Підручник з Зарубіжної літератури (профільний рівень). 10 клас. Волощук - Нова програма

Артюр Рембо: ліричний міф

Видатний французький поет-символіст Жан Нікола Артюр Рембо (1854—1891) народився в містечку Шарлевілі. Батько майбутнього поета, офіцер, вихованням дітей не займався. Не цікавився він і блискучими шкільними успіхами сина, який був справжнім вундеркіндом. Артюр підсвідомо шукав визнання й душевної теплоти поза родиною. Авторитетом для нього став молодий учитель Жорж Ізамбар, який обожнював поезію і був у захваті від перших літературних спроб свого учня. Саме Ізамбар переконав хлопця в тому, що поезія - його доля.

Артюр вивчає класичну поезію, вправляється у віршуванні не лише французькою, а й латиною і за сприяння вчителя публікує свій доробок у пресі. Так уже в п’ятнадцять років він стає професійним поетом.

Однак доля «кабінетного митця» оминула Рембо. Франко-прусську війну 1870-1871 рр. та події Паризької комуни 1871 р. він сприйняв як виклик. Від серпня 1870 р. юний поет кілька разів тікав до Парижа, де знайшов друзів, і зрештою 1871 р. пристав до збройних комунарів. У цей час він пише цикл «комунарських» віршів і навіть складає «Проект комуністичної конституції», текст якого не зберігся. З досвіду безпосередньої участі в бурхливих історичних подіях та з давніх містичних уподобань у Рембо народжується теорія «поета-ясновидця», митця, що шукає узагальнювальний символ минулого, теперішнього і майбутнього. На практиці Артюр утілює її в таких програмних творах, як «Голосівки» та «П’яний корабель» (обидва 1871).

Е. Карж. Фотопортрет А. Рембо

А. де Тулуз-Лотрек. Танок у «Мулен Руж». 1890 р.

Ми вже згадували, що 1871 р. Рембо познайомився з П. Верленом. Упродовж їхніх мандрів Бельгією та Англією (1872-1873) Артюр створює поезії, що увійшли до збірки «Останні вірші», та збірку віршів у прозі «Осяяння». У 1873 р., після фатальної сутички з Верленом, Рембо завершує роботу над книжкою «Літо в пеклі» й намагається її опублікувати - певний час безуспішно. Він ще не знає, що ця збірка поезій у прозі стане останнім подихом його натхнення. Не знає і того, який потужний відгук і яке тривале продовження отримає його теорія «поета-ясновидця» у французькій, а надалі й у всій європейській літературі.

Від 1874 р. Рембо живе «без божества і без натхнення». На початку року він мешкає в Лондоні з молодим поетом Жерменом Нуво. У квітні, після розриву з другом, до Артюра приїздять мати й сестра, що благають його знайти роботу й жити «як усі». Уперше скорившись чужій волі, Рембо влаштовується викладачем: навчає англійських школярів французької, водночас удосконалюючи свою англійську. Однак невдовзі він вирішує перебратися до Німеччини і там, знову викладаючи французьку, опанувати німецьку мову.

У 1875 р. в Штутгарті Артюра відвідує Верлен. Формально вони помирилися, але колишню дружбу повернути не змогли. Можливо, причиною було те, що замість геніального поета Верлен зустрів у Штутгарті зовсім іншу, ніби незнайому, людину. Артюр уже не писав віршів і геть не розумів, що робити зі своїм життям...

Улітку 1875 р. Рембо знову подався мандрувати. Здебільшого пішки він перетнув Німеччину, Швейцарію і добувся Італії. Тепер Артюр збирався до Африки, але обставини повернули його в рідний Шарлевіль. Утім навесні 1876 р. він уже був в Австрії, а відтак - у Голландії, де 19 травня вступив до колоніального війська й вирушив у далеку Індонезію. Уже за кілька тижнів після прибуття на місце служби Рембо дезертирував і на англійському кораблі відплив до Ліверпуля. Зима минула в Шарлевілі...

