Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Волощук

Генріх Белль: «Я не бажаю й не можу йти в ногу»

Ви це знаєте

  • 1. Пригадайте художні твори різних видів мистецтва, у яких відображені події Другої світової війни. Хто з українських письменників писав на цю тему?
  • 2. Що таке пацифізм? Як ви гадаєте, чи може й чи повинно людство уникати воєн?

Німецьке суспільство йшло до духовного відродження через усвідомлення своєї історичної провини за розв’язання Другої світової війни та критичну переоцінку вчорашніх ідеалів. Цей шлях, зокрема, був окреслений у творчості німецького письменника Генріха Белля.

Генріх Белль (1917-1985)

Генріх Теодор Белль народився 21 грудня 1917 р. в Кельні в родині теслі-різьбяра. Щоб утримувати велику сім’ю (Генріх був шостою дитиною), батькові доводилося багато працювати. Проте до грошей він ставився легковажно, без бюргерської ощадливості, радше із зухвалістю художника, захопленого своїм ремеслом. Не дивно, що в родині панувала вільнодумна, навіть дещо богемна атмосфера, яка сприяла формуванню в молодшого покоління незалежних політичних поглядів і різко негативного ставлення до гітлеризму. Значний вплив на світогляд дітей справила і глибока релігійність їхніх батьків.

Внутрішній опір тоталітаризмові Генріх чинив ще з дитинства. У гімназії він був одним з кількох дітей, які відмовилися вступити до гітлер’юґенду1. Після закінчення гімназії, прагнучи уникнути будь-яких точок дотику з режимом, він улаштувався на роботу в затишну книгарню букініста. Однак вислизнути з лабетів тоталітарної системи не вдалося: наприкінці 1938 р. юнака зобов’язали відбувати трудову повинність на важких земляних роботах, а в 1939 р. мобілізували до армії, де він служив аж до 1945 р.

Відтак на довгих шість років історія життя Г. Белля тісно переплелася з географією Другої світової війни. У складі окупаційних військ він побував у Польщі, Франції, Румунії та Угорщині; примхлива воєнна доля закинула його й на територію СРСР, зокрема в Україну.

Українське відлуння

У свідомості письменника закарбувалося чимало назв географічних місцевостей України: Волинь, Галичина, Львів, Стрий, Коломия, Київ, Черкаси, Одеса, Херсон, Запоріжжя, Севастополь тощо. Згодом вони згадувалися, а інколи й розгорнуто зображувалися у творах Белля як місця, де на солдатів вермахту чекала грізна відплата: поразки, утрати, смерть. Смертний вирок, уже підписаний долею, чує в назві західноукраїнського міста Стрий головний герой повісті «Поїзд точно за розкладом». Фатальні для німецького окупанта значення випромінює й назва «Галичина»: «У слові “Галичина” багато крові, крові, яка стікає з-під ножа...» Як національну ганьбу, що має увінчатися справедливим покаранням, сприймає злочини своїх співвітчизників у Бабиному Яру герой оповідання «Причина смерті: ніс гачком». Ці окремі замальовки, що трапляються в різних беллівських творах, складаються в цілісну картину українського світу, зображеного крізь призму свідомості німецьких солдатів.

1 Гітлер’юґенд — гітлерівська молодіжна організація.

Г. Сіпрошвілі. Апокаліпсис. 2009 р.

Белль значною мірою відрізнявся від солдатського загалу. Адже як переконаний пацифіст жодного разу на війні так і не вистрелив. Проте, як і всі, він зазнав поневірянь фронтового життя: кілька разів був серйозно поранений, проходив курс лікування.

Після війни Белль деякий час перебував в американському полоні, потім навчався в Кельнському університеті, служив у статистичному управлінні. Однак невдовзі повернувся до літературної творчості, що була перервана мобілізацією до гітлерівської армії (до речі, плоди передвоєнних творчих зусиль письменника згоріли в розбомбленій батьківській квартирі). Уже в 1947 р. з’явилися публікації перших беллівських оповідань, що привернули до себе увагу читачів та літературних критиків. А за кілька років він повністю зосередився на професійній літературній діяльності, відмовившись від інших заробітків.

Розпочавши з невеликої та середньої прозової форми, оповідання та повісті, Белль невдовзі спробував свої сили в романі. Твори, які він написав у цьому жанрі: «Де ти був, Адаме?» (1951), «І не сказав жодного слова» (1953), «Дім без хазяїна» (1954), «Більярд о пів на десяту» (1959), «Очима клоуна» (1964), «Груповий портрет з дамою» (1971) — увійшли до скарбниці романної класики XX ст.

Г. Белль на церемонії вручення Нобелівської премії. 1972 р.

