Підручник з Зарубіжної літератури (профільний рівень). 10 клас. Волощук - Нова програма

Різновиди любові

Уже перша трагедія Шекспіра, по суті, уточнила визначення трагедійного жанру в контексті спроби розв’язання проблеми особистості як гуманістичної проблеми в межах християнської культури.

Механізми творчості

У такому контексті можемо схарактеризувати трагедію як твір драматичного жанру, у якому порушено нерозв’язні моральні проблеми, що призводять до загибелі персонажів.

«Ромео і Джульєтта» - трагедія кохання, любові «першого ступеня» - еросу. З «Гамлетом» сходимо на вищі щаблі любові. Любов-сторге - до рідних і близьких. Рушійна сила поведінки Гамлета - любов до вбитого батька й бажання помститися за нього. Це суто античний мотив помсти сина за батька в античному ж сюжетному повороті: помститися треба матері, причетній до загибелі чоловіка.

1 Назву сонета подано за першим рядком перекладу Д. Павличка, в оригіналі - «Tired with all these, for restful death I cry...».

Однак любов-сторге не може стати основою всього життя людини. Почуття до батька не дає Гамлетові сили й рішучості для помсти, яку він вважає своїм обов’язком. Батько був для принца ідеалом і як політик, і як воїн, таким і залишився. Водночас невід’ємною частиною цього образу був для нього взірцевий шлюб батьків. Тепер ідеал розсипався. Так ідеал для Гамлета стає лише мотивом - мотивом помсти.

Принц самотній, якщо вважати його тільки сином своїх батьків, свого роду й народу. Самотній у родині, самотній у Данії, яку називає в’язницею. Проте Гамлет знає й іншу, крім любові-сторге, любов - любов-філео, тобто дружбу. Саме вона пов’язує тридцятирічного принца з його ровесниками й з тими, хто молодший за нього. Як і Дантова «Комедія», «Гамлет» - твір молодіжний, пройнятий відчуттям єдності покоління. Доба Відродження відчуває себе молодістю Європи, доба Єлизавети І - молодістю Англії. Обидві вони більше за будь-які інші переймаються проблемами молоді. Творчість Шекспіра - перехрестя цих епох, і в центрі його - «Гамлет».

Р. Гауер. Скульптура Гамлета з меморіалу «Пам’ятник В. Шекспіру». Стретфорд-на-Ейвоні. 1888 р.

Е. Делакруа. Гамлет і Гораціо на цвинтарі. 1839 р.

З покоління «батьків» ніхто не гідний ні дружби Гамлета, ні його поваги. Серед цих людей - тільки двоє порядних, та й ті померли (батько Гамлета й блазень Йорик). Таке світовідчуття є типовим саме для молодіжної літератури - усім керують непорядні «батьки», давно вже втративши на це право.

Клавдій ненависний Гамлетові не лише як убивця батька і коханець матері, а й як людина, яка позбавила його трону, порушила природну спадкоємність влади, що мала перейти від мудрого короля до його обдарованого сина. Дядько позбавляє принца й свободи, не дозволяючи йому, за характером вічному студенту, повернутися до університету. Клавдій не без підстав вважає, що на волі, за кордоном, серед друзів Гамлет матиме більше можливостей стати гідним свого батька й набратися духовних сил, щоб жити, як йому належить. А це означає - забрати у Клавдія владу.

Отже, оточений ворожістю «батьків», Гамлет радий кожній молодій людині, у якій бачить не просто друга, а й природного союзника. Зазвичай він не помиляється. Власне, дія п’єси від самого її початку - дружнє спілкування.

Молоді офіцери Марцелл і Бернардо взялися довести студентові Гораціо існування привиду Гамлета-старшого. Не так тому, що дуже перейнялися політичними наслідками його появи, як із суто наукового інтересу. Гораціо, звісно, не вірить в існування примар, аж поки не переконується на власні очі. Та й тоді ще остаточно не вірить... А проте троє друзів ідуть до четвертого, якого все це стосується безпосередньо, - до Гамлета.

Принц занурений у гіркі роздуми після огидної нещирої розмови з королем, королевою і придворними. Він щойно виголосив свій перший монолог. Тепер ми бачимо його в зовсім іншому колі, де панують дружба, повага, тобто любов-філео. Це єднання однодумців, союз інтелектів. І хоч у наступній сцені Гамлет як принц і син свого батька приголомшений звісткою привиду, він водночас залишається студентом, який у дружньому колі шукає істину, обговорюючи філософські питання:

Гораціо. О світе мій! Чужі нам ці дива!

