Історія України. Профільний рівень. 11 клас. Власов

§ 53—54. Збройна агресія Російської Федерації проти України

Крах підтримуваного Кремлем режиму В. Януковича підштовхнув російську владну верхівку до прямої агресії проти України. Наприкінці лютого - на початку березня 2014 р. Російська Федерація перекинула до Криму свої війська без розпізнавальних знаків й окупувала півострів.

Наступні акти «гібридної війни» - так називають цю агресію з огляду на невизнання РФ своєї участі в ній, - це активне використання проти України невоєнних засобів - дестабілізація ситуації у східних і південних областях України та воєнні дії на Донбасі. Розпочалася вона із захоплення адмінбудівель у Луганській та Донецькій областях, що дало змогу терористам перебрати владу в багатьох містах регіону. Попри усі намагання, українські війська не змогли повернути контроль над частиною (майже 400 км) східного російсько-українського кордону.

У ході проведення антитерористичної операції більшу частину окупованих територій було звільнено. Проте в серпні 2014 р. під час звільнення Іловайська українським військовим довелося протистояти уже регулярним підрозділам російської армії. Зусиллями світових лідерів конфлікт на Донбасі було стабілізовано, хоча воєнні дії різної інтенсивності продовжуються.

ЗАУВАЖТЕ

«Гібридну війну» агресор веде без прямого застосування власних військ і навіть може заперечувати ворожі наміри щодо країни-жертви. У такій війні застосовують приховані операції (диверсії, акти терору, кібервтручання, інформаційний терор) з метою посіяти в суспільстві страх і хаос. Агресор надає організаційну, фінансову і збройну підтримку найманцям, засилає на територію країни-жертви «відпускників» з метою обслуговування складної зброї в руках у найманців. Важливим самостійним елементом «гібридної війни» є встановлення контролю за свідомістю людей з допомогою засобів масової інформації.

1. Окупація Російською Федерацією АР Крим

Вище керівництво Російської Федерації уважно спостерігало за подіями, що розгорталися на Майдані Незалежності в Києві, та ситуацією в Україні. 20 лютого 2014 р., коли стало зрозуміло, що режим В. Януковича агонізує, В. Путін ухвалив рішення щодо введення в дію плану анексії Криму. Операція з окупації Кримського півострова розпочалася 20 лютого.

Медаль «За повернення Криму»

«Зелені чоловічки» у Криму

Дороги, які вели в Крим з материкової України, були перекриті блокпостами. Вишколені люди у військовій формі без знаків розрізнення, так звані зелені чоловічки (РФ не визнавала їх своїми військовослужбовцями), озброєні новітньою зброєю, захоплювали аеропорти, приміщення місцевих органів влади, блокували українські військові частини, вимагали від їхніх командирів здати зброю і перейти на бік «кримського народу».

Кримські гарнізони зруйнованої В. Януковичем української армії було заблоковано, російська агентура створила альтернативні «органи влади» й організувала 16 березня так званий референдум щодо статусу Криму із заздалегідь передбачуваними результатами. Ці результати не визнали ні Україна, ні Європейський Союз, ні США. За два дні в Кремлі було підписано договір про прийняття Криму й Севастополя до складу Російської Федерації - як Республіку Крим, що увійшла до складу Південного федерального округу. ООН, ПАРЄ, ПА ОБСЄ уважають Крим тимчасово окупованою Російською Федерацією територією.

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ РФ ПРОТИ УКРАЇНИ

• Початковий період (20 лютого - початок квітня 2014 р.)

  • Окупація РФ АР Крим.
  • Дестабілізація обстановки у східних та південних областях України.

• І період збройної агресії на сході України (початок квітня - 5 вересня 2014 р.)

  • Боротьба з «гібридною агресією» РФ.
  • Звільнення силами АТО території Донецької та Луганської областей від терористів.
  • Відбиття вторгнення військ РФ.

• ІІ період збройної агресії на сході України (5 вересня 2014 - 30 квітня 2018 р.)

  • Локалізація конфлікту в окремих районах Донецької та Луганської областей.

• ІІІ період збройної агресії на сході України (з 30 квітня 2018 р.)

  • Проведення Операції об'єднаних сил.

