Підручник з Зарубіжної літератури (профільний рівень). 10 клас. Волощук - Нова програма

Ернст Теодор Амадей Гофман: свій серед чужих, чужий серед своїх

Ернст Теодор Амадей Гофман (1776—1822) змалечку так захоплювався музикою видатного австрійського композитора Моцарта, що змінив своє третє ім’я, Вільгельм, на одне з його імен. Сам Гофман народився в сім’ї прусського адвоката на берегах Балтики, у Кенігсберзі (Східна Пруссія, нині - російське місто Калінінград). Коли Ернст був студентом юридичного факультету Кенігсберзького університету (1792—1795), на філософському факультеті цього закладу працював видатний мислитель Іммануїл Кант. Однак Гофман філософією не захоплювався (як, до речі, і своїм майбутнім фахом - правознавством). Він, як ви вже знаєте, був закоханий у музику.

Автопортрет Е.Т.А. Гофмана. До 1820 р.

Театр Е.Т.А. Гофмана та пам’ятник письменнику. Бамберг

У 1798 р. обдарований музикант, художник і письменник (автор двох романів, які згодом загубилися) вирушив шукати роботу до Берліна, а невдовзі як дрібний урядовець виїхав до Польщі, щойно розділеної між Пруссією, Австрією та Росією. Там на Гофмана чекав успіх. У вільний від служби час він написав комічну оперу та месу для скрипки й органа. У 1802 р. митець одружився з польською панянкою Михалиною Рорер-Тшцинською, яка стала йому вірною подругою і опорою в житті.

Того ж таки року, вражений щойно оприлюдненою драмою Шиллера «Мессінська наречена», Гофман написав статтю про роль хору в цьому творі. У 1803 р. допис було опубліковано в берлінському часописі «Вільнодумець», але публіка не звернула на нього особливої уваги. Наступного року у Варшавському театрі відбулася прем’єра опери Гофмана «Веселі музики», а 1805 р. митець став капельмейстером (диригентом) і художником-декоратором Варшавської музичної академії. Хтозна, чи не вдовольнився б обдарований німець служінням театру, музиці й живопису і чи став би він видатним письменником, якби не вторгнення на територію Польщі наполеонівської армії наприкінці 1806 р. Унаслідок цієї події, як і всі прусські піддані, Гофман опинився поза законом і без роботи.

У 1807 р. в Берліні Гофман познайомився з уже визнаним письменником-романтиком Адельбертом Шаміссо і сподівався якось прожити «на творчих хлібах». Однак у нестабільний час наполеонівських війн було важко щось планувати. До того ж у митця тяжко захворіла дружина й померла єдина донька.

У 1808 р. Гофману запропонували посаду капельмейстера і режисера бамберзького театру (Південна Німеччина). Переїхавши до Бамберга, він став музичним оглядачем «Загальної музичної газети», що виходила в Лейпцигу. Поступово журналіст-початківець переходить від статей до оповідань на музичні теми. Відтак новела «Кавалер Глюк», опублікована 1809 р., стала дебютом Гофмана-письменника. На той час йому було вже тридцять три роки.

Перша збірка гофманівських новел «Фантазії в манері Калло» (частина перша) побачила світ аж у 1814 р., коли після поразки Наполеона ситуація в Пруссії стабілізувалася і письменник переїхав до Берліна. Саме там минули наступні роки «подвійного» життя поважного урядовця, судового радника міністерства юстиції і водночас насмішкуватого генія, друга талановитих диваків, ворога обивателів і бюрократів.

Отже, перед нами нетиповий випадок доби романтизму. Не мрійливий юнак, а дорослий чоловік, битий життям, «бавиться казками». На позір «свій» серед прусських бюрократів, але внутрішньо глибоко відсторонений від них Гофман, по суті, був чужим і серед німецьких романтиків. На батьківщині далекого від філософії, пошуків Світового Духу й романтичних зітхань митця тривалий час не визнавали. Німецька критика не вважала його іронічні «казки» вартими уваги. Творчістю Гофмана більше захоплювалися у Франції, а також у Росії й Україні, де його наслідував навіть великий Гоголь. Впливовий російський критик Віссаріон Бєлінський зазначав, що у творах Гофмана «людина буває часто жертвою власної уяви, іграшкою власних примар, мучеником нещасливої вдачі, нещасливо налаштованого мозку», і саме в цьому вбачав їхню актуальність.

Та й сам Гофман надавав словам «романтизм», «романтичне» по-новому широкого значення. Книжку «Фантазії в манері Калло» він розпочав нарисом, у якому назвав своїм учителем у мистецтві французького графіка і гравера першої половини XVII ст. Жака Калло. Цей художник, що в доволі своєрідній манері відобразив трагізм доби релігійних війн, зацікавив письменника вмінням надавати повсякденності відтінку незвичайного. Наприкінці нарису Гофман пише: «І якщо поету або літератору явища буденного життя постають ніби в атмосфері романтичного примарного царства його душі, якщо він зображує їх ніби в чужоземних костюмах, обгорнутими цим примарним сяйвом, хіба не можна йому принаймні послатися на старого майстра і сказати: “Я працюю в манері Калло”?».