Ще на початку 60-х років Г. Белль зажив слави провідного письменника Німеччини. Знаками широкого визнання стали пропозиції очолити німецький ПЕН-центр та міжнародний ПЕН-клуб, а також присудження в 1972 р. Нобелівської премії. Однак авторитет письменника зумовлювався не лише його мистецькими досягненнями. Для багатьох своїх сучасників він був гуманістом, який не лише словом, а й ділом обстоював моральні засади життя.

Коментар архіваріуса

У 60-ті письменник виступив із протестом проти переслідувань у СРСР письменників-дисидентів А. Синявського, Ю. Даніеля, В. Некрасова, В. Войновича та інших. Один з опальних у Радянському Союзі письменників, О. Солженіцин, знайшов в оселі Белля тимчасовий притулок. Варто зауважити, що, ставши на бік гнаних владою літераторів, митець на багато років утратив величезну аудиторію радянських читачів.

Та Беллю, мабуть, судилося все життя пливти проти течії. Принаймні сам письменник убачав у цьому своє життєве кредо. Не випадково, одного разу почувши від свого знайомого, відомого німецького критика М. Райх-Раніцького, напівжартівливу пораду «йти в ногу з розвитком», Белль з несподіваною для нього різкістю зауважив, що не робив цього навіть за шкільних років, коли уникав вступу до гітлер’юґенду, та й зараз у жодному разі не намагається крокувати разом із більшістю. «Я не знаю, — підсумував він, — куди мене приведе нинішній розвиток, якщо я йтиму з ним у ногу, та коли б і знав, я не бажаю й не можу йти в ногу».

Останню крапку в цьому русі проти течії поставила смерть. Письменник помер 16 квітня 1985 р.

Однією із центральних тем беллівської прози була Друга світова війна та зруйнований нею світ. Створений Беллем образ війни суперечив усталеним традиціям художньої баталістики1. Не було в його творах патетики, захопленого змалювання історичних битв, піднесеного зображення воїнських подвигів. Навпаки, беллівські герої зумисне позбавлені не лише ореолу святості, а й узагалі рис, що могли б тлумачитися як ознаки воїнської доблесті.

Свої письменницькі симпатії Белль, як правило, віддавав тому психологічному типу, котрий був повною протилежністю традиційним уявленням про справжнього героя війни. Змальовані ним персонажі вирізнялися загостреним почуттям своєї відокремленості від солдатського загалу, внутрішньою непристосованістю до війни, духовною тендітністю, яка могла видатися слабкістю, а проте була різновидом морального опору насиллю, що на ньому тримався бойовий дух вихованих нацизмом німецьких військ. То була добре відома з класичної літератури «маленька людина», яка, опинившись у лавах фанатично відданих фюреру бійців, зберігала вірність етиці гуманізму.

Коментар архіваріуса

Такий герой був антиподом нацистського ідеалу, закарбованого в ідеологічній літературі часів гітлеризму, що розвивалася під прапором «залізної романтики». Він був своєрідною протиотрутою від ніцшеанської ідеї «надлюдини», що її тенденційно тлумачила гітлерівська пропаганда. Полемізуючи з літературною спадщиною німецького тоталітаризму, Г. Белль у 1956 р. писав: «Королівство — за героя воєнного роману, який був би короткозорий, боягузливий, мав плоскостопість... і спеціальна премія авторові, якщо той наважиться ще й наділити його астмою й тюремним ув’язненням».

1 Баталістика (від лат. battallia — бій, битва) — зображення війни та воєнного життя.

В. Верещагін. Апофеоз війни. 1871 р.

С. Далі. Обличчя війни. 1940 р.

Ф. Нуссбаум. Смерть торжествує (танець скелетів). 1944 р.

Оповідання Г. Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...» (1950) увижається одним з найгостріших антивоєнних творів світової літератури XX ст. У ньому розповідається про долю юнака, фізично й духовно скаліченого війною. Ця розповідь уміщена в одну мить його життя (характерний для оповідань Белля прийом), коли після важкого поранення він потрапляє до шпиталю, який розташувався в його гімназії. Лежачи на ношах, які проносять сходами та коридорами приміщення, у якому він провів вісім років і яке залишив лише три місяці тому, герой силкується з’ясувати, чи справді опинився в рідній гімназії. Повністю його здогадки підтверджуються лише тоді, коли він бачить на дошці власноруч написані слова: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...». Однак у цей момент юнак раптово прозріває вдруге: коли з нього знімають бинти, він бачить, що втратив обидві руки й ногу (ефект раптовості, який підкреслює трагізм ситуації, є ще одною специфічною особливістю беллівської поетики).

У цій лаконічній і зовні простій оповіді, що ведеться від першої особи, кожна деталь насичена глибоким психологічним і символічним змістом. Символічним є насамперед те, що дія відбувається в гімназії. Адже саме в школі розпочиналася жахлива обробка свідомості юних громадян Німеччини в потрібному тоталітарному режимові напрямі.

