Історія України. Профільний рівень. 11 клас. Власов

§ 31—32. Освіта, наука, література та мистецтво

Істотні зрушення відбулися в системі освіти: було запроваджено загальну обов'язкову середню освіту. Водночас у добу «застою» посилювалася русифікація. Уніфікація викладання та ідеологізація навчально-виховного процесу певною мірою знецінювали освіту й перешкоджали виявленню здібностей учнів та студентів.

Розвиток наукових досліджень тоталітарна держава спрямовувала передусім на військово-промислові потреби. АН УРСР перетворилася на колосальну наукову структуру, яка фінансувалася не тільки з республіканського бюджету, а й коштом могутнього ВПК.

У культурному житті велику роль відігравали українські шістдесятники - письменники, які засобами художнього слова протистояли русифікації республіки. У збереження національної самосвідомості громадян значний внесок зробили митці театру і кіно. Щоправда, здебільшого компартійним ідеологам вдавалося використовувати творчу інтелігенцію як своїх підручних у пропагандистській роботі. Ті, хто не корився диктату, рано чи пізно отримували негласну заборону на професію.

1. Освіта й наука

У 1960-1980-х рр. унаслідок скорочення народжуваності постійно скорочувався й контингент дітей шкільного віку. Це полегшило перехід до загальної середньої освіти. Положення про обов'язкову середню освіту внесли до Конституції СРСР 1977 р. і Конституції УРСР 1978 р.

Запровадження загальної середньої освіти було великим культурним досягненням. Уже в 1976 р. більшість випускників восьмих класів продовжили навчання в дев'ятих класах або в середніх спеціальних навчальних закладах. Щоправда, у сільській місцевості запровадження обов'язкової середньої освіти наражалося на неабиякі труднощі. У багатьох селах працювали тільки початкові або неповні середні школи, зазвичай - малокомплектні. Щоб розв'язати проблему, при середніх школах у великих селах створювали інтернати.

У 1984 р. Верховна Рада СРСР ухвалила «Основні напрями реформи загальноосвітньої і професійної школи». Запроваджувалося навчання дітей з шести років (за бажання батьків). Восьмирічки були реорганізовані на дев'ятирічки, а середні школи перетворювалися з десятирічок на одинадцятирічки. Професійно-технічні училища різних типів перетворювалися на ПТУ, які давали повну середню освіту.

Попередня шкільна реформа, що тривала в Україні з квітня 1959 р., за два десятиліття істотно підвищила рівень русифікації навчання. Наприкінці 1970-х рр. кількість українськомовних шкіл скоротилася на 8,7 тис. У Криму і в Донецьку не залишилося жодної української школи. Частка українських і українсько-російських шкіл в обласних центрах зменшилася до 28 %. У червні 1978 р. ЦК КПРС видав постанову «Про подальше вдосконалення вивчення і викладання російської мови в союзних республіках», якою розпочався новий наступ на національну школу.

В. Ремесло на дослідному полі пшениці «Миронівська 808»

1970-1980-ті рр. були періодом стрімкого розвитку Академії наук УРСР майже за всіма напрямами знань. Упродовж 1966-1985 рр. АН УРСР поповнилася двома десятками наукових інститутів.

Зокрема, Інститут математики мав один із найсильніших у Європі творчих колективів. Тут опрацьовували ефективні обчислювальні методи, вкрай важливі у розв'язанні багатьох актуальних проблем ядерної енергетики, радіофізики, електроніки, космічної техніки, механіки. На базі Інституту кібернетики, який упродовж 25 років очолював академік В. Глушков, виник науково-технічний комплекс з однойменною назвою. Пріоритетним завданням інституту було створення автоматизованих систем управління підприємствами (АСУП) і галузевих АСУ. За Інститутом механіки визнали статус головного в СРСР у галузі розробки критеріїв довговічності конструкційних елементів ядерних реакторів.

Для Інституту електрозварювання ім. Є. Патона період «застою» став найдинамічнішим у його розвитку. Прославилися розробки в галузі космічних технологій, започатковані установкою «Вулкан», яка працювала на борту корабля «Союз-6» (1969). Тоді було здійснено неможливе в земних умовах зварювання алюмінію, титану та нержавіючої сталі. За десятиліття 1976-1985 рр. економічний ефект від упровадження розробок інституту становив 1760 млн руб.

Велику наукову роботу здійснювали 25 інститутів аграрного профілю, які належали до системи Всесоюзної академії сільськогосподарських наук. Найвагоміші здобутки мав колектив Миронівського інституту селекції та насінництва пшениці під керівництвом академіка Василя Ремесла. Виведеними в Миронівці сортами засівали близько 8 млн га землі.