Упродовж наступних п’яти років Рембо знов і знов намагався знайти своє місце в житті й на планеті, аж поки 1880 р. не потрапив до Східної Африки. Там він став доволі успішним комерсантом і, здавалося, заспокоївся. Про поезію не було ні згадки, ні жалю. Здоров’я, підірване за часів бурхливої юності, ніби поліпшувалося. Однак африканський клімат і підступні тропічні хвороби зробили свою справу. У травні 1891 р. тяжко хворий Рембо повернувся до Франції і 10 листопада помер в одній з марсельських лікарень.

А починалося все, як у сонеті «Моя циганерія» (1870):

Руками по кишені обмацуючи діри

І ліктями світивши, я фертиком ішов,

Бо з неба сяла Муза! Її я ленник вірний,

Ото собі розкішну вигадував любов!

(Переклад В. Стуса)

У перекладі, виконаному В. Стусом, ліричний герой сонета - типовий представник паризької богеми - дуже нагадує гоголівського бурсака. Український поет свідомо орієнтується тут на відповідну національну традицію. Однак головне у вірші Рембо переклад передає доволі точно. Ідеться про епатажне1 поєднання класичної форми сонета з грубою лексикою, а образу вірного служителя (ленника) Музи - з описом його вбогого лахміття. Ліричний герой потерпає від голоду й холоду, але не проміняє своє нужденне життя на будь-яке обмеження свободи, адже вважає її запорукою поетичного натхнення.

Загальний тон «Моєї циганерії» доволі оптимістичний. Однак у низці інших поезій Рембо конфліктний характер ліричного героя набуває драматичного, а подекуди й трагічного характеру. Тепер, коли ми знаємо життєву історію митця, можна тільки дивуватися з того, як точно він передбачив свою долю в поемі «П’яний корабель» (1871).

Сімнадцятирічний поет, ровесник сьогоднішніх старшокласників, створив унікальний у світовій поезії твір, який літературознавець Самарій Великовський влучно назвав «пронизливою сповіддю у вигляді малої пригодницької одіссеї» і навіть «ліричним міфом». Активна міфотворчість загалом була притаманна романтизму. Проте Рембо орієнтується не на класичні, а на пізні взірці романтичної поезії, і насамперед на Бодлерові «Квіти зла». Утім, якби в Бодлера не було такого послідовника, як автор «П’яного корабля», його «Квіти зла», напевне, можна було б вважати таким собі глухим кутом пізнього романтизму, примхливим витвором «хворої музи».

1 Епатажний - від епатувати: вражати, дивувати, приголомшувати кого-небудь порушенням загальноприйнятих норм і правил.

Символізм юного Рембо рівноцінний символізму зрілих творів Бодлера. Ба більше, у Рембо символізм як стиль і метод, як спосіб світобачення значно ускладнюється і загострюється. Тут уже не йдеться про романтизм, про романтичне нагнітання пристрастей, адже поетичний світ Рембо максимально напружений. «П’яний корабель», власне, починається з того, що в «класичному» романтизмі (скажімо, у «Поемі про старого мореплавця» С. Колріджа) правило за кульмінацію:

За течією рік байдужим плином гнаний,

Я не залежав більш од гурту моряків:

Зробили з них мішень крикливі індіани,

Прибивши цвяхами до барвних стояків.1

У романтиків така ситуація завжди має певну моральну причину. Моральна першопричина є навіть у Бодлерових «Квітах зла». Вона тим більше зрозуміла, коли зауважити, що у французькій мові друге значення слова «зло» (mal) - «хвороба». Однак ми не знаємо, чому саме так сталося з «гуртом моряків» у Рембо, чому його корабель став некерованим і сп’янів від безмежної волі. Сталося те, що сталося, - байдуже, випадково чи закономірно. І П’яний корабель - символ особистості поета, його внутрішньої свободи й безмежно розкутої уяви, - не знаючи причини чи провини, мандрує «морською поемою»:

Я блискавицями роздерте небо знаю,

Прибої, течії, смеркання голубі,

Світанки, збуджені, мов голубині зграї,

І те, що може лиш примаритись тобі.