Прочитайте фрагмент джерела. » 1. Перед якими труднощами постала українська влада після повалення режиму Януковича? » 2. Чому українська армія мала такий низький рівень боєздатності? » 3. Які, на вашу думку, мотиви агресивної політики Росії щодо України після перемоги Революції Гідності?

ДОКУМЕНТ 1

З інтерв'ю О. Турчинова, виконувача обов'язків Президента України з 23 лютого по 7 червня 2014 р.: «Після падіння режиму Януковича попередня влада розсипалася, нова ще не сформувалася. Саме в цей час, чудово розуміючи, у якому важкому становищі перебуває Україна, Росія вдерлася в Крим. Вдерлася, розраховуючи на те, що в підсумку проллється кров, і під цим приводом - нібито заради захисту співвітчизників - можна буде ввести війська в континентальну Україну... Маючи таку інформацію, ми докладали максимум зусиль для підготовки до відбиття агресії... Російські війська були сконцентровані вздовж нашого кордону з півночі, сходу і півдня. Це були потужні угруповання з бронетанковою технікою, артилерією, авіацією і т. п.».

Прочитайте міркування історика. » 1. Як ви думаєте, чи пов'язані історичні події - розпад СРСР та збройна агресія РФ проти України, що розпочалася 2014 р.? » 2. Які ще колишні радянські республіки, утверджуючи незалежність, наразилися на агресивну зовнішню політику РФ?

ДОКУМЕНТ 2

«Росія мала на меті загарбати стільки території, скільки зможе. Гаслом “Новоросії” та “русского міра”, що його підняла російська пропаганда, намагалися виправдати агресію проти українського народу, позбавлення його права на власну державу, культуру, історію. Більша частина земель, які в Росії шовіністи називали “Новоросією”, історично належали до Київського князівства та Війська Запорізького, а їхні сучасні мешканці, за авторитетними соціологічними опитуваннями, у своїй більшості вважають Україну своєю Батьківщиною і не прагнуть відокремлюватися. Розраховуючи, що все піде, як при загарбанні Криму, Путін прорахувався щодо готовності українців захищати рідну землю» (український історик В. Головко).

2. Російська агресія на сході України

Вдавшись до окупації Криму та маючи плани захоплення території на сході та півдні України, російські спецслужби навесні 2014 р. провели серію операцій з метою формування так званої Новоросії. Частина громадян українського сходу очікувала повторення «кримського сценарію», тому не передбачала небезпеки збройного протистояння, людських жертв, руйнувань інфраструктури.

Антиукраїнські виступи на сході України були інспіровані російськими спецслужбами, які направили в Україну своїх співробітників, диверсантів, провокаторів. Вони озброювали людей із сумнівною репутацією, співробітників правоохоронних органів, безробітну молодь, найманців з РФ та інших країн.

Мітинг у Донецьку під гаслами «За єдину Україну», «Донбас - це Україна»

На їх основі виникали незаконні збройні формування, які силою захоплювали адміністративні приміщення, знищували українську символіку, влаштовували збройні напади на військові та цивільні об'єкти.

Події, що вочевидь були не стихійними, а завчасно ретельно готувалися, почалися з 6 квітня, коли приміщення Донецької облдержадміністрації було атаковане двотисячним натовпом. Керованість дій цього натовпу забезпечували люди, які намагалися не потрапляти в об'єктиви телекамер. Над приміщенням ОДА підняли російський прапор, хтось зачитав резолюцію мітингу з вимогою негайно скликати позачергову сесію обласної ради і винести на порядок денний референдум про входження Донецької області до складу РФ. Наступного дня мітинг ухвалив розпустити раду. Тут же було обрано її новий склад, який затвердив резолюцію про створення Донецької республіки та її входження до складу Російської Федерації.

Ці дії розгорталися за заздалегідь складеним сценарієм. У Луганську 6 квітня захопили обласне відділення СБУ, у Харкові - обласну держадміністрацію. Перед захопленими приміщеннями місцевої влади зводили барикади.

