Історія України. Профільний рівень. 11 клас. Власов

§ 3—4. Депортації українців. Національно-визвольний рух

У листі до Й. Сталіна від 15 листопада 1945 р. М. Хрущов писав, що розгром Німеччини та Японії, зміцнення воєнно-економічної могутності й зростання міжнародного авторитету СРСР викликають розгубленість і почуття приреченості серед «залишків банд українсько-німецьких націоналістів». Життя показало, однак, що велетенська наддержава не змогла придушити підпільно-партизанську активність у західних областях УРСР упродовж десятка років - до середини 1950-х рр.

Пропагандисти не могли знайти раціонального пояснення поведінці людей, які під час «великої блокади» були ізольовані від сіл і сиділи в неопалюваних схронах без руху, бо сніг видавав сліди спостерігачам з літаків, що баражували над зимовим лісом. Чим вони керувалися, не здаючись владі? Адже влада не раз оголошувала амністію для тих, хто з'явиться з повинною. Інформуючи ЦК КП(б)У про ситуацію в західних областях, міністр внутрішніх справ УРСР Т. Строкач 28 травня 1946 р. вкотре заявив, що націоналістам завдано «вирішальної поразки». Однак він змушений був додати, що повстанці й підпільники є фанатиками, які боротимуться з радянською владою до кінця.

Антикомуністичний опір ОУН і УПА в Україні мав чималий резонанс як в українському суспільстві, так і за кордоном.

1. Обмін населенням між Польщею й УРСР. Масові депортації (1944-1946)

9 вересня 1944 р. в Любліні між прорадянським Польським комітетом національного визволення та урядом УРСР було підписано угоду про обмін населенням - українців з території Польщі й поляків з території УРСР. В урядових договорах проголошувалося, що це добровільне переселення.

Спочатку переселення здійснювалося й справді на добровільних засадах. Обидві держави взяли на себе зобов'язання організаційно сприяти переселенцям і надавати їм матеріальну допомогу. Поляки, які мали право на виїзд до Польщі як громадяни Другої Речі Посполитої, переселялися охоче, щоб уникнути колгоспного рабства.

Однак далеко не всі українці, які жили на своїй етнічній території впродовж багатьох поколінь, прагнули переселитися в Радянський Союз. Попри тиск офіційних представників обох держав, десятки тисяч українців рішуче відмовилися від переселення. «...У межах Радянського Союзу, куди нас хочуть ви возити й де мешкає вся решта українського понад 40-мільйонного народу, наш народ не має жодних національно-політичних, релігійних, ні соціальних людських прав. Український народ терпить у рамках СРСР нечуваний національно-політичний і соціальний гніт. Совєтський режим, у якому доводиться жити українському і другим народам, - це режим тотальної диктатури і тиранії, у якому наших братів позбавлено всіх людських прав. Тому з цілого приблизно мільйона українців, які мешкають за лінією Керзона, майже ніхто не хотів і не хоче від'їжджати добровільно до СРСР...» - ішлося про причини такого рішення у відкритому листі українців Закерзоння в жовтні 1945 р.

Проаналізуйте карту. З'ясуйте, яким було становище західноукраїнських земель у повоєнний період. З огляду на розклад сил, об'єкти й події, що відображені на ній, сформулюйте якомога більше запитань; запропонуйте їх іншим групам і вислухайте відповіді.

Західна Україна в повоєнні роки (1945-1951)

ЗАУВАЖТЕ

Протягом 1944-1946 рр. з Галичини і Волині до Польщі було переселено понад 800 тис. поляків, а з Польщі в Україну - близько півмільйона українців.