У 1815 р. Гофман оприлюднив перший том роману «Еліксири диявола», у якому, за словами Гейне, «зосереджено все найстрашніше й найжахливіше, що тільки може придумати людський розум». Та вже наступного року автор роману жахів створив добру різдвяну казку «Лускунчик і мишачий король», що наприкінці XIX ст. здобула світову славу завдяки балету Петра Чайковського.

Навесні 1818 р. Гофман тяжко занедужав і ледь не помер. Тоді і досі успішна кар’єра, і нещодавнє романтичне кохання поза шлюбом, яке мужньо пробачила віддана дружина, постали перед ним у новому світлі. З’ясувалося, що на межі життя і смерті всі «абсолютні» цінності стають відносними й навіть «найчистіше, найпотаємніше кохання у звичайному житті набуває смішних форм, либонь, через те, що природа в усі людські вчинки вкладає глибоку іронію». У такому іронічному дусі митець написав повість-казку «Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер», задуману під час хвороби. Одужавши, Гофман узяв собі кота й назвав його Муром. Цей факт не був би вартий згадки, якби вже у травні 1818 р. письменник не розпочав роботу над одним з найзнаменитіших романтичних творів «Життєва філософія кота Мура» (1821).

У жовтні 1819 р. Гофмана призначили членом слідчої комісії, створеної за наказом прусського короля нібито для викриття зрадників держави під час війни з Наполеоном, а насправді - для переслідування інакодумців. Як член комісії письменник став на захист обвинувачуваних (здебільшого студентів), після чого поліція почала переслідувати його самого. Ще одним приводом стала нова повість Гофмана «Володар бліх», де в зловісному образі наклепника Кнарпанті можна було впізнати реального шефа поліції фон Кампца. Про це дізналися ще до публікації твору, тож за наказом уряду рукопис було конфісковано. І попри все тяжко хворий, паралізований, зламаний фізично, але не морально Гофман диктує закінчення «Володаря бліх», а також свій останній твір «Кутове вікно». 25 червня 1822 р. письменника не стало.

Ж. Калло. Два театральних персонажі. 1616 р.

Сцена з вистави «Лускунчик». Театр «Київ модерн-балет». 2017 р.

Давно немає на світі шефа поліції фон Кампца та «великих просвітителів», яких Гофман вивів в образі псевдовченого Моша Терпіна. Чому ж тоді ідейні охоронці всіх тоталітарних режимів, аж до гітлерівського включно, забороняли чи замовчували «казки» Гофмана, особливо ж «Крихітку Цахеса на прізвисько Цинобер» (1819)? Чому ім’я героя цього твору стало прозивним?

Автор «Крихітки Цахеса...» насміхається з усіх своїх персонажів. Проте зауважмо: він зовсім по-різному сміється, скажімо, з утілення абсолютного зла Цахеса, «просвітителя» Моша Терпіна та закоханого романтика Бальтазара. І якщо, читаючи повість-казку Гофмана, ви теж сміялися, то, вочевидь, це не було однаково впродовж усього твору. Усмішка з приводу Бальтазарових очікувань від прекрасної, але простодушної Кандиди1, напевне, не була злою, а загибель у нічному горщику Цахеса навряд чи викликала співчуття, і сміх із цього приводу був зовсім іншим.

«- Лейб-медику, і ви могли допустити, щоб умерла така людина! Скажіть, як це вийшло, як це могло статися, де тут причина, з чого вмер мій чудовий міністр?

Лейб-медик дуже пильно оглянув малого, старанно помацав місця, де колись бився пульс, погладив його по голові, відкашлявся й почав:

- Найласкавіший пане! Коли б я задовольнявся тільки поверховим спостереженням, то міг би сказати, що міністр умер через цілковитий брак дихання. До цього браку дихання спричинилася неможливість дихати, а до цієї неможливості спричинилася знову ж таки стихія гумору, у яку міністр упірнув. Я міг би сказати, що міністр таким чином умер гумористичною смертю, але я далекий від такої поверховості, далекий від прагнення з’ясовувати нікчемними фізичними принципами все те, що природно та непохитно базується тільки на психічному ґрунті»2.

У цьому епізоді Гофман глузує не лише з Цахеса, а й з горе-лікарів, які розводять псевдонаукові теревені, коли нічим не можуть зарадити хворому. Утім «лекція» князівського лейб-медика - не просто беззмістовна балаканина. Тут Гофман вдається до гри слів: первісне значення латинського слова humor - волога, рідина, а вже похідне від нього - різновид сміху, такий сміх, що ніби розтікається по поверхні, охоплюючи велику кількість людей, як кумедних, так і тих, що сміються.

