Історія України. Рівень стандарту. 11 клас. Власов

§ 2. Депортації українців. Національно-визвольний рух

У листі до Й. Сталіна від 15 листопада 1945 р. М. Хрущов писав, що розгром Німеччини та Японії, зміцнення воєнно-економічної могутності й зростання міжнародного авторитету СРСР викликають розгубленість і почуття приреченості серед «залишків банд українсько-німецьких націоналістів». Життя показало, однак, що велетенська наддержава не змогла придушити підпільно-партизанську активність у західних областях УРСР упродовж десятка років - до середини 1950-х рр.

Пропагандисти не могли знайти раціонального пояснення поведінці людей, які під час «великої блокади» були ізольовані від сіл і сиділи в неопалюваних схронах без руху, бо сніг видавав сліди спостерігачам з літаків, що баражували над зимовим лісом. Чим вони керувалися, не здаючись владі? Адже влада не раз оголошувала амністію для тих, хто з’явиться з повинною. Інформуючи ЦК КП(б)У про ситуацію в західних областях, міністр внутрішніх справ УРСР Т. Строкач 28 травня 1946 р. вкотре заявив, що націоналістам завдано «вирішальної поразки». Однак він змушений був додати, що повстанці й підпільники є фанатиками, які боротимуться з радянською владою до кінця.

Антикомуністичний опір ОУН і УПА в Україні мав чималий резонанс як в українському суспільстві, так і за кордоном.

1. Обмін населенням між Польщею й УРСР. Масові депортації (1944-1946)

9 вересня 1944 р. в Любліні між прорадянським Польським комітетом національного визволення та урядом УРСР було підписано угоду про обмін населенням - українців з території Польщі й поляків з території УРСР. В урядових договорах проголошувалося, що це добровільне переселення.

Спочатку переселення здійснювалося й справді на добровільних засадах. Обидві держави взяли на себе зобов’язання організаційно сприяти переселенцям і надавати їм матеріальну допомогу. Поляки, які мали право на виїзд до Польщі як громадяни Другої Речі Посполитої, переселялися охоче, щоб уникнути колгоспного рабства.

Однак далеко не всі українці, які жили на своїй етнічній території впродовж багатьох поколінь, прагнули переселитися в Радянський Союз. Попри тиск офіційних представників обох держав, десятки тисяч українців рішуче відмовилися від переселення. «...У межах Радянського Союзу, куди нас хочуть вивозити й де мешкає вся решта українського понад 40-мільйонного народу, наш народ не має жодних національно-політичних, релігійних, ні соціальних людських прав. Український народ терпить у рамках СРСР не чуваний національно-політичний і соціальний гніт. Совєтський режим, у якому доводиться жити українському і другим народам, - це режим тотальної диктатури і тиранії, у якому наших братів позбавлено всіх людських прав. Тому з цілого приблизно мільйона українців, які мешкають за лінією Керзона, майже ніхто не хотів і не хоче від’їжджати добровільно до СРСР...» - ішлося про причини такого рішення у відкритому листі українців Закерзоння в жовтні 1945 р.

Проаналізуйте карту. З’ясуйте, яким було становище західноукраїнських земель у повоєнний період. З огляду на розклад сил, об’єкти й події, що відображені на ній, сформулюйте якомога більше запитань; запропонуйте їх іншим групам і вислухайте відповіді.

Західна Україна в повоєнні роки (1945-1951)

ЗАУВАЖТЕ

Протягом 1944-1946 рр. з Галичини і Волині до Польщі було переселено понад 800 тис. поляків, а з Польщі в Україну - близько півмільйона українців.

Небажання українців переселятися підважувало плани влади обох країн. Тому незабаром розпочалися силові акції, що мали на меті примусове виселення. Спеціальні загони, сформовані з поляків, які походили з колишніх східних воєводств, нападали на українські села й руйнували їх, убивали людей, щоб посіяти страх і змусити до виїзду. Озброєним польським загонам допомагала й державна міліція, служба безпеки, а також частини радянських прикордонних військ НКВС, які в різних місцях переходили польсько-радянський кордон. Проте терор не давав бажаних результатів. Тому у вересні 1945 р. польський уряд спрямував проти мирного населення три піхотні дивізії. Розпочалася нова хвиля терору. Проводилися генеральні прочісування лісів, масові облави, зухвалі напади на українські села. У всіх цих акціях польське військо й спецзагони підтримували підрозділи НКВС.

2. Акція «Вісла»

Наприкінці 1946 р. на південно-східних територіях Польщі мешкало, за різними даними, 150-200 тис. українців. Для польської влади це означало, що українську проблему не розв’язано.

СЛОВНИК

Етнічна чистка - усунення насильницькими методами з визначених територій представників «небажаних» етнічних груп.

