Підручник з Зарубіжної літератури (профільний рівень). 10 клас. Волощук - Нова програма

Шарль Бодлер: альбатрос на палубі

XIX століття недарма називали золотим віком літератури. Щороку у світ приходив великий поет: 1819-го народився Волт Вітмен, 1820-го — Афанасій Фет, 1821-го - Шарль Бодлер. Коли ж зауважити, що того-таки 1821 р. народилися Флобер і Достоєвський, то Бодлер, автор унікальної книжки «Квіти зла», потрапляє в цікаву компанію своїх однолітків - дослідників темного боку людської природи. Утім, коли б не Бодлер, може, ніхто й не помітив би, що центром творчості таких багатогранних письменників, як автори «Злочину і кари» та «Пані Боварі», є проблема зла.

Французький поет Шарль П’єр Бодлер (1821—1867) народився в Парижі. Дитинство його було нелегким. У сім років Шарль утратив батька, людину інтелігентну й мудру, якого дуже любив. Мати, більш як на тридцять років молодша за чоловіка, незабаром удруге вийшла заміж. Вітчима-офіцера хлопець зненавидів раз і назавжди. А той, замість виявити в непростій сімейній ситуації тактовність, удався до звичних йому казармених методів виховання.

Через негаразди в родині Шарль часто конфліктував з викладачами, погано вчився і зрештою мусив піти з колежу. Відтак він заявив, що стане поетом. Збентежений цією звісткою вітчим вирішив збути Шарля з рук. Улітку 1841 р. він відправив пасинка в одну з віддалених французьких колоній - на острів Маврикій в Індійському океані. Там на Шарля чекала посада вчителя, але довго юнака «з характером» на ній не тримали.

Надар. Фотопортрет Ш. Бодлера

Ж. де Шармуа. Пам’ятник Ш. Бодлеру на цвинтарі Монпарнас. Париж. 1902 р.

Повернувшись додому вже повнолітнім, Бодлер отримав батьків спадок і заходився його витрачати. Він розірвав усі контакти з матір’ю та вітчимом і, за модою тодішніх митців, винайняв романтичну квартиру «в мансарді» (на горищі). Усі друзі Шарля так чи так були причетні до мистецтва і належали, за його словами, до «покоління молодого, серйозного, насмішкуватого й загрозливого». Усі вони, як і Шарль, ненавиділи «буржуазію», до якої, незалежно від походження, зараховували своїх благополучних батьків. Духовним виявом антибуржуазного бунту для молодих поетів було мистецтво, матеріальним - наркотики, до яких вони дедалі частіше вдавалися, і революція, про яку вони дедалі частіше говорили.

Механізми подібності

Молодому Достоєвському в Росії та молодому Вітмену в Америці західноєвропейська революція видавалася майже абстрактною битвою Добра і Зла. Насправді ж у цій, як і в будь-якій іншій, революції Добро і Зло переплелися, наче змії в кублі. Флобер, як ви знаєте, утік від бурхливих подій 1848 р. на Близький Схід і повернувся до них років через двадцять у своєму останньому романі «Виховання почуттів». Що ж до Бодлера, то він опинився в центрі революційного виру. Був на барикадах. Стріляв, убивав. На початку 1850-х поет занотував у щоденнику: «Моє сп’яніння 1848 року. Яка була природа цього сп’яніння? Нахил до помсти. Природне задоволення від руйнування. Літературне сп’яніння, спогади про прочитане».

«Прочитане» - це, безперечно, романтична література, присвячена подіям попередніх революцій. Бодлер та його друзі - покоління запізнілих, останніх романтиків, з романтизму яких скористалися абсолютно реальні політики, щоб остаточно утвердити владу буржуазії. Зрозумівши це, останні романтики впали в безпросвітний відчай. І саме на цьому ґрунті зросли Бодлерові «Квіти зла».

Як і Вітмен, Бодлер став автором однієї збірки, яку перевидавав і доповнював. Щоправда, Вітмен здійснив вісім прижиттєвих перевидань свого твору, а Бодлер незадовго до смерті підготував лише третє, якого вже не побачив. Перше видання «Квітів зла» вийшло друком 1857 р. й містило сто поезій, здебільшого написаних ще до 1848 р. До другого видання збірки (1861) увійшло сто двадцять шість творів, тридцять два з яких було написано протягом 1857-1861 рр. Ще двадцять п’ять нових поезій доповнили третє, посмертне, видання 1868 р.

Літературознавці розглядали «Квіти зла» як пов’язані між собою ліричні тексти і навіть як сюжетну поему. Якщо це й поема, то «сюжет» її нагадує Вітменову «Пісню про себе». І не лише тому, що він так само розмитий і так само утворений калейдоскопічними картинками-символами. Історія ліричного героя Бодлера - невгамовного експериментатора з життям і мораллю - схожа на історію ліричного героя Вітмена, як у фотографії негатив схожий на позитив.

