Історія України. Рівень стандарту. 11 клас. Власов

§ 20. Суверенізація УРСР

Прагнучи зберегти контроль за суспільно-політичним життям, партійні реформатори зважилися на конституційну реформу, яка була покликана надати реальну владу радам. Унаслідок її запровадження КПРС втратила ознаки державного інституту влади. Повновладдя рад докорінно змінювало характер радянської влади. Повернення виборцям їхніх прав на вільний вибір органів влади означало, що компартійно-радянська влада в СРСР позбувалася тоталітарного характеру. Держава чимдалі більше залежала від суспільства, а не суспільство від держави.

У 1989-1990 рр. відбулися вільні вибори органів радянської влади всіх рівнів. Комуністична партія зберегла після виборів контроль над радами. Тільки в західних областях УРСР компартійно-радянська номенклатура була відсторонена від радянських органів влади. Тут виник такий незвичний феномен, як антикомуністична радянська влада. Вільні вибори зміцнили національно-визвольний рух, спрямований на суверенізацію України. Українська компартійно-радянська номенклатура почала відвертатися від центру й шукати підтримки у власного народу. Врешті-решт, у ситуації загальної кризи вона підтримала висунуте Народним рухом гасло суверенізації України. Верховна Рада майже одностайно ухвалила Декларацію про державний суверенітет України.

1. Конституційна реформа 1988 р. Перші вільні вибори до Верховної Ради УРСР

Коли спроби реформування економіки зайшли в глухий кут, М. Горбачов дослухався до думки так званих демократів у своєму оточенні, які радили здійснити кардинальну політичну реформу. На XIX партійній конференції (1988) генсек висунув проект конституційної реформи. Вона передбачала передання всієї повноти влади радам. Партійні органи мали залишити за собою лише ідеологічні функції. Раніше секретарі партійних комітетів мали право втручатися в діяльність радянських органів влади, не відповідаючи за наслідки втручання. Розрахунок був на те, що КПРС як монопольна політична сила витримає випробування вільними виборами, збагатиться новими керівними працівниками, що їх висунули громадяни, й посилить свій вплив на суспільство.

Щоб члени ЦК КПРС і депутати Верховної Ради СРСР погодилися на конституційну реформу, Горбачов запропонував специфічну виборчу процедуру: дві третини депутатів (1500) обиралися на прямих виборах із довільною кількістю кандидатів на одне депутатське місце, а одна третина (750) висувалася офіційно зареєстрованими організаціями - КПРС, комсомолом, профспілками, науковими товариствами, творчими спілками тощо. Усі вони будувалися на засадах «демократичного централізму», тобто перебували під контролем партійного керівництва. Щоправда, АН СРСР висунула серед інших Андрія Сахарова, який украй не задовольняв кремлівське керівництво.

Вищим органом представницької влади ставав З’їзд народних депутатів.

У березні 1989 р. відбулися вибори народних депутатів СРСР. На всіх попередніх виборах висувався один кандидат від «блоку комуністів та безпартійних», якого ретельно відбирали в партійних комітетах. По суті, це були вибори без вибору. Натомість тепер, згідно з Законом «Про вибори народних депутатів», що його ухвалила Верховна Рада СРСР, вирішальне слово у визначенні депутатів надавалося виборцям. На один мандат могли претендувати кілька кандидатів. В Україні виборці провалили багатьох високопосадових функціонерів.

Вибори створили дворівневу парламентську систему: З’їзд народних депутатів СРСР і сформований з його складу таємним голосуванням постійний орган - Верховну Раду СРСР. Головою останньої став М. Горбачов.

Восени 1989 р. були внесені важливі поправки до закону про вибори до Верховної Ради УРСР та до місцевих рад. Відповідно до них депутатів обирали тільки у виборчих округах. Не передбачалося органу влади, подібного до З’їзду народних депутатів СРСР.

