Підручник з Зарубіжної літератури (профільний рівень). 10 клас. Волощук - Нова програма

РОЗДІЛ 3

ГУМАНІЗМ І ГУМАНІСТИ

Ви це знаєте

1. Назвіть основні культурні епохи між античністю та Просвітництвом. Укажіть їхніх представників у літературі.

2. Що ви знаєте про В. Шекспіра? За якої доби творив цей митець?

3. У чому полягає «шекспірівське питання»?

4. Які твори В. Шекспіра ви можете назвати? Які з них ви прочитали?

5. Пригадайте, що таке сонет. Сонети яких авторів ви читали на уроках зарубіжної літератури? За яких часів було написано ці твори?

6. Як ви розумієте поняття «вічний образ»? Наведіть приклади таких образів.

Ренесанс в Англії: здобутки і представники. «Шекспірівське питання»

Англійське письменство доби Відродження вважають наймолодшим з ренесансних літератур Заходу. Однак швидко розвиваючись, молода література невдовзі перевершила своїх попередниць, особливо ж у царині драматургії та театру.

Найвищого розквіту англійська драма сягнула в другій половині XVI ст. Для втілення її на сцені чимало зробила група драматургів, попередників Шекспіра, яких за високу освіченість назвали «університетськими умами»: Джон Ділі, Роберт Грін, Томас Кід, Крістофер Марло та інші. Що ж до Вільяма Шекспіра (1564—1616), який уславився насамперед як видатний актор свого часу, уже в наступного покоління виникло питання, назване «шекспірівським».

Син рукавичника, він не навчався в університеті й не отримав жодного диплома, бо в юності обрав шлях лицедійства. Його небагате на яскраві події життя - це звичайна біографія актора, який віддано служив театру. (Щоправда, сам митець найважливішими подіями вважав дружбу й кохання).

І це - «титан Відродження»? Де ж політична пристрасть Данте? Де науковий пошук Леонардо да Вінчі? Де виняткова освіченість найближчих попередників і видатних сучасників? Де гоніння й поневіряння?

Звісно, Шекспіра не оминули життєві знегоди, але вони не були «трагедіями глобального масштабу», що дали б привід назвати його «мучеником ідеї». Однак трагедії Шекспіра-письменника, як і інші його твори, за глибиною змісту й вишуканістю форми перевершили освіту, філософію, науку та культуру кінця XVI - початку XVII ст.

Певне, тому дехто з дослідників літературної спадщини Шекспіра не встояв перед спокусою приписати її «шляхетнішим» авторам, як-от провідному політику й філософу канцлеру Великої Британії Френсісу Бекону, державному діячеві Едуарду де Веру та іншим аристократам. Лишень за чотириста років літературознавці висунули кілька десятків «претендентів» на твори Шекспіра.

Дж. Дж. Шалон. Шекспір читає королеві Єлизаветі І. Пер. пол. XIX ст.

Будинок-музей В. Шекспіра. Стретфорд-на-Ейвоні

Механізми культури

Щоб спростувати «альтернативи» Шекспіру й позитивно вирішити «шекспірівське питання», досить ознайомитися з парадоксами Відродження та простежити віддзеркалення цих парадоксів у творах митця.

«Шекспірівське питання» могло виникнути за будь-якої доби, крім самого Відродження. Ніколи - ні до, ні після - гуманізм не був таким абстрактним. Тобто ніколи ще людина не могла так просто абстрагуватися від соціального в інших людях і в самій собі й побачити загальнолюдське. Про це чудово сказав О. Білецький: «Людей насамперед бачить у своїх персонажах Шекспір, людей у всій різноманітності характерів, у всьому протиріччі розвитку їх пристрастей змальовує він. Так образотворче мистецтво Відродження у звичних фігурах мадонн і святих, античних богів і богинь славило і підносило насамперед людину, прекрасне людське тіло, прекрасне у своїй сукупності радостей і страждань людське життя...».

Погляньте на обличчя сучасників Шекспіра, людей XVI ст., якими їх зрозуміли й показали нам тогочасні художники. І портрет принцеси, і портрет простої жінки в образі матері Ісуса (вона теж була простого роду), і, зрештою, автопортрет митця є «дзеркалом» душі, а не соціального статусу.

Рафаель. Мадонна в кріслі. 1513-1514 рр.

А. ді Бронзіно. Портрет Ізабелли Медічі. 1552-1554 рр.

