Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Волощук

Срібна доба російської поезії

Ви це знаєте

  • 1. Що таке Золота доба в російській літературі, які часові межі вона охоплює і хто належить до її найвідоміших представників?
  • 2. Чого ви очікуєте від знайомства з творчістю митців Срібної доби? Чому, на вашу думку, ця доба саме срібна: тут мається на увазі якість поезії чи щось інше? Як ви гадаєте, чи можна тут провести якісь образні паралелі з античними міфами про золоту добу?
  • 3. Пригадайте з уроків історії, які ключові події та перетворення відбулися в Росії та світі на початку XX ст. Як вони вплинули на культуру та мистецтво зокрема?

Мистецькі течії Срібної доби

Межа ХІХ-ХХ ст. стала особливим етапом у розвитку російської словесності. Він увійшов до історії російської культури як Срібна доба (назву обрано за аналогією до Золотої доби, яку ототожнювали з XIX ст., здебільшого — з пушкінською епохою).

Коментар архіваріуса

Л. Пастернак. Біля вікна. Осінь. 1913 р.

В. Татлін. Портрет художника. 1912 р.

Л. Ліптуга. Пам’ятник «Срібна доба» в Одесі. 2013 р.

Це був час, коли дерево культури збагачувало своїми щедрими плодами не лише національну, а й світову духовну скарбницю. Свій ренесанс переживала російська релігійно-філософська думка: праці В. Соловйова, С. Булгакова, М. Бердяева, Л. Шестова, Г. Федотова, С. Франка, П. Флоренського та інших мислителів вивели її на світовий рівень. Широке міжнародне визнання здобули російський театр (К. Станіславський, В. Мейерхольд, В. Коміссаржевська тощо) і балет (А. Павлова, В. Ніжинський). Нові зірки світового масштабу зійшли й на музичному небосхилі (О. Скрябін, С. Рахманінов). Небаченим розмаїттям напрямів, течій та шкіл вибухнуло образотворче мистецтво (В. Серов, В. Васнецов, М. Врубель, М. Ларіонов, К. Малевич, В. Кандінський).

Дух усебічного оновлення панував і в російській ліриці. Як і в західній поезії, вирішальну роль у її розквіті відігравали нереалістичні тенденції. Найвизначнішими з-поміж них були символізм, акмеїзм і футуризм.

Хронологічно перший серед них — символізм, який, звісно, перегукувався з європейським, однак на російському ґрунті набув яскравого самобутнього характеру.

Літературознавча довідка

Символізм (від грец. symbolon — знак, ознака) — художній напрям, основу якого утворює розуміння речей матеріального світу як «знаків» вічних ідей. Провідні принципи символізму — це виявлення відповідностей між різноманітними явищами предметно-чуттєвого й духовного світів (на підставі уявлення про містичну єдність усього сущого) та розкриття прихованої багатозначної сутності звичних речей. Головним художнім інструментом символістів є символ.

В. Кандінський. Синій вершник. 1903 р.

К. Петров-Водкін. Біля фонтана. 1906 р.

А. Рилов. У блакитному просторі. 1918 р.

У своєму розвитку російський символізм пройшов два етапи. Перший, що припав на 90-ті роки XIX ст., був пов’язаний з іменами В. Брюсова, К. Бальмонта, Ф. Сологуба, Д. Мережковського, З. Гіппіус та ін.

На цьому етапі окреслилося дві важливі тенденції. Перша, містична, сповідувала релігійно-філософські пошуки. Друга зосереджувалася на самовираженні мистецького «я» й наголошувала на індивідуалізмі та естетизмі.

На початку XX ст. в літературу прийшло нове покоління символістів. Найяскравішими його представниками були Андрій Бєлий, О. Блок, С. Соловйов.

Початок 10-х років XX ст. позначився кризою символізму. Низка молодих поетів, які розпочинали свою творчість у символістському річищі, відмежувалися від нього і в 1911 р. організували своє об’єднання — «Цех поетів». На противагу символістським уявленням про зв’язок мистецтва з містичними сферами представники нової течії розглядали поезію як ремесло (хоча і священне). І в поетові вони бачили не творця, що, змагаючись із Богом, породжує власний художній світ, а майстра, котрий уславлює у своєму мистецтві Бога та створену ним земну дійсність. Крім того, слово «цех» відсилало до європейського середньовіччя, що позначилося бурхливим розвитком ремісництва. Ця орієнтація на минуле знову ж таки суперечила спрямованості символістів на майбутнє: на близькі світові катастрофи, що, на їхню думку, мали передувати «просвітленню лику земного» (Вяч. Іванов). Усередині «Цеху поетів» виникла й назва нової течії — акмеїзм.

Літературознавча довідка

Акмеїзм (від грец. акте — найвищий ступінь чогось, вершина, розквіт) — модерністська течія в російській поезії 10-20-х років XX ст., представники якої проголосили необхідність повороту поезії до реальності, до предметно-чуттєвого, поцейбічного, до самоцінних матеріальних речей.