Гамлет. Ви їх привітно стріньте, як чужинців.

Багато в небі й на землі такого,

Що нашій філософії й не снилось.

Гораціо, цей «римлянин, хоча душею данець», «друг Данії» лише тією мірою, якою є другом її принца, усюди супроводжує Гамлета. Цим трагедія Шекспіра також нагадує «Комедію» Данте. Там - римлянин Вергілій, тут - римлянин Горацій (Гораціо - італійська форма латинського імені Горацій). Данте, перший поет Відродження, у супроводі Вергілія шукає суспільно-політичний ідеал для нової Європи. Шекспір, останній поет Відродження, у супроводі Горація шукає приватний ідеал для нового європейця. Ідеал, який допоможе віднайти рівновагу якщо не із сучасністю, то принаймні із самим собою. Саме Гораціо є для Гамлета таким ідеалом, і цей ідеал - насправді «гораціанський»:

Блаженний той, у кого кров і думка

Такого складу, той, хто не сопілка

В руці Фортуни, щоб на неї грати,

Що доля схоче. Дай мені людину,

Що не була б у пристрастей рабом, -

Носитиму її в осерді серця,

Так, в серці серця, як тебе ношу.

Перевірте себе

1. Коли й чому Гораціо говорить, що є римлянином, «хоча душею данець»? Що це означає в такому контексті?

2. Ідеал людини - це той образ, на який вона хоче бути схожа. Чи справді Гамлет хоче бути схожим на Гораціо? Якщо ні, то чому він захоплюється своїм другом? Якщо так, то що йому заважає бути схожим на Гораціо?

3. Хто з молодих друзів Гамлета хотів би «грати на ньому, як на сопілці»? Як і чому змінилося ставлення принца до цих людей? Чи не надто жорстоко він з ними повівся? Стисло обґрунтуйте своє виправдання чи заперечення жорстокості Гамлета щодо колишніх друзів.

4. Який гріх Данте вважав найтяжчим? Як до цього гріха ставиться Гамлет? Як політика позначилася на формуванні думки митця і літературного героя про те, що є найгіршого в людині?

5. Не бути «сопілкою» ані в руках долі, ані в руках людей - один з важливих ідеалів індивідуального буття доби пізнього Відродження. Своїм «інструментом» - душею - ренесансна людина прагнула володіти віртуозно й неподільно. Серед монархів XVI ст. вельми популярною була книжка «Державець» італійського письменника, політика, засновника наукової політології Нікколо Макіавеллі (1469-1527). У цьому посібнику для державних діячів є, зокрема, такі слова: «Державець повинен оволодіти своєю душею, опанувати її можливості, цноти, вади й грати на собі самому, як на клапанах флейти». Якби портрет Макіавеллі роботи Санті ді Тіто не було підписано, чи могли б ви припустити, що на картині зображено Гамлета? Відповідь аргументуйте.

С. ді Тіто. Нікколо Макіавеллі. 1606 р.

6. Подискутуймо! Робота в парах. Дмитро Донцов, борець за незалежність України, політик першої половини XX ст., писав про Макіавеллі, «великого патріота уярмленої і розшарпуваної Італії», так: «Я бачив його статую у Флоренції і зупинився перед нею мов укопаний... Ніби й нічого надзвичайного, але в цілій його фігурі - чоло, плечі - розіллята несамовита впертість думки, над якою - вичувалося - безсилий був сам час». Чи можна цю характеристику людини й політика XVI ст. віднести до шекспірівського Гамлета? Відповідь обґрунтуйте.

7. Для чого Гамлетові данський трон? Як ви гадаєте, яким він був би державцем?

8. Для чого данський трон Клавдію? Яким він був державцем? Назвіть політичні досягнення й вади його нетривалого правління.

9. Подискутуймо! Групова робота. Який політичний лідер корисніший для країни: такий, як Гамлет, чи такий, як Клавдій? А може, такий, як Полоній? Аргументуйте свою думку.

10. В одній зі сцен останнього акту трагедії повсталий народ вимагає віддати трон Лаерту. Чи був би Лаерт ліпшим правителем, ніж згадані в попередньому запитанні герої? Відповідь обґрунтуйте.