Напередодні виборчої кампанії в УРСР сформувався Демократичний блок. До нього увійшли 43 громадські організації та групи (осередки НРУ, «Меморіал», УГС, «зелені» та ін.). У виборчому маніфесті були проголошені такі гасла, як досягнення реального політичного й економічного суверенітету України, створення багатопартійної системи, рівноправність усіх форм власності, розроблення нової конституції, реальна свобода віросповідання.

4 березня 1990 р. відбулися перші вільні вибори до Верховної Ради УРСР та місцевих рад. Вони відзначалися активністю: на дільниці з’явилися 85 % тих, хто був внесений до виборчих списків. Бюлетені містили по одній кандидатурі лише в чотирьох округах із 450.

Вибори засвідчили, що компартійно-радянський апарат контролював ситуацію. Демократичний блок зазнав поразки. Номенклатура перемогла в усіх областях, окрім Львівської, Івано-Франківської й Тернопільської. У цих трьох областях за кандидатів Демократичного блоку віддали голоси 85 % виборців, тож комуністичні депутати опинилися в опозиції.

Пікетувальники біля будівлі Верховної Ради УРСР. Київ, 15 травня 1990 р.

Роздивіться фотодокумент. Які гасла на транспарантах свідчать про обстоювання пікетувальниками ідеї незалежності України? Унаслідок яких обставин суспільно-політичного життя в УРСР стало можливим швидке поширення цієї ідеї?

2. Зародження багатопартійності

На початку 1990-х рр. з’явилися перші політичні партії, альтернативні КПРС-КПУ. Українська національна партія (УНП) була утворена у Львові ще в жовтні 1989 р., але на початок 1991 р. вона налічувала лише півтори сотні членів. У квітні 1990 р. у Києві відбувся установчий з’їзд Української республіканської партії (УРП), а у Львові Української християнсько-демократичної партії (УХДП). УРП охопила відразу майже всі області України, оскільки спиралася на осередки та кадри УГС. На першому з’їзді УРП були присутні делегати від 28 філій і 219 осередків, які об’єднували 2300 членів партії. На початок 1991 р. чисельність УРП зросла до 7646 членів і кандидатів, з-поміж яких були 10 народних депутатів Верховної Ради України. Основною метою партії було визначено створення Української самостійної держави. У національному питанні проголошувалася рівність громадян незалежно від походження та національності. Наголошувалося на праві кримських татар на організоване повернення в Україну. УХДП теж пов’язувала питання державності з досягненням політичної незалежності, акцентуючи на потребі відновлення національної символіки й наданні українській мові статусу державної.

У червні 1990 р. в Київському університеті ім. Т. Шевченка відбулася установча конференція Ліберально-демократичної партії. У вересні в Теребовлі створено Демократичну партію України (ДемПУ), а в Києві Партію зелених України. У грудні 1990 р. засновано Партію демократичного відродження України. Це була партія депутатів: кожний п’ятий член мав мандат рад різного рівня.

Утім стихійно створювана багатопартійна система була специфічною. На початок 1991 р. усі партії (їх було 13), окрім комуністичної, мали сукупну чисельність 30 тис. осіб, натомість КПУ - 2 млн 964 тис. Процес реформування КПУ в умовах гострої суспільно-політичної кризи не розпочинався, й активно діяти в нових умовах вона не могла. Майже всі комуністи виявилися пасивними спостерігачами подій, що розгорталися на їхніх очах.

На підставі інформації, викладеної в підручнику та інтернеті, складіть таблицю «Зародження багатопартійності в УРСР». Чому КПУ не могла активно діяти в нових умовах? У чому виявлялася нездатність партії до реформування? Чи можна вважати це наслідком кризи суспільно-політичної системи тоталітарної держави? Відповідь обґрунтуйте.

Таблиця. Зародження багатопартійності в УРСР

Назва партії

Час створення

Програмні ідеї

3. Ухвалення Декларації про державний суверенітет України

Після виборів у березні 1990 р. Верховна Рада УРСР уперше почала працювати як парламент - на постійній основі. В ній сформувалися два блоки: парламентська більшість «За суверенну радянську Україну» на чолі з О. Морозом і опозиційна «Народна рада» з лідером І. Юхновським. Сесію Верховної Ради транслювали по радіо й телебаченню, полеміка між депутатами впливала на настрої суспільства. Головою парламенту обрали першого секретаря ЦК Компартії України В. Івашка. У червні він звільнився з партійної посади.

