Історія України. Рівень стандарту. 11 клас. Власов

Розділ II. Україна в умовах десталінізації (1956—1964)

§ 7. Суспільно-політичне становище республіки

Смерть Й. Сталіна поклала край одноосібній диктатурі, що панувала в Радянському Союзі чверть століття. Тому в політичному житті країни, яке не регулювалося конституційним шляхом, розгорнулися непередбачувані події. Відрізок часу до середини 1960-х рр. історики пов’язують з іменем М. Хрущова і, наслідуючи письменників та журналістів, називають «відлигою».

У сталінську добу Україна зазнавала найбільш жорстоких репресій. Зі смертю диктатора її становище в СРСР змінювалося із вражаючою швидкістю. По-перше, відбулася загальна лібералізація суспільно-політичного життя. По-друге, УРСР почала одержувати політичні дивіденди від статусу найбільшої національної республіки. Колосальна, як порівняти з іншими національними республіками, концентрація людських і матеріальних ресурсів робила Україну важливим чинником у боротьбі за владу на політичному Олімпі. По-третє, М. Хрущов, позиції якого в Кремлі зміцнилися після XX з’їзду КПРС, ставився до України прихильно, розглядаючи компартійно-радянських апаратників республіки як своїх союзників.

СЛОВНИК

«Відлига» - неофіційна назва періоду історії СРСР, що почався після смерті Й. Сталіна і тривав до середини 60-х рр. 20 ст. Його характерними рисами були відхід від терористичної сталінської системи управління, спроби її лібералізації, гуманізація політичного та громадського життя. Історичний термін «відлига» походить від однойменної повісті письменника Іллі Еренбурга «Відлига» і характеризує суть епохи: відлига посеред тоталітарної зими.

Лібералізація (в добу «відлиги») - курс на пом’якшення політичного режиму, зокрема припинення масових репресій, часткова реабілітація жертв сталінських репресій, послаблення ідеологічного контролю, заклики (часом декларативні) до відновлення «соціалістичної законності» тощо.

Лібералізація політичного режиму почалася одразу після смерті Сталіна. XX з’їзд КПРС схвалив новий політичний курс і зробив невідворотною відмову радянської влади від терористичних методів управління. З’їзд підтвердив курс на десталінізацію. Найважливішим її елементом була ліквідація ГУЛАГу. Сотні тисяч в’язнів концтаборів і спецпоселенців, яким пощастило вижити в нелюдських умовах, повернулися в Україну. Мільйони громадян, найчастіше вже посмертно, були реабілітовані.

1. XX з'їзд КПРС

Спираючись на партійний апарат, Хрущов у 1953-1955 рр. вийшов на провідні позиції в «колективному керівництві», а потім зруйнував його, перетворившись на одноосібного лідера. Його безсумнівним політичним успіхом стало проведення XX з’їзду КПРС, який легітимізував відмову від масового терору як важеля державного управління. Цей партійний з’їзд уважають початком доби Хрущова в історії радянського суспільства.

XX з’їзд КПРС працював від 14 до 25 лютого 1956 р. У звітній доповіді ЦК, з якою виступив М. Хрущов, було підтверджено лінію на розрядку міжнародної напруженості та обґрунтовано положення про відсутність фатальної неминучості нової світової війни. У галузі внутрішньої політики особливу увагу приділено поліпшенню становища в сільському господарстві, прискоренню темпів виробництва товарів народного споживання, розгортанню житлового будівництва.

В останній день роботи з’їзду зібрався новий склад Центрального комітету, який обрав президію і секретаріат. Персональний склад Президії ЦК з 11 членів не змінився (до нього увійшли, зокрема, й найбільш послідовні противники першого секретаря: Л. Каганович, Г. Маленков, В. Молотов). Проте ЦК КПРС істотно розширився і вже наполовину складався з людей, зобов’язаних своєю кар’єрою М. Хрущову. Коли з’їзд затверджував результати голосування виборів керівних органів партії, М. Хрущов повідомив, що делегати повинні зібратися на ще одне, закрите засідання. На ньому він протягом чотирьох годин читав доповідь «Про культ особи та його наслідки».

Легітимізація (від латин. legitimus - відповідний до закону, правовий) означає визнання або підтвердження законності (легітимності) будь-якого права або повноваження, у тому числі права політичної влади на прийняття політичних рішень та здійснення політичних вчинків і дій.