Проте військове вторгнення також мусило набути замаскованої форми, щоб не збурити міжнародну громадськість, яка призвичаїлася до думки, що у 21 ст. такі речі неможливі. У квітні 2014 р. профінансовані й добре озброєні Кремлем групи терористів почали захоплювати адміністративні будівлі та міліційні відділки у Слов'янську, Артемівську (нині - Бахмут), Краматорську та інших містах Донбасу.

Ситуація у південно-східному регіоні залишалася нестабільною.

7 квітня керовані російськими спецслужбами колаборанти проголосили створення «Донецької народної республіки» і «Харківської народної республіки». Того самого дня СБУ ухвалила рішення про проведення антитерористичної операції (АТО).

Результативними були дії підрозділів спецпризначення МВС України у Харкові, де до 8 квітня вдалося звільнити адміністративні приміщення та затримати правопорушників. Однак у Донецькій і Луганській областях ситуація загострювалася. 12 квітня поблизу Слов'янська потрапила в засідку група офіцерів СБУ та підрозділу «Альфа». Це стало першим боєм українських військовослужбовців з російською диверсійною групою. 14 квітня 2014 р. виконувач обов'язків Президента України О. Турчинов увів у дію рішення РНБО, після чого розпочалася широкомасштабна антитерористична операція. До АТО були залучені сили СБУ, ЗСУ, МВС, Нацгвардія, інші військові формування та правоохоронні органи, а також добровольчі формування, відомі як добровольчі батальйони.

До кінця квітня 2014 р. на території багатьох населених пунктів Донецької та Луганської областей бойовики захопили десятки об'єктів державної інфраструктури, вчинили збройні напади на підрозділи і частини українських силових структур. 27 квітня було проголошено«Луганську народну республіку».

З 12 квітня тривали бої під Слов'янськом. 2 травня сили АТО здійснили штурм міста й захопили телевежу на горі Карачун. У ніч на 5 липня сили АТО вибили терористів зі Слов'янська, їхні угруповання відступили до Горлівки і Донецька. Услід за Слов'янськом від терористів було звільнено Краматорськ, Дружківку, Артемівськ і Костянтинівку.

ЗАУВАЖТЕ

Добровольчі батальйони почали формуватися навесні 2014 р. На базі внутрішніх військ було створено перші два добровольчі батальйони Нацгвардії. Ядром більшості добровольчих формувань стали активісти Майдану.

Просуваючись у напрямку українсько-російського кордону, сили АТО були обстріляні артилерією та системами залпового вогню з території РФ. Утім, їм вдалося зменшити окуповану територію втричі порівняно із захопленою терористами навесні. Постала реальна можливість звільнення сходу України від російських окупаційних сил.

18 серпня ударні частини добровольчого батальйону «Донбас» увірвалися в Іловайськ. Під Іловайськом сконцентрувалося шість батальйонів МВС («Донбас», «Дніпро», «Світязь», «Миротворець», «Херсон», «Івано-Франківськ») і 14 підрозділів ВСУ загальною чисельністю до 1000 бійців. Звільнення Іловайська забезпечувало блокаду Донецька, але операція зупинилася, тому що добровольчі батальйони не мали важкого озброєння.

У ніч на 25 серпня РФ ввела на територію України вісім батальйонно-тактичних груп чисельністю до 4000 військовослужбовців. Стратегічна ситуація одразу змінилася. Підрозділи ВСУ та добровольчі батальйони опинилися в оточенні під Іловайськом.

Під Іловайськом сили АТО зазнали найбільших втрат за всю війну. Загинули, за неповними даними, 366 бійців, 128 потрапили в полон, 158 зникли безвісти, 429 зазнали поранень. Бої під Іловайськом стали одним із переламних моментів війни на сході України: сили АТО віднині мали справу не лише з терористами, а й із регулярними військами РФ та вимушені були перейти до оборони, аби не допустити подальшого просування окупаційних військ.

У 2018 р. стало зрозуміло, що АТО вийшла за межі свого призначення і набула чітко вираженого військово-оборонного характеру. Створювалися нові механізми спрямовані на забезпечення національної безпеки та оборони. 30 квітня 2018 р. було розпочато Операцію об'єднаних сил (ООС). Управління бойовими діями остаточно зосередилося в руках військових, а не СБУ, яка формально керувала АТО з 2014 р.