Я. Тінторетто. Автопортрет. Бл. 1547 р.

Шекспір бачив у своїх сучасниках насамперед людей, так само й вони сприймали «простого актора» передусім як особистість. Можна сміливо припустити, що Шекспір був цікавим співрозмовником, міг не лише вразити слухача глибиною спостережень, а й уважно слухати іншого, вважаючи його судження про життя важливими. Саме так, у процесі дружнього спілкування, долучалися до культури за доби Відродження.

Нині про спілкування англійської королеви Єлизавети І, що правила за часів Шекспіра й охоче обговорювала теми науки й мистецтва, відомо набагато більше, ніж про розмови «простого лицедія». Однак нам залишилися твори, у яких митець чимало розповів про свою добу, зокрема й про людей, що ставилися одне до одного як до особистостей.

Розгорнімо одну з найвідоміших у світі книжок - трагедію «Гамлет, принц Данський», написану Шекспіром у 1600-1601 рр. Прем’єра цієї п’єси відбулася в Лондоні 1602 р. Дія твору розгортається в середньовічній Данії (сюжет запозичено з данської хроніки XII ст.), але глядачі відразу впізнали на сцені своїх сучасників. Вони ще не знали, що згодом Данське королівство сприйматиметься не лише як символ Великої Британії останніх років правління Єлизавети І, а й як символ будь-якої країни, де ставитимуть «Гамлета».

Можна сперечатися про те, чи насправді існували люди, яких зобразив Шекспір, але жодного сумніву не викликає точність мистецького відтворення у п’єсі саме ренесансної атмосфери дружнього спілкування. Серед нечисленних товаришів вишуканого інтелектуала й аристократа Гамлета ми бачимо студентів і акторів. У сцені вітання з лицедіями принц виявляє не лише щиру приязнь, а й обізнаність з їхнім сценічним життям.

«А, давній друзяко! - звертається він до одного з акторів. - Та й борода ж у тебе вродила, відколи я тебе не бачив. Що, приїхав сюди з мене сміятися в бороду?»1

А ось зовсім юний актор: такі хлопці років чотирнадцяти-шістнадцяти виконували жіночі ролі, адже жінкам грати в театрі за доби Відродження, як і в античні часи, вважалося непристойним: «А, це ви, панно! Царице небесна! Та ви на цілий закаблук до неба наблизилися з того часу, як ми востаннє бачились. Моліть Бога, щоб ваш голос не деренчав, як золотий червінець, що вийшов з ужитку... Ласкаво просимо, панове, всіх».

Звісно, таких акторів і такого театру в середньовічній Данії, яку нібито зображено в «Гамлеті», бути не могло. Відразу зауважмо, що не варто сподіватися знайти тут історично достовірної інформації про Середньовіччя. Доба Відродження ще не знала історичної художньої літератури в сучасному розумінні цього слова (вона з’явиться в XIX ст.). Під машкарою історії тоді виступала сучасність. Отже, в образі тридцятирічного Гамлета, принца Данського, не важко впізнати молодого англійського аристократа межі XVI-XVII ст., людину шекспірівського покоління, так званих єлизаветинців. Саме за тих часів представники вищої касти могли віддати належне акторові, драматургу, поету, який глибоко й талановито осмислював проблеми своєї доби.

З погляду інших наук

Коли 1558 р. двадцятип’ятирічна Єлизавета І зійшла на трон, політики сприймали її лише як майбутню наречену когось із впливових європейських монархів. Від того, з ким вона візьме шлюб, залежало, на чиєму боці буде Англія в затяжних війнах. Однак королева вразила і претендентів на свою руку, і палату лордів: вона воліла лишитися безшлюбною. Єлизавета вирішила сама керувати державою. Вона стала символом Англії - доти пересічної країни на периферії Європи. Відтепер Англія і її королева не будуть ні на чиєму боці й гратимуть першу скрипку в європейському оркестрі... Невдовзі навколо Єлизавети почала гуртуватися захоплена її особистістю молодь - «єлизаветинці».

1 Тут і далі цитати з трагедії «Гамлет, принц Данський» наведено в перекладі Г. Кочура.

У 1588 р. іспанський король відрядив до берегів Англії свій військовий флот - «Непереможну армаду». І того-таки року її вщент розгромили молоді адмірали-«єлизаветинці». Ця подія стала початком занепаду Іспанії та стрімкого зростання Англії.