ОСОБИСТІСТЬ

Життя Микити Хрущова (1894-1971) з юнацьких років було пов’язане з Україною. Він працював на шахтах Донбасу, навчався на робітфаці Донецького гірничого технікуму. Починаючи з 1931 р. робив кар’єру в Московській партійній організації. У 1935 р. очолив Московський міський і обласний комітети партії. У січні 1938 р. Сталін відправив його до Києва першим секретарем ЦК КП(б)У. З 1939 р. М. Хрущов став членом політбюро ЦК ВКП(б). У грудні 1949 р. за розпорядженням Сталіна він повернувся в Москву, де очолив міську й обласну партійні організації.

У вересні 1953 р. відбувся пленум ЦК КПРС, на якому було нарешті обрано першого секретаря. Ним став М. Хрущов, який фактично виконував ці функції після смерті Сталіна. Одночасно у 1958-1964 рр. працював головою Ради Міністрів СРСР. Звільнений з обох посад і відправлений на пенсію жовтневим (1964) пленумом ЦК КПРС.

СЛОВНИК

Культ особи - беззастережне, надмірне звеличення особи, сліпе поклоніння, а іноді й обожнювання людини, яка обіймає найвищу посаду в політичній чи релігійній ієрархії, надмірне перебільшення заслуг, функцій і ролі лідера. Його насаджують за допомогою певних процедур і церемоній, а також завдяки пропаганді.

У доповіді М. Хрущов підтвердив факт існування давно опублікованого на Заході «заповіту» В. Леніна («Лист до з’їзду»), у якому, посилаючись на негативні риси Сталіна-керівника, той рекомендував «партійним товаришам» передати пост генсека комусь іншому. Було перелічено неспростовні факти, що доводили особисту відповідальність Сталіна за трагедію перших років війни з гітлерівською Німеччиною, за депортації цілих народів, масові репресії 1937-1938 рр. і післявоєнних років.

Проте доповідь М. Хрущова скоріше маскувала, ніж змальовувала справжню картину минулого. У ній засуджено тільки зовнішні прояви тоталітаризму («культ особи») і найбільш вражаючі випадки зловживання владою (масові репресії, депортації). Що ж до політики партії на всіх етапах «соціалістичного і комуністичного будівництва», то вона визнавалася правильною.

Доповідь М. Хрущова «Про культ особи та його наслідки» поляризувала суспільство. Представники наукової і творчої інтелігенції, які мали повагу в суспільстві, щораз частіше виходили у своїх заявах за межі критики Сталіна, домагаючись демократизації суспільних відносин. Натомість основна частина партійно-радянського апарату не була готова розвінчувати Сталіна. У багатьох партійних організаціях України критика культу особи сприймалася як наклеп на радянську владу.

На хвилі десталінізації М. Хрущов остаточно скомпрометував колишніх противників. Після цього він міг собі дозволити високу оцінку окремих творів і дій генсека, знову почав називати його видатним марксистом-ленінцем і заявив, що партія «не віддасть ім'я Сталіна ворогам комунізму». Поглиблення десталінізації загрожувало підвалинам тоталітарного ладу.

СЛОВНИК

Десталінізація - процес ліквідації найбільш одіозних форм функціонування політичного режиму, започаткований після смерті Й. Сталіна.

2. Реабілітація жертв сталінських репресій

Лібералізація суспільно-політичного життя почалася одразу після смерті Сталіна. Виступ М. Хрущова з доповіддю на закритому засіданні XX з’їзду КПРС перевів процес лібералізації в нову площину - десталінізацію. Обидва процеси тотожні й відрізняються один від одного тільки ступенем гласності.

СЛОВНИК

Реабілітація - поновлення доброго імені, репутації несправедливо заплямованої або безпідставно звинуваченої людини. Політичною реабілітацією вважають винесення виправдовувального вироку під час перегляду справи за відсутністю складу злочину або за недоведенням участі в скоєнні злочину.

Держава, спираючись на злочинні закони, десятиріччями відправляла на смерть і в концтабори мільйони неповинних людей. Під час перегляду конкретних справ вона «реабілітувала» репресованих громадян, тобто визнала за ними відсутність вини перед собою.

У 1956 р. розпочато кампанію за реабілітацію українських письменників та інших діячів культури, які стали жертвами сталінського терору. Зокрема, було реабілітовано М. Куліша, З. Тулуб, Б. Антоненка-Давидовича, В. Підмогильного, Є. Плужника, М. Ірчана, Г. Хоткевича, А. Кримського, О. Курбаса та багатьох інших.

На початок 1956 р. з таборів і спецпоселень повернулися додому понад 60 тис. осіб, засуджених за членство в ОУН, участь в УПА або «бандпосібництво». З 1956 по 1959 рр. в Україні було реабілітовано понад 250 тис. осіб.