Поети-романтики першої половини XIX ст. теж любили вдаватися до символіки. Проте символ був для них не самоціллю, а одним із засобів творення поетичного образу світу. Щодо бодлерівського символу, то йому властива певна «математичність».

По-перше, символи в Бодлера не підлягають моральній оцінці, ніби це не образи реального життя, а справді алгебраїчна символіка. По-друге, вони здебільшого спрямовані не на містичне відображення «потойбічного» світу чи «надреальності», як у романтиків (і часто у Вітмена). За словами Дмитра Наливайка, Бодлеру та його французьким послідовникам (вони вже прямо називатимуть себе символістами) «спірітуалістично-містичні умонастрої і проекції були чужі, а вся їхня творчість мала протилежне загальне спрямування - на поетичне осягнення й вираження “поцейбічного” світу, але в інших аспектах і вимірах, формах і образах. Світу “наукового віку”, у якому невпинно зростає роль абстракцій і знаків (символів)».

Щоправда, у поезії Бодлера символ хоч і є найактивнішим виражальним засобом, але «далеко не завжди він є в нього символістським». У ранніх поезіях символи Бодлера свіжі, зворушливі, але за природою своєю ще цілком романтичні, інколи навіть близькі до алегорій.

Ось моряки впіймали альбатроса і глузують з бідолашного птаха, який щойно такий гарний і величний ширяв над морем (вірш «Альбатрос», 1842 р.): «Ce voyageur aile, comme il est gauche et veule! // Lui, naguere si beau, qu’il est comique et laid!». Тут уже наявний потенціал повнозначного символу: один і той самий образ може бути і прекрасним (beau), і потворним (laid). Причому ця потворність прекрасного має відтінок чорного гумору: альбатрос на палубі не лише потворний, а й комічний (comique).

У досить точному перекладі Д. Павличка, який, однак, не зберігає «термінологічності» епітетів «прекрасний / потворний / комічний», ці рядки звучать так: «Незграба немічний ступає клишоного; // Прекрасний - в небесах, а тут - як інвалід!».

Однак далі цей потенціал символіки сповна не розкривається. Він, як це часто було саме у французьких романтиків, виконав свою функцію романтизації дійсності шляхом раціонального переосмислення наявних суперечностей життя. Бодлер задовольняється тим, що просто називає такі суперечності «іменами» естетичних категорій: прекрасне, потворне, комічне. А символ «прекрасно-потворної істоти» (Альбатроса) згортається в романтичну алегорію Поета:

Поет подібний теж до владаря блакиті,

Що серед хмар летить, як блискавка в імлі.

Але, мов у тюрмі, в юрбі несамовитій

Він крила велетня волочить по землі.

(Переклад М. Терещенка)

У збірці «Квіти зла», особливо в її першому виданні, є багато символів, подібних до щойно розглянутого. В окремих поезіях багато алегоричності, а іноді й порожньої риторики. Тобто не всі вірші збірки рівноцінні. Та й не знайдемо у світовій літературі поета, у якого всі вірші однаково значущі. Отже, митець, що свідомо вирішив усе життя писати одну-єдину книжку поезій (книгу свого життя), потрапляє в особливо невигідну ситуацію. Тут він весь перед нами. Ми бачимо його і як альбатроса в небі, і як альбатроса на палубі. Проте водночас ця повнота і цілісність життєтворчості автора сама переростає в повнозначний символ. Читач його книжки має унікальну можливість спостерігати сам процес осягнення реального світу поетичною особистістю, у незвичному ракурсі, «в інших аспектах і вимірах, формах і образах».

Новаторство Бодлера - насамперед не в окремих поетичних знахідках, а в переосмисленні власне завдання поета, мети мистецтва. Наслідування природи - його мета за часів античності, відроджена європейським Ренесансом й узята на озброєння романтизмом і реалізмом, - не видається Бодлерові головною. Не копіювати реальний світ, а силою поетичного дару створити власний, який узагальнить не тільки те, що обиватель вважає реальним, і не тільки те нереальне, у яке він вірить, а й те, чого він не може уявити.

Таким підходом до завдання митця Бодлер свідомо повертав поезію в Середньовіччя. Щодо цього він не був самотнім у сучасному йому європейському мистецтві. В Англії навіть ціла поетично-мистецька течія обрала собі назву «прерафаеліти» - тобто ті, хто був до Рафаеля, до зрілого Ренесансу. А з усіх «дорафаелівських» митців англійські прерафаеліти, як і Бодлер, найбільше цінували Данте.