При дворі Єлизавети заохочували людей всебічно освічених. Навіть представники знатних родів не могли сподіватися на політичну кар’єру, якщо не вміли висловити свого світорозуміння в чотирнадцяти рядках сонета. Типову для англійської поезії будову сонета - «три з чотирьох і один з двох рядків куплети» - літературознавці назвали шекспірівською, хоч не Шекспір застосував її вперше. Однак саме сонети Шекспіра стали універсальною формою висловлення погляду на світ. Створені в 1592-1600 рр. і надруковані 1609 р., його вірші завершили «класичну» добу не лише англійського, а й світового сонета.

Сонети Шекспіра лише умовно можна розподілити за двома загальними темами - дружби й кохання. Читаючи його вірші швидко, багато й поспіль (чого взагалі робити не слід), ніби й починаєш простежувати ці тематичні групи, аж тут думка поета вражає несподіваним відкриттям. Іноді автор порівнює чи протиставляє дві теми. У збірці сонетів, узятій як ціле, античне підґрунтя шекспірівського світогляду відчувається насамперед у центральній сюжетній антитезі: невтішному еротичному коханню ліричного героя протиставлено любов-дружбу. Античність вважала ерос нижчим ступенем любові й ставила над ним любов близьких родичів (сторге), любов-дружбу (філео) і найвищу безкорисливу любов (агапе). Однак ми схибимо, шукаючи в сонетах Шекспіра послідовного сходження ліричного героя щаблями любові. На відміну від багатьох поетів античності, Середньовіччя, Відродження, XVII-XVIII ст., Шекспір не переймався політичними чи виховними завданнями. Із часом він навіть позбувся гуманізму — єдиного упередження, яке пов’язувало його із сучасністю. Років у тридцять митець пізнав і спробував осмислити світ і людину такими, якими вони є насправді.

Його знаменитий герой Гамлет говорить: «Який довершений витвір - людина! Шляхетні думки! Безмежні здібності! Увесь вигляд, кожен рух викликає захоплення. Учинки нагадують янгола! Бога нагадує розуміння! Окраса Всесвіту! Взірець усього сущого! А чого варта для мене ця істота, квінтесенція якої - прах? Чоловік не вабить мене... та й жінка також, бо з ваших посмішок я побачив, що ви саме це хотіли сказати». Принцові дійти цього відкриття допоміг батьків привид. А які приводи відсторонитися від гуманізму, «відкривши» людину, мав сам Шекспір? Чому його веселі комедії початку 1590-х років поступилися місцем сонетам і трагедіям?

Достеменно це не відомо. Однак за допомогою встановлених фахівцями дат написання багатьох сонетів і трагедій митця можна простежити бодай основні етапи його ідейно-творчої еволюції, логіку його відкриття глибин людської психіки. Відтак захопливим контекстом шекспірівських сонетів є його трагедії. Першу з них - «Ромео і Джульєтта» (1595) - ви вже прочитали у восьмому класі.

Перевірте себе

1. Схарактеризуйте англійську літературу доби Відродження.

2. У чому полягає основна особливість ренесансного гуманізму? Що ви можете сказати про «шекспірівське питання» в контексті доби Відродження?

3. Як особливості світосприйняття доби Відродження віддзеркалилися у творчості Шекспіра?

4. Стисло схарактеризуйте трагедію «Гамлет». За яких часів і де відбувається дія п’єси? Чи можна назвати «Гамлета» історичним твором? Чому? Розкажіть про головного героя трагедії.

5. Робота в парах. Перечитайте сонет Шекспіра № 66 («Я кличу смерть - дивитися набридло...»1), який поет написав під час роботи над трагедією «Ромео і Джульєтта», і дайте стислі відповіді на запитання.

• Яким постає світ перед ліричним героєм сонета?

• Як таке світосприйняття відображено в трагедії?

• У чому вбачає сенс життя ліричний герой сонета?

• Як розуміють мету свого існування головні герої трагедії?

• Чи має надію ліричний герой сонета? Із чим (з ким) він її пов’язує?

• У чому полягає конфлікт трагедії «Ромео і Джульєтта» з огляду на античне розуміння трагедії як перевірки людських сподівань?

• Чи витримала надія ліричного героя 66-го сонета Шекспіра перевірку життям?

• Чому Шекспір називає «повість про Ромео і Джульєтту» найсумнішою у світі?