На початок 1959 р. у таборах та колоніях МВС СРСР ще утримувалося 11 тис. осіб за «контрреволюційні злочини» (це 1,2 % від загальної кількості в’язнів). На початку 1960-х рр. М. Хрущов уже заявляв, що в СРСР нема політичних в’язнів.

Апогеєм десталінізації хрущовської доби став XXII з’їзд КПРС (жовтень 1961 р.). З’їзд ухвалив винести з мавзолею Леніна саркофаг із набальзамованим тілом Сталіна. Труну поховали біля Кремлівської стіни. По всій країні розпочався демонтаж пам’ятників Сталіну. Закривалися присвячені йому музеї. Вулиці, підприємства, навчальні заклади і міста, які мали ім’я Сталіна, терміново перейменовували. У листопаді 1961 р. місто Сталіне (колишня Юзівка) стало називатися Донецьком, Сталінську область відповідно перейменували на Донецьку.

XXII з’їзд КПРС відомий ще однією подією. Він ухвалив нову програму партії, у якій стверджувалося, що через 20 років, тобто в 1981 р., «нинішнє покоління радянських людей буде жити при комунізмі».

Прочитайте фрагмент історичного джерела. У чому полягала утопічність висловлених ідей?

ДОКУМЕНТ 1

З програми КПРС (1961): «У найближче десятиліття (1961-1970) Радянський Союз, створюючи матеріально-технічну базу комунізму, перевищить за виробництвом продукції на душу населення найбільш потужну і багату країну капіталізму - США... Усім буде забезпечений матеріальний достаток; всі колгоспи і радгоспи перетворяться на високопродуктивні і високодохідні господарства; в основному будуть задоволені потреби радянських людей у впорядкованому житлі... У підсумку другого десятиліття буде створена матеріально-технічна база комунізму, що забезпечує надлишок матеріальних і культурних благ для всього населення; радянське суспільство впритул підійде до здійснення принципу розподілу за потребами, відбудеться поступовий перехід до єдиної загальнонародної власності. Таким чином, у СРСР буде в основному побудоване комуністичне суспільство».

Роздивіться радянські плакати. » 1. Які світоглядні ідеали доби в них утілено? » 2. Що символізують постать Хрущова на першому плакаті та постаті пересічних громадян на другому? » 3. Поміркуйте, яку роль відіграють кольори, різні шрифти, завдяки яким автор привертає увагу глядачів до ключових слів. Як пояснити ці слова? » 4. З якою метою створено плакати?

3. Ліквідація ГУЛАГу. українці в повстаннях у таборах ГУЛАГу

Ви, безперечно, знаєте, що ГУЛАГ (ГУТАБ) (рос. - Главное управление лагерей) - едина табірна система СРСР. Повна назва - Головне управління виправно-трудових таборів і трудових поселень НКВС СРСР. На ГУЛАГ покладалися завдання ізоляції «ненадійних елементів», використання їх як дешевої робочої сили.

Від середини 1940-х до середини 1950-х рр. у системі ГУЛАГу відбулося майже півсотні повстань. Боротьба в’язнів спричинила кризу системи трудових таборів. Страйки й повстання стали поштовхом до поступової ліквідації цієї системи. Найвідомішими в таборах ГУЛАГу були повстання в Норильську (місто в Красноярському краї, РФ) у травні - серпні 1953 р., Воркуті (місто в Республіці Комі, РФ) у травні - серпні 1953 р., Кенгірі (Казахстан) у травні-червні 1954 р.

У 1948 р. на базі 6 табірних відділень Норильтабору створено табір особливого режиму - Горлаг (Головний особливо режимний табір), де політичних в’язнів утримували окремо від засуджених за кримінально-побутові злочини. В’язні Горлагу (понад 16 тис. осіб) працювали на мідно-нікелевому руднику, вугільних шахтах, на заводах, а також зводили місто Норильськ.

Прочитайте фрагмент історичного джерела. З’ясуйте, у яких умовах перебували ув’язнені в Норильтаборі. Поділіться припущеннями, чи відрізнялися умови життя в інших таборах ГУЛАГу.

ДОКУМЕНТ 2

Зі спогадів політув'язненої Оксани Юрчук: «Був дуже суворий режим, украй важка праця і нестерпні умови проживання. Нас розмістили на тому місці, де згодом виріс Норильськ, жили в палатках. Вночі волосся примерзало до брезенту. Одягали в недоноски з фронту. На військовій одежі були дірки від куль та осколків, засохла кров. Загризали воші. Не вистачало води. її добували зі снігу. їсти давали два рази на день. З житньої муки варили рідку баланду, до якої додавали гнилу кільку. Хліба отримували мізерну кількість, і то з якимись домішками. На нас страшно було дивитися.