Небажання українців переселятися підважувало плани влади обох країн. Тому незабаром розпочалися силові акції, що мали на меті примусове виселення. Спеціальні загони, сформовані з поляків, які походили з колишніх східних воєводств, нападали на українські села й руйнували їх, убивали людей, щоб посіяти страх і змусити до виїзду. Озброєним польським загонам допомагала й державна міліція, служба безпеки, а також частини радянських прикордонних військ НКВС, які в різних місцях переходили польсько-радянський кордон. Проте терор не давав бажаних результатів. Тому у вересні 1945 р. польський уряд спрямував проти мирного населення три піхотні дивізії. Розпочалася нова хвиля терору. Проводилися генеральні прочісування лісів, масові облави, зухвалі напади на українські села. У всіх цих акціях польське військо й спецзагони підтримували підрозділи НКВС.

2. Акція «Вісла»

Наприкінці 1946 р. на південно-східних територіях Польщі мешкало, за різними даними, 150-200 тис. українців. Для польської влади це означало, що українську проблему не розв'язано.

СЛОВНИК

Етнічна чистка - усунення насильницькими методами з визначених територій представників «небажаних» етнічних груп.

Депортація (від латин. deportatio - вигнання) - примусове виселення з місць постійного проживання окремих осіб чи цілих народів за наказом органів влади із застосуванням сили.

У січні 1947 р. військові підрозділи на території південно-східних воєводств одержали наказ скласти списки українських сімей, що їх не переселили в 1944-1946 рр. Було запропоновано план виселення українців і членів змішаних українсько-польських родин на західні землі, приєднані до Польщі за рішенням Потсдамської конференції. На цих землях українці мали асимілюватися з поляками.

Операція «Вісла» розпочалася 28 квітня 1947 р. Шість дивізій Війська Польського заблокували українські села, а частини прикордонних військ НКВС і чехословацької прикордонної служби перекрили кордон на сході та півдні Польщі. Упродовж наступних трьох місяців у західні та північні воєводства з теренів Закерзоння (Надсяння, Лемківщини, Холмщини й Підляшшя) було виселено понад 140 тис. українців. До кінця 1947 р. вивезли ще понад 10 тис. осіб.

Щоб зібратися, людям давали всього дві-три години. Брати з собою в дорогу дозволяли лише найнеобхідніше. Селян довго тримали в пересильних пунктах. На нових місцях, як правило, переселенцям виділяли найгірші землі. Не лише влада, а й сусіди ставилися до них переважно вороже, називаючи «українськими бандитами».

Ще у квітні 1947 р. політбюро ЦК Польської партії робітничої ухвалило створити для застрашення непокірних українців концтабір у Явожно (Сілезьке воєводство) - на місці колишнього філіалу нацистського концентраційного табору «Аушвіц» (Освенцим). Тут було ув'язнено майже 4000 осіб. За час функціонування концтабору (травень 1947 р. - січень 1949 р.) загинуло близько 200 в'язнів.

Прочитайте фрагмент спогадів. Обґрунтуйте, що акція «Вісла» була не просто переселенням, а депортацією, яка суперечила будь-яким юридичним нормам, правам людини та принципам справедливості.

ДОКУМЕНТ 1

«...Ми мали декілька зупинок у великих містах: Горлиці, Явожно і Вроцлаві. Найбільше ми побоювалися зупинки в Освенцимі, ми думали, що нас везуть до концтабору. Через деякий час, однак, ми рушили далі. Найгіршою була зупинка у Явожно. Дійшло там до великої трагедії. З потягу було забрано на допит багато чоловіків і священиків у зв'язку з нашою уявною співпрацею з УПА. Ми боялися, що вже ніколи не побачимо наших близьких, що будуть убиті - так справді нізащо. Найгірше було те, що ми нічого не могли зробити. Кожен добре знав, якщо піднімемо бунт, то теж потрапимо на допит. Панувала тиша, спричинена смутком, печаллю, жахом і безпомічністю. Навіть не мали надії, що ще їх колись побачимо, бо Явожно відоме своєю жорстокістю, побиттями і тортурами» (Хелена і Шимон Бвоншчаки, нар. обоє у с. Чертижному).

Роздивіться фотодокументи. » 1. Які деталі операції «Вісла» вони засвідчують? » 2. Про які почуття і настрої свідчать обличчя, пози й жести зображених? Чи співчуваєте ви цим людям?