Плідно працював Київський авіаційний завод під керівництвом О. Антонова. У 1959-1978 рр. завод випускав пасажирський літак Ан-24, упродовж 1969-1985 рр. - транспортний літак Ан-26.

Тим часом науковці, що спеціалізувалися на дослідженнях людини, держави й суспільства, звісно ж, відчували на собі всеохопний пильний контроль з боку парткомів. Останні вимагали, щоб соціогуманітарні науки були партійними, тобто відображали інтереси тієї державної структури, якою стала комуністична партія.

ОСОБИСТІСТЬ

Олег Антонов (1906-1984)

Авіаконструктор, з 1952 р. - головний конструктор, з 1962 р. - генеральний конструктор, керівник КБ літакобудування в Києві (нині АНТК ім. О. Антонова). Під керівництвом цього вченого розроблено понад 60 типів літаків та планерів типу Ан (пасажирських, транспортних та ін.). Остання розробка - найбільший у світі чотиримоторний транспортний літак Ан-124 «Руслан» (перший рейс відбувся 9 січня 1986 р.).

Збирання літаків у цеху Київського авіаційного заводу. 1971 р.

Прочитайте фрагмент історичного джерела. Прокоментуйте на прикладі фактів, викладених у ньому, зв'язок науки та ВПК у СРСР.

ДОКУМЕНТ 1

З книги Леоніда Кучми «Україна - не Росія»: «Починаючи з 70-х років ДКБ “Південне” і “Південмаш” (разом із включеним до його складу Павлоградським механічним заводом) стали розробляти напрямок твердопаливних двигунів і ракет. У результаті з'явилися двигуни першого ступеня для першої пересувної міжконтинентальної ракети SSX-26 і ракети морського базування SSN-20, був виготовлений найпотужніший у країні твердопаливний двигун з тягою в 300 тонн, створена високоефективна твердопаливна триступенева ракета SS-24 шахтного і (вперше у світі) залізничного базування. Усе це разом взяте гарантувало невідворотність зустрічного удару у разі нападу на СРСР. Саме поява цих ракет і ракетних комплексів (у першу чергу ракетних шедеврів SS-18 і SS-24, які й сьогодні на бойовому чергуванні в Росії) забезпечила Радянському Союзу у період “холодної війни” повний паритет із США в галузі ракетних озброєнь стратегічного призначення і поставила обидві тодішні наддержави перед категоричною неминучістю обмеження, а потім і скорочення своїх стратегічних ядерних арсеналів».

2. Література та мистецтво

Партійний апарат цілком контролював розвиток літератури та мистецтва. Більшість українських письменників мусили прислухатися до рекомендацій з відділів ЦК КПУ. Їхня творчість не витримала перевірки часом і забулася. А ті, хто засобами художнього слова протестував проти русифікаторської політики компартійно-радянської номенклатури, залишилися в історії країни та пам'яті народній.

Очікування на політичні зміни, яке запанувало в суспільстві після ХХ з'їзду КПРС, у літературі відобразилося у своєрідній формі. На передній план вийшла поезія. Молоді, але вже популярні поети М. Вінграновський, І. Драч, Л. Костенко, Б. Олійник, Д. Павличко, яких було легко звинуватити у формалізмі з огляду на неординарну форму їхніх творів, відчули певне полегшення. Увійшли в поезію й заявили про себе на повний голос І. Калинець, Р. Лубківський, В. Стус та ін.

Услід за поетами почали нелегку боротьбу з канонами соціалістичного реалізму молоді прозаїки: Є. Гуцало, В. Дрозд, Гр. Тютюнник, В. Шевчук, Ю. Щербак та ін. Вони надавали перевагу малим формам - новелі та оповіданню.

На початку 1968 р. найіменитіший з когорти українських літераторів письменник Олесь Гончар уперше опублікував свій новий твір - роман «Собор». О. Гончар розповідав про історичні традиції українського народу, його волелюбність і патріотизм, глибоку повагу до релігійних почуттів, традицій та звичаїв предків. Хоча хрущовська кампанія інтенсивного руйнування храмів за нового керівництва зійшла нанівець, ставлення компартійно-радянської номенклатури до релігії не змінилося. Вважалося, що після сталінської доби народ, вдячний партії за безсумнівне поліпшення матеріального становища, не згадуватиме про духовні цінності, які десятиліттями витруювали з його свідомості. Тож роман визнаного українського митця наразився на критику з боку влади.

Цькування О. Гончара почалося в Дніпропетровську - місці дії роману «Собор». Перший секретар обкому О. Ватченко впізнав себе в романі й на пленумі ЦК КПУ назвав твір ідейно порочним, шкідливим, пасквільним. Одразу після пленуму ЦК він розгорнув у своїй «вотчині» переслідування всіх, хто підтримав роман. Режисерів, учителів, журналістів, які публічно висловлювали позитивне ставлення до «Собору», виключали з партії й виганяли з роботи.

