Підручник з Зарубіжної літератури (профільний рівень). 10 клас. Волощук - Нова програма

Жульєн Сорель: «Нещасний, який вступив у єдиноборство з усім суспільством» чи «селянин, що повстав проти низькості свого стану»?

Образ Жульєна Сореля був би цілком доречним у «галереї зайвих людей», яку заснували Пушкін і Лєрмонтов. Якщо Онєгін і Печорін не можуть знайти собі застосування в сучасному суспільстві, то Жульєн зайвий уже тому, що народився невчасно і не в тому середовищі, де міг би втілити свої «мрії про славу для себе і свободу для всіх».

Назва підрозділу містить дві характеристики Жульєна Сореля. За змістом вони збігаються. Першу характеристику дав героєві автор, коли Жульєн запідозрив, що любовний лист Матильди - знущання, друга — самохарактеристика Сореля на суді. Перша цитата - характеристика героя романтичного. Однак такий герой не може бути простолюдином, тому Сорель перетворюється на героя типового - «бідного теслю з Юри». Ця двоїстість образу - його романтико-реалістична природа - і зумовлює суперечливість вдачі героя.

Кадр із кінофільму «Червоне і чорне» (режисер К. Отан-Лара, 1954 р.)

Кадр із кінофільму «Червоне і чорне» (режисер С. Герасимов, 1976 р.)

І «Євгеній Онєгін», і «Герой нашого часу» - твори молодіжні. Чимало молодих людей наслідували їхніх головних героїв. «Червоне і чорне» - теж молодіжний роман. Та чи були охочі взяти образ Жульєна за зразок? Ось як про це пише І. Еренбург: «Ніхто у світі не намагався наслідувати Жульєна... Герої французьких романів входили в життя читачів строкатою юрбою не як “вічні образи”, а як живі люди».

Про «живу людину» Жульєна Сореля Стендаль розповідає таке: «Усе його життя було лише довгою підготовкою до нещасть, і він ніколи не забував про те з них, що вважається найбільшим». Характер Жульєна зображено так правдиво й нещадно, що в ньому більше негативного, ніж позитивного. Мусимо визнати, що Жульєн честолюбний, розсудливий і брехливий. Його улюблений герой - Тартюф, персонаж однойменної комедії Мольєра, невиправний брехун, який дбає лише про свою вигоду. Життєва позиція Жульєна вкрай неприваблива. Його головна мета - кар’єра, він прагне «пробити собі дорогу». Жульєн марить військовою службою, але зрозумівши, що за його доби набагато перспективніше бути священиком, вирішує: «Треба стати попом». Отже, він робить вибір: «Одягти мені військовий мундир або попівську сутану, залежно від того, на що тоді буде мода у Франції». Чи можна наслідувати героя, якого автор називає дивною людиною, «для якої удавання і абсолютна відсутність будь-яких уподобань були звичайним шляхом до успіху»?

Стендаль не раз наголошував, що в образ Жульєна Сореля вклав себе. Чи означає це, що письменник був невиправним кар’єристом, честолюбцем і егоїстом? Дослідники його творчості не дійшли спільної думки щодо цього. Щоразу, показавши Жульєна з непривабливого боку, Стендаль намагається виправдати героя, відкриваючи кращі грані його особистості.

З погляду совісті

Жульєн Сорель стріляв у свою коханку, але не вбив її. Чому ж його засудили до страти? Герой сам відповідає на це запитання в суді: «Я бачу тут людей, які, не задумуючись над тим, що молодість моя заслуговує співчуття, захочуть покарати в моїй особі і раз назавжди зломити тих юнаків незнатного походження, пригнічених бідністю, яким пощастило здобути добру освіту, унаслідок чого вони насмілилися проникнути в середовище, яке мовою чванливих багатіїв зветься вищим світом. Ось у чому, панове, полягає мій злочин, і він буде покараний тим суворіше, що, по суті, мене судять люди, не рівні мені. Я не бачу тут на лавах присяжних жодного заможного селянина, а тільки самих обурених буржуа...».

Це перша причина вироку, виголошеного Жульєнові. Героя страчено тому, що він незручний суспільству, до якого належить не з огляду на походження, а завдяки власним зусиллям. Була й інша причина, яку Жульєн теж усвідомлював: «Яка радість для Вально помститися мені, нарешті, за наше давнє суперництво через пані де Реналь!..». Директор будинку піклування, а під час суду вже барон, мер Вер’єра й до того ж один з присяжних таки скористався нагодою взяти гору над щасливим суперником.

