Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Волощук

Райнер Марія Рільке: мандри Орфея XX століття

Ви це знаєте

  • 1. Пригадайте міф про Орфея та Еврідіку. Чим, на вашу думку, він приваблює письменників-модерністів?
  • 2. Яким ви уявляєте потойбічний світ, що відкрився античному Орфею?

«Тема й мета кожного мистецтва — примирення особистості зі Всесвітом», — проголосив австрійський поет-модерніст Р. М. Рільке, який здобув репутацію «пророка минулого» й «Орфея XX століття».

Райнер Марія Рільке (1875-1926)

Рене Карл Вільгельм Йоганн Йозеф Марія Рільке народився 4 грудня 1875 р. в Празі в родині чиновника залізничного відомства. Мати майбутнього письменника мала хист до літератури. Навчався Рільке в реальній військовій школі, згодом — у торговельній академії, яку, одначе, не закінчив. Відвідував лекції в Празькому, Мюнхенському та Берлінському університетах. Подорожував Італією, Росією та Україною. Тривалий час проживав у Парижі, де працював секретарем скульптора Оґюста Родена й писав про нього монографію. Під час Першої світової війни був мобілізований на військову службу до Відня. Останні роки життя провів у Швейцарії.

Творчий шлях Рільке розпочався з п’ятирічного періоду учнівства, протягом якого його проби пера в ліричних, епічних та драматичних жанрах мали здебільшого епігонський1 та еклектичний2 характер. Сам поет називав це п’ятиріччя «прелюдією» до справжньої своєї творчості.

Художнім підсумком цього етапу стали поетична збірка «Книга годин» (1905) та збірка прози «Історії про Господа Бога» (1900). В обох книжках переважали символістські тенденції.

Коментар архіваріуса

Подією, що зумовила його «друге народження», Рільке називав зустріч із Лу Андреас-Саломе. Під впливом цієї жінки він змінив ім’я Рене, яке йому дали батьки, на «мужніше» Райнер і навіть виробив новий почерк, вельми схожий на почерк Лу. Серед присвячених їй поезій є вірш, написаний у формі звернення до Бога і схований поміж інших поетичних «молитов» «Книги годин»:

Згаси мій зір — я все ж тебе знайду,

замкни мій слух — я все ж тебе почую,

я і без ніг до тебе домандрую,

без уст тобі обітницю складу.3

Українське відлуння

Лу Андреас-Саломе надихнула поета на подорожі до Росії та України в 1899 та 1900 рр. Незабутнє враження справили на Рільке паломництво до Києво-Печерської лаври, розписи Володимирського собору, святкування Великодня в Москві, знайомство з видатними діячами культури й мистецтва, відвідання могили Т. Шевченка, гостини в Кременчуку та Полтаві, краєвиди українського степу й російського села.

Враження від мандрівок Україною й зокрема відвідин Києва лягли в основу другого циклу «Книги годин» — «Книги прощ». А в оповіданні «Пісня про Правду» («Історії про Господа Бога») ідеться про сліпого співця Остапа, прототипом якого був мандрівний кобзар Остап Вересай. Зацікавився митець і перлиною давньої української літератури «Словом о полку Ігоревім», та так, що навіть упродовж 1902-1904 рр. переклав його німецькою мовою.

О. Роден. Прощання. 1899 р.

Упродовж другого, паризького, періоду Рільке під впливом зближення з О. Роденом пережив новий духовний переворот. На передній план у його творчості вийшла категорія речі, що спонукала поета до розробки жанру «вірша-речі». У його основу було покладено підхід до речі як до самодостатнього фрагмента буття, котрий править за мікромодель світу. Художнє відтворення речі спиралося на принципи безособового опису (повне усунення ліричного героя та його суб’єктивних переживань), скульптурно-пластичного зображення земних реалій та філософського осягнення їхньої прихованої сутності. Зразки жанру «вірша-речі» містяться у двотомній рільківській збірці «Нові поезії».

1 Епігон — послідовник певного мистецького або наукового напряму, який не має творчої оригінальності й лише повторює чужі ідеї.

2 Еклектика — суміш різнорідних, нерідко суперечливих елементів.

3 Тут і далі поезії Р. М. Рільке цитуються в перекладі М. Бажана.

Третій період, що охоплює повоєнні роки й зазвичай визначається як швейцарський, поєднав філософські та естетичні відкриття попередніх етапів. Світоглядною платформою поета в цей час була ідея духовного перетворення буття. Важливою її складовою є концепція творчості, утілена в образі Орфея — посередника між царствами життя та смерті, який утверджує їхню єдність та одухотворяє своїм мистецтвом матеріальний світ. Швейцарські роки поета відзначилися появою ліричних циклів «Дуїнянські елегії» та «Сонети до Орфея».

