Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Волощук

Велич руху айсберга

Ви це знаєте

  • 1. Що таке притча, оповідання, повість?
  • 2. Які ще прозові жанри ви знаєте?

Ернест Гемінґвей: ровесник століття

В очах сучасників Гемінґвей був не лише першорядним письменником, а й однією з найяскравіших постатей доби, справжньою людиною-легендою. Від молодих років і до останніх днів на його життя, сповнене мистецьких звершень і небезпечних пригод, було спрямовано об’єктиви фото- й кіноапаратів, пильну увагу репортерів, критиків, а згодом — і біографів.

Ернест Гемінґвей (1899-1961)

Ернест Міллер Гемінґвей з’явився на світ 21 липня 1899 р. в чиказькому передмісті Оук-Парк. Він був другим із шести дітей у сім’ї. Мати майбутнього письменника, жінка музично обдарована, свого часу заради шлюбу пожертвувала кар’єрою співачки. Її нереалізовані амбіції, обмежено-обивательські уявлення про життя, бажання нав’язати близьким консервативні «доброзвичайні» правила поведінки задавали тон нездоровій, задушливій атмосфері в родині.

Головною розрадою дитячих років Ернеста було спілкування з природою, до якого його привчив батько. Лікар Кларенс Гемінґвей був завзятим мисливцем і рибалкою; свою пристрасть до цих розваг він прищепив і синові. Мисливство, риболовля, а згодом і бокс суттєво вплинули на світосприйняття Гемінґвея-молодшого загалом і на тематику його творів зокрема.

Закінчивши школу в 1917 р., юнак поквапився покинути батьківську домівку. Він переїхав до Канзас-Сіті, де йому запропонували місце репортера в газеті «Стар». З ентузіазмом узявшись до журналістської справи, Гемінґвей пізнавав життя великого міста, а водночас учився, за власними словами, «писати просто про прості речі». Робота приносила йому велике задоволення. Однак юний Ернест мріяв тоді не про журналістську кар’єру, а про те, щоб піти добровольцем на фронт Першої світової війни. Здійснити цю мрію було досить складно: Гемінґвеєві довелося діяти всупереч не тільки опору батьків, а й офіційному висновку медичної комісії, згідно з яким він через слабкий зір визнавався непридатним для служби в армії. Однак прагнення взяти участь у війні, що вирішувала долі багатьох країн і народів, здолало всі перешкоди. У 1918 р., записавшись водієм американського загону Червоного Хреста, Гемінґвей вирушив на італійсько-австрійський фронт.

Завіса фронтової романтики впала з очей юнака 8 липня 1918 р., коли його було важко поранено в ноги.

Гемінґвей та Аґнеса фон Куровські

Цей трагічний епізод фронтового життя мав несподіваним своїм продовженням любовну історію, пережиту Гемінґвеєм під час лікування в шпиталі. Її героїнею була медсестра Аґнеса фон Куровські. Любовні взаємини з нею письменник художньо переосмислив у романі «Прощавай, зброє!» (1929), що належить до найсильніших антивоєнних творів літератури XX ст.

У 1919 р. Гемінґвей повернувся до США. Відзначеного срібною медаллю «За доблесть» і Воєнним хрестом, двадцятирічного ветерана війни на батьківщині зустріли як справжнього національного героя. Газети наввипередки уславлювали «юного воїна», захоплено згадуючи і його поранення, і нагороди. У своїх інтерв’ю Гемінґвей дещо підігрував репортерам, що чекали від нього реплік, які личили б героєві війни. Однак під маскою бравого солдата, для якого бойові дії були чимось на кшталт великого спорту, ховалося обличчя людини, глибоко травмованої війною.

Саме тоді Е. Гемінґвей вирішив присвятити себе літературі. Улітку 1919 р. він написав перші оповідання й вірші, з яких і розпочався учнівський період його художньої творчості. А втім, основним джерелом заробітків для нього залишалася журналістика, яка заважала безпосередній письменницькій праці. На початку 20-х років, діставши пропозицію поїхати кореспондентом канадської газети до Парижа, він з радістю скористався цією можливістю, щоб увійти до європейського літературного світу.

Уже за рік після переїзду до столиці Франції Гемінґвей випустив першу книжку «Три оповідання й десять віршів» (1923). А ще за рік потому невеличким накладом вийшла збірка прозових мініатюр «у наш час» (відсутність великих літер у тексті була даниною тодішній авангардистській моді).

Підбадьорений першими письменницькими успіхами, Гемінґвей відмовився від журналістської діяльності. Відмовився, незважаючи на те, що був уже журналістом міжнародного класу, і попри те, що разом з набридлою репортерською роботою втрачав єдине стабільне джерело доходів.

Коментар архіваріуса

Він не помилився. Наступне десятиліття (1925-1935) стало періодом його стрімкого творчого злету. Упродовж цього періоду Гемінґвей написав романи «Фієста» («І сходить сонце»), «Прощавай, зброє!», збірки оповідань «Чоловіки без жінок», «Переможець не отримує нічого», книжки «Смерть після півдня», «Зелені узгір’я Африки» та ін. Нові імпульси для творчості письменнику надали враження від відвідування кориди1, палким прихильником якої він став, а також від участі у великій мисливській експедиції до Африки. За ці десять років Гемінґвей став одним з найпопулярніших письменників Заходу. Його книжки, що видавалися величезними накладами, привертали увагу перекладачів різних країн світу. Одним із численних свідчень широкого визнання письменника став вихід на екрани кінострічки, яку знято за його романом «Прощавай, зброє!».