Виселення українського населення солдатами батальйону Корпусу внутрішньої безпеки «Познань» під час акції «Вісла»

Прочитайте фрагмент історичного джерела. » 1. З'ясуйте, як польська влада офіційно визначила мету акції «Вісла» (спочатку вона називалася «Схід»). » 2. З яким нацистським формулюванням щодо євреїв перегукується мета операції, зазначена в документі? Про що це свідчить? » 3. Яке місце в операції належало діям проти УПА? » 4. Поміркуйте, чому Варшава прагнула виправдатися перед Заходом за акцію депортації, характеризуючи її як прояв гуманізму й пояснюючи бажанням припинити українсько-польські міжусобиці.

ДОКУМЕНТ 2

1947 р., квітня 16, Варшава. Проект організації операції «Схід», підготовлений Міністерством національної оборони та Міністерством громадської безпеки.

«Цілком таємно. I. Завдання: остаточне розв'язання української проблеми в Польщі. З цією метою:

a) У порозумінні з Державним репатріаційним управлінням провести евакуацію всіх осіб української національності з південної та східної прикордонної смуги на північно-західні землі, розселяючи їх там за принципом якомога більшої розпорошеності.

б) Евакуацією будуть охоплені всі групи української національності з лемками включно, а також мішані польсько-українські сім'ї.

в) У районі головного розсадника банд, на південно-східному виступі держави (район Сянока), має бути проведена повна евакуація, яка захопить також польське цивільне населення, без огляду на професійну, соціальну чи партійну належність. Цей район буде в майбутньому заселений військовими колоністами.

г) З огляду на необхідність проведення посівних робіт новими осадниками в районах нового поселення евакуаційна акція має бути проведена в максимально короткий строк (якщо можливо, протягом 4 тижнів).

ґ) Одночасно з акцією виселення має бути проведена акція активної ліквідації банд УПА, які повинні бути нещадно знищені після завершення евакуації».

Прочитайте фрагмент джерела. » 1. Про які події та явища йдеться в документі? Що найбільше вразило в спогадах оповідача? » 2. Порівняйте свідчення, наведені в документах № 1 та № 3. Що спільного і принципово відмінного у розповідях очевидців подій? » 3. Як комуністична польська влада ставилася до українців?

ДОКУМЕНТ 3

Зі спогадів Ярослава Вайди (1936 р. н.), уродженця села Терка (колишнього Львівського повіту): «28 квітня із самого ранку жовніри польського війська оточили наше село і дали людям лишень дві години на пакування господарського реманенту, своїх речей та худоби. Це стосувалося українців, що проживали в селі. У цьому хаосі, наповненому криками та плачем, люди не могли одразу збагнути, що ж насправді відбувається, та й, зрештою, і не знали, куди і для чого їх будуть вивозити.

Після відведеного часу колона людей у супроводі військових вирушила до пункту збору. Хто на возі, а більшість - пішки за возами, на яких було усе, що вдалось прихопити. Збір був у містечку Лукавиця, що майже за 25 кілометрів від Терки.

У перший день, як тільки ми прибули з Терки до Лукавиці, - всіх, кого підозрювали у співпраці з УПА, в тому числі нашого батька, відокремили від інших і забрали до концтабору в Явожні. Ми думали, що вже ніколи не побачимо його. Нас залишилося троє братів-сиріт. Ми їхали з Лукавиці на нове місце призначення щонайменше два тижні. Прибули на північний захід Польщі до Старгарда Щецінського. Звідти нас вантажівками завезли до Сухані, що близько 20 км на схід від Старгарда. Там ми побачили чималий гурт поляків, що вибирали собі з новоприбулих дармову робочу силу. Мене, старшого брата Романа та молодшого Юліана також розібрали господарі для праці і проживання. Ми працювали в різних господарів зранку до вечора і не мали змоги навіть бачитися. Зустрілись аж восени, коли пішли до школи.