СЛОВНИК

Суверенітет - риса, притаманна державі, яка полягає в незалежності від інших держав та самостійності в урегулюванні внутрішніх проблем. Складниками суверенітету є контроль за територією, незалежність, вільний від зовнішнього втручання політичний, соціальний та економічний устрій тощо.

У Москві на З’їзді народних депутатів СРСР у березні 1990 р. М. Горбачова обрали президентом СРСР. Запровадженням цієї посади він зміцнив своє владне становище в державі. Одночасно було скасовано 6-ту статтю Конституції СРСР, що визначала КПРС як керівну і спрямовуючу силу суспільства, ядро його державних і громадських організацій.

12 червня 1990 р. Верховна Рада Російської Федерації з ініціативи голови Верховної Ради РРФСР Б. Єльцина ухвалила декларацію про державний суверенітет.

Приклад Росії надихнув і підштовхнув українських парламентарів до історичного кроку. 16 липня 1990 р. Декларація про державний суверенітет України була ухвалена абсолютною більшістю голосів. Депутати задовольнили прохання голови ВР УРСР В. Івашка про відставку. Він дав згоду балотуватися на посаду заступника генерального секретаря ЦК КПРС. Серед 27 претендентів на посаду голови Верховної Ради УРСР реальні шанси мав тільки другий секретар ЦК КПУ Леонід Кравчук. 18 липня 1990 р. він був обраний.

Компартія України залишалася «складовою і невіддільною» частиною КПРС, дисциплінованим провідником волі союзних структур влади. Питання про організаційне відокремлення від КПРС, яке дедалі частіше ставили рядові комуністи, політбюро ЦК КПУ вважало єретичним. Але таким його не вважали мільйони громадян України, які воліли наповнити Декларацію про державний суверенітет реальним змістом. Зважаючи на настрої населення, частина комуністичної більшості Верховної Ради почала віддалятися від ЦК КПУ. Так звані суверен-комуністи об’єднувалися навколо Л. Кравчука. Останній взяв курс на реальну суверенізацію УРСР.

Логічним продовженням Декларації про державний суверенітет став Закон «Про економічну самостійність Української РСР» від 3 серпня 1990 р.

Зал засідань Верховної Ради УРСР під час ухвалення Декларації про державний суверенітет України. Виступає голова Ради Міністрів УРСР В. Масол. Київ, 16 липня 1990 р.

Прочитайте фрагменти з Декларації про державний суверенітет України. Оберіть один із фрагментів і прокоментуйте його. У чому полягає історичне значення документа?

ДОКУМЕНТ 1

«Верховна Рада Української РСР, виражаючи волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини, шануючи національні права всіх народів, дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України, визнаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України,

ПРОГОЛОШУЄ

державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

I. САМОВИЗНАЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ. Українська РСР як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення...

II. НАРОДОВЛАДДЯ. Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України. Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці. Від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада Української РСР. Жодна політична партія, громадська організація, інше угруповання чи окрема особа не можуть виступати від імені всього народу України...

V. ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВЕРХОВЕНСТВО. Українська РСР здійснює верховенство на всій своїй території. Територія Української РСР в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди...

VI. ЕКОНОМІЧНА САМОСТІЙНІСТЬ. ...Українська РСР самостійно створює банкову (включаючи зовнішньоекономічний банк), цінову, фінансову, митну, податкову системи, формує державний бюджет, а при необхідності впроваджує свою грошову одиницю...

VIII. КУЛЬТУРНИЙ РОЗВИТОК. ...Українська РСР є самостійною у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку. Українська РСР забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя...