Ці дві причини смертного вироку доводять, що «Червоне і чорне» - роман соціально-психологічний. Причини будь-яких подій і вчинків завжди соціальні, тобто залежать від ставлення героя і суспільства. При цьому розкривається психологія героїв, тобто їхні почуття і думки, мотиви їхніх дій.

Утім, смерть Жульєна Сореля мала ще одну причину - він... хотів померти. Так уже не пощастило героєві (із соціальних причин), що його життя було «підготовкою до бід». Проте підготовку цю, як і самі знегоди, він старанно влаштував собі сам.

Трапляється, що діти не відповідають очікуванням батьків. Саме таким був Жульєн. Він називав себе «теслею з Юри» (Ісуса Христа теж називали просто теслею з Назарета), але не вмів і не хотів бути теслею, натомість мав виняткову пам’ять і неабиякі здібності до навчання. За це його не любив батько. Не любили й брати. Стендаль так і говорить: «Ніколи і ніким не люблений».

Жульєн обрав кар’єру священика задля вигоди, бо «честолюбство було справжньою суттю його життя». Цей учинок жахливий насамперед тому, що герой не вірив у Бога. Усе пов’язане з релігією викликало в нього страх і огиду. Семінарію Жульєн називає «пеклом земним», а у в’язниці говорить таке: «Сказати по правді, якщо я... зустрінуся з християнським Богом, я пропав, - це деспот, і, як будь-якого деспота, його поглинають думки про помсту. У Біблії тільки й мови, що про жорстокі покарання. Я ніколи не любив його і навіть ніколи не допускав думки, що його можна щиро любити». Ставлення героя до Бога і до закладу, де повинні вчити любові Божої, співзвучне переживанням пані де Реналь. Невіруючим був і сам Стендаль. «Не було в нас іншої релігії, крім найважливішої думки - бути корисними вітчизні», - писав він про свою молодість. Так само й Жульєн сповнений «мріями про славу для себе і свободу для всіх».

Перед тим як уперше вирушити до будинку пана де Реналя, Жульєн зайшов у церкву. Там він випадково (?) обрав лаву де Реналя і знайшов клаптик газети, на одному боці якого прочитав про страту якогось Луї Жанреля, а на іншому - слова «Перший крок». Отже, хоч і не віруючи в Бога, герой таки отримав у церкві пророцтво про свою долю. За часів Стендаля вчення про підсвідомість ще не існувало, а проте ця подія стала третьою причиною смерті його героя. Там, у церкві, Жульєн запрограмував себе на злочин. Юнак зауважив, що прізвище нещасного закінчується так само, як і його, розбризкана свята вода у відсвіті червоних завіс здалася йому кров’ю. Відтак, згідно з отриманим від долі завданням, Жульєн зробив «перший крок» - вирушив до будинку пана де Реналя.

Приблизно так само напророчив собі смерть Стендаль. У 1830 р. просто на вулиці він став свідком вбивства дівчини й позаздрив її смерті: «Щастя померти так». Так і сталося. Письменник помер миттєво, на вулиці. 21 березня 1842 р., за день до смерті, він сказав: «Я досить добре приховую мою хворобу... Померти на вулиці - у цьому немає нічого смішного, звісно, якщо це не навмисно».

Усе життя Жульєна Сореля можна поділити на три етапи, на три щаблі, якими він піднімався до «вершин» суспільства. Перший етап - будинок мера провінційного містечка. Єдина мета більшості містян - прибуток і престиж. Наприклад, пан де Реналь хоче, щоб у його дітей, як годиться дворянам, був гувернер, але водночас дворянська честь поступається місцем міщанському зиску: «кавалер кількох орденів» не гребує нечесними грошима й затято торгується за копійки. Наступний мер - пан Вально - людина низького походження, яка відкрито скоює злочин. Він шантажист, злодій, брехун. Однак наприкінці роману Вально стає бароном. На думку Стендаля, майбутнє провінції - моральний занепад.

На цьому «провінційному» етапі Жульєн робить свій вибір - вибір романтичного героя. Він відмовляється від запропонованої Фуке частки у вигідній справі: «Йому треба було обрати... між посередністю, яка забезпечувала йому надійний добробут, і всіма героїчними мріями юності».