ЗАУВАЖТЕ

Важливою прикметою 2014 р. стало поширення волонтерського руху, який виник під час Революції Гідності, набуття ним масового характеру. В умовах зростання зовнішньої загрози волонтерський рух був сфокусований на допомозі Збройним Силам України, а також вимушеним переселенцям з окупованих територій півострова Крим і Донбасу.

Українські військові під час бою в Іловайську. 26 серпня 2014 р.

Утім, на ситуацію на фронті це вплинуло мало. Позиції українських військових у зоні АТО/ООС зазнають постійних обстрілів, зокрема із забороненого озброєння.

Донецький аеропорт. Башта управління в грудні 2014 р.

242 дні (від 26 травня 2014 р. до 22 січня 2015 р.) тривала оборона Донецького аеропорту. Бої за Донецький аеропорт, що стали символом мужності і героїзму наших бійців, були одними з найзапекліших у війні на сході України. Українських вояків, що обороняли аеропорт, за мужність і непереможність назвали «кіборгами».

«Аеропорт - це був Майдан на війні. Той Майдан, який узяв у руки зброю і з Києва переселився на війну. Саме тут Кремль обламав свої вовчі зуби, адже, коли ця символічна битва в аеропорту досягла свого апогею, вийшло, що в ній бере участь зібрання людей з Майдану різних вікових, соціальних груп і національностей, які не чекали ніяких наказів, а просто захищали своє повітря свободи... В аеропорту люди перетворювалися на кіборгів, у них зникали всі фізіологічні потреби, їм не потрібен був сон, адже вони весь час були на війні і насолоджувалися кожною секундою, адже на якомусь дуже ранньому етапі усвідомили, що вже мертві» (російсько-американський військовий кореспондент С. Лойко).

Прочитайте фрагмент джерела. » 1. Які докази вторгнення збройних сил Російської Федерації на територію України були отримані й задокументовані під час боїв за Іловайськ? » 2. Про що свідчить розстріл колон українських військ, які виходили з Іловайська?

ДОКУМЕНТ 3

Зі звіту Міністерства оборони України з аналізом бойових дій у районі Іловайська після вторгнення російських військ 24-29 серпня 2014 р.: «...Була досягнута домовленість керівництва сектора Б з представниками збройних сил РФ про вихід з технікою та зброєю... О 6 ранку до с. Многопілля прибув російський бронетранспортер, де офіцер Повітряно-десантних військ ЗС РФ повідомив начальнику розвідки оперативного командування “Південь”, що умови змінені і російська сторона дозволить вихід українських підрозділів за одним маршрутом, без зброї, боєприпасів, бойової та іншої техніки.

Офіцери ЗС РФ неодноразово відтягували час проходу через так званий зелений коридор. Лише потім стало відомо, що цей час був потрібен ЗС РФ для інженерного облаштування засідок, з яких розстріляли наші колони.

Зрештою, російське командування підтвердило вихід сил АТО з зачохленим озброєнням. За цей час підрозділи збройних сил Російської Федерації зайняли вигідні позиції та під час виходу і впритул розстріляли колони українських військ, які виходили з Іловайська».

3. Мінські домовленості

5 вересня 2014 р. у Мінську представники ОБСЄ, України та РФ підписали першу угоду про припинення вогню на Донбасі. Однак бойові зіткнення різної інтенсивності на лінії розмежування не припинялися ні на день.

Підписаний протокол складався з 12 пунктів і передбачав, зокрема, обмін військовополоненими, забезпечення гуманітарної допомоги й моніторинг режиму припинення вогню на кордоні. У протоколі згадувалося зобов'язання України законодавчим шляхом забезпечити «особливий статус» окремих районів Донецької і Луганської областей. Утім, це поняття було розмитим. Моніторинг режиму припинення вогню з боку ОБСЄ теж не конкретизовано.

Незважаючи на низку неузгодженостей щодо проведення на місцевості лінії розмежування сторін протистояння, сили АТО в цей період активних наступальних дій не здійснювали. Натомість російські окупаційні війська постійно вчиняли провокації, спрямовані на ескалацію збройного конфлікту. Так, з 5 вересня 2014 р. по 15 січня 2015 р. було вчинено понад 20 тис. обстрілів наших військ.

