Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Волощук

Анна Ахматова: наспіви «музи плачу»

Пройшовши через усі катаклізми російської історії перших двох третин XX ст., переживши загибель низки соратників, Ахматова завершила цілу епоху російської культури, стала хранителькою її найкращих традицій і передала трагічний досвід свого покоління поетам 60-80-х років. Вона була однією з тих майстрів та майстринь слова, які не дали бур’янові соцреалістичної1 літератури заполонити ниву російської словесності.

Анна Ахматова (1889-1966)

Анна Андріївна Горенко народилася 11 червня 1889 р. поблизу Одеси в родині відставного інженера-механіка флоту та заможної дворянки. З 1890 р. родина проживала в Царському Селі, а з 1905 р., коли батьки Ані розлучилися, мати з дітьми переїхала спочатку до Євпаторії, а пізніше — до Києва. Тут дівчина закінчила останній курс гімназії та вступила на юридичний факультет Вищих жіночих курсів, а за кілька років продовжила освіту в Петербурзі, на Вищих історико-літературних курсах.

У 1910 р. Анна стала дружиною відомого російського поета Миколи Гумільова, який відіграв значну роль у мистецькому становленні Ахматової. У 1912 р. в подружжя народився син Лев, який згодом став видатним істориком і культурологом. Перші серйозні кроки в ліриці поетеса зробила в річищі акмеїзму. Її дебютна збірка мала назву «Вечір» (1912). Одна за одною виходили книжки «Чотки» (1914), «Біла зграя» (1917), «Подорожник» (1921), «Anno Domini» (1922).

Українське відлуння

Більша частина життя А. Ахматової минула в Санкт-Петербурзі, однак доля поетеси тісно пов’язана з Україною. Вона не лише мала козацьке коріння й народилася під Одесою, але й неодноразово бувала на Поділлі, у Києві та Криму. У Києві пройшли юні роки мисткині. Тут вона навчалася, гуляла Хрещатиком та Маріїнським парком, відвідувала Андріївську церкву та Софійський собор, театри та музеї, виставки та кав’ярні, писала перші вірші. Саме в Києві Ахматова погодилася вийти за Гумільова й повінчалася з ним у храмі на Микільській слобідці.

1 Соцреалізм (соціалістичний реалізм) — напрям, який за радянських часів уважався вершинним досягненням «передового» мистецтва й, відповідно, «єдино правильним методом» художньої творчості в СРСР. Його ключові категорії — «партійність», «класовість», «народність», «історичний оптимізм» тощо.

У віршах молодої Ахматової відбувалася своєрідна «матеріалізація» переживання; порухи душі «перекладалися» «тілесною» та «речовою» мовою. Водночас смислове та емоційне навантаження деталі значно зростало. її опуклість додатково відтінялася загальною аскетичністю художніх прийомів, емоційною стриманістю голосу ліричної героїні, буденною простотою мовлення. Деталь (якась буденна річ, жест, особливість міміки) часто виростала в емблему певного внутрішнього стану ліричного «я».

О. Делла-Вос-Кардовська. Портрет А. Ахматової. 1908 р.

На ранньому етапі творчість мисткині становила «любовний щоденник», у якому велика увага приділялася фіксації драматичних надломів і розривів стосунків. Витонченим взірцем такої поезії є вірш «Сіроокий король» (1910). Елемент стилізації під романтичну давнину надає йому рис схожості з баладою. Проте «баладний» сюжет — загибель короля під час ловів — зведено тут до мінімуму: про цю подію лаконічно й сухо повідомляється в трьох рядках. Натомість розлого зображено страждання ліричної героїні — коханої короля. Поезія розпочинається «уславленням» її болю: «Болю безвихідний, слався тепер!»1 і завершується згадкою про втрату: «А за вікном тополине гілля / Шепче: “Немає твого короля..”»

Поезія зрілої Ахматової набула форми «літопису» трагічної доби, у якому центральне місце посідала категорія пам’яті.

У своєму духовно-творчому розвиткові мисткиня подолала шлях від «камерної» поетеси, зосередженої на особистих любовних переживаннях, до лірика із широким епічним охопленням буття, органічно пов’язаного з долею свого народу та своєї землі.

Коментар архіваріуса

Після революції 1917 р. А. Ахматова могла залишити свій «захланний і грішний» край і поповнити лави тих діячів російської літератури, які, з болем відірвавшись від коріння, перебралися за кордон, аби врятувати свою духовну свободу й життя. Гіпотетично існував також інший варіант: своїм талантом прислужитися новій владі, як це зробили деякі відомі літератори. Ахматова пішла найважчим шляхом. Вона залишилася в Росії, однак обрала позицію «внутрішньої еміграції» (оскільки з мистецькою безкомпромісністю та людською мужністю зберігала вірність своїй музі, виплеканій культурою Срібної доби).

У серпні 1921 р. поетеса отримала страшну звістку про розстріл М. Гумільова, з яким на той час уже була розлучена. Його звинуватили в змові проти радянської влади. Ще не раз вона довідається про арешти, тортури і зникнення друзів та знайомих у залитих кров’ю камерах в’язниць і бараках сибірських таборів.

1 Вірш цитується в перекладі М. Москаленка.

Одне з головних досягнень творчості А. Ахматової — «Реквієм1». Поетеса працювала над ним у розпал сталінського терору: з 1935 до 1940 р. Вірші, що входили до поеми, заучували близькі друзі, рукописи, як правило, знищували. Лише в 1962 р., тобто в період відлиги, Ахматова передала повний рукопис твору до редакції прогресивного на той час часопису «Новий світ». Однак за життя поетеси «Реквієм» на її батьківщині так і не оприлюднено.

Літературознавча довідка

Поема (грец. poiema — твір, створення) — великий за обсягом (переважно віршований) ліро-епічний твір, що порушує важливі проблеми минулого, сьогодення або майбутнього, змальовує значні події та містить яскраві образи. Як правило, поема має сюжет (епічне начало) та ліричного героя (ліричний елемент), а також нерідко ознаки драми (напружена дія, монологи, діалоги тощо).

Коментар архіваріуса

Поштовхом до написання твору стали трагічні події в сімейному житті А. Ахматової. 22 жовтня 1935 р. її сина Л. Гумільова, на той час студента історичного факультету Ленінградського державного університету, та чоловіка, професора Всеросійської академії мистецтв М. Пуніна, заарештовано за підозрою «в участі в антирадянському терористичному гуртку». Через два тижні після того, як Ахматова передала листа Сталіну, обох звільнили. Однак у березні 1938 р. сина знову взято під арешт і засуджено на перебування в таборах.

О. Тишлер. Набат. 1971 р.

Охоплюючи всю радянську імперію, пісні ахматовської «музи плачу» (М. Цветаева) вбирали безліч голосів постраждалих від терору людей — знедолених, закатованих, духовно зломлених утратами близьких. Трагічна історія ліричної героїні вплітається у величезне полотно трагедій усього народу. І наріжним каменем концепції поеми стає думка про єдність долі ліричної героїні з долею співвітчизників та батьківщини.

1 Реквієм (від лат. requies — спокій, упокій) — траурна заупокійна служба в католицькій церкві, а також жанр концертної музики на основі текстів такої служби, наприклад реквієми В. А. Моцарта, Дж. Верді, Ґ. Форе. У переносному значенні реквіємом називають поминальний ритуал безвідносно до релігії та музики.

Н. Бичкунова. Янгол. Із серії графічних ілюстрацій до «Реквієму». 2010 р.

У прологовій частині твору, яка охоплює ліричну і прозову передмови, «Посвяту» та «Вступ», змальовано картину країни, розколотої навпіл величезним тюремним муром, по різні боки якого стали полки «одурілих від муки» засуджених та нескінченні черги їхніх рідних, що «зайвим доважком» «гойдаються» біля в’язниць.

Перший вірш основної частини змальовує арешт. Це і є вихідний пункт сюжету поеми. Важливо зазначити, що ситуація арешту зображується у вірші крізь призму народної свідомості. В окремих деталях, мовленнєвих конструкціях та загальній атмосфері розповіді про цю подію простежуються елементи фольклорної стилізації:

Плачуть діти тобі наостанку.

На божниці свіча опливла.

На устах твоїх — крига ікони,

Смертний піт на чолі... Смертна мить...1

Завершальні ж рядки вірша «Як стрілецькі знеславлені жони, / Під Кремлем буду вити і вить!» вплавляють зображену картину в контекст історії російського народу. Відтак душевні муки жінки часів сталінського терору та стрілецьких удів давно минулої епохи утворюють єдине коло страдницького жіночого життя.

Вірші ІІ-ІХ — це своєрідний щоденник внутрішнього життя ліричної героїні після арешту її сина. Майстер психологічного аналізу, Ахматова сходить у глибини спаленої лихом жіночої душі, розгортаючи повну гаму трагічних почуттів. Тут є й переживання жахливої самотності — етапу, коли єдиною співрозмовницею ліричної героїні виявляється вечірня зірка, яка віщує їй близьку загибель. І метання ліричної героїні між молитвою та чорно-солодкою мрією про смерть-визволительку. І близьке до божевілля відчуття ірреальності того, що відбувається. І, зрештою, мужнє прийняття своєї долі — вироку, що каменем падає на «ще живі груди»: «Що ж, була готова я до всього, / Здужаю і владу слів...»