Механізми подібності

Дантова традиція в первісному задумі «Квітів зла» прочитується навіть чіткіше, ніж в остаточному варіанті збірки. Та й називатися книжка, на думку автора, мала б словом «лімби», запозиченим у Данте. Лімби в «Божественній комедії» - це п’ятий світ, у якому душі не живуть, як на землі, не блаженствують, як у Раю, не очищуються, як у чистилищі, і не страждають, як у пеклі, а лише вічно нудьгують. Там немає ані справжнього болю, ані справжніх радощів.

Це і є поетова дійсність. Вона схожа на реальність, створену уявою Данте.

І так само, як Данте живим проходить усі потойбічні світи «Божественної комедії», ліричний герой Бодлера живе серед мешканців лімбів - парижан, які не відчувають ані справжнього болю, ані справжньої радості.

Товстошкірість, набуту обивателем, своєрідно зрівноважує поет, який від часів Бодлера змінює свій, доти романтичний, «імідж». Навряд чи він полетить у небо, навіть якщо йому розв’язати крила. Альбатроса спіймано навік. Однак і світ, що спіймав поета, сам став його маренням, його «нічним видивом».

Недарма для того, аби переконатися, що певна подія нам не наснилася, ми робимо собі боляче. Бодлер перший у світовій літературі зобразив віртуальний світ, де людина зло переживає без болю, а добро - без радості, так, ніби всі свої почуття довірила якомусь «світовому комп’ютеру».

«Що таке доброчесність без уяви? - запитує Бодлер. І відповідає: - Це все одно, що доброчесність без милосердя». Саме така «доброчесність» обертається на зло:

Затяті в злочині та підлі в каятті,

Ми повертаємось на зрадницькі путі,

Слізьми відмитися плануючи зарання...

(Переклад Д. Павличка)

Психологізм деяких віршів Бодлера вартий розлогих описів таких знавців психології зла, як Флобер, Толстой і Достоєвський. Щоправда, психологічну прозу читати легше, ніж поезію Бодлера, завдання якої автор вбачав у тому, щоб «репрезентувати кружляння розуму у злі». Крім того, вірші Бодлера, у яких кожен рядок перенасичений смислами, дуже важкі для перекладу. У XIX - на початку XX ст. Бодлера прочитала чи не більшість освічених європейців і американців, причому в оригіналі. Сьогодні, коли французька вже не є міжнародною мовою культури, до послуг читачів прекрасні переклади, виконані англійськими, німецькими, російськими митцями. А нещодавно завдяки зусиллям Д. Павличка побачило світ і гідне українське видання «Квітів зла».

Творчість Бодлера завершила розвиток світової поезії від романтизму до символізму. Французький поет тільки переступив той чарівний поріг, за яким світ реальних почуттів і предметів починає перетворюватися на світ глибинних людських переживань і споконвічних цінностей. Зазирнувши у відкритий Бодлером світ, поети наступного покоління лишилися в ньому назавжди й спробували його обжити. Однак це вже тема наступного розділу...

Перевірте себе

1. Що ви дізналися про життя Ш. Бодлера?

2. Чому Бодлера називають «пізнім», а іноді й «останнім» романтиком? Яких ще поетів ви могли б назвати пізніми романтиками? Відповідь поясніть.

3. Чому саме події 1848 р. стали переломними в біографіях та духовному житті покоління Бодлера (і не лише у Франції)? Наведіть відповідні приклади з біографій відомих письменників. Як безпосередня участь Бодлера в революції вплинула на гостроту розчарування поета в її наслідках?

4. У чому полягають особливості символів у творчості Бодлера? Проілюструйте відповідь прикладами з прочитаних поезій митця.

5. У чому полягає новаторство Бодлера? У чому він убачав мету мистецтва й завдання поета?

6. Схарактеризуйте збірку «Квіти зла». Розкрийте символіку її назви.

7. Прочитайте вірш «Альбатрос» і визначте його тему («про що») та ідею («навіщо»).

8. Чи можна стверджувати, що тема вірша «Альбатрос» розгортається в перших трьох строфах, а ідея розкривається у четвертій? Відповідь доведіть.

9. Схарактеризуйте центральний символ поезії «Альбатрос» і його поступове розгортання в перших трьох строфах.

10. Прочитайте поезію «Відповідності» й укажіть її жанр. Які традиції цього жанру розвиває автор вірша?

11. Яку основну тему сформульовано в заспіві вірша «Відповідності»?

12. Який рядок, за правилами сонетної композиції, має бути кульмінаційним? Як у кульмінації поезії «Відповідності» віддзеркалюється основний зміст творчості Бодлера?

13. Пригадайте, що називається сонетним виспівом. Як у виспіві «Відповідностей» відбувається завершення розвитку ліричного сюжету від кульмінації до розв’язки?