Я в хліві викидав гній, пас худобу, словом, що мені казали, те й мусив робити. Не можу нарікати, бо господарі добре ставилися до мене - не кричали, не били. Ми втрьох з братами ходили до школи до січня 1948 р., коли батька випустили з концтабору. Він нас усіх позбирав, і ми мешкали у селі Жуково, у напіврозваленій хаті разом з коровою. Вона в одній кімнаті, а ми в другій.

Повертатися після виселення до рідних місць не можна було. За це саджали до в'язниці або відсилали до концентраційного табору до Явожна».

Поміркуйте, що дає підстави для наведених нижче оцінок українського історика. Висловіть власні міркування щодо викладених думок.

  • » Акція «Вісла» - єдина депортація середини 20 ст., виконана як помста за національно-визвольну боротьбу із застосуванням колективної відповідальності (кожного українця трактують як націоналіста, співучасника УПА).
  • » Акція була спадкоємною до довготривалої тенденції польської політики «остаточного розв'язання» українського питання із застосуванням політичної провокації та брутальної сили, щоб довести до етноциду (Я. Дашкевич).

Роздивіться плакати. » 1. Чому ці плакати Ніла Хасевича називають «бойовими листками Української повстанської армії»? » 2. Який символічний зміст має кожне зображення? » 3. Яке ставлення до подій та явищ тогочасної доби прагнув сформувати у глядачів автор? » 4. Роздивіться написи на плакатах. Які гасла використовували підпільники? До чого вони закликають? » 5. До яких подій звертається автор, щоб пробудити у співвітчизниках історичну пам'ять? » 6. Оберіть дієслова, що окреслюють мету, з якою ці плакати створено: 1) пропагувати; 2) інформувати; 3) формуватиставлення до фактів, що відповідає ідеології; 4) засуджувати; 5) викликати несприйняття й ненависть. Свій вибір обґрунтуйте деталями плакатів та історичними фактами.

3. Український визвольний рух у західних областях

Після закінчення радянсько-німецької війни діяльність збройного підпілля ОУН та УПА за активної підтримки населення була спрямована на те, щоб не допустити встановлення в західних областях України сталінського тоталітарного режиму. Боротьба українських націоналістів тривала близько десяти років. Перші два роки протистояння (1944-1945) були найкривавішими. За цей час підпілля ОУН та УПА здійснило 6600 акцій, яким радянські органи безпеки протиставили 39 773 каральні операції.

На початку 1945 р. відбулася нарада членів головного проводу ОУН(б), на якій постало питання про перспективи боротьби. Прохання С. Бандери організувати його повернення в Україну було відхилено. Бандера залишився представником ОУН в еміграції. Учасники наради ухвалили продовжувати боротьбу, сподіваючись на допомогу країн Заходу.

Повстанський загін. Рівненщина. 1947 р.

Після війни ОУН і УПА відмовилися від відкритих боїв. Великі підрозділи повстанців були переформовані на менші з дислокацією в лісових масивах, де розгорнулося будівництво підземних сховищ (бункерів, криївок). Повстанці перейшли до тактики партизанської війни «малими групами», спрямовуючи свої акції проти непопулярних заходів радянської влади: проведення масової мобілізації, переслідування УГКЦ, депортації місцевого цивільного населення, насильницької колективізації. Основні методи боротьби в повоєнні роки - антирадянська пропаганда, терористичні акти проти співробітників каральних органів, партійно-радянських працівників, колгоспної адміністрації, фахівців з інших областей УРСР. Підпільники псували колгоспне майно, руйнували МТС, клуби, кіноустановки, зривали відвантаження сільгосппродукції тощо.

ЗАУВАЖТЕ

У постанові Президії ЦК КПРС «Про політичний і господарський стан західних областей Української РСР» від 26 травня 1953 р. були підбиті перші підсумки боротьби в цьому регіоні від 1944 до 1952 рр.: репресовано державою до 500 тис. осіб, з-поміж них заарештовано 134 тис., убито 153 тис., вислано довічно з України 203 тис. осіб.

