривала сім годин.

Гемінґвей з упійманими марлінами

1 вересня 1952 р. вийшло число журналу «Лайф», у якому було надруковано повість «Старий і море». Успіх цієї публікації був воістину феноменальний: упродовж 48 годин було розпродано 5 318 655 (!) примірників. Критики зустріли твір оваціями. Бурхливою була й реакція пересічних читачів: протягом трьох тижнів Гемінґвей щодня отримував 80-90 листів від прихильників, які радісно вітали його з новим досягненням.

Особливості побудови сюжету та жанрова своєрідність твору. У повісті змальовується епізод з рибальського життя старого Сантьяго. Як і в більшості своїх творів, Гемінґвей «опускає» біографію героя, повідомляючи кількома фразами лише потрібну передісторію. З неї ми довідуємося, що старий упродовж останніх 84 днів повертався з риболовлі без улову. Перші сорок днів разом із Сантьяго в море виходив хлопчик Манолін — відданий йому всім серцем учень, який прагнув опанувати секрет рибальського ремесла. Але, побачивши, що старому більше не щастить, батьки змусили хлопчика перейти на інший човен. Виконавши їхній наказ, він душею залишався зі своїм учителем, морально підтримуючи його у важку годину й намагаючись хоч чимось допомогти йому на березі. Хлопчик любив Сантьяго як «незвичайного старого», схилявся перед ним як перед справжнім майстром і вірив у його успіх.

Сам-один старий рибалка вийшов у море й на 85-й день, коли доля нарешті послала йому багату здобич. То була рибина величезних розмірів і надзвичайної краси — утілена мрія будь-якого рибалки. Перемога над такою чудо-рибиною означала для Сантьяго не просто вдале завершення його виходу в море, а й досягнення головної мети та вищого сенсу всього рибальського життя.

Кадр із мультфільму «Старий і море» (режисер О. Петров, 1999 р.)

1 Фунт — міра ваги, що дорівнює 456,6 г.

Двобій героя з могутньою рибиною був важкий і виснажливий. Для обох суперників це була боротьба на межі життя та смерті. Довго рибина тягнула човен старого далеко в океан, перш ніж він спромігся її подолати. Проте щастя перемоги було недовгим: на зворотному шляху прив’язану до човна рибину атакували акули. Старий що було сил захищав свою здобич, але врешті-решт зазнав поразки. Повернувшись до бухти з прив’язаним до човна гігантським кістяком, знесилений і спустошений, він заснув у своїй жалюгідній хатині. Коли вранці хлопчик, стривожений його тривалою відсутністю, заглянув у двері, старий ще спав. Побачивши його скривавлені руки, Манолін заплакав, а коли Сантьяго прокинувся, він сказав: «Тепер ми знов будемо рибалити разом»1.

А. П. Райдер. Трудівники моря. 1880-1885 рр.

Р. Кент. Трудівники моря. 1907 р.

Р. Генрі. Хлопчик-рибалка

Філологічна консультація

Р. Шеппард. Ілюстрація до повісті «Старий і море»

Засадничим у художньому світі Гемінґвея був «принцип айсберга». Цей принцип визначає «подвійну оптику» художнього зображення. Вона характеризується наявністю в зовні просто побудованому сюжеті складного підтексту, у якому зосереджується все багатство смислів та емоцій, відбувається тонке нюансування характерів, розроблялася система лейтмотивів, символів, асоціацій тощо. Відтак, залишаючись у межах стислої, документально сухої оповіді, що висвітлювала не прикрашені художньою умовністю факти, митець охоплював приховану під поверхнею речей та подій глибинну «правду життя». Пояснюючи те, як «спрацьовує» цей принцип, він, зокрема, наголошував: «Якщо письменник добре знає те, про що пише, він може упустити багато з того, що знає, і якщо він пише правдиво, читач відчує все упущене так само гостро, як коли б письменник сказав про це. Велич руху айсберга в тому, що він лише на одну восьму здіймається над водою».

1 Тут і далі текст повісті цитується в перекладі В. Митрофанова.