Сповнений життєвих вражень, які іншим навіть уявити важко, ліричний герой лише під кінець своєї одіссеї потрапляє в магнітне поле сюжету - але не епічного і не морального, а суто символічного. П’яний корабель зрештою не витримує напруження своєї екзотичної подорожі... І тут з’являється мотив «туги за Європою», тобто за звичною буденністю життя «цивілізованих» європейців, за всім тим усталеним і спокійним, що в юності ми ностальгійно пов’язуємо з дитинством:

За європейською сумуючи водою,

Холодну та брудну калюжу бачу я,

Де вутлий корабель, як мотиля весною,

Пускає в присмерку засмучене хлоп’я.

У присмерку дитинства - смуток і бажання безкрайого моря; у безмежному морі дорослого життя - сум за дитинством... Між Корабликом у брудній калюжі, що змайструвало хлоп’я як мрію про волю, і П’яним Кораблем, який здобув незалежність і вийшов у відкрите море, але ціною втрати внутрішньої чистоти, лежить весь простір «зовнішнього» і «внутрішнього» життя людини. При цьому в маленькій поемі-одіссеї немає прямого протиставлення «зовнішнього» і «внутрішнього» сюжетів: вони, за визначенням Д. Наливайка, «проростають одне в одне, створюючи образ-символ, у якому пропущено всі проміжні, “пояснювальні” ланки між “зовнішнім” і “внутрішнім” планами». Саме така організація художнього світу - найяскравіша ознака символізму як художнього методу.

Коли Рембо увійшов у французьку поезію, стало зрозуміло: відтепер її головною справою є міфо- і символотворчість. Змагання поетів за роль «символу кінця століття», спроба нав’язати одне одному свій власний міф, змусити жити за його правилами - усе це стало змістом і літературного процесу, і особистих стосунків. Так, реальні взаємини Рембо й Верлена - лише крайній вияв символічного літературного діалогу: Верлен виливав свою нудьгу й тугу в збірці «Романси без слів» - Рембо відповідав йому збіркою «Літо в пеклі»...

1 Тут і далі цитати з поеми «П’яний корабель» наведено в перекладі В. Ткаченка.

Однак юний Рембо, на відміну від старшого друга, щиро вірив у силу свого міфологічного світобачення - у силу поезії, у магію звуків. Віра ця на якийсь час примирила його з урочистістю служіння поета, навіть його сонетам повернула класичне звучання. Таким є, зокрема, сонет «Голосівки» (1872), де Рембо в поетичній формі виклав свою теорію символістичного звукопису (на відміну від імпресіоністичного - на слух - звукопису Верлена).

Самого ж Рембо (а не його ліричного героя) кінцева доля П’яного корабля спіткала двічі. Уперше, коли митець зрозумів, що хибно «вважав себе магом і янголом - вище моралі», і проголосив розрив з Поезією, яка не дала йому щастя. І вдруге - коли, хворий, розбитий життям повернувся в Європу, марно сподіваючись знайти там своє втрачене дитинство.

Поети всього світу намагалися наслідувати поетичний метод Рембо, його життєтворчість як міф і міфотворчість як життя. Гру із символами вони називали символізмом, часто не розуміючи, що символізм - це школа страждання.

Перевірте себе

1. Розкажіть про життя і творчість А. Рембо. Які факти біографії митця вас найбільше зацікавили?

2. Про які особливості символізму як художнього методу ви дізналися з розповіді про Рембо й з аналізу його творів?