Робота каторжна, працювали в кар'єрах по 12 годин, жінкам доводили ту саму норму виробітку, що й чоловікам. Дозволялося писати додому тільки два листи на рік. Нашим здоров'ям ніхто не цікавився, натомість на кожному кроці - зневага, нещасні випадки. Люди божеволіли. Про те все тяжко забути, не кожна каторжанка могла знести такі умови».

Зразки табірного одягу ув’язнених жінок. З експозиції Музею визвольної боротьби України у Львові

Жінки-політв’язні на роботі в копальнях

У травні 1953 р. в’язні 4-ї зони Горлагу на чолі з українцем Є. Грицяком припинили роботу і відмовилися повертатися в житлову зону. Згодом до повсталих приєдналися в’язні інших табірних відділень Горлагу. Бунтівники вимагали зменшення тривалості робочого дня, поліпшення побутових умов проживання, медичного обслуговування, перегляду справ політв’язнів. Під час повстання були створені страйкові комітети табірних відділень, провідну роль у яких відігравали члени ОУН, колишні бійці УПА та балтійські націоналісти. Протистояння тривало до початку липня й було придушене.

Одним із найбільших виступів в’язнів у СРСР у післясталінський період було Кенгірське повстання в’язнів ГУЛАГу. Повстання тривало 42 дні у травні - червні 1954 р. Усі ув’язнені в Кенгірі (6500 осіб) відмовилися виходити на роботу. До них приєдналося 12 тис, в’язнів, що працювали на сусідніх рудниках. Повстанням керував Конспіративний центр націоналістів, переважно українських. Незабаром у Кенгір прибув військовий ешелон внутрішніх військ, у складі якого було п’ять екіпажів танків Т-34.

Повстання було придушене. Убитих і покалічених повстанців налічувалося понад 700 осіб.

Унаслідок повстань влада пішла на певні поступки в’язням спецтаборів: їм дозволили вільно пересуватися поза бараками в межах зони; скасували номери на одязі ув’язнених; дозволили виходити на працю без конвою; встановили 8-годинний робочий день, за який в’язні стали отримувати плату у вигляді карток на їжу, яку могли придбати на території зони; дозволили побачення з рідними тощо.

На кінець 1950-х рр. 70 % таборів і колоній МВС СРСР було розформовано. Офіційно ГУЛАГ скасували за наказом МВС СРСР у січні 1960 р.

ЗАУВАЖТЕ

ГУЛАГ був ліквідований, але мережа тюрем і таборів існувала далі.

4. Міжнародне становище. Зовнішньополітична діяльність УРСР

Наступники Сталіна почали виїздити за межі країни й запевнювати лідерів інших країн у своїй миролюбності. Однак протистояння НАТО та Організації Варшавського договору тривало. Перший в історії візит радянського керівника в США у вересні 1959 р. виявився безплідним. Не дала результатів і зустріч М. Хрущова з американським президентом Дж. Кеннеді в червні 1961 р. у Відні.

У перші роки Радянський Союз випереджав Сполучені Штати Америки в космічній гонитві. Хрущов використовував таке випередження для здійснення наступальної зовнішньої політики. У серпні 1961 р. на прийомі в Кремлі після повернення з космосу другого космонавта Германа Титова він заявив: «У нас нема 50- або 100-мегатонних бомб (ідеться про потужність бомб у тротиловому еквіваленті: 1 мегатонна - це мільйон тонн тротилу. - Авт.), у нас є бомби потужністю понад 100 мегатонн. Ми вивели в космос Гагаріна і Титова, але ми можемо замінити їх іншим вантажем і спрямувати його в будь-яке місце на Землі».

У жовтні 1962 р. спалахнула Карибська криза, пов’язана із завезенням на Кубу радянських ракет. Кілька днів світ балансував на межі ракетно-ядерної війни. Після подолання кризи між Кремлем і Білим домом було встановлено лінію прямого зв’язку.

Безпосереднім наслідком Карибської кризи стало прискорення порозуміння у справі заборони ядерних випробувань. 5 серпня 1963 р. міністри закордонних справ СРСР, США і Великої Британії підписали в Москві Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі та під водою. Після цього Договір був відкритий для підписання усіма державами - членами ООН, які виявляли таке бажання. У жовтні його підписали представники УРСР. Наприкінці листопада 1963 р. Верховна Рада УРСР ратифікувала договір.