Справді, у зовні реалістичний сюжет повісті вміщено багатий символічний підтекст, що надає зображуваному смислової «двоповерховості». На рівні цього підтексту повість про рибалку та море прочитується як інакомовний сюжет про взаємини людини із життєвою стихією. Тут, у прихованій частині тексту-«айсберга» порушуються засадничі філософські питання людського буття, виникають яскраві символи й самобутні асоціації. Саме наявність такого підтексту надає літературознавцям підставу визначати «Старого і море» як повість-притчу.

Літературознавча довідка

Притча — твір, в основу якого покладено повчально-алегоричний сюжет, побудований на прихованому порівнянні. Під час «розшифрування» цього порівняння розкривається інакомовний зміст притчі та закладена в ній повчальна мудрість.

Повість-притча — невеликий за обсягом (середній між романом та оповіданням) прозовий твір з алегоричним змістом.

Проблематика повісті. Одна з основних проблем твору — взаємини людини та природи. З одного боку, Сантьяго притаманне почуття органічної єдності з природою. Його погляд і думки охоплюють увесь природний світ від безпорадної пташки до космічних стихій. Цей світ, наповнений жорстокою боротьбою та ніжною пульсацією різних форм життя, постає у свідомості рибалки гармонійним і одухотвореним. Старий милується красою і величчю природи, благоговійно схиляється перед її вищою мудрістю та грізною силою, щиро співчуває тендітним створінням, утягнутим у щоденну боротьбу за існування. Сантьяго й самого себе усвідомлює часткою природи. Це помітно, зокрема, в епізоді, у якому він, згадуючи черепах, зауважує: «Адже і в мене таке саме серце, та й руки-ноги подібні до їхніх».

Філологічна консультація

Розкриваючи глибокий ліризм його сприйняття природи, Гемінґвей уводить в оповідь таку деталь. Чимало молодих рибалок, читаємо ми у повісті, називали море el mar — тобто в чоловічому роді й говорили про нього «як про суперника, як про бездушний простір, ба навіть як про ворога». А Сантьяго завжди вживав слово «море» в жіночому роді (la mar), бо думав про нього «як про жінку, про живу істоту, що може й подарувати велику ласку, і позбавити її, а коли й чинить щось лихе чи нерозважне, то лише тому, що така вже її вдача».

С. Шульц. Ілюстрації до повісті «Старий і море». 2015-2017 рр.

З другого боку, письменник змальовує драматичне протистояння людини та природи. Саме в цьому полягає зміст двобою рибалки з рибиною та його битви з акулами. Старий раз у раз гідно витримує нерівні бої за обставин, що загрожують йому загибеллю. У загальному філософському контексті повісті його протистояння рибині та акулам набуває характеру боротьби з «лихою долею» та із самим собою: зі своєю старістю, неміччю, фізичним болем, сумнівами та відчаєм. Ця боротьба має своєю надметою ствердження моральної сили людського «я»: «...я покажу їй (рибині. — Є. В.), — подумки каже Сантьяго, — на що здатна людина й що вона може стерпіти».

Двоїсті взаємини людини та природи найповніше розкриваються у ставленні старого до рибини. Він сприймає її як серйозного, гідного суперника, в екстремальному змаганні з яким він має або загинути, або перемогти. Проте душа Сантьяго вільна від ненависті, агресивності, страху чи зухвалості. Навпаки, він захоплено милується грацією та міццю своєї рибини. Він не просто закоханий у це дивовижне створіння природи, а й відчуває до нього щире співчуття. У розпалі боротьби з рибиною герой навіть називає її своєю сестрою. Однак професійна гідність рибалки владно диктує йому битися до кінця, за будь-яку ціну добиватися перемоги. Образ рибалки, прив’язаного до рибини, яка то тягне його човен, то тягнеться за його човном (і сам рибалка не може збагнути, хто кого веде), виростає в символ складних, драматичних і водночас по-своєму гармонійних взаємин людини та природи.

Характерно, що, висвітлюючи ці взаємини, письменник розвінчує міф про людину — господаря природи. «Людина, — говорить Сантьяго, — доволі нікчемна істота проти дужих птахів і звірів. Я таки справді радше волів би бути отим рибиськом, що пливе десь там, у темряві моря».