Зухвала, безпардонна кампанія викликала загальне обурення. Близько трьох сотень представників інтелігенції молодого покоління Дніпропетровщини підписали листа на ім'я голови Ради Міністрів УРСР В. Щербицького, секретаря ЦК КПУ Ф. Овчаренка та секретаря Спілки письменників України Д. Павличка. Лист набув суто політичного звучання з огляду на факти, які в ньому повідомлялися, й висунуті вимоги. Щербицький не підтримав земляків, дарма що вони на це сподівалися, звертаючись саме до нього, а не до П. Шелеста.

У 1971 р. компартійний апарат усунув О. Гончара від керівництва Спілкою письменників. Тільки в 1979 р., коли Спілку письменників очолив Павло Загребельний, дозволили надрукувати роман у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко. У 1981 р. побачила світ із передмовою О. Гончара книга віршів Василя Симоненка «Лебеді материнства», видання якої розтягнулося на десять років.

Нерівну, але безкомпромісну боротьбу з режимом провадив Василь Стус.

Прочитайте фрагмент історичного джерела. » 1. Що викликало найбільше обурення творчої молоді Дніпропетровщини? » 2. Чи можна вважати появу такого листа результатом руху шістдесятників і дисидентів-правозахисників? » 3. Чому в тексті документа трапляються слова російською мовою? » 4. Про які реальні наслідки політики русифікації довідалися з документа?

ДОКУМЕНТ 2

З листа творчої молоді м. Дніпропетровська: «Найбільшої брутальності сягнула так звана дніпропетровська кампанія у зв'язку з появою нового роману нашого земляка Олеся Гончара “Собор”. Спочатку обласні газети “Зоря” й “Прапор юності”, марганецька міська газета виступили зі схвальними рецензіями на цей твір. А вже через місяць на одній із нарад, де були присутніми секретарі низових партійних організацій Дніпропетровщини, відповідальні працівники преси, секретар обкому КП України т. Ватченко затаврував ганьбою всі ці рецензії і дав команду пресі “довести читачам”, що “рабочий клас” Дніпропетровщини “не принимает “Собора”. Відразу ж газети обласні зарясніли, як май грушами, “мнениями рабочих о “Соборе”. У зв'язку з кампанією обпльовування “Собору” пожвавили “виховну” роботу місцеві каґебісти. І знову поповзла ними ж пущена чутка про “националистическую опасность”. Смішно навіть говорити, що ця “националистическая опасность” з'явилася саме в Дніпропетровську, де на заледве не мільйонне місто немає жодного українського дитячого садка чи ясел, жодної повністю української школи, жодного вузу чи технікуму з викладанням українською мовою. До того ж різні перелякані люди... пускають провокаційні, видумані в КДБ чутки, що “украинский национализм” найповніше виявляє себе під маскою захисту української старовини. То як же бути з тією зливою матеріалів на захист російської старовини в російських виданнях “Комсомольская правда”, “Советская Россия”, “Литературная газета”, “Огонек”, “Советский Союз”, “Наука и жизнь” і т. ін...

Ми, творча молодь Дніпропетровська, вимагаємо притягти до відповідальності їх та всіх тих, хто вчиняє брутальні україножерські кампанії - відьомські шабаші на терені української культури, хто переслідує чесних і відданих народові людей тільки за те, що вони хочуть бути самими собою і ніким іншим, що вони хочуть виховувати своїх дітей в українських дитячих садках, школах, технікумах і вузах».

ОСОБИСТІСТЬ

Олесь Гончар (1918-1995)

Український письменник, член Спілки письменників України від 1946 р. Упродовж 1959-1971 рр. - голова правління. Брав участь у Другій світовій війні, враження від якої лягли в основу багатьох його творів, зокрема трилогії «Прапороносці», що виходила друком у 1946-1948 рр. З 1960-х рр. О. Гончар починає відходити від канонів соцреалізму. У нових творах акцент перенесено на загальнолюдські цінності, як, наприклад, у новелі «За мить щастя». Роман «Собор» (1968), присвячений проблемі збереження історико-культурної спадщини українців, став важливим стимулом для розвитку національно-культурних процесів в Україні в 1960-1980-х рр. У середині 60-х рр. О. Гончар виступив одним з ініціаторів увічнення історії українського козацтва, що з-поміж іншого передбачало й спорудження Державного заповідника на острові Хортиця. Як голова Спілки письменників України опікувався поширенням і популяризацією української мови, активно виступав проти політики зросійщення України.