Черговий етап протистояння повстанців і влади був пов'язаний з виборами до Верховної Ради СРСР у лютому 1946 р., які мали легалізувати радянську окупацію. Прагнучи забезпечити високу явку, органи влади примусово залучили до пропагандистської кампанії західноукраїнську інтелігенцію. УПА у відповідь поширювала серед населення заклики до бойкоту виборів. Повстанці писали в листівках: «Сталінські вибори - це глум над демократіею. Геть такі ви бори! Ні один не підемо до виборів! Хай живуть справжні вільні вибори в Українській самостійній державі!». Вони нищили документацію виборчих комісій, радянські агітаційні матеріали, здійснювали напади на виборчі дільниці тощо.

Існувала висока ймовірність того, що населення, яке не забуло вільних виборів у довоєнній Польщі, не погодиться солідаризуватися з чужою для нього владою. Тому Кремль розгорнув у західних областях України безпрецедентну за масштабами і залученими силами акцію, що одержала назву «Великої блокади». На території західних областей у січні - квітні 1946 р. було розміщено понад 3500 гарнізонів регулярних військ (на додачу до завжди присутніх військ НКВС), а також 3593 гарнізони, сформовані з винищувальних батальйонів. Цими силами владі вдалося заблокувати всі села й перекрити доступ до них повстанців. Останні пережили надзвичайно важку зиму. Однак «Велика блокада» не зламала їх. У цей час відділи УПА діяли також на Закерзонні.

Текст на плакаті: «Україна має право виходу з СРСР» (з Конституції УРСР)

» Яким історичним явищам присвячено листівки? » Що роблять зображені на них персонажі? » Яке ставлення до події намагався сформувати художник у глядачів?

Вивіз на Сибір у 1947-му. Листівка УПА. Дереворит Н. Хасевича

Роздивіться листівку. » З якою метою її створено? Якими мистецькими засобами скористався художник, щоб відтворити події? » Яке ставлення до них він намагався сформувати у глядачів?

Щоб подолати спротив ОУН та УПА, партійно-радянське керівництво спрямувало зусилля на проведення колективізації сільського господарства і встановлення повного контролю над західноукраїнським селом, звідки черпав свої сили визвольний рух. По всій Західній Україні й у Польщі НКВС насаджував свою агентуру, яка збирала інформацію про дії націоналістів. Загони НКВС спалювали села, виселяли людей з місцевості, де розташовувалися бази УПА, ув'язнювали «бандпосібників» або депортували їх цілими сім'ями до Сибіру. Щоб виявити «бандпосібників» і поширити уявлення про бандерівців серед місцевих жителів як про звичайних карних злочинців, органи безпеки створювали провокаційні псевдобандерівські загони, які вдавалися до грабунків, убивств, ґвалтувань.

21-26 жовтня 1947 р. було здійснено операцію з депортації цивільного населення Західної України з метою знищення соціальної бази українського визвольного руху, тепер уже з теренів УРСР. Цю одну з наймасовіших каральних акцій сталінського режиму, співмірну з депортацією кримських татар у 1944 р. чи акцією «Вісла», назвали операцією «Захід». Із західних областей України було депортовано понад 77 тис. українців (близько 26 тис. сімей). До регіону депортації входили Волинська, Дрогобицька, Станіславська, Львівська, Ровенська, Тернопільська й Чернівецька області. Вихідці із західних областей направлялися за тисячі кілометрів від України на спецпоселення в Казахську РСР, Красноярський край, Іркутську, Омську, Читинську та інші області РРФСР. Виселенню підлягали «родини учасників банд ОУН, пособники учасникам ОУН та члени їхніх родин, куркулі-націоналісти та їхні родини».

