Підручник з Зарубіжної літератури (профільний рівень). 10 клас. Волощук - Нова програма

РОЗДІЛ 2

ІМПРЕСІОНІЗМ І СИМВОЛІЗМ

Ви це знаєте

1. Який технічний винахід середини XIX ст. змінив долю живопису як мистецтва? Які завдання внаслідок цього постали перед художниками?

2. Як ви розумієте твердження: «Унаслідок виникнення психологічного роману лірика стала мистецтвом суб’єктивного погляду»?

Література «без літератури»

У середині XIX ст. першу скрипку в оркестрі мистецтв починає грати живопис. Художники, що поступилися фотографам правом і обов’язком точно копіювати дійсність, тепер бачили своє призначення в тому, щоб упіймати швидкоплинність відчуття, відкрити глядачам життя власної душі, поділитися з ними своїми переживаннями й враженнями. І саме слово «враження» (франц. l’impression) визначило характер нового напряму в мистецтві другої половини XIX ст., що отримав назву імпресіонізм.

Механізми творчості

Імпресіонізм - напрям у мистецтві останньої третини XIX ст. Стрижнем імпресіоністичного художнього бачення є «культ враження» з притаманною йому самоцінністю безпосередніх мінливих відчуттів. Художній образ будується на недомовках і натяках; замальовкам властиві фрагментарність і етюдність; оповідь забарвлена ліричною стихією.

Термін «імпресіонізм» походить від назви картини «Схід сонця в Гаврі. Враження» лідера нового покоління французьких художників Клода Моне. Як мистецький напрям імпресіонізм зародився у французькому живописі 60-70-х років XIX ст. (К. Моне, О. Ренуар, Е. Дега, А. Сіслей, Е. Мане та інші), згодом поширився на скульптуру (О. Роден), музику (К. Дебюссі, М. Равель, О. Скрябін та інші) і театр (А. Шніцлер, Г. фон Гофмансталь).

Засновником імпресіоністичного методу в літературі став французький поет П. Верлен. Імпресіоністичним впливом була позначена творчість Кнута Гамсуна, Джозефа Конрада, М. Пруста та інших.

Імпресіоністична література дивна. Це - література «без літератури», адже головне для її творців - підслухати музику самого життя. Щоб ліпше зрозуміти, про що йдеться, звернімося до рядків з вірша Поля Верлена «Поетичне мистецтво»:

К. Моне. Схід сонця в Гаврі. Враження. 1872 р.

Е. Дега. Блакитні танцюристки. 1897 р.

Так музики ж всяк час і знов!

Щоб вірш твій завше був крилатий,

Щоб душу поривав - шукати

Нову блакить, нову любов,

Щоб мчав, де далеч непохмура,

Де чари діє вітерець,

Де пахне м’ята і чебрець...

А решта все - література.

(Переклад Г. Кочура)

Отже, поет-імпресіоніст хоче очистити художнє слово від усіх попередніх, суто літературних змістів і асоціацій. Імпресіоністам як ідейно, так і творчо протистояли символісти. У Новий час теоретики й критики мистецтва активно користувалися словом «символ» для означення певного художнього засобу. У художній літературі символом почали називати один з різновидів тропа (слова в непрямому значенні).

Механізми творчості

Символ (від грец. symbolon - умовний знак, прикмета) - у літературі: слово, що умовно виражає сутність якогось явища.

Символ - це слово, яке має розширене, абстраговане значення (порівняно з його прямим значенням). Від алегорії (однозначного інакомовлення) він відрізняється багатозначністю. А проте рамки тлумачення символу більш-менш обмежені. Як у пластичних мистецтвах (живопис, скульптура, архітектура), так і в літературі символи зберігають асоціативний зв’язок із зображуваним. Наприклад, у Бодлера альбатрос — вільний, красивий птах — символ волі й краси. Саме тому читачі (глядачі) в принципі можуть зрозуміти, що саме означає певний символічний образ. Щоправда, те саме можна сказати й про алегорію. Однак алегорія швидко розгадується, натомість уміння розкривати образне значення символу вже як таке дає естетичне задоволення. «Назвати предмет, - писав французький поет-символіст Стефан Малларме, - це означає знищити три чверті того поетичного зачарування, що дає нам поступове відгадування. Навіювати - ось ідеал. Ось досконалий метод використання таємниці, що утворює символ».

Будь-яке мистецтво за своєю сутністю символічне. В історії європейського мистецтва були періоди, коли символ ставав основним художнім засобом, а основні символи доби - «кодом» цілої культури, «шифром» світогляду людини цієї культури, її картини світу. Таким було насамперед мистецтво Середньовіччя. Таким було і романтичне мистецтво.

Механізми творчості

Символізм - літературно-мистецький напрям кінця XIX - початку XX ст., головним художнім засобом творчості якого є символи як спосіб вираження незбагненної сутності явищ життя і таємничих індивідуальних уявлень митця.

Символізм як художній напрям Новітнього часу зародився в надрах пізнього романтизму і спочатку не спирався на суто художню єдність. Однак на початку 80-х років XIX ст. у французькій літературі виникла потреба в теоретичному визначенні низки письменників (передусім - поетів-ліриків), які належали до одного покоління і у творчості, повсякденному побуті й моралі вирізнялися неприйняттям «нормального», «буржуазного» способу життя.

