Історія України. Рівень стандарту. 11 клас. Власов

§ 3. Завершення радянізації західних областей УРСР

З усіх регіонів України, що зазнали лиха від війни та нацистської окупації, у найгіршому становищі перебував західний. Утвердження радянської партійно-політичної системи посилювало гнітючі настрої від повоєнної руїни, оскільки радянізація західноукраїнських земель супроводжувалася масовими репресіями. Політиці радянізації активно протистояв український визвольний рух.

Важливим наслідком радянізації регіонів, які перебували на кордоні з Європою, було швидке подолання їхньої економічної відсталості. Тоталітарна влада, яка зосереджувала у своїх руках усі економічні ресурси наддержави, спромоглася за короткий термін індустріалізувати основну частину західноукраїнських земель. Проте головним напрямом радянізації була колективізація сільського господарства. На відміну від основної частини України, де колективізація села супроводжувалася переважно «глухим» спротивом (саботажем), тут опір набув збройних форм завдяки сприятливим природним умовам і наявності в регіоні повстанських структур ОУН та УПА. Десятирічне протистояння ОУН і УПА збройним силам наддержави стало можливим тому, що національно-визвольна боротьба поєднувалася із соціально-економічною.

Потенційні позитивні наслідки таких заходів радянської влади, як ліквідація неписьменності, розгортання соціальних програм, культурне будівництво, мінімізувалися через загалом негативне сприйняття населенням карально-репресивної форми їх проведення. Людей обурювали заборона греко-католицької церкви, політика русифікації культурного життя, відсутність демократії та недотримання прав людини.

СЛОВНИК

Радянізація - силове насадження норм суспільно-політичного, економічного, культурного життя, характерних для тоталітарного ладу в Радянському Союзі.

1. Кадрова політика та індустріалізація в західних областях

Улітку 1944 р. відновили роботу обласні комітети КП(б)У. Партійні структури в західних областях України, як і в інших регіонах СРСР, брали на себе не лише партійні, а й державні функції. До їх компетенції належало регулювання діяльності абсолютно всіх інституцій.

У повоєнний період тоталітарний режим остаточно ліквідував традиційні політичні та громадські структури західного регіону. Керівництво в громадських об’єднаннях, культурницьких спілках перейшло до людей, які приїхали з інших регіонів і здебільшого не знали місцевих особливостей. Зі східних областей України, а також з інших республік у край прибували десятки тисяч апаратних працівників, спеціалістів народного господарства, працівників медичних і культурно-освітніх установ. До органів міліції за ці роки прибуло понад 18 тис. працівників. Загалом до середини 1946 р. у західні області було відряджено понад 86 тис. працівників, які здійснювали радянізацію краю.

Наслідком такої кадрової експансії стали відчутні зміни в етнічному складі західного регіону. До західних областей переселилася значна кількість росіян. Наприкінці 1950-х рр. чисельність росіян становила 330 тис., або 5 % населення.

Разючі зміни зумовив форсований розвиток промисловості. У травні 1945 р. ЦК КП(б)У і уряд УРСР прийняли ухвалу «Про заходи по відбудові та подальшому розвитку господарства Львівської, Станіславської, Дрогобицької, Тернопільської, Волинської, Чернівецької областей на 1945 р.». Уже цим документом було взято курс на реконструкцію і розвиток як традиційних для Західної України галузей промисловості (нафтовидобувної, газової та ін.), так і нових - машинобудівної, приладобудівної, металообробної, хімічної тощо.

Поставлені завдання виконувалися іноді шляхом переведення підприємств разом із кадрами спеціалістів і кваліфікованих робітників з Центральної Росії. Наприклад, завод телефонної і телеграфної апаратури було перебазовано з Калуги. Понад 730 робітників та інженерно-технічних працівників з Ленінграда були переведені на електроламповий завод. Замість автоскладального побудували великий завод автонавантажувачів. Розгорнулося будівництво автобусного заводу.

У 1946-1947 рр. у Дрогобицькій області було відкрито газові родовища, а в 1948 р. - побудовано найбільший тоді в СРСР і Європі магістральний газогін Дашава - Київ. У 1951 р. західноукраїнський газ почала одержувати Москва.

У північній частині Львівської і на півдні Волинської областей було знайдено промислові запаси вугілля. З 1949 р. у Львівсько-Волинському кам’яновугільному басейні почалося будівництво шахт. У 1950 р. відкрили найбільше в СРСР Роздольське родовище сірки. Незабаром тут почалося будівництво великого гірничохімічного комбінату. Були реконструйовані хімічні комбінати в Калуші і Стебнику, Солотвинський соляний рудник у Закарпатті. Став до ладу потужний цементний завод у Миколаєві Дрогобицької області.

Швидкі темпи індустріалізації зумовили зміни в структурі зайнятості населення: скоротилася кількість людей, що працювали у сільському господарстві, натомість зросла частка працівників інших галузей.