Наприкінці 1940-х рр. становище в повстанському середовищі не змінилося на краще. Навпаки, унаслідок чекістських операцій і агентурно-оперативних дій, депортацій у східні регіони прихильного до повстанців та підпільників населення, колективізації сільського господарства катастрофічно танула матеріальна база ОУН і УПА, ріділи лави повстанців та підпільників.

У вересні 1949 р. голова Генерального секретаріату УГВР, головнокомандувач УПА Роман Шухевич видав наказ, згідно з яким підрозділи і штаби УПА припиняли свою діяльність як бойові одиниці та органи управління. Зусилля загонів УПА та підпілля ОУН спрямовувалися на пропагандистську роботу й саботаж.

У бepeзні 1950 p. в с. Білогорща неподалік Львoва, зaхищaючись y влaснiй криївці, зaгинув Р. Шухевич. На думку керівника операції (пізніше він писав про це у своїх спогадах), це зумовило швидкий занепад руху oпopу в Зaxiднiй Україні. Однак смepть P. Шуxeвичa, втрати командних кадpiв, тpyднoщi підтpимання організаційних зв'язків не зупинили повстанців і підпільників у прагненні продовжувати антирадянську боротьбу.

У травні 1954 р. був заарештований єдиний на той час член проводу ОУН в Україні, голова Генерального секретаріату УГВР і головний командир УПА Василь Кук.

ОСОБИСТІСТЬ

Роман Шухевич (псевдо Тарас Чупринка) (1907-1950)

Член ОУН від 1930 р. Після розколу ОУН приєднався до бандерівської фракції, увійшов до проводу ОУН(б). Був одним із засновників «Карпатської Січі». Фактичний командир батальйону «Нахтігаль» (1941). Брав участь у проголошенні Акта відновлення Української держави у Львові 30 червня 1941 р. У серпні 1943 р. на Третьому надзвичайному зборі ОУН його обрали головою бюро проводу ОУН(б) та головним командантом УПА. У липні 1944 р. став головою Генерального секретаріату Української головної визвольної ради (УГВР).

«Політична й життьова принциповість, безмежна особиста відвага, рухливість, жива й весела вдача, простота в щоденному житті та поведінці, “тверда рука” й разом з цим батьківська дбайливість про інших - ось характерні риси характеру генерала Шухевича - Чупринки, що ними Він скрізь і завжди завойовував собі симпатії, створював життєрадісний, бадьорий настрій, закликав на безстрашну, безкомпромісну і тверду боротьбу з ворогами України» (з повідомлення УПА-УГВР-ОУН про загибель Р. Шухевича).

«Не виділявся нічим зі свого оточення. Але око ніким не розпізнаного Командира не поминало нічого, що було варте уваги. В чудесному настрої Командир ділився спостереженнями і враженнями з дороги, розказував живо і дотепно багато цікавих подробиць... В його живій пам'яті не тільки зберігалися назви сіл, місцевостей, псевдо старшин і організаторів районів, а й відразу складалась правильна оцінка вперше зустрінутих окремих людей... Він зав'язував принагідні розмови з вояками і старшинами і зручно, непомітно наводив балачки на політичні теми. І тут, подібно, як в інших ситуаціях, його висока культура, товариська виробленість та вроджений дар співжити з людьми створювали одразу атмосферу вояцької щирости» (зі спогадів діяча ОУН, члена УГВР О. Логуша).

» На які особистісні риси Р. Шухевича звертають увагу у спогадах його соратники? Наскільки важливими для політичного провідника ви вважаєте людяність, товариськість, життєрадісність? » Як Р. Шухевич виявляв свої лідерські якості? Що свідчить про авторитет Р. Шухевича в лавах повстанців?

Прочитайте фрагмент історичного джерела. » 1. Про що в ньому йдеться? » 2. Які форми та методи боротьби українських підпільників із комуністичним режимом у повоєнні часи засвідчують фрагменти джерел? З чим це було пов'язано? » 3. Сформулюйте, у чому полягало значення подій та явищ, про які розповідається в джерелі. Стисло викладіть своє ставлення до них.