Депортація (від латин. deportatio - вигнання) - примусове виселення з місць постійного проживання окремих осіб чи цілих народів за наказом органів влади із застосуванням сили.

У січні 1947 р. військові підрозділи на території південно-східних воєводств одержали наказ скласти списки українських сімей, що їх не переселили в 1944-1946 рр. Було запропоновано план виселення українців і членів змішаних українсько-польських родин на західні землі, приєднані до Польщі за рішенням Потсдамської конференції. На цих землях українці мали асимілюватися з поляками.

Операція «Вісла» розпочалася 28 квітня 1947 р. Шість дивізій Війська Польського заблокували українські села, а частини прикордонних військ НКВС і чехословацької прикордонної служби перекрили кордон на сході та півдні Польщі. Упродовж наступних трьох місяців у західні та північні воєводства з теренів Закерзоння (Надсяння, Лемківщини, Холмщини й Підляшшя) було виселено понад 140 тис. українців. До кінця 1947 р. вивезли ще понад 10 тис, осіб.

Щоб зібратися, людям давали всього дві-три години. Брати з собою в дорогу дозволяли лише найнеобхідніше. Селян довго тримали в пересильних пунктах. На нових місцях, як правило, переселенцям виділяли найгірші землі. Не лише влада, а й сусіди ставились до них переважно вороже, називаючи «українськими бандитами».

Ще у квітні 1947 р. політбюро ЦК Польської партії робітничої ухвалило створити для застрашення непокірних українців концтабір у Явожно (Сілезьке воєводство) - на місці колишнього філіалу нацистського концентраційного табору «Аушвіц» (Освенцим). Тут було ув’язнено майже 4000 осіб. За час функціонування концтабору (травень 1947 р. - січень 1949 р.) загинуло близько 200 в’язнів.

Прочитайте фрагмент історичного джерела. » 1. З’ясуйте, як польська влада офіційно визначила мету акції «Вісла» (спочатку вона називалася «Схід»). » 2. З яким нацистським формулюванням щодо євреїв перегукується мета операції, зазначена в документі? Про що це свідчить? » 3. Яке місце в операції належало діям проти УПА? » 4. Поміркуйте, чому Варшава прагнула виправдатися перед Заходом за акцію депортації, характеризуючи її як прояв гуманізму й пояснюючи бажанням припинити українсько-польські міжусобиці.

ДОКУМЕНТ 1

1947 р., квітня 16, Варшава. Проект організації операції «Схід», підготовлений Міністерством національної оборони та Міністерством громадської безпеки.

«Цілком таємно. І. Завдання: остаточне розв'язання української проблеми в Польщі. З цією метою:

а) У порозумінні з Державним репатріаційним управлінням провести евакуацію всіх осіб української національності з південної та східної прикордонної смуги на північно-західні землі, розселяючи їх там за принципом якомога більшої розпорошеності.

б) Евакуацією будуть охоплені всі групи української національності з лемками включно, а також мішані польсько-українські сім'ї.

в) У районі головного розсадника банд, на південно-східному виступі держави (район Сянока), має бути проведена повна евакуація, яка захопить також польське цивільне населення, без огляду на професійну, соціальну чи партійну належність. Цей район буде в майбутньому заселений військовими колоністами.

г) 3 огляду на необхідність проведення посівних робіт новими осадниками в районах нового поселення, евакуаційна акція має бути проведена в максимально короткий строк (якщо можливо, протягом 4 тижнів).

ґ) Одночасно з акцією виселення має бути проведена акція активної ліквідації банд УПА, які повинні бути нещадно знищені після завершення евакуації».

Роздивіться фотодокументи. » 1. Які деталі операції «Вісла» вони засвідчують? » 2. Про які почуття і настрої свідчать обличчя, пози й жести зображених? Чи співчуваєте ви цим людям?

Виселення українського населення солдатами батальйону Корпусу внутрішньої безпеки «Познань» під час акції «Вісла»

Роздивіться плакати. » 1. Чому ці плакати Ніла Хасевича називають «бойовими листками Української повстанської армії»? » 2. Який символічний зміст має кожне зображення? » 3. Яке ставлення до подій та явищ тогочасної доби прагнув сформувати в глядачів автор? » 4. Роздивіться написи на плакатах. Які гасла використовували підпільники? До чого вони закликають? » 5. До яких подій звертається автор, щоб пробудити у співвітчизниках історичну пам’ять? » 6. Оберіть дієслова, що окреслюють мету, з якою ці плакати створено: 1) пропагувати; 2) інформувати; 3) формувати ставлення до фактів, що відповідає ідеології; 4) засуджувати; 5) викликати несприйняття й ненависть. Свій вибір обґрунтуйте деталями плакатів та історичними фактами.