Прагнучи забезпечити виконання Мінських угод, західні союзники України запровадили чергові санкції проти Російської Федерації, проте це не змінило ситуацію на сході України.

Керівники держав у Мінському палаці незалежності 11 лютого 2015 р. під час переговорів «нормандської четвірки»

У ситуації, що склалася, українському керівництву довелося повністю перебудувати стратегію і тактику АТО. Постала потреба створення на сході України лінії оборони, обладнаної потужними фортифікаційними спорудами. Було зведено опорні пункти, конструкції, проведено мінування території. Продовжувалося нарощування потужностей армії, проводились навчання особового складу, відроджувалась оборонна промисловість. З лютого 2015 р. почали діяти військово-цивільні адміністрації - тимчасові державні органи в зоні проведення АТО/ОСС.

Перемир'я на сході України було відносним і поступово зійшло нанівець. 11 лютого 2015 р. у Мінському палаці незалежності зустрілися лідери Німеччини, Франції, Росії та України (формат «нормандської четвірки»), щоб обговорити план урегулювання конфлікту на сході України. У результаті тривалих переговорів лідери «четвірки» домовилися про негайне і всеосяжне припинення вогню в окремих районах Донецької та Луганської областей, починаючи з 15 лютого, а також про моніторинг і верифікацію ОБСЄ режиму припинення вогню й відведення важкого озброєння із застосуванням усіх потрібних технічних систем, зокрема супутників та радіолокаційних систем.

Провідні держави світу сприйняли підсумки переговорів «нормандської четвірки» (Мінськ-2) з полегшенням. У заяві Білого дому зазначалося: «Америка вітає угоду, досягнуту в Мінську. Вона є потенційно істотним кроком до мирного врегулювання конфлікту. Тепер услід за домовленістю потрібно зробити негайні конкретні кроки щодо виконання зобов'язань усіх сторін». Однак міністр закордонних справ ФРН Ф.-В. Штайнмаєр був менш оптимістичний і в день підписання документів сказав журналістам: «Сьогоднішні домовленості не є всеосяжним рішенням або проривом. Однак “Мінськ-2” міг би розглядатися як крок уперед на тлі насилля, яке тривало протягом тижнів, міг би відвести нас від спіралі цього насилля в напрямі політичного рішення».

Побоювання Ф.-В. Штайнмаєра виявилися цілком обґрунтованими. На міжпарламентській раді Україна - НАТО в червні 2015 р. міністр оборони України С. Полторак поінформував присутніх, що за час перемир'я бойовики понад 4 тис. разів порушили «режим тиші». На непідконтрольну Україні територію в Луганській і Донецькій областях РФ стягнула велику кількість озброєння, зокрема 558 танків. Сукупна чисельність місцевих бойовиків і російських військовослужбовців у червні 2015 р. становила 42,5 тис. осіб. У Криму було розміщено 24 тис. військовослужбовців.

Дайте відповіді на запитання, обговоріть їх у групі. Запропонуйте кілька узагальнювальних тез. » 1. Чого прагне Російська Федерація, порушуючи усталені норми міжнародного права? » 2. Які факти свідчать про те, що сучасній зовнішній політиці РФ притаманні риси, характерні для СРСР часів «холодної війни»?

Прочитайте фрагмент джерела. » 1. Чому для України є важливим визнання міжнародною спільнотою РФ як держави-агресора? » 2. Чому для припинення агресії Російської Федерації щодо України світові лідери віддають перевагу дипломатичним заходам?

ДОКУМЕНТ 4

З Постанови Верховної Ради України «Про Звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національнихпарламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором»: «Попри злагоджені дипломатичні зусилля в Женевському, Нормандському та інших форматах, Росія не виконує своїх зобов'язань щодо дотримання загальновизнаних норм міжнародногоправа та вже досягнутих домовленостей. Так, Крим залишається окупованим, а вимоги демократичної спільноти щодо припинення агресії, постачання зброї, техніки та живої сили терористам ігноруються Кремлем. Добрі наміри залишати двері відкритими для діалогу з керівництвом Російської Федерації лише провокують нові криваві терористичні акти в Україні.