Індустріалізація дала змогу істотно підвищити промисловий потенціал краю. Львів перетворився на потужний промисловий центр із заводами телеграфної апаратури, сільськогосподарських машин, автонавантажувачів, електроламповим, інструментальним, автобусним. Водночас харчова й легка галузі промисловості, які виробляли продукти народного споживання, розвивалися повільно. Суперечливий характер індустріалізації виявлявся також у тому, що значне зростання промислового потенціалу краю супроводжувалося його розчиненням у загальносоюзному комплексі.

2. Особливості колективізації сільського господарства

Суцільну колективізацію почали здійснювати з 1948 р. Вона відбулася в стислі терміни. У західних областях було чимало хуторів та невеличких сіл, де, як вважала місцева влада, існували так звані куркульські господарства - господарства заможних селян. Розуміючи, що вони чинитимуть опір колективізації, державні органи збільшили обсяги обов’язкового постачання державі сільськогосподарських продуктів одноосібними господарствами: зерна, соняшнику, картоплі, овочів, сіна, м’яса й молока - на 50 %, вовни - на 100 %. Для так званих куркульських господарств різко скоротили терміни здачі продукції, скасували будь-які пільги. Це помітно прискорило темпи колективізації: заможні селяни часто першими вступали до колгоспів, сподіваючись уникнути непосильних податків.

Домігшись суцільної колективізації, радянська тоталітарна система не змогла забезпечити ефективності колгоспного виробництва. Особливо низькою залишалася продуктивність тваринництва. Грошові надходження від нього в 1952 р. становили лише 16,2 % усіх прибутків. Селяни не бажали працювати задарма, а тому намагалися ухилитися від праці в колгоспах.

Новостворені колгоспи були такими економічно слабкими, що багато з них без допомоги працівників з міст не могли провести сівбу, доглянути за посівами, зібрати врожай. Щоб не допустити зриву заготівлі продуктів, влада була змушена організовувати допомогу колгоспам. У 1949 р. підприємства й установи м. Львова встановили шефство над 352 колгоспами.

Ціною величезних зусиль і жертв влада нав’язала західному регіонові України радянську модель колективного господарювання. До середини 1950 р. в 7190 колгоспах було об’єднано 98 % селянських господарств. Через кілька місяців вони були укрупнені. З метою зміцнення контролю за діяльністю колгоспів при МТС утворювалися політичні відділи, які проіснували до 1953 р. Комуністична пропаганда всіляко вихваляла «переваги» колгоспного ладу і взагалі все, що відбувалося за сталінськими вказівками в Західній Україні.

Попри запевнення, що колективізація здійснюється з дотриманням принципу «поступовості й добровільності», мали місце численні порушення законності та прав людини. Звичайним явищем стали репресії та депортації місцевого населення. Десятки тисяч селян були виселені на Урал і до Сибіру. Репресивна політика партійно-радянських органів викликала спротив селян, який підтримували сили ОУН і УПА.

У колгоспі ім. І. Франка на Львівщині перевіряють виконання денної норми. 1948 р.

Прочитайте фрагмент джерела. У контексті «протиколгоспної агітації» підтвердіть тези, які наводить автор, відомими вам фактами.

ДОКУМЕНТ 1

З листа ідеолога ОУН, провідного діяча підпілля П. Федуна (Полтави), листопад 1947 р.: «...ОУН мусить повести широку проти колгосп ну акцію. Одним з дуже важливих пунктів акції буде наша протиколгоспна агітація. Цю агітацію треба вести всіма можливими в нас засобами і в усіх можливих формах. Усно і за допомогою літератури (відповідні статті, листівки, заклики, афіші-карикатури) треба: а) роз'яснювати, що большевики за допомогою колгоспної системи експлуатують і поневолюють українських селян; б) роз'яснювати, як за допомогою цієї системи вони експлуатують Україну як окрему національну територію; в) закликати народ до якнайширшого і найрішучішого спротиву; г) давати селянству конкретні вказівки щодо того, як боротися проти колективізації, поширювати серед селянських мас досвід цієї боротьби, здобутий на окремих теренах».

Листівки ОУН

Роздивіться листівки, прочитайте коментарі до них. » Про яке ставлення до персонажів свідчать карикатури? » Яку оцінку явищ вони демонструють? Чи згодні ви з нею? » Які ідеї та політичні погляди обстоює автор? Чому ви так думаєте? » Визначте основні ідеї карикатур і назвіть художні засоби, за допомогою яких їх утілено.

3. Ліквідація української греко-католицької церкви

ЗАУВАЖТЕ

Упродовж кількох десятиліть УГКЦ діяла в підпіллі. «Катакомбний» період завершився 1 грудня 1989 р. офіційним визнанням права на діяльність греко-католицьких громад в УРСР.

Ліквідація УГКЦ була важливим напрямом радянізації західноукраїнських земель. Цей напрямок мав на меті підірвати духовний опір західних українців.