IX. ЗОВНІШНЯ І ВНУТРІШНЯ БЕЗПЕКА. Українська РСР має право на власні Збройні Сили. Громадяни Української РСР проходять дійсну військову службу, як правило, на території Республіки і не можуть використовуватись у військових цілях за її межами без згоди Верховної Ради Української РСР. Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї».

4. Революція на граніті

«Народна рада» в українському парламенті прагнула розпочати передбачуваний радянськими конституціями процес виходу із СРСР. Натомість загальносоюзний центр на чолі з М. Горбачовим і російський лідер Б. Єльцин, борючись одне з одним за владу, були єдині в намаганні запобігти розпаду країни. Росія першою із союзних республік проголосила Декларацію про державний суверенітет, але заявила в ній «про рішучість створити правову державу у складі оновленого Союзу РСР» і про об’єднання РФ з іншими республіками «на основі Договору».

Небажання Верховної Ради УРСР здійснювати задекларовані революційні перетворення спричинило протести в суспільстві. На початку жовтня 1990 р. в Києві розпочалося голодування студентів під політичними гаслами.

Київські студенти висунули три вимоги: 1) достроково припинити повноваження Верховної Ради УРСР і призначити нові вибори на багатопартійних засадах восени 1991 р.; 2) ухвалити закон про націоналізацію майна КПУ та ЛКСМУ; 3) не допустити підписання Союзного договору. Львівські студенти доповнили ці вимоги ще двома: затвердити рішення про проходження військової служби громадянами України виключно в межах республіки та відправити у відставку голову Ради Міністрів УРСР В. Масола.

Наметове містечко на площі Жовтневої революції у Києві під час Революції на граніті. Жовтень 1990 р.

У наметовому містечку на площі Жовтневої революції (нині - Майдан Незалежності) було до півсотні наметів. У голодуванні брало участь 158 студентів із Києва, Львова, Дніпропетровська, Івано-Франківська та інших міст. Містечко рясніло плакатами: «Наше ярмо: 239*, КДБ, КПУ», «Комуністам - комунізм, Україні - свободу», «КПРС - на смітник історії» та іншими. Учасників голодування регулярно доправляли до 14-ї лікарні, де їм у разі потреби надавали медичну допомогу.

11 жовтня в Києві відбулася 100-тисячна демонстрація на підтримку студентів-голодувальників. Мітинги й демонстрації солідарності пройшли в Донецьку, Горлівці, Херсоні, Дніпропетровську, Тернополі, Рівному, Кременчуці. У центрі Житомира, Донецька і Сум були організовані наметові містечка голодувальників. 16 жовтня в Києві голодувало вже 298 студентів, 27 з них - від першого дня.

17 жовтня Верховна Рада УРСР затвердила постанову, яка частково задовольнила вимоги протестувальників, після чого припинилося голодування студентської молоді. Однак реального результату, як виявилося, студенти досягли тільки в одному пункті своїх вимог - кадровому. Голова уряду В. Масол був звільнений, на його місце призначили першого заступника - В. Фокіна.

Прочитайте фрагмент історичного джерела. Яку кардинальну зміну в суспільно-політичному житті України, зокрема в протестному рухові, порівнюючи з дисидентським рухом, засвідчують щоденникові нотатки О. Гончара? Які події, на вашу думку, мали вирішальне значення для таких змін? Які фрагменти спогадів указують на кризу влади в УРСР? Чому студентські протести називають Революцією на граніті?

* Парламентська більшість «За суверенну радянську Україну» мала неофіційну назву «група 239». Такою кількістю голосів Л. Кравчук був обраний Головою Верховної Ради.