ДОКУМЕНТ 4

З повстанського звіту: «26.IV.1945 р. в год. 19-й підвідділи вирушили лісистим тереном в напрямі м. Радехова та зайняли раніше намічені рубежі. Друга частина підвідділу к-ра Гліба мала завдання звільнити людей з табору (арештованих українців). Підвідділ к-ра Вірного, враз з одним підвідділом к-ра Шум та з боївкою КП під командуванням к-ра Ігора мав за завдання розбити доми НКВД і НКГБ. Перед акцією підміновано залізничні рейки й шоси, на яких, крім того, пороблено завали. В останньому моменті перервано телефонічний зв'язок. Наші вояки приступом взяли будинки НКВД-НКГБ. Будинки зруйновано до решти. У тому часі к-р Гліб зі своїм почтом і двома роями увірвалися в будинки, в яких були в'язні. Розбито двері, і з тюрми вийшли ув'язнені. В цій хвилині доходило до зворушливих моментів. Визволені зі сльозами на очах кидались в обійми наших бійців, розпізнавали своїх близьких і знайомих. Забезпеченими вулицями наші випровадили визволених за місто, і вони відразу розійшлись у своїх напрямах. З ранком наші підвідділи залишили місто. Ройовий П. післав похованим в льохах енкаведистам ще кілька дарунків з гранатомета 82 мм. Наскоком на м. Радехів звільнено понад 200 людей та розбито будинки НКВД і НКГБ. Наші підвідділи зустрілися з гідним признанням від українського населення, яке скріпилось у вірі в нашу перемогу...»

ДОКУМЕНТ 5

Зі статті одного з провідних діячів збройного опору, ідеолога ОУН і УПА Петра Федуна (псевдо Полтава): «Починаючи від 1946 р., український визвольний революційний рух в СССР почав переходити від форм широкої повстанської боротьби до форм боротьби глибоко підпільної. Практично ця зміна тактики виявилася передовсім в такому: 1) поступово, відповідно до обстановки та до потреб в окремих районах, розформовувано відділи УПА, а їхніх учасників, командирів та бійців включувано в рамки підпілля, до підпільної сітки; 2) весь побут підпілля, а теж його роботу, глибоко законспіровувано; 3) в протилежність до того, як це воно було в період широких дій УПА (головна мета цих дій: не дати ворогові розтягнути його владу поза обл- та районцентри), тепер на перший плян висунено політично-пропаґандивну та політично-організаторську роботу. В теперішній момент основною формою боротьби українського визвольно-революційного руху в СССР є збройне підпілля. Воно діє, зберігаючи всі вимоги якнайсуворішої конспірації».

Підпільники за роботою над пропагандистськими матеріалами у криївці

ДОКУМЕНТ 6

Зі спогадів підпільниці Марії Савчин про криївку Петра Федуна (Полтави): «...Бункер Полтави був майже цілковито схованою землянкою. Її викопали розкопом, обклали кругляками, тобто необтесаними молодими деревами, переважно сосновими. Як уже заклали стелю, тоді засипали на поверхні так, як було перед розкопом, спадисто, згідно з нахилом гори. Стеля була похила, задня стіна вища за передню, що мала вікно. Перед вікном залишали відкриту квадратну яму. Денне світло падало в яму і крізь вікно - всередину бункера. Мати денне світло було важливим для збереження очей, та й не доводилося заготовлювати так багато нафти, яку було тоді важко дістати.

Такі бункери будували тільки в лісах неприступних гір. Їх завжди охороняла варта. Коли б під час облави енкаведисти налізли на сам бункер, то його побачили б. Та якби проходили усього кілька метрів побіч, бункера не помітили б. Коли б відкрили такий бункер, залога могла б боронитися і пробиватися або також відступити запасним виходом. Тоді, восени 1947 року, большевики ще не були панами карпатських лісів. Одначе трохи згодом МВД дібралось і туди й так прочісувало карпатські бори, що подібні споруди більше не видержували. Бункер ГОСПу (Головного осередку пропаганди. - Авт.) був набагато просторіший за пересічні бункери підпільників. Він складався з двох великих кімнат, сполучених довгим коридором, у стінах якого були видовбані харчовий магазин (склад. - Авт.), а подалі - туалет...»