1 листопада 1944 р. помер митрополит Андрей Шептицький, який мав серед населення Східної Галичини безмежний авторитет. Це полегшило задуману Сталіним ліквідацію греко-католицької церкви. Духівництву й вірянам було запропоновано злитися з Російською православною церквою. Коли вищі ієрархи УГКЦ відмовилися розглянути таку пропозицію, за справу взялися органи державної безпеки. Новопризначений митрополит Йосип Сліпий у квітні 1945 р. був заарештований з усім єпископатом УГКЦ за звинуваченням у «ворожій діяльності проти УРСР, співпраці з німецько-фашистськими окупантами». У березні 1946 р. усіх засудили на великі терміни ув’язнення в таборах віддалених регіонів СРСР.

ОСОБИСТІСТЬ

Йосип Сліпий (1892-1984)

Митрополит Української греко-католицької церкви від 1944 р. З 1929 р. перший ректор греко-католицької Львівської богословської академії, створеної на базі греко-католицької семінарії з ініціативи митрополита Андрея Шептицького в 1928 р. У 1945 р. заарештований, перебував в ув’язненні, на каторжних роботах, у засланні. 1963 р. звільнений за клопотанням Папи Римського Івана XXIII та президента США Джона Кеннеді. Виїхав до Італії, оселився у Ватикані. 1965 року Папа Павло VI надав Й. Сліпому титул кардинала.

Щоб замаскувати репресивний характер заходів, пов’язаних з ліквідацією УГКЦ, партійно-радянське керівництво розпорядилося висвітлювати цю подію як акт самоліквідації. У травні 1945 р. у Львові виникла «Ініціативна група з возз’єднання греко-католицької церкви з православною церквою». Після ретельно проведеної роботи за сценарієм НКДБ УРСР 8-10 березня 1946 р. у Львові в кафедральному соборі Св. Юра відбувся псевдособор представників духівництва і вірян греко-католицьких єпархій Східної Галичини, на якому ухвалено рішення про скасування Берестейської церковної унії 1596 р. та підпорядкування УГКЦ юрисдикції РПЦ.

У підпорядкування РПЦ переведено близько 3 тис. парафій ліквідованої УГКЦ, церкви та майно УГКЦ конфісковано й передано державі чи РПЦ.

Під тиском Москви Синод Сербської церкви передав у 1949 р. Мукачівську єпархію до юрисдикції Російської православної церкви.

10 березня 1946 р. на паперті храму Св. Юра відбулася церемонія вручення для президії собору ікони Божої Матері Києво-Печерської лаври. Це мало символізувати возз’єднання УГКЦ з РПЦ

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Установіть хронологічну послідовність подій повоєнних років: » Львівський псевдособор УГКЦ » Акція «Вісла» » Загибель Романа Шухевича » Арешт митрополита УГКЦ Йосипа Сліпого.

2. Складіть речення про події повоєнних років, використавши поняття, терміни, назви: радянізація, псевдособор.

3. Схарактеризуйте одним реченням історичних діячів відповідно до їхньої ролі в подіях повоєнної України: Й. Сліпий, Р. Шухевич.

4. Підтвердіть фактами або спростуйте слушність тверджень.

» До радянізації Західної України широко залучалися працівники партійно-комсомольського і радянських апаратів, службовці органів державної безпеки, культури та освіти з інших районів СРСР, переважно зі Східної України. » Форсована індустріалізація супроводжувалася повільним розвитком харчової, легкої та інших галузей промисловості, які виробляли товари для людей. » Колективізація здійснювалася примусом, залякуванням, погрозами, шантажем, провокаціями, вивезенням до Сибіру. » Основною тактикою для поширення впливу українського підпілля на західноукраїнські терени в повоєнний період були агітаційно-пропагандистські та диверсійні рейди боївок ОУН.

5. Прокоментуйте події (або явища), про які йдеться у фрагменті джерела.

«...Слава Ісусу Христу. Цим відкриваю наш святий собор, скликаний Ініціативною групою по возз'єднанню греко-католицької церкви з Руською православною церквою... Пропоную, щоб собор вирішив оці чотири точки. Перше: скасувати постанову Берестейської унії 1596 року. Друге: відірватися від Римської папської церкви. Третє: повернутися до нашої предківської святої православної віри. Четверте: возз'єднатися з Руською православною церквою в Радянському Союзі. Хто за цю пропозицію, нехай піднесе руку...» (з хронікально-документального кінофільму).

6. Поміркуйте, що дає підстави для запропонованого нижче висновку.

«Суперечливо й неоднозначно проходили “соціалістичні перетворення” на західноукраїнських землях. Швидкі темпи промислового розвитку, що випереджали загальнореспубліканські показники, поява нових галузей промисловості, зрушення у сфері освіти й т. ін. драматично перепліталися із заходами щодо насильницької колективізації, ліквідації греко-католицької церкви, масових репресій проти корінної нації, депортацій. Репресивні дії властей, зрозуміло, викликали масове невдоволення, опір місцевого населення...» (український історик В. Баран).