Радянська Україна не могла мати безпосередні відносини з будь-якою закордонною країною. Проте українським дипломатам була дозволена діяльність у міжнародних організаціях. Вони активно працювали в ЮНЕСКО, Міжнародному агентстві з атомної енергії (МАГАТЕ), Міжнародному бюро освіти, Міжнародній організації праці. За поданням української делегації ЮНЕСКО прийняла постанову про відзначення в усьому світі у 1964 р. 150-ї річниці від дня народження Т. Шевченка. Під егідою ЮНЕСКО відбувся завершальний акт святкування - Міжнародний форум діячів культури в Києві.

У 1957 р. в Нью-Йорку відкрилося Постійне представництво УРСР при ООН. Його робота сприяла більш широкій участі України в міжнародному житті. У середині 1960-х рр. українські дипломати працювали в трьох десятках різних міжнародних організацій та їхніх органів.

Зовнішньоекономічні зв’язки України розвивалися здебільшого з країнами радянського блоку, їх координували за лінією Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ), адже саме в країни Центрально-Східної Європи було спрямовано до 80 % українського експорту: сировинні ресурси, паливо, метал та сільськогосподарську продукцію. Натомість в Україну завозили машини, устаткування і товари широкого споживання. Поступово в українському експорті зросла частка машинобудівної продукції. У 1964 р. розпочався експорт літаків Ту-124 і Ан-24.

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Установіть хронологічну послідовність подій: » XXII з’їзд КПРС, ухвалення нової програми КПРС » Передача Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР » Обрання М. Хрущова першим секретарем ЦК КПРС » XX з’їзд КПРС, засудження культу особи Сталіна.

2. Складіть речення про події та явища доби, використавши поняття і терміни: лібералізація, десталінізація, ГУЛАГ, «відлига», реабілітація, культ особи.

3. Підтвердіть фактами або спростуйте слушність тверджень.

» ГУЛАГ був ліквідований, але мережа тюрем і таборів залишалася. » Доповідь М. Хрущова «Про культ особи та його наслідки» скоріше маскувала, ніж змальовувала справжню картину минулого. » Апогеєм десталінізації хрущовської доби став XXII з’їзд КПРС.

4. Які явища суспільно-політичного життя засвідчує фрагмент?

Зі спогадів колишнього голови Держплану СРСР В. Новікова про обговорення проекту програми КПРС у верхах: «Рада Міністрів зібралася у повному складі. В обговоренні повинні були брати участь не тільки члени Президії, але й міністри, голови союзних комітетів, частина керівних працівників відділів ЦК і керівники республік. Всього зібралося близько 200 осіб. Чекаємо. Прийшов Микита Сергійович. Не сідаючи за стіл, поклав руку на текст програми і сказав: “Я уважно все вивчив. Пропозиції добрі, їх треба приймати... Думаю, проводити дискусію нема потреби. Нема заперечень?” Усі мовчать. Хрущов підсумував: “Будемо вважати прийнятим”».

5. Поміркуйте, що дає підстави для пропонованого висновку. Наведіть кілька аргументів на підтвердження або спростування викладеної думки.

«Перегляд усталених цінностей, критичний аналіз минулого, реабілітація жертв політичного терору в процесі десталінізації зовсім не означали, що група вищих функціонерів і вождів комуністичної партії змінила своє ставлення до інакомислення як суспільно-політичного явища в житті радянського суспільства. Правляча верхівка на чолі з М. Хрущовим, так само як і Сталін, розглядала різні прояви опозиції як смертельну загрозу пануючому режимові» (український історик О. Бажан).

6. Які особливості суспільно-політичного життя доби «відлиги» висміяно в тогочасних анекдотах?

1. «На XX з'їзді М. Хрущов виступає з доповіддю, описуючи злочини Сталіна. Раптом хтось вигукує із залу:

- А чому ж ви мовчали?

Зупинившись, Хрущов звертається до залу:

- Хто це сказав?

У відповідь мовчання. Хрущов знову:

- То хто це сказав?

Знову мовчання. Тоді Хрущов, показуючи рукою в зал:

- Мовчите?! Ось так і ми мовчали!»

2. «Іде Хрущов автострадою. За ним женуться гангстери. Він написав записку й викинув її у вікно. Гангстери повтікали.

- Що ви таке написали? - запитує водій.

- Написав, що ця дорога веде до комунізму, - відповів Хрущов».