3. Український визвольний рух у західних областях

Після закінчення радянсько-німецької війни діяльність збройного підпілля ОУН та УПА за активної підтримки населення була спрямована на те, щоб не допустити встановлення в західних областях України сталінського тоталітарного режиму. Боротьба українських націоналістів тривала близько десяти років. Перші два роки протистояння (1944-1945) були найкривавішими. За цей час підпілля ОУН та УПА здійснило 6600 акцій, яким радянські органи безпеки протиставили 39 773 каральні операції.

На початку 1945 р. відбулася нарада членів головного проводу ОУН(б), на якій постало питання про перспективи боротьби. Прохання С. Бандери організувати його повернення в Україну було відхилено. Бандера залишився представником ОУН в еміграції. Учасники наради ухвалили продовжувати боротьбу, сподіваючись на допомогу країн Заходу.

Після війни ОУН і УПА відмовилися від відкритих боїв. Великі підрозділи повстанців були переформовані на менші з дислокацією в лісових масивах, де розгорнулося будівництво підземних сховищ (бункерів, криївок). Повстанці перейшли до тактики партизанської війни «малими групами», спрямовуючи свої акції проти непопулярних заходів радянської влади: проведення масової мобілізації, переслідування УГКЦ, депортації місцевого цивільного населення, насильницької колективізації. Основні методи боротьби в повоєнні роки - антирадянська пропаганда, терористичні акти проти співробітників каральних органів, партійно-радянських працівників, колгоспної адміністрації, фахівців з інших областей УРСР. Підпільники псували колгоспне майно, руйнували МТС, клуби, кіноустановки, зривали відвантаження сільгосппродукції тощо.

Повстанський загін. Рівненщина. 1947 р.

ЗАУВАЖТЕ

У постанові Президії ЦК КПРС «Про політичний і господарський стан західних областей Української РСР» від 26 травня 1953 р. були підбиті перші підсумки боротьби в цьому регіоні від 1944 до 1952 рр.: репресовано державою до 500 тис. осіб, з-поміж них заарештовано 134 тис., убито 153 тис., вислано довічно з України 203 тис. осіб.

Черговий етап протистояння повстанців і влади був пов’язаний з виборами до Верховної Ради СРСР у лютому 1946 р., які мали легалізувати радянську окупацію. Прагнучи забезпечити високу явку, органи влади примусово залучили до пропагандистської кампанії західноукраїнську інтелігенцію. УПА у відповідь поширювала серед населення заклики до бойкоту виборів. Повстанці писали в листівках: «Сталінські вибори - це глум над демократією. Геть такі вибори! Ні один не підемо до виборів! Хай живуть справжні вільні вибори в Українській самостійній державі!». Вони нищили документацію виборчих комісій, радянські агітаційні матеріали, здійснювали напади на виборчі дільниці тощо.

Існувала висока ймовірність того, що населення, яке не забуло вільних виборів у довоєнній Польщі, не погодиться солідаризуватися з чужою для нього владою. Тому Кремль розгорнув у західних областях України безпрецедентну за масштабами і залученими силами акцію, що одержала назву «Великої блокади». На території західних областей у січні - квітні 1946 р. було розміщено понад 3500 гарнізонів регулярних військ (на додачу до завжди присутніх військ НКВС), а також 3593 гарнізони, сформовані з винищувальних батальйонів. Цими силами владі вдалося заблокувати всі села й перекрити доступ до них повстанців. Останні пережили надзвичайно важку зиму. Однак «Велика блокада» не зламала їх. У цей час відділи УПА діяли також на Закерзонні.

Текст на плакаті: «Україна має право виходу з СРСР» (з Конституції УРСР)

» Яким історичним явищам присвячено листівки? » Що роблять зображені на них персонажі? » Яке ставлення до події намагався сформувати художник у глядачів?

Вивіз на Сибір у 1947-му. Листівка УПА. Дереворит Н. Хасевича

Роздивіться листівку. » З якою метою її створено? Якими мистецькими засобами скористався художник, щоб відтворити події? » Яке ставлення до них він намагався сформувати у глядачів?

Щоб подолати спротив ОУН та УПА, партійно-радянське керівництво спрямувало зусилля на проведення колективізації сільського господарства і встановлення повного контролю над західноукраїнським селом, звідки черпав свої сили визвольний рух. По всій Західній Україні й у Польщі НКВС насаджував свою агентуру, яка збирала інформацію про дії націоналістів. Загони НКВС спалювали села, виселяли людей з місцевості, де розташовувалися бази УПА, ув’язнювали «бандпосібників» або депортували їх цілими сім’ями до Сибіру. Щоб виявити «бандпосібників» і поширити уявлення про бандерівців серед місцевих жителів як про звичайних карних злочинців, органи безпеки створювали провокаційні псевдобандерівські загони, які вдавалися до грабунків, убивств, ґвалтувань.