Поведінка головного героя в морі визначається етикою трудівника, яка стверджує пріоритет професійної майстерності, невіддільної від людської гідності, стоїцизму, мужності. У контексті теми моральних чеснот рибалки в повісті порушується проблема життєвих поразок та перемог особистості.

За логікою сюжету повісті перемога старого обертається на поразку: від рибини, здобутої ціною неймовірних зусиль і страждань, залишається лише кістяк — водночас і наочний доказ рибальського успіху героя, і свідчення його фатальної невдачі. Така двозначність підсумків двобою рибалки з долею підкреслюється двома місткими деталями у фіналі твору: описуючи реакцію оточення на рештки здобичі старого, письменник змальовує рибалок, що з подивом вимірюють довгою мотузкою довжину кістяка, а поруч із ними — подружжя туристів, яке, не уявляючи того, що відбулося, милується лише «досконалою формою» хвоста рибини.

Історія про те, як рибалка, що впіймав рибину своєї мрії, зміг привезти додому лише її кістяк, на рівні символічного підтексту прочитується також як інакомовна розповідь про одвічні спроби людини досягти своєї життєвої мети.

Філологічна консультація

Ця розповідь містить усе: і етап тривалого очікування та відчайдушних надій, і важкий, сповнений борінь та страждань шлях до мети, і солодку мить її досягнення, і подальше розчарування, коли від досягнутого залишається лише спогад — такий собі «кістяк». З огляду на це тлумачення можна провести паралель між морською пригодою Сантьяго та творчим процесом. Так митець, що працює над головним твором свого життя, щодня витрачаючи сили на боротьбу з внутрішньою та зовнішньою протидією й насолоджуючись хвилинами творчих перемог, після завершення книжки або картини переживає спустошеність і невдоволеність зробленим.

Кадр із мультфільму «Старий і море» (режисер О. Попов, 1999 р.)

Важливо зазначити, що питання досягнення життєвої мети (і спорідненого з ним питання осягнення сенсу існування) герой повісті вирішує на самоті, залишившись наодинці й зі своєю мрією, і з небезпечною морською стихією. Ця екзистенційна самотність надає образу Сантьяго трагічного забарвлення.

А втім, основний пафос твору не трагічний. Крізь мотив самотності героя, крізь ситуацію його поразки впевнено пробиваються життєствердні інтонації. Адже навіть привізши кістяк замість рибини, старий продемонстрував свою професійну спроможність і моральну велич. Так він довів і хлопчикові, і самому собі, що справді є «незвичайним старим» — неперевершеним майстром своєї справи й людиною нездоланної сили волі. І його взаємини з юним Маноліном — своєрідна противага стану самотності, пережитому під час морської пригоди. Хлопчик зігріває рибалку теплом безкорисливої любові, щирого поклоніння, ніжної турботи. У поєднанні образи старого та хлопчика символізують зв’язки екзистенційно самотньої людини з оточенням, зв’язки духовної спадкоємності поколінь, зв’язки минулого та майбутнього, що забезпечують безперервність розвитку людства й безсмертя людяності.

Усепереможним гімном людині звучать у творі слова старого: «...Людина створена не для поразки... Людину можна знищити, а здолати не можна». Повість Гемінґвея доводить, що в житті не буває безвихідних ситуацій, що справжні здобутки особистості вимірюються не зовнішнім успіхом, а внутрішніми перемогами над собою, що людина здатна гідно протистояти «лихій долі», якщо залишається людиною.

Перевірте себе

  • 1. Розкажіть про історію створення повісті «Старий і море». Як сприймав її автор? А його сучасники? Чим би ви пояснили феноменальний успіх її перших публікацій?
  • 2. Розкрийте особливості побудови сюжету твору. Обґрунтуйте його визначення як повісті-притчі.
  • 3. Схарактеризуйте проблематику «Старого і моря».
  • 4. Як у повісті осмислюються взаємини людини та природи? Чи можна назвати їх суперечливими? Чи згодні ви з авторським розумінням цих взаємин? Чи актуальне воно для наших днів?
  • 5. Як у творі розробляються проблеми обстоювання людської гідності, моральних перемог особистості, досягнення людиною її життєвої мети? Розкрийте своє особисте ставлення до цих проблем.
  • 6. У чому полягає гуманістичний пафос повісті «Старий і море»?


Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.