ДОКУМЕНТ 2

Зі «Щоденника» Олеся Гончара: «До Києва стягуються війська. Біля Верховної Ради омоновці вчинили розправу над тернопільськими жінками... Місто вирує тривожно. На Хрещатику, розкинувши намети, оголосили голодівку студенти на знак протесту проти нав'язування Союзного договору. Девіз - “Краще вмерти, ніж жити в Радянському Союзі”. Бачу мученицькі юні обличчя. Серце розривається... На підтримку голодуючим прибули студенти з Омська, з Іркутська... Десятки тисяч студентів Києва вийшли на Хрещатик... У Верховній Раді України вже лунають голоси з вимогою... запровадити надзвичайний стан в Україні, тобто потопити студентські страйки в крові... Страшні ці в парламенті! Юхновський як голова комісії доповідає їм про вимоги голодуючих студентів, про те, що звідчаяні молоді люди готові на все “аж до масового самоспалення”, а у відповідь йому - регіт, жирне іржання цих парламентських жеребців! І серед таких - жити? Від таких ждати гуманних законів? Ні, неможливий з ними ніякий мир, ніяке порозуміння».

8 жовтня 1990 р. наметове містечко відвідав Олесь Гончар, визнав вимоги студентства цілком справедливими. Наступного дня він залишив лави КПРС, мотивуючи рішення тим, що «з такими, з безмежно жорстокими, що глумливим сміхом зустрічають трагедію власного народу, страждання дітей України, я не хочу мати нічого спільного»

Проаналізуйте таблицю-схему. Прокоментуйте твердження, проілюструвавши кожне конкретними історичними фактами.

Наслідки процесу «перебудови» в політичному та соціально-економічному житті України

Поміркуйте, що дає підстави для пропонованого висновку історика. Наведіть кілька аргументів на підтвердження або спростування викладеної думки.

«Студентська революція на граніті, яку нині називають першим українським Майданом, була успішним ненасильницьким політичним протестом проти чинної тоді комуністичної влади в Україні. Разом з іншими акціями громадянської непокори, що охопили Україну в жовтні 1990 р., вона заклала традиції демократичних форм протесту» (український історик В. Даниленко).

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Установіть хронологічну послідовність подій: » Революція на граніті » Конституційна реформа » Перші вільні вибори до Верховної Ради УРСР » Прийняття Верховною Радою УРСР Декларації про державний суверенітет України.

2. Складіть речення про події та явища доби «перебудови», використавши поняття, терміни і гасла: суверенітет, багатопартійність, «повновладдя рад», «парад суверенітетів».

3. Поясніть написи на плакатах під час Революції на граніті: «Наше ярмо: 239, КДБ, КПУ», «Комуністам - комунізм, Україні - свободу», «КПРС - на смітник історії».

4. Підтвердіть фактами або спростуйте слушність тверджень.

» Центральною подією в суспільному житті республіки були вибори в березні 1990 р. народних депутатів до Верховної Ради України та місцевих рад народних депутатів. » Прагнучи зберегти контроль за суспільно-політичним життям, партійні реформатори зважилися на конституційну реформу, яка покликана була надати реальну владу радам. » Суть і зміст Декларації про державний суверенітет засвідчили фактичну відмову України від участі у підготовці нового союзного договору.

5. Проілюструйте конкретними фактами тези про події та явища доби «перебудови»: » Революція на граніті - молодіжна акція громадянської непокори з вимогою розпочати реалізацію положень Декларації про державний суверенітет України. » По суті, конституційна реформа започатковувала своєрідну революцію знизу, яка перетворила політичний режим з диктаторського на демократичний.

6. Прокоментуйте події (або явища), про які йдеться у фрагменті джерела.

«Коли б ми послухали студентів і провели дострокові вибори до Верховної Ради, сценарій розвитку в Україні міг би бути зовсім інший - і політичний, і економічний. На хвилі піднесення ми могли б обрати до ВР справжніх патріотів, людей, які хочуть для України добра» (Л. Кравчук).

7. Підтвердіть фактами або спростуйте слушність твердження.

«З часом трансформувалася суть перебудови. Загальні вибори на альтернативній основі; гарантування свободи друку; розвиток багатопартійності; розширення прав трудових колективів; розмежування функцій партійних і державних органів; утвердження в суспільстві спочатку ідейного, а невдовзі й політичного плюралізму; законодавче оформлення економічної свободи; розширення прав союзних та автономних республік наближали крах тоталітарної системи...» {український історик О. Бойко).