Смисловою та емоційною кульмінацією поеми є вірш «Розп’яття». У ньому соціально-політична тематика переміщується в площину євангельських образів. Горе матері, що пережила наругу над сином, ототожнюється з мукою Богородиці, на очах якої розіп’яли Христа. Не випадково Богоматір іменується у вірші просто Матір’ю: у такий спосіб авторка наближає біблійний образ до земної жінки, а водночас — оскільки образ цей є узагальненням ідеї материнства — наближає й до всіх матерів, що пережили тортури чи страту репресованих синів, і до матері-батьківщини, скутої болем за своїх дітей. Розіп’ятий Христос та заніміла Богоматір — саме так поетеса бачить підсумок доби терору, яку вона прирівнює до найтемніших часів історії, коли відбулася страта Сина Божого.

1 Тут і далі поема цитується в перекладі В. Затуливітра.

Філологічна консультація

Варте уваги те, як у цій поезії авторка зображає невимірну глибину материнського горя. На тлі скупого опису реакції двох інших свідків загибелі Христа відсутність будь-яких коментарів щодо переживань Матері сприймається як увиразнення такого потрясіння, що його неспроможне передати жодне слово:

Магдалина билася, ридала,

Любий учень в горі кам’янів,

Лиш на Матір, що, німа, стояла,

Аніхто поглянути не смів.

Джотто. Розп’яття. 1330 р.

Знову повертаючись в «Епілозі» до панорами загальнонародних страждань, Ахматова виводить на передній план тему збереження пам’яті, яку вона осмислює як моральний обов’язок живих людей перед мільйонами жертв терору. Ця тема переростає в тему пам’ятника, яка розгалужується на дві змістові лінії.

Перша пов’язана з думкою про пам’ятник постраждалим, зведений, зокрема, у цій поемі: «Широкий покровець зіткала я всім, / Із бідних, у них же підслуханих слів». Друга ж продовжує популярний з пушкінських часів мотив пам’ятника самому поетові. Те, яким уявляє його лірична героїня «Епілога», повністю перекреслює давню добру традицію роздумів про «пам’ятник нерукотворний», відлитий у самій поетичній творчості. Описаний у «Реквіємі» пам’ятник має бути не тільки «рукотворним», а й поставленим біля тюремного муру, на місці, де лірична героїня відстояла «триста годин». Такий «рукотворний пам’ятник» має стати матеріалізованим у камені символом людських страждань, який століттями нагадував би новим поколінням про трагедію сталінізму.

Г. Додонова. Пам’ятник А. Ахматовій навпроти в’язниці «Хрести». 2006 р.

Вагому роль у художньому світі твору відіграє музична стихія. Сама його назва — «Реквієм» — відсилає до музики жалобної меси. Ахматовський «Реквієм» — це пісня-плач за загиблими і знівеченими, що представляє багатоголосся народної свідомості. Крім того, на рівні стилю, образної системи та звукопису також створюється широкий діапазон звучання скорботної музики: від «хору янгольського», що уславлює годину розп’яття Христа, від могутнього всенародного хору, що його спів зривається на ридання, до рівномірного звучання церковних дзвонів та проникливих співів панахиди, а зрештою — і до повного мовчання.

Перевірте себе

  • 1. Який внесок зробила А. Ахматова в розвиток російської літератури та культури?
  • 2. Як доля поетеси пов’язана з Україною?
  • 3. Що поєднує творчість молодої Ахматової з естетикою акмеїзму?
  • 4. Як розкривається тема кохання в поезії «Сіроокий король»?
  • 5. Знайдіть приклади стриманих емоційних реакцій героїв у творі. Які почуття приховуються за цим зовнішнім спокоєм? Які історичні події зумовили зміни у світогляді поетеси? Поясніть зв’язок життя А. Ахматової з долею її батьківщини.
  • 6. Якій темі присвячено «Реквієм»? Розкажіть про історію його створення.
  • 7. Схарактеризуйте особливості побудови цього твору. Як у ньому передано почуття єдності ліричної героїні з долею народу та батьківщини?
  • 8. Як у «Реквіємі» переосмислено євангельський сюжет про розп’яття Христа?
  • 9. Проаналізуйте образ матері у творі.
  • 10. Як у поемі розробляються теми пам’яті та пам’ятника?
  • 11. Розкрийте зміст назви твору.
  • 12. Який з віршів поеми справив на вас найбільше враження? Чому? Вивчіть його напам’ять.