Поміркуйте, що дає підстави для пропонованого висновку. Наведіть кілька аргументів на підтвердження або спростування викладеної думки.

ДОКУМЕНТ 7

«Значення повстанського руху важко переоцінити. У будь-якій тоталітарній державі завжди знаходиться жменька сміливих і жертовних людей, які готові перемогти страх і чинити опір насильству ради захисту дорогих їм ідеалів та людської гідності. Коли ж, як у випадку з УПА, кількість таких людей вимірювалася десятками тисяч, їхній спротив мав далекосяжні політичні наслідки. Не останнє значення мав той факт, що частина повстанців - мешканці Східної України - на відміну від західних українців, були продуктами радянського режиму. Тому повстанський рух сіяв зерна спротиву тоталітарній системі в усій Україні. Зі збройної боротьби народжувався громадянин, який, на відміну від пересічного жителя Радянського Союзу, був свідомий своїх людських прав, і, що найважливіше, був готовим ці прававідстоювати і захищати» (український історик Я. Грицак).

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Установіть хронологічну послідовність подій повоєнних років: » Акція «Вісла» » Останній обмін територіями УРСР з Польщею » Заснування ООН, державою-засновницею якої була й Україна » Операція «Захід».

2. Складіть речення про події повоєнних років, використавши поняття, терміни, назви: акція «Вісла», операція «Захід», депортація, етнічна чистка, обмін населенням, спецпоселення.

3. Покажіть на карті події, що відбувалися у повоєнний період на західноукраїнських землях. Установіть причиново-наслідкові зв'язки між зазначеними подіями.

4. Прокоментуйте події (або явища), про які йдеться у фрагменті джерела.

«Ми одержали дві години. Ми не знали, куди будемо вислані. То були трудні роки, два роки після війни, нічого не було певного. Ми брали з собою основні речі: постіль, їжу і худобу. Кожен міг взяти один віз. Якщо хтось не мав коня - то віз тягнули корови. Села мусили залишити всі, за винятком поляків. Утікати ніхто не намагався. Ми знали, що то не має сенсу, бо нас було би зловлено і вислано до концтаборів або до роботи. Військо не допомагало нам у пакуванні чи складанні майна. Погнали нас» (Марія Криницька, нар. у с. Нижня Мохначка).

5. Як, на вашу думку, українське населення сприймало ідею змінити місця проживання у 1945-1951 рр.? Чому «обмін ділянками державних територій» 1951 р. називають «останньою депортацією» українців?

6. Прокоментуйте оцінки акції «Вісла». Яку з них уважаєте найбільш слушною? Свою думку доведіть. » Акція «Вісла»: «відплатна» акція чи послідовна політика? » Акція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка?

7. Як український філософ пояснює поняття «пандемія зла»? Якими історичними фактами аргументує це визначення? Чому «повоєнні роки» стали продовженням глобальної пандемії зла?

«У 20 ст. всесвітня історія зіткнулася з феноменом абсолютної помилки, коли неймовірні жертви, людські та матеріальні ресурси витрачались на недосяжні цілі... Жертви 20 ст. виявились такими страшними за масштабом, що це поставило під удар навіть долю Бога. Річ тут не тільки в тому, що гітлеризм розпочав свідому провокацію проти Декалогу, випробування десяти заповідей їх запереченням, а марксистський атеїзм намагався затвердити життя під порожніми небесами. Зрозуміти загибель сотень мільйонів людей (у тому числі мільйонів дітей) у горнилі двох світових війн та тоталітарного терору можна лише за умови визнання самого Бога жертвою пандемії зла» (український філософ Сергій Кримський).