Орфей, Еврідіка, Гермес. Мармуровий рельєф. І ст. до н. е.

Ф. Лейтон. Орфей та Еврідіка. 1864 р.

М. Шагал. Міф про Орфея. 1977 р.

Українське відлуння

Творчістю Рільке захоплювався український поет Василь Стус, який добре знав його вірші, а деякі з них, зокрема «Сонети до Орфея», перекладав навіть у концтаборах. Гостро відчуваючи відмінності між своїм та рільківським життєвими шляхами, він сприймав поезію австрійського митця як «інший вимір» буття, у котрому панує істинна свобода, недосяжна для будь-яких утисків і переслідувань.

Образ Орфея завжди приваблював австрійського поета. З юних років Рільке захоплювався «Метаморфозами» Овідія, у яких переповідалися яскраві історії з життя легендарного співця. Одна з них — історія кохання Орфея та Еврідіки — художньо переосмислена в поезії «Орфей, Еврідіка, Гермес», що вважається перлиною «Нових поезій».

З давнього сюжету, який оспівує подвиг самовідданого кохання й водночас стверджує безсилля смертного перед лицем смерті, Рільке вибирає для свого твору лише заключну частину: розповідь про те, як Орфей припустився фатальної помилки. Цей фрагмент, згідно з жанром «вірша-речі», набуває вигляду статичної картини, на задньому плані якої змальовано сумний ландшафт царства смерті, а на передньому — три зазначені в назві постаті.

Поразка Орфея в Рільке знаменує крах ідеї бунту особистості проти світобудови та марність її намагань вивищити людську природу. За Орфеєвим пориванням оживити Еврідіку, по суті, стоїть прагнення повернути колесо природного буття у зворотному напрямку, порушити порядок речей, згідно з яким життя людини рухається від народження до смерті, а померлі назавжди покидають царство живих. Прагнучи власною волею воскресити кохану, тобто вдруге «сотворити» її в земному світі, Орфей намагається подолати межі людських можливостей, зробити те, що під силу лише богам.

Через образну тканину твору Рільке виявляє і причини поразки насильницького втручання людини в закони світового буття. З одного боку, не витримує той, хто намагається радикально перетворити світ: Орфей озирається. І озирається він, як це зображено в рільківській поезії, саме тому, що є людиною — невпевненою в собі, охопленою страхом, нетерпінням і ваганнями. Його «я» роздвоюється між цілком природним прагненням вирватися з країни мерців і страхом утратити кохану.

З іншого боку, здійсненню задуму Орфея перешкоджають зміни, що відбулися в Еврідіці:

Як плід вбирає солодощі й тьму,

вона ввібрала в себе смерть велику,

таку нову, що й не збагнути їй.

За час перебування в царстві тіней у ній згасли всі почуття, навіть спогади про те, що вона кохала й була коханою:

Вона уже — не та білява жінка,

оспівана колись в піснях поета,

вона уже — не пахощі й не острів

широкої постелі, бо уже

вона не власність жодного мужчини.

[...] Вона — вже корінь.

Душа жінки настільки відчужена й від коханого, і від земного життя, що у відповідь на слова Гермеса: «А він таки оглянувсь», вона безтямно запитує: «Хто?»

Філологічна консультація

Динаміка «згасання» життя в героїні відтворюється низхідним рухом образів: від плоду до кореня. Ці образи, так само як образи насіння та зернин, є лейтмотивними в ліриці Рільке, узагалі багатій на картини рослинної природи. Образ кореня — це втілення ідеї зрощення життя та смерті: він водночас і «рештка» старого життя (що залишається в землі після «смерті» зрубаного дерева), і «початок» нового життя (бо життя рослини починається з того моменту, коли насінина пускає коріння), і «канал», яким багатократно проходять по колу «життя» та «смерть» рослини (тобто її щорічне «вмирання» восени й «воскресіння» навесні).

Ж. Дельвіль. Орфей. 1896 р.

Певно ж, для Еврідіки, яка вже стала органічною часткою підземних «надр» природи, повернення на землю неможливе. Отже, і закони світового буття (представлені в образі мертвої Еврідіки) не скоряються особистості (Орфею), і особистість не може успішно здійснити спробу їх змінити: насамперед через обмеженість людської природи. Такий філософський зміст має картина поразки Орфея в потойбічні.