Філологічна консультація

Життєва позиція героїв Гемінґвея значною мірою ґрунтується на дотриманні певного «кодексу честі». Зміст його, пояснює академік Д. Затонський, приблизно зводиться до такого: «Будь дужим, навіть жорстоким, умій відповісти ударом на удар. Не сподівайся ні від кого співчуття, не ремствуй — мовчи, бо найнебезпечніше показати себе невпевненим і смішним, тоді тебе почнуть зневажати й перестануть боятися. Не піддавайся почуттям: краще холодність, ніж душевна розхристаність, краще самотність, ніж беззахисність... Але будь і мужній, чесний, справедливий. Не нападай — обороняйся. Не прагни користатися з недосконалості, підлості навколишнього світу. Урешті-решт, відповідай супротивникові тим самим, але не чини проти нього підступів. Залишайся шляхетним навіть щодо нього, не задля нього — задля себе. Тільки так ти збережеш шанс уціліти морально, не даси іншим зруйнувати твою особистість, твою людську гідність — те єдине, що в тебе залишилось, без чого неможливо, та й немає сенсу жити». Відповідні риси читач знаходить у багатьох героїв Гемінґвея: солдатів, спортсменів, матадорів, мисливців.

1 Корида — бій тореадора з биком; традиційне видовище, поширене в Іспанії та Латинській Америці.

Гемінґвей на сафарі. 1933 р.

Громадянська війна в Іспанії змусила Гемінґвея повернутися до журналістики. У 1937 р. він як представник американської телеграфної агенції прибув до країни, охопленої полум’ям війни. Прагнучи у своїх кореспонденціях дати якомога повнішу і правдивішу картину подій, він відвідував найнебезпечніші ділянки фронту. Під вогнем на передовій він зняв документальну хроніку «Іспанська земля», демонстрація якої мала значний резонанс у США. До речі, свій гонорар за фільм письменник віддав удові бойового товариша. Іспанські враження покладено в основу знаменитого роману «По кому подзвін» (1940), загальний наклад англомовних видань якого перевищив мільйон екземплярів.

Гемінґвей за роботою. 1953 р.

У 1939 р. Гемінґвей придбав неподалік від Гавани (Куба) садибу Фінка-Віхія, яка на багато років стала його рідною домівкою. Двері цього будинку завжди було відчинено для друзів та знайомих. Численних гостей письменник долучав до своїх улюблених розваг — полювання та риболовлі, влаштовував для них аматорські боксерські бої та веселі вечірки.

Новий етап біографії Гемінґвея пов’язано з Другою світовою війною. Упродовж 1942-1943 рр. письменник, здійснюючи рейси на своєму катері «Пілар», збирав таємну інформацію про німецькі підводні човни. У 1944 р. він прибув до Європи, де мав працювати військовим кореспондентом. Однак реальна його діяльність виходила за межі репортерської роботи: він брав участь у бойових польотах над Німеччиною та окупованою Францією, у партизанському русі та звільненні Парижа.

Повернувшись до США в 1945 р., письменник знову зосередився на художній творчості. Найзначнішими його досягненнями першого повоєнного десятиліття стали роман «Через річку й до тих дерев» та повість «Старий і море». У 1952 р. Гемінґвея нагороджено головною літературною відзнакою США — Пулітцерівською премією, а в 1954 р. він став нобелівським лауреатом.

В останні роки фізичний та психічний стан письменника різко погіршився. Глибока внутрішня криза призвела до трагічної розв’язки долі цієї мужньої, сміливої та життєлюбної людини. 2 липня 1961 р. Е. Гемінґвея не стало: за однією версією, він учинив самогубство, за іншою — загинув унаслідок необережного поводження зі зброєю.

Українське відлуння

Творчістю Гемінґвея та його неординарною особистістю захоплювалися українські шістдесятники.

Дослідники прози Олеся Гончара відзначають, що на стиль письменника значною мірою вплинули романи американського митця. Тут, зокрема, можна назвати паралелі між антивоєнними романами Гемінґвея («Фієста», «Прощавай, зброє!») та Гончара («Людина і зброя», «Циклон»).

Українські поети-шістдесятники присвячували Гемінґвеєві свої вірші. Серед найвідоміших — «Пам’яті Хемінгуея» Івана Драча та «В домі Хемінгуея під Гаваною» Дмитра Павличка.

Перевірте себе

  • 1. Як ви гадаєте, чому Гемінґвей зажив слави людини-легенди? Які епізоди біографії письменника вам запам’яталися?
  • 2. Яку роль у житті Гемінґвея відіграв факт участі в Першій світовій війні?
  • 3. Як складалася письменницька кар’єра Гемінґвея? Назвіть літературні премії, якими його було відзначено.
  • 4. Схарактеризуйте «кодекс честі» гемінґвеївських героїв.
  • 5. Складіть психологічний портрет письменника.