Механізми творчості

Власне гумор - це такий різновид відображення смішного в життєвих явищах і людських характерах, коли про серйозне говориться з добродушною усмішкою, а незначні вади загалом добрих людей висміюються доброзичливо.

1 Ця героїня має те саме ім’я, що й головний герой повісті видатного французького просвітителя Вольтера - простодушний Кандид.

2 Тут і далі цитати з твору «Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер» наведено в перекладі С. Сакидона.

Отже, сміючись гумористичним сміхом, ми насміхаємося зокрема й із себе. Об’єктом гумористичного висміювання зазвичай є недоліки, які автор вважає загальнолюдськими, адже, на думку Гофмана, «природа в усі людські вчинки вкладає глибоку іронію».

Іронія - один з найпоширеніших видів використання слів у переносному значенні, за якого висловлювання набуває в контексті протилежного змісту. Це улюблений художній засіб Гофмана.

Іронічний погляд на людські вчинки письменник висловлює з приводу юнацького ідеалізму романтика Бальтазара, у якому почасти бачить самого себе, принаймні — свою романтичну молодість.

А от коли йдеться про персонажів, яких Гофман не вважає «своїми», виникає інший вид сміху - сатиричний.

Сатира — вид комічного, що гостро висміює негативні явища. Об’єктом сатиричного висміювання зазвичай є людські вади, які автор вважає «тимчасовими», такими, що можуть і мають бути викоренені, й аж ніяк не пов’язує з власною вдачею.

Механізми культури

Романтизм юності, романтизм, властивий таланту, Гофман вважає вічним попри «глибоку іронію» життя, самої природи - іронію, на яку романтик мимохіть натрапляє навіть у «найчистіших, найпотаємніших» куточках власної душі. Це, сказати б, об’єктивна реальність, з якою змушена (але не хоче) рахуватися обдарована людина. Як переконаний романтик, Гофман вважає, що пристрасть, захоплення, щирі почуття, тяжіння до пізнання світу, чисте сумління, незатьмарена інтуїція, тобто все те, що він називає словом «ентузіазм», існують вічно, але властиві переважно юному віку. Юність людини і юність нації - благословенні й «обрані» самим Богом, як юний «обраний народ» Біблії. На жаль, ентузіазм втрачається з плином років (у людини) і віків (у націй). Попіл історії (як індивідуальної, так і всесвітньої) - сіра маса людства, філістери. У німецькій мові слово «філістер» має саме біблійне походження. Цим словом у Святому Письмі, перекладеному на початку Реформації Мартіном Лютером, названо народ, який за часів Старого Заповіту мав уже давню історію і чисельно набагато переважав молодий, обраний Богом народ (у слов’янському перекладі - філістимляни). Отже, до самовпевнених бюргерів-«просвітителів», до самовдоволених, обмежених міщан-«філістерів» Гофман безжальний і пророкує їм долю біблійних філістимлян, побитих щелепою віслюка (промовиста деталь з п’ятнадцятої глави Книги Суддів). Гофман, як і інші романтики, досить часто звертався до образів Біблії.

Біблійний символ побиття філістимлян ослячою щелепою Гофман використовує для гостросатиричної характеристики «сірої маси» своїх сучасників, а також для заохочення молодих, яскравих героїв-ентузіастів стати новими Самсонами. Ідеться про Самсона, суддю ізраїльського, який, відчувши божественне натхнення, знищив тисячу філістимлян за допомогою щелепи віслюка.

Механізми творчості

Гофманівська сатира, що є такою собі «щелепою віслюка», має на озброєнні гротеск - тип художньої образності, який ґрунтується на химерному поєднанні фантастичного і реального, прекрасного і потворного, трагічного й комічного, життєподібного й карикатурного. Одним з найвиразніших гротескних образів світової літератури саме і є маленька потвора Цахес, що, як і більшість самовдоволених міщан, привласнює чужі здобутки, ідеї, таланти і, спотворюючи їх, обертає на нудьгу й банальність.

Треба сказати, що повість-казка Гофмана в сучасників письменника викликала багато запитань. Ті самі запитання викликає вона й нині. Почати хоч би з кінця. «Завершення чарівної історії літературознавці тлумачать по-різному, - пише українська дослідниця романтизму Кіра Шахова. - Одні вважають його песимістичним, бо поет Бальтазар - борець проти огидного “імітатора” Цахеса - після ганебної загибелі карли в нічному горщику і свого одруження з красунею Кандидою одержує в подарунок дім, сад і чудову кухню - тобто ідеальне міщанське існування. А це ж для романтика сумний фінал. Інші, навпаки, вважають, що автор нагороджує героя після всіх незугарностей і катаклізмів свободою від матеріальних турбот і нормальним щасливим існуванням, як це часто буває в завершеннях фольклорних казок. Можливість розмаїтих багатозначних тлумачень - одна з невичерпних можливостей, що її дарує нам іронічна проза Гофмана».