Філологічна консультація

Про пріоритети нацистської системи виховання виразно розповідають деталі шкільного інтер’єру, як-от портрети видатних полководців і завойовників різних епох (певна річ, сюди потрапило й зображення Адольфа Гітлера) або моделі «взірцевих арійців». Доповнюючи одне одного, вони складають комплект «навчальної наочності» до пропагованих владою ідей війни та расизму.

Є тут і своєрідні посилання на авторитети античності, зокрема погруддя видатних політичних діячів Давнього Риму: Цезаря, Цицерона, Марка Аврелія. Однак тінь гітлерівської ідеології надає цим образам спотворених смислів. Так, погруддя римського диктатора й талановитого полководця Цезаря сприймається як паралель до мілітаристських зазіхань тоталітарного режиму. Зображення римського імператора Марка Аврелія натякає на імперські апетити гітлерівського уряду. А образ знаменитого оратора Цицерона видається уособленням безвідповідального політичного красномовства, яким нацистська пропаганда зачаровувала молодь.

Не обійшлося тут і без спогаду про Ф. Ніцше. Портрет автора вчення про «надлюдину», спонтанно поєднаний з написом «Легка хірургія», прочитується як гротескно-символічне узагальнення зловісної причетності ідей цього філософа до нацистської лихоманки, що охопила його вітчизну в 30-ті-40-ві роки XX ст.

Портрет Юлія Цезаря. Бл. 44 р. до н. е.

Погруддя Цицерона. І ст.

Погруддя Марка Аврелія. Бл. 170 р.

З-поміж численних подробиць інтер’єру особливу увагу оповідач приділяє сліду хреста на стіні. Це містка ілюстрація того, як ідеологи режиму намагалися стерти зі свідомості молодого покоління навіть пам’ять про християнські заповіді.

Здавалося б, усі ці нехитрі прикраси шкільного інтер’єру мали б переконати героя, що він таки перебуває в рідній гімназії. Однак, упізнаючи їх, він усе одно вагається. Його сумніви спираються на уявлення про те, що в уніфікованих тоталітаризмом школах весь ідеологічний реквізит дібраний за єдиним стандартом. До того ж він з подивом відкриває в собі емоційну порожнечу: зустріч з рідною гімназією не викликає в його душі жодного почуття, крім хіба що звичайної цікавості.

За ваганнями героя, по суті, стоїть проблема втрати довіри вчорашнього випускника школи до наставників та їхньої брехні, до барвистих казок про шляхетність війни та красу воїнського подвигу. Пропагуючи хибні, а точніше сказати, отруйні уявлення, учителі у свій спосіб допомагали владі використовувати молоде покоління як «гарматне м’ясо». Тіло юнака з відірваними руками та ногою — це «кінцевий продукт» гітлерівської школи й ідеології загалом.

Важливе символічне навантаження несе в оповіданні зазначений у його назві фрагмент речення «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...». Він є обірваним уривком відомої епітафії 300 спартанцям, які, боронячись від персів, загинули під Фермопілами. Повна фраза звучить так: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спарту, перекажи лакедемонянам, що ми полягли тут, вірні їхньому наказові». Фрагмент епітафії, використаний у нацистській гімназії як дидактичний матеріал, набуває характеру скорботного пророцтва щодо долі її випускників і — ширше — щодо долі всіх загиблих у війнах, які відбувалися упродовж людської історії. В обірваному вигляді цитата справляє ще гостріше враження: позбавлений обох рук юнак ніколи не зможе її дописати до кінця. Відтак ситуація повернення скаліченого солдата до рідної школи перетворюється на тяжке звинувачення, що його письменник-гуманіст висуває війні та гітлерівському тоталітаризму, який цю війну породив.

Перевірте себе

  • 1. Розкажіть біографію Г. Белля, розкрийте її зв’язок з історією його країни.
  • 2. У яких життєвих ситуаціях виявився моральний протест цього митця проти тоталітаризму?
  • 3. Складіть психологічний портрет Г. Белля.
  • 4. Чому однією з головних тем беллівської прози була Друга світова війна? Назвіть основні ідеї, що їх обстоював письменник у своїх творах про неї.
  • 5. Мандруємо Інтернетом. Прочитайте «Фермопільські написи» Сімоніда Кеоського. Спробуйте з’ясувати їхнє значення. У разі потреби зверніться за консультацією до вчителя.
  • 6. Які проблеми порушено в оповіданні «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...»? Чому на роль головного героя було обрано нещодавнього гімназиста?
  • 7. Розкрийте функції деталей інтер’єру у творі та символічний зміст його назви.