3. Прочитайте сонет «Голосівки». У яких символах автор намагається вхопити «відповідності» між різними началами життя? Чим пошук «відповідностей» у Рембо відрізняється від аналогічного пошуку Бодлера?

4. Прочитайте вірш «Моя циганерія» в перекладі В. Стуса. До якого поетичного жанру належить цей твір? Яку «невідповідність» між змістом і формою вірша свідомо допускає автор? Як вона символізує «невідповідності» в образі ліричного героя?

5. Прочитайте поему «П’яний корабель». Чи впізнаєте ви в авторі (або ж у ліричному герої) свого ровесника? За якими ознаками? Якщо ні, то чим ви можете пояснити той факт, що такий твір написав сімнадцятирічний юнак?

6. Чи повідомляє автор поеми, унаслідок чого «гурт моряків» - екіпаж П’яного корабля - спіткала загибель?

7. Від чиєї особи ведеться оповідь у поемі «П’яний корабель»?

8. Чи можна образ П’яного корабля вважати символічним? Якщо ні, то чому? Якщо так, то що саме він символізує?

9. Зверніть увагу на кольорову гаму поеми «П’яний корабель». Яким кольорам віддає перевагу автор? Як це характеризує його вдачу?

Запитання і завдання для компетентних читачів

1. Назвіть парні (протиставлені одне одному) етапи історії європейської культури (від античності до модернізму), коливання між якими відбувалося за «принципом маятника». Яким було розуміння місця людини у Всесвіті в ці періоди?

2. Як ви розумієте вислів «криза гуманістичної культури»? Схарактеризуйте кризу гуманістичної культури кінця XIX - початку XX ст.

3. Які спільні ознаки відрізняють модерністську лірику 50-70-х років XIX ст. від творів романтичної лірики тієї самої доби - Ф. Тютчева, А. Фета, В. Вітмена?

4. Подискутуймо! Літературознавці сперечаються щодо належності творчості П. Верлена до символізму чи до імпресіонізму. Підготуйте аргументи і проведіть дискусію щодо цієї наукової проблеми.

5. Мандруємо Інтернетом (для тих, хто читає французькою).

• Знайдіть і прочитайте оригінальний текст вірша Ш. Бодлера «Альбатрос». У десятому рядку знайдіть три епітети з абстрактним значенням, другий і третій з яких є антонімами першого. Який із цих трьох епітетів відтворив у своєму перекладі Д. Павличко? Чи зберіг український поет антонімічне протиставлення? (Відповідь обґрунтуйте). Чи відтворено в перекладі думку Бодлера про те, що той самий образ може бути водночас і прекрасним (beau), і потворним (laid)?

• Знайдіть і прочитайте оригінальний текст поезії Ш. Бодлера «Відповідності». З третього та четвертого рядків оригіналу випишіть головну філософсько-художню ідею автора і зробіть її буквальний переклад. Засновником якого нового напряму в мистецтві був Бодлер? Як у двох згаданих рядках він сформулював нове розуміння змісту та завдань мистецтва?

• «Відповідності» Бодлера - твір філософський і художній водночас. З’ясуйте, який шлях обрав Д. Павличко, перекладаючи цей вірш: зберегти чіткі формули філософського трактату, передати яскраву поетичну образність чи відтворити бодлерівський синтез художності та філософічності в одному образі.

6. Робота в парах. Оберіть вірш Бодлера, Верлена чи Рембо, який вам до вподоби, вивчіть його напам’ять і підготуйтеся до виразного читання в класі. Попередньо домовтеся, хто з пари декламуватиме поезію в оригіналі, а хто - в українському перекладі.

7. Творчий проект. Виконайте одне із запропонованих завдань.

• Перекладіть одну з поезій П. Верлена українською. Працюючи над перекладом, дбайте як про точність вживання слів, так і про збереження алітерацій та асонансів.

• Напишіть інформаційну статтю (у жанрі енциклопедичної довідки) на тему «Розвиток світової поезії від романтизму до символізму».