І все ж досвід невдалої мандрівки Орфея до потойбіччя, трагічний для самого героя, несе й певний позитивний заряд. Цей досвід показує, що для митця існує лише один спосіб повернути втрачене: шляхом його перетворення на спів, у якому народжується новий Усесвіт. Отже, Орфей, який стоїть перед виходом на землю, — це людина, збагачена унікальним досвідом пізнання потойбіччя. І якщо, утративши Еврідіку вперше, він спромігся створити пісню дивовижної краси, то, переживши її «другу й довічну смерть», він напевне приголомшить світ новим співом.

Цей новий спів Орфея став темою вірша «Ось дерево звелось...», яким відкривається рільківський цикл «Сонети до Орфея».

Коментар архіваріуса

Усі п’ятдесят п’ять сонетів, які входять до цього циклу, Рільке написав у лютому 1922 р. у швейцарському замку Мюзо. Книжку присвячено пам’яті танцівниці Бери Оуками-Кнооп, доньки знайомих поета, яка померла від лейкемії в 19 років. 29 грудня 1926 р. митець і сам пішов із життя з таким самим діагнозом. «Сонети до Орфея» утверджують думку про силу всевладного й безсмертного мистецтва, яке привносить у світ гармонію.

Орфей, що грає на лірі. Римська мозаїка III ст.

Світові мотиви

У «Метаморфозах» Овідія розповідається про те, як одного разу після повернення з підземного світу Орфей піднявся на узвишшя, на котрому не було жодного дерева. Однак тільки-но він торкнувся струн своєї ліри, над ним звелася тінь: то дерева й кущі прийшли послухати його пісень. Після того, хоч де б з’являвся Орфей, усюди за ним прямував почет зачарованих диких звірів і лісів.

Переосмислюючи у своєму сонеті цей античний сюжет, Рільке наголошує на енергії духовного перетворення світу, яку випромінює Орфеєве мистецтво. У першому ж рядку перекладу М. Бажана в образі дерева, яке символізує і природу, і світове буття (через асоціацію з міфологічним «світовим деревом»), змальовується стрімкий рух угору, по вертикалі: «Ось дерево звелось. О виростання!» Далі розгортається картина світу, що завмирає під звуки Орфеєвої пісні. Мовчання, яким наповнюється природа, — це не просто свідчення її приборканості мистецтвом (що стверджується в «Метаморфозах» Овідія). Це — знак іншого стану природного світу, його здатності наповнюватися мистецтвом і духовною силою. У такому стані народжуються потенції нового буття: «...та плине крізь мовчання / Новий початок, знак новий і рух».

Метаморфоза, що відбувається в природі, набуває конкретики в тій частині твору, де зображено, як дикі звірі, покинувши свої барлоги, забувши про «рев, скавчання, гам», мовчки дослухаються до співу Орфея. Перехід природи від первісної дикості до одухотвореності відтіняється протиставленням образів хижі, що була прихистком звірів до того, як вони почули чудотворну пісню митця, та храму, котрий «звело» їхнє дослухання.

Перевірте себе

  • 1. Які три періоди вирізняють у творчості Рільке і що їх характеризує?
  • 2. У чому полягає своєрідність «вірша-речі»?
  • 3. Що послужило сюжетною основою для вірша «Орфей, Еврідіка, Гермес»?
  • 4. Яким постає потойбічний ландшафт у зображенні Рільке?
  • 5. Знайдіть у творі спільне й відмінне між світом мертвих і світом живих.
  • 6. Опишіть внутрішній стан Орфея під час його подорожі потойбіччям. Чому він озирнувся? Чи був його переступ випадковим?
  • 7. Знайдіть в образі Еврідіки деталі, що вказують на її єдність зі світом мертвих. Чи прагне вона повернутися до світу живих? Аргументуйте свою відповідь цитатами.
  • 8. Як вплинула смерть Еврідіки на мистецтво Орфея? Знайдіть у творі рядки, що характеризують світ, створений в Орфеєвій тужливій пісні після втрати коханої.
  • 9. Чому неможливе воз’єднання подружжя?
  • 10. Яку роль відіграє у вірші Гермес?
  • 11. Поясніть символічне значення подорожі митця до потойбіччя.
  • 12. Якими новими смислами наповнюється античний сюжет у сонеті «Ось дерево звелось...» в інтерпретації Рільке? Чи згодні ви з представленим у вірші потрактуванням мистецтва?
  • 13. Чому, на ваш погляд, саме цей вірш відкриває цикл «Сонетів до Орфея»?
  • 14. Яку роль відіграє на початку твору образ дерева?
  • 15. Чим ви пояснюєте мовчання звірів?
  • 16. Як ви гадаєте, чи здатне мистецтво змінити світ?
  • 17. Вивчіть на пам’ять одну з поезій Р. М. Рільке.