Другий етап - навчання в семінарії. Тут ми розуміємо, чому Жульєн і сам автор відкидають християнство і все, що з ним пов’язано. (Таке часто трапляється з тими, хто не відділяє віри в Бога від релігійних інститутів). Щоправда, Стендаль зображує і кількох істинно віруючих священиків, зокрема кюре Шелана.

На відміну від інших семінаристів, щастя яких у ситному обіді й пристойному одязі, Жульєн старанно вчиться. Однак невдовзі з’ясовується, що це не приведе його до заповітної мрії. На думку учнів і вчителів семінарії, Жульєн «мав страшний гріх: він думав, він судив сам, замість того щоб сліпо коритися авторитету і наслідувати приклад». Відтак герой намагається стати як усі, але й після багатьох місяців зусиль виглядає «людиною мислячою», за що дістає прізвисько Мартін Лютер (себто ворог католицької церкви, а отже - ворог семінаристів).

Третій етап у житті Жульєна перебігає серед представників вищого товариства в паризькому маєтку маркіза де ла Моля. Тут не діють ані принципи провінції (прибуток передусім), ані ідеали семінарії (ситний обід). Основний принцип життя аристократів — лицемірство: нещире шанування традицій, монархії, удавані побожність і пристойність. На цьому етапі Жульєн дізнається рецепт свого часу: «Ви не розумієте свого століття... - говорить князь Коразов. - Робіть завжди протилежне тому, що від вас очікують. Це, далебі, єдиний закон нашого часу».

Зрештою, герой успішно долає своє третє випробування, отримавши те, чого прагнув усе життя: кохання аристократки, титул, статок...

З погляду совісті

І тут виникає питання, яким переймаються дослідники творчості Стендаля, що вважають Жульєна невиправним кар’єристом: навіщо герой стріляв у пані де Реналь? І. Еренбург пояснює його вчинок так: «Безперечно, Матильда домоглася б свого, і, незважаючи на злощасний лист, Жульєн став би зятем маркіза де ла Моля. Усе це так, але Жульєн не холодний кар’єрист. Ним опановує безумство. Він уже не розмірковує. Він гадає, що метиться пані Реналь, і, тільки оговтавшись у в’язниці, розуміє, що він її любить».

А ось думка літературознавця С. Великовського: «Спроба Сореля вбити кохану жінку - водночас спроба самогубства, він це принаймні підозрює. І тому, немов заворожений, мчить назустріч двом смертям... Замах у церкві і є останній шалений вибух колишнього безумства і водночас поріг знайденої мудрості. Переступивши його, Сорель відкинув брехню, яку раніше мав за правду».

Насамперед Жульєн утратив колишню життєву мету: «Честолюбство померло в його серці, і з праху його з’явилося нове почуття; він називав його каяттям у тому, що намагався вбити пані де Реналь. Насправді ж він був у неї без пам’яті закоханий». «Дайте мені жити моїм ідеальним життям», - вигукує герой у в’язниці. І полягає це ідеальне життя в бажанні померти мріючи, у мистецтві радіти життю. Жульєн зізнається пані де Реналь, що тільки у в’язниці він дізнався, що таке щастя.

Отже, життя головного героя можна назвати цілком успішним. Він не мав спокою, помер у неволі, але точно знав: на світі щастя є. Аналізуючи цей образ, пам’ятайте слова І. Еренбурга: «Немає одного Жульєна Сореля... Їх стільки, скільки й читачів».

Перевірте себе

1. Чи можна назвати Жульєна Сореля «зайвою людиною»? Чому?

2. Чи можна назвати образ Жульєна Сореля «вічним»? Відповідь поясніть.

3. Які життєві прагнення мав Жульєн? Як він домагався своєї мети? Наведіть приклади з тексту.

4. Укладіть таблицю «Позитивні та негативні якості Жульєна Сореля». До кожної вказаної якості доберіть відповідні приклади з тексту роману. Порахуйте, яких характеристик більше. Чому?

5. Чому Жульєна Сореля засудили до страти? Чи міг би він урятуватися, якби поводився інакше? Чому герой не зробив усього можливого задля свого порятунку?

6. Подискутуймо! Чому Жульєн стріляв у пані де Реналь? Чи любив він її? Аргументуйте свою думку.

7. Розкажіть про становлення особистості Жульєна Сореля. Які чинники вплинули на формування характеру цього героя? Які художні деталі використовує письменник для опису вдачі Жульєна?

8. Доведіть, що твір «Червоне і чорне» - соціально-психологічний роман.