У 1883 р. П. Верлен виступив зі статтею «Прокляті поети». Ішлося про митців, «проклятих» сучасним буржуазним суспільством, яке спочатку прокляли вони самі, тобто про певну поетичну школу. Відтак 1886 р. критик і поет Жан Мореас видав теоретичний маніфест цієї школи під назвою «Маніфест символістів». Він стверджував, що «пряме зображення життя» не сягає глибше його поверхні. Тільки такий погляд на дійсність, що допомагає наочно виразити абстрактну ідею, можна, за Мореасом, вважати справжнім - символістичним - мистецтвом.

Уже в 1894-1895 рр. в Москві було видано три поетичні збірки «Російські символісти», укладені здебільшого з віршів молодого поета Валерія Брюсова. У передмові він так формулював мету поезії: «Висловити тонкі, ледве вловимі настрої... Низкою зіставлених образів ніби загіпнотизувати читача». У Росії на символізм чекало велике майбуття. Символізмом відкривається російська література «Срібної доби», або, як тоді говорили, «занепаду», «декадансу». Проте так говорили не всі. Наприклад, Леся Українка, чия рання драма «Блакитна троянда» типово символістська, у 1903 р. писала: «Символізм, або декадентство, - так не можна говорити, бо це не те саме».

Власне, «декаданс» - теж символ, створений самими символістами. «Я - римський світ занепаду епохи...» - цей рядок з поезії Верлена (в оригіналі занепад - decadence) дав назву його поетичній школі. Відтоді цей термін почали використовувати як узагальнену назву кризових явищ у літературі й мистецтві другої половини XIX - початку XX ст.

У 1874 р., задовго до суперечок про символізм і декаданс, Верлен написав вірш «Поетичне мистецтво». Проте опубліковано цей твір було 1882 р., тож читачі сприйняли його в контексті дискусії, розв’язаної статтею «Прокляті поети». Тим часом сам Верлен зазначав, що «не створив теорії» і його «Поетичне мистецтво» - «зрештою, просто пісня». Цим віршем автор «відзначив» двохсотріччя однойменного трактату теоретика французького класицизму Н. Буало. Отже, «Поетичне мистецтво» Верлена - радше пародія на теорії. І єдине, що насправді проголошує його «маніфест», - це думка про те, що доба Буало, коли література була слухняною ученицею теоретиків, а тому надто вже «літературною», давно минула.

П. де Шаванн. Між мистецтвом і природою. 1888 р.

Г. Моро. Мандрівний поет. 1894 р.

Хай там що, а вірш Верлена знаменував свідоме прагнення до нового мистецтва. Якого саме? Нещодавно характеризуючи імпресіоністичну літературу, ми звернулися до цитати з «Поетичного мистецтва», оскільки в ній відчувається прагнення Верлена без теорій та ідеологій висловлювати свої справжні, безпосередні враження від життя. З таким тлумаченням цього твору згоден і літературознавець Д. Наливайко: «Знаменита поезія Верлена “Поетичне мистецтво”, що нерідко трактувалася як поетичний документ символізму, насправді є програмою поетичного імпресіонізму... Музичність, що її Верлен досить специфічно тлумачить як найдосконаліше мистецтво мінливих вражень, напівтонів та нюансів, виявилася найбільш органічною формою визначення імпресіонізму в ліричній поезії. Цим же шляхом пішли й інші його представники в поезії, від Г. фон Гофмансталя до К. Бальмонта».

Однак відсутність у Верлена «теорії символізму» (не лише в «Поетичному мистецтві», а й узагалі) не означає, що поет не долучився до «школи Бодлера» і був чужий у світі символів, відкритому автором «Квітів зла». Зрештою, від імпресіонізму до символізму один крок, і Верлен не раз його робив. Від висловлювання своїх справжніх безпосередніх вражень митець часто переходив до спроб навіяти читачеві такі відчуття, на які не завжди наштовхує навколишній світ і які не знати звідки зродилися в душі ліричного героя. Пригадаймо слова Малларме: «Навіювати - ось ідеал». Верлену ж належить думка, яка в символістів розвинулася в цілу теорію: «Про неясне слід говорити неясно».

Саме у творчості Верлена і його молодшого друга Артюра Рембо ми можемо знайти найяскравіші приклади нового мистецтва поезії: у Верлена - здебільшого імпресіоністичної, у Рембо - здебільшого символістської.

Перевірте себе

1. Дайте визначення поняття «імпресіонізм». Поясніть походження цього терміна. Якого поета вважають засновником імпресіоністичного методу в літературі?

2. Що таке символ? Чому мистецтво будь-якої доби вдається до символів?

3. Дайте визначення поняття «символізм».

4. З якої мови походить і що означає термін «декаданс»? Хто ввів його в культурний обіг?

5. Розгляньте репродукції картин художників-імпресіоністів О. Ренуара, К. Моне, Е. Дега (с. 165, 176). Що спільного у творчості живописців-імпресіоністів і письменників-імпресіоністів?

6. Розгляньте репродукції картин художників-символістів О. Редона, П. де Шаванна, Г. Моро (с. 165, 178). Чим ці роботи відрізняються від картин художників-імпресіоністів?

7. Що, на вашу думку, змушує мистецтвознавців і літературознавців об’єднувати живописців, скульпторів та письменників у межах одного художнього напряму? Для чого глядачам і читачам знати про належність певного твору до певного художнього напряму?