«Можливість розмаїтих багатозначних тлумачень» — це основна властивість образу-символу (на відміну від алегорії - образу, який має трактуватися однозначно). Однак і багатозначність не безмежна. А отже, важливо з’ясувати, символом чого є в Гофмана крихітка Цахес — центральний символічний образ повісті-казки.

Побутує думка, що чари Цахеса символізують владу грошей, які за часів Гофмана заступили в Європі і шляхетність, і вченість, і талант. Пригадаймо слова референдарія Пульхера: «Проклятущий Цинобер, мабуть, неймовірно багатий. Недавно він стояв перед монетним двором, а люди, показуючи на нього пальцями, казали: “Гляньте-но на цього маленького, гарного добродія, йому належать усі гроші, які там карбують”».

Однак дослухаємося до відповіді на це Бальтазара: «Мовчи, друже, не грішми орудує ця потвора, тут щось інше! Щоправда, князь Пафнутій запровадив освіту на добро й пожиток свого народу і своїх нащадків, а проте дещо дивовижне та незрозуміле у нас залишилося. Так би мовити, приємні дива для хатнього вжитку».

Отже, не гроші як такі допомагають «імітаторам» стати зірками (у наш час так само, як і за доби Гофмана). У будь-які часи вистачає «добрих фей», які ладні й, головне, спроможні за допомогою тих самих грошей, влади, зв’язків тощо «розкрутити» чергового Цахеса - як не фізичну, то моральну потвору.

З чого ж починаються, іронічно кажучи, «приємні» (тобто аж зовсім не приємні) «дива для хатнього вжитку»? А починаються вони з нашої побутової цікавості до «розкручених», до «гламурного» світу, у якому пані Ікс є популярною співачкою тому, що так каже популярний актор пан Ігрек. У Гофмана цей принцип ланцюгової реакції показаний напрочуд добре. Професор Мош Терпін - псевдовчений, але він популярний. Для того, аби стати популярним, Цахесові треба «проявитися» на літературному чаюванні саме в нього...

Усі ці люди так загралися, що самі почали вірити у свою належність до світу науки, мистецтва, творчості. Однак дотик до справжньої науки й творчості діє на них так само, як голка на повітряну кульку: «Та найдужче здивувався Мош Терпін, коли Проспер Альпанус повів його по господі, показав бібліотеку та інші дивовижні речі, ба навіть зробив кілька прецікавих дослідів з рідкісними рослинами й тваринами. Професорові спало на думку, що його дослідження природи нічого не варте, що він сидить у якомусь чудовому чарівному світі, немов замкнутий у яйці».

Як же такий професор міг викладати в університеті, зажити популярності, пошани, любові? Вочевидь, до цього призвела зневага до систематичної освіти в суспільстві, яке ладне визнати наукою будь-яку дурницю, подану яскраво й популярно.

Перевірте себе

1. Розкажіть про «подвійне» життя Е.Т.А. Гофмана.

2. Як ви гадаєте, чому саме для романтика «подвійне» життя може стати стимулом до творчості?

3. У який момент розповіді Гофман розкриває читачам таємницю головного героя повісті-казки «Крихітка Цахес на призвісько Цинобер»? Чому автор не робить цього на початку твору?

4. Як на початку повісті-казки Гофман натякає на причини загадкової здібності Цахеса подобатися людям?

5. Як князь Пафнутій запроваджував освіту у своїй країні? До яких наслідків це призвело?

6. Назвіть усі щаблі кар’єри Цахеса. Хто, піддавшись загадковим чарам потворного малюка, найбільше сприяв його просуванню до верхівки суспільства на кожному з цих етапів?

7. Яким силам - зла чи добра - служить фея Рожабельверде? Як сталося, що вона посприяла фантастичній кар’єрі Цахеса?

8. Подискутуймо! Робота в парах. Як автор повісті-казки «Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер» ставиться до науки? Хто є її справжнім представником у творі - Мош Терпін чи Проспер Альпанус? Відповідь доведіть.

9. Яку роль у творі Гофмана відіграє студент-поет Бальтазар? Чи можна стверджувати, що в цьому образі втілилося ставлення автора до сучасної йому молоді, до юності взагалі? Якщо так, то яким є це ставлення?

Ви це знаєте

1. Що ви знаєте про родину, дитинство та навчання М. Гоголя? Яке значення мала для письменника Україна?

2. Які твори зі збірки «Вечори на хуторі біля Диканьки» ви читали? Чим вони схожі на гофманівські казки? Які ознаки романтизму мають гоголівські «Вечори...»?