У зв'язку з цим, беручи до уваги Статут ООН та Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 3314 “Визначення агресії” від 14 грудня 1974 року, Верховна Рада України визнає Російську Федерацію державою-агресором та закликає міжнародних партнерів України:

  • не допустити безкарності винних за злочини проти людяності, вчинені від початку російської агресії проти України...
  • визнати Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані “ДНР” і “ЛНР” визнати терористичними організаціями.

Закликаємо міжнародне співтовариство визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни».

Прочитайте фрагмент джерела. » 1. Чому для України є важливим невизнання світом окупації Криму? » 2. Що дає підстави не визнавати результати «референдуму», проведеного в Криму?

ДОКУМЕНТ 5

З Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» 68/262 від 27 березня 2014 р.:

«Генеральна Асамблея, знову підтверджуючи першочергове значення Статуту Організації Об'єднаних Націй у справі сприяння утвердженню верховенства права у відносинах між державами, посилаючись на передбачені у статті 2 Статуту зобов'язання всіх держав утримуватися в їхніх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави і вирішувати свої міжнародні суперечки мирними способами... відзначаючи, що референдум, проведений в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі 16 березня 2014 року, не був санкціонований Україною,

1. підтверджує свою прихильність до суверенітету, політичної незалежності, єдності і територіальної цілісності України в межах її визнаних на міжнародному рівні кордонів...

5. підкреслює, що референдум, проведений в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі 16 березня 2014 року, не маючи законної сили, не може бути основою для будь-якої зміни статусу Автономної Республіки Крим або міста Севастополя;

6. закликає всі держави, міжнародні організації та спеціалізовані установи не визнавати будь-які зміни статусу Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на основі вищезгаданого референдуму і утримуватися від будь-яких дій або кроків, які можна було б розуміти як визнання будь-якого таким чином зміненого статусу».

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Установіть хронологічну послідовність подій: » Початок антитерористичної операції (АТО) » Переговори «нормандської четвірки» в Мінську » Окупація Криму РФ » Бої за Іловайськ. Іловайський котел » Звільнення Слов’янська.

2. Складіть речення, використавши поняття і терміни: антитерористична операція (АТО), Операція об'єднаних сил (ООС), Добровольчі батальйони, «кіборги», тимчасово окуповані території, «гібридна війна», «нормандська четвірка».

3. Поміркуйте, що дає підстави для пропонованих думок політиків. Наведіть кілька аргументів на їх підтвердження або спростування.

«Америка давно мала діяти за Будапештським меморандумом... Відтепер буде складніше домовлятися з ядерними державами про те, щоб вони відмовилися від своєї ядерної зброї... Абсолютно очеви\дно, що домовленості Будапештського меморандуму, який мав гарантувати повну територіальну недоторканність Україні, включаючи Крим, цілком порушені... (сенатор від Республіканської партії США Дж. МакКейн).

«Анексія Криму - це подія, що нас у Німеччині та Євросоюзі вразила. Фундамент післявоєнної європейської політики, принцип територіальної цілісності кожної держави - цей принцип не просто поставлено під сумнів, а зовсім проігноровано. Це, м'яко кажучи, надзвичайно небезпечно для Європи. Це неприпустимо. Інакше ми дуже швидко зруйнуємо все, що вибудували після 1945 року» (канцлер Німеччини А. Меркель).

4. Прокоментуйте події (або явища), про які йдеться у фрагменті джерела.

«За нашими даними, в бік Іловайська, на Кутейникове, рухалося дві батальйонно-тактичні групи військ Російської Федерації. У нас не було свіжих підготовлених на той час військ, які могли б дати відсіч. Але наші війська постійно відчували допомогу, особливо далекобійної артилерії та реактивних систем, зокрема ракетного комплексу “Точка-У"... Не Іловайськ був головним. На мою думку та на думку багатьох військових фахівців, приблизно 28-30 серпня регулярні підрозділи російської армії повинні були заволодіти містом Маріуполь. Відрізати нас від Азовського моря та за сприятливих умов просунутися вглиб нашої країни. Крім трагедії, Іловайськ - це й подвиг наших воїнів» (перший заступник командувача ракетних військ та артилерії Збройних Сил України полковник Ю. Ярусевич).