Туманно-абстрактному світосприйняттю символістів акмеїсти протиставили «мужньо твердий і ясний погляд на життя» (М. Гумільов). Владі невизначеного, багатозначного символу — пріоритет графічно чіткої образності та поетичного слова в його прямому й точному значенні. Пріоритету музики, який проголосили символісти, — «зразковість» образотворчого мистецтва. Зосередженості символістів на царині «вічності» — історизм, який виявлявся і в майстерному відтворенні картин різних епох, і у відкритості акмеїстів сучасній добі, і в увазі, що приділялася в їхній творчості темі історії, і в наявності в їхніх поезіях широкого культурного шару.

Лідерами акмеїзму були М. Гумільов та С. Городецький; із цією течією певний час була пов’язана творчість А. Ахматової, О. Мандельштама, B. Нарбута, М. Зенкевича, М. Кузміна, Б. Садовського та ін.

Якщо акмеїсти у своїй творчості спиралися на минуле та культуру, то російські футуристи, навпаки, оголосили цим цінностям зухвалу війну. Виступивши, як і акмеїсти, на початку 1910-х років і так само засвідчивши своєю появою кризу російського символізму, вони висунули програму нового мистецтва оновленого майбутнього (деякі з них називали себе «будетлянами» — тобто тими, хто буде).

У російському футуризмі співіснували кілька груп, що постійно ворогували між собою, вели літературні баталії. Це кубофутуристи, або «Гілея» (В. Хлебников, Д. і М. Бурлюки, В. Маяковський, В. Каменський, О. Гуро, О. Кручоних, Б. Лівшиць), «Асоціація егофутуристів» (І. Северянін, І. Ігнатьєв, К. Олімпов, В. Гнєдов), «Мезонін поезії» (В. Шершневич, Р. Івнєв, С. Третьяков, Б. Лавреньов), «Центрифуга» (С. Бобров, Б. Пастернак, М. Асеев, Божидар).

Разом зі старим світом і старою культурою поети-футуристи відкидали й стару поетичну мову з її традиційними художніми засобами, усталеним синтаксисом, правописом та пунктуацією. У пошуках нової мови вони вдавалися до «словотворчості» та «словоновацій» без обмежень, розробки нових типів рим та ритму, створення оригінальних зразків візуальної поезії та фігурних віршів.

Боротьба футуристів за нове мистецтво нерідко набувала агресивно-епатажних форм. Досить згадати красномовну назву футуристської збірки, що містила їхній програмний маніфест, — «Ляпас громадському смакові» (1913). Скандальними витівками (такими, наприклад, як підвішений до стелі рояль або церемонне чаювання на сцені перед роздратованою публікою) супроводжувалися й виступи футуристів.

Самобутнім явищем російської лірики початку XX ст. була так звана новоселянська поезія. У її річищі розпочалася творчість М. Клюева, C. Єсеніна, С. Кличкова, П. Орешина та ін. Характерними ознаками цієї течії були поетизація селянської Росії, її моральних цінностей та побуту, розкриття глибинних зв’язків між світом природи та фольклором. Однак, черпаючи із джерел народної духовності та культури, новоселянські поети водночас спиралися й на художні відкриття російського модернізму. Отож прихід одного з найталановитіших представників цієї групи С. Єсеніна до імажинізму видається подією по-своєму символічною.

Літературний маніфест російських імажиністів, який підписали, окрім С. Єсеніна, поети Р. Івнєв, А. Марієнгоф, В. Шершневич та художники Б. Ердман і Г. Якулов, з’явився в 1919 р. У ньому проголошувався пріоритет художнього образу.

У розмаїтий хор ліриків, пов’язаних з певними літературними течіями та школами, уливалися голоси поетів, що перебували поза будь-якими угрупованнями. Один з них належав Марині Цвєтаєвій (1892-1941) — поетесі надзвичайної обдарованості та тяжкої долі. Модерністська лірика М. Цвєтаєвої вирізняється сповідальним пафосом і романтичним розмахом почуттів, що розкривають трагічні надломи «безмірної» жіночої душі, яка б’ється в лабетах «світу мір». Прагнучи виявити потаємну сутність буття в художньому слові, наділеному магічною силою, поетеса вдається до самобутньої міфотворчості та оригінальних мовних експериментів.

Перевірте себе

  • 1. Чому період розвитку російської культури на межі ХІХ-ХХ ст. називається Срібного добою?
  • 2. Назвіть провідні напрями та течії в російській поезії на початку XX ст. Які з них вам відомі з історії західної літератури?
  • 3. Розкрийте найсуттєвіші особливості естетики російських символістів.
  • 4. Схарактеризуйте естетичні засади акмеїзму. Що саме заперечували представники цієї течії в літературній практиці символістів?
  • 5. Розкрийте головні ідеї російського футуризму. Порівняйте їх із творчою програмою італійських футуристів.
  • 6. Як ви гадаєте, чому футуристський рух набув у Росії широкого розмаху?
  • 7. Назвіть найяскравіших представників різних течій у російській поезії Срібної доби: символізму, акмеїзму, футуризму, імажинізму.