21-26 жовтня 1947 р. було здійснено операцію з депортації цивільного населення Західної України з метою знищення соціальної бази українського визвольного руху, тепер уже з теренів УРСР. Цю одну з наймасовіших каральних акцій сталінського режиму, співмірну з депортацією кримських татар у 1944 р. чи акцією «Вісла», назвали операцією «Захід». Із західних областей України було депортовано понад 77 тис. українців (близько 26 тис. сімей). До регіону депортації входили Волинська, Дрогобицька, Станіславська, Львівська, Ровенська, Тернопільська й Чернівецька області. Вихідці із західних областей направлялися за тисячі кілометрів від України на спецпоселення в Казахську РСР, Красноярський край, Іркутську, Омську, Читинську та інші області РРФСР. Виселенню підлягали «родини учасників банд ОУН, пособники учасникам ОУН та члени їхніх родин, куркулі-націоналісти та Їхні родини ».

Наприкінці 1940-х рр. становище в повстанському середовищі не змінилося на краще. Навпаки, унаслідок чекістських операцій і агентурно-оперативних дій, депортацій у східні регіони прихильного до повстанців та підпільників населення, колективізації сільського господарства катастрофічно танула матеріальна база ОУН і УПА, ріділи лави повстанців та підпільників.

У вересні 1949 р. голова Генерального секретаріату УГВР, головнокомандувач УПА Роман Шухевич видав наказ, згідно з яким підрозділи і штаби УПА припиняли свою діяльність як бойові одиниці та органи управління. Зусилля загонів УПА та підпілля ОУН спрямовувалися на пропагандистську роботу й саботаж.

У березні 1950 р. в с. Білогорща неподалік Львова, захищаючись у власній криївці, загинув Р. Шухевич. На думку керівника операції (пізніше він писав про це у своїх спогадах), це зумовило швидкий занепад руху опору в Західній Україні. Однак смерть Р. Шухевича, втрати командних кадрів, труднощі підтримання організаційних зв’язків не зупинили повстанців і підпільників у прагненні продовжувати антирадянську боротьбу.

ОСОБИСТІСТЬ

Роман Шухевич (псевдо Тарас Чупринка) (1907-1950)

Член ОУН від 1930 р. Після розколу ОУН приєднався до бандерівської фракції, увійшов до проводу ОУН(б). Був одним із засновників «Карпатської Січі». Фактичний командир батальйону «Нахтігаль» (1941). Брав участь у проголошенні Акта відновлення Української держави у Львові 30 червня 1941 р. У серпні 1943 р. на Третьому надзвичайному зборі ОУН його обрали головою бюро проводу ОУН(б) та головним командантом УПА. У липні 1944 р. став головою Генерального секретаріату Української головної визвольної ради (УГВР).

У травні 1954 р. був заарештований єдиний на той час член Проводу ОУН в Україні, голова Генерального секретаріату УГВР і головний командир УПА Василь Кук.

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Установіть хронологічну послідовність подій повоєнних років: » Акція «Вісла» » Останній обмін територіями УРСР з Польщею » Заснування ООН, державою-засновницею якої була й Україна » Операція «Захід».

2. Складіть речення про події повоєнних років, використавши поняття, терміни, назви: акція «Вісла», операція «Захід», депортація, етнічна чистка, обмін населенням, спецпоселення.

3. Покажіть на карті події, що відбувалися у повоєнний період на західноукраїнських землях. Установіть причиново-наслідкові зв’язки між зазначеними подіями.

4. Прокоментуйте події (або явища), про які йдеться у фрагменті джерела.

«28 квітня із самого ранку жовніри польського війська оточили наше село і дали людям лишень дві години на пакування господарського реманенту, своїх речей та худоби. Це стосувалося українців, що проживали в селі. У цьому хаосі, наповненому криками та плачем, люди не могли одразу збагнути, що ж насправді відбувається, та й, зрештою, і не знали, куди і для чого їх будуть вивозити.

У перший день, як тільки ми прибули з Терки до Лукавиці, - всіх, кого підозрювали у співпраці з УПА, в тому числі нашого батька, відокремили від інших і забрали до концтабору в Явожні».

5. Як, на вашу думку, українське населення сприймало ідею змінити місця проживання у 1945-1951 рр.? Чому «обмін ділянками державних територій» 1951 р. називають «останньою депортацією» українців?

6. Прокоментуйте оцінки акції «Вісла». Яку з них уважаєте найбільш слушною? Свою думку доведіть. » Акція «Вісла»: «відплатна» акція чи послідовна політика? » Акція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка?