Підручник з Зарубіжної літератури (профільний рівень). 10 клас. Волощук - Нова програма

«Правда, гірка правда»

Стендаль вважав, що всі людські нещастя є наслідком брехні, тож вирішив служити правді. Він мав на меті правдиво зобразити свою країну і свій час. Саме тому роман «Червоне і чорне» має підзаголовок «Хроніка XIX століття». Та якщо підзаголовок твору зрозумілий і читачам, і літературознавцям, то його назва дотепер змушує дослідників дискутувати. Наведемо лише дві думки, а ви можете сформулювати власну версію.

Зокрема, І. Еренбург вважає, що у своєму романі Стендаль показав «чорну владу догми та червоний відблиск пожеж, війн, революцій». А от на думку С. Великовського, чорне - це відновлена монархія, описане у творі суспільство. «Ніби виділяючи чорні тіні цієї картини ще рельєфніше, Стендаль кидає на неї багряно-червоні відблиски минулого - пам’ятних буремних часів: Революції та Імперії... Колір удачі перемінився, як при поворот і рулетки: сьогодні, щоб виграти, треба ставити не на червоне, а на чорне», - пише літературознавець.

Обкладинка французького видання роману «Червоне і чорне». 1831 р.

Т. Лобода. Жінка в червоному. 2009 р.

О. Будніченко. Чорне, біле, червоне. 2007 р.

У «Червоному і чорному» Стендаль правдиво описав суспільство, думки й почуття героїв та соціальні причини, що спонукали їх до тих чи тих учинків. Та чи досить цього, щоб назвати роман реалістичним? Дослухаємося до думки І. Еренбурга: «Уроки Стендаля для мене передусім у винятковій правдивості його книжок... Стендаль - реаліст, оскільки реалістичне все велике мистецтво - і “Гамлет”, і “Дон Кіхот”, і “Фауст”. Він - романтик, оскільки, зображуючи реальність, часто змінює пропорції, бачить вершини, зазирає у прірви, прагне духовної досконалості...».

Звісно, тут не йдеться про літературні напрями як такі (ні «Гамлет», ні «Дон Кіхот» не є реалістичними творами у вузькому, термінологічному значенні слова). «Реаліст» в Еренбурга означає «правдивий», а «романтик» - натхненний. «Правди, - писав Стендаль, - можна досягти тільки в романі. Я що день краще бачу, що шукати її в іншому марно».

А втім, навіть у літературознавчому контексті «Червоне і чорне» є одним з перших реалістичних романів. Сучасники закидали Стендалю, що він знехтував реальністю, що провінціалки не поводяться так, як пані де Реналь, а семінарії не бувають такими, як безансонська семінарія в його творі... І хоч це обурення засвідчувало, імовірніше, протилежне, письменник виправдовувався: «Роман - дзеркало на великій дорозі.

У ньому відбиваються то блакитне небо, то бруд, калюжі, вибоїни. І людину, у якої дзеркало, ви звинувачуєте в аморальності. Дзеркало відображає бруд, і ви звинувачуєте дзеркало. Звинувачуйте краще дорогу з вибоїнами чи дорожню інспекцію».

Однак дзеркало відображає тільки те, на що його спрямовують. Бальзак, наприклад, радив Стендалю, щоб зацікавити читачів своїми героями, насамперед описувати «в найдрібнїших деталях їхні зовнішність, одяг, різні дрібні дивацтва». Стендаль не дослухався до поради знаменитого романіста. От як він описав методи своєї роботи: «Окреслити якомога чіткіше характери і намітити в найзагальніших рисах події. Деталі прийдуть потім. Ніколи так глибоко не бачиш деталей, як під час роботи, коли пишеш». Саме в такій послідовності: спочатку характери, потім події.

Механізми творчості

Індивідуальний стиль письменника — вільний вияв істотних ознак таланту митця, властивий його внутрішній природі. Конкретні способи формування та виявлення індивідуальних стилів не є однаковими для всіх періодів історії світового письменства. Наприклад, літературам Сходу до XX ст. здебільшого була притаманна залежність стилю твору не так від авторської індивідуальності, як від його жанру й багатовікової жанрової традиції. Та й у Європі індивідуальність письменника почали по-справжньому цінувати за доби романтизму, а ще більше - за доби реалізму.

На першому місці для Стендаля - душевні переживання й характери. І. Еренбург коментує це так: «Його надихало народження героїв, становлення характерів; причому він ніколи не характеризував героїв - характери виявлялися у вчинках; цим його романи нагадують театр... Для Стендаля-романіста найважливіше правдивість характерів, яка залежить від безлічі точних душевних деталей... Сідаючи писати роман, Стендаль нічого не “вивчав”... Його мало цікавив реквізит, він показував характери, пристрасті, долі».

Отож зрозуміло, чому літературознавці сперечаються про те, реаліст Стендаль чи романтик. Його цікавить внутрішня правда характерів, доль, пристрастей, а пристрасть - ключове слово романтизму. Водночас у «Червоному і чорному» є щось зовсім нове порівняно з романтичним світобаченням і романтичною концепцією людини. Роман, написаний на межі епох романтизму і реалізму, має ознаки обох цих напрямів. Аби побачити в «Червоному і чорному» паростки нового творчого методу, повернімося до питання про щастя взаємної любові.

Юна маркіза де ла Моль приваблює Жульєна насамперед блиском, становищем у суспільстві. Сама ж вона покохала героя через «романтичну впертість» і готова була йти з ним до кінця. Однак Жульєн здивував і Матильду, і її друзів-аристократів: він чомусь спробував убити «жалюгідну провінціалку»... Лють як зворотний бік ніжності, ненависть як зворотний бік любові - усе це, здавалося б, мала розуміти «романтична» Матильда. Проте вона холодна як лід: справжні, природні почуття не даються їй. Матильда дивує і епатує тільки своє «вище» коло. А от Жульєн у фіналі роману по-справжньому непередбачуваний.

У філософському трактаті, оприлюдненому 1822 р., Стендаль намагався проаналізувати закони любові. Вийшло складно, дріб’язково, іронічно, - загалом, як у житті. Однак уже в цьому ніби невдалому творі першої половини XIX ст. було закладено початки реалізму як творчого методу. Наприкінці доби класичного реалізму XIX ст. А. Чехов написав оповідання «Про любов». От як міркує його головний герой: «Усе, що писали і говорили про любов, було не рішенням, а тільки постановкою питань, які так і залишалися нерозв’язаними. Те пояснення, яке, здавалося б, годиться для одного випадку, вже не годиться для десятьох інших... Треба, як кажуть лікарі, індивідуалізувати кожен окремий випадок».

Типізувати вміли і класицисти - творці «вічних типів», і романтики - творці «соціально-історичних типів». Однак, щоб «індивідуалізувати кожен окремий випадок», треба було дійти нового розуміння життя, сягнути нового рівня майстерності і творчої свободи, себто опанувати новий творчий метод, який отримав назву реалізм.

Перевірте себе

1. Поясніть назву і підзаголовок прочитаного роману Стендаля. З думкою якого літературознавця щодо цього ви згодні? Можливо, у вас є своя версія?

2. Знайдіть у романі згадки про червоний і чорний кольори. Чи вважаєте ви, що вони пов’язані з назвою твору? Поясніть свою думку. Які ще кольори часто трапляються в романі? Чому вони не увійшли в заголовок?

3. Як Стендаль ставився до художньої деталі? Знайдіть у романі кілька художніх деталей і розкрийте їхнє значення.

4. Чому романи «Червоне і чорне» та «Євгеній Онєгін», створені в першій половині XIX ст., вважають першими реалістичними романами у світовій літературі?