ДОКУМЕНТ 3

Зі щоденника О. Гончара після хвилі арештів української інтелігенції: «Яка дика епоха! З якою сатанинською силою нищилася Україна! За трагізмом долі ми народ унікальний. Найбільші генії нації - Шевченко, Гоголь, Сковорода - все життя були безпритульними. Шевченків “Заповіт” написано в Переяславі в домі Козачковського, Гоголь помер у чужому домі, так само бездомним пішов із життя й Сковорода... Але сталінщина своїми жахіттями, державним садизмом перевершила все. Геноцид винищив найдіяльніші, найздібніші сили народу. За які ж гріхи нам випала така доля?»

» Поясніть, як ви зрозуміли метафоричний образ безпритульних Шевченка, Гоголя, Сковороди. Пригадайте образи з поезії Т. Шевченка, які дають підстави розгорнути цю метафору й щодо всієї України. У чому вбачаєте найбільшу заслугу О. Гончара в українському духовно-культурному житті?

3. Кіномистецтво. Українське поетичне кіно

Наймасовішим видом мистецтва й далі залишалося кіно. Понад 30 тис. кінотеатрів і пересувних кіноустановок щорічно обслуговували близько 800 млн глядачів.

Найяскравіша кінокартина двох «застійних» десятиліть - «Тіні забутих предків», сценарій якої написано за повістю М. Коцюбинського. Творчий колектив під керівництвом С. Параджанова створив шедевр на всі часи. Головного героя блискуче втілив талановитий актор Іван Миколайчук - тоді ще не відомий студент із Буковини. Події на прем'єрному показі кінострічки в київському кінотеатрі «Україна» увійшли яскравою сторінкою в історію дисидентського руху, після чого її зняли з прокату на два десятки років. С. Параджанов устиг створити ще один чудовий фільм - «Київські фрески». Потім за дисидентську діяльність його на півтора десятиліття відлучили від кіно.

ОСОБИСТІСТЬ

Сергій Параджанов (1924-1990)

Кінорежисер, сценарист. Вірменин, народжений у Тбілісі, уславив своїм ім'ям українське кіно у світі. Його фільм «Тіні забутих предків» (1964) за повістю М. Коцюбинського обійшов великі екрани багатьох країн і здобув чимало престижних нагород.

«Я не переживав, я розумів, що ставлю під удар його і зриваю прем'єру, свято їхнє затьмарюю. І якась мука внутрішня була цим зумовлена. Але все-таки я вирішив, що настільки важливо це зробити, що треба, незважаючи на це. Що характерно...

Що Параджанов... Я думав, що це удар для нього буде. Навпаки. Він був радий і був щасливий, тому що на прем'єрі його фільму така подія сталася. Він ніколи ні словом не тільки не дорікнув, він завжди підкреслював, він завжди про це згадував, з радістю завжди говорив. І не тільки тому, що це був протест проти деспотизму. Він ненавидів деспотизм, і всякий протест проти нього він вітав, навіть коли це було з якимись жертвами для нього пов'язано. Отаке в нього було святе до цього ставлення» (І. Дзюба).

Помітним явищем в українському кіномистецтві 1960-х рр. став фільм режисера В. Денисенка «Сон» (сценарій В. Денисенка і Д. Павличка). У картині відтворено образ молодого Тараса Шевченка, роль якого зіграв Іван Миколайчук.

Кадр із фільму «Тіні забутих предків». У головних ролях - Іван Миколайчук і Лариса Кадочникова. 1964 р.

Іван Миколайчук (1941-1987)

Актор, сценарист, режисер, один із фундаторів українського поетичного кіно. Зіграв 34 ролі у кіно, написав 9 сценаріїв, автор 2 режисерських робіт. Найвідоміші образи, створені на екрані, - молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон», Івана Палійчука у «Тінях забутих предків» та козака Василя у стрічці «Пропала грамота». Поставив фільми «Вавилон-ХХ» (1980), «Така пізня, така тепла осінь» (1981).

Утім на талановиті твори в жанрі поетичного кіно чекала важка доля. Фільм «Білий птах з чорною ознакою» режисера Ю. Іллєнка делегати XXIV з'їзду Компартії України зустріли вороже. Тільки головний приз Московського міжнародного кінофестивалю 1971 р. забезпечив йому місце в прокаті. Ще одну стрічку Ю. Іллєнка «Криниця для спраглих» за сценарієм І. Драча у прокат не допустили.

Компартійні функціонери майже знищили надзвичайно цікавий напрям, який міг забезпечити українським митцям гідне місце у світовому кіно. Хвиля творчого піднесення, яка принесла з собою багато чудових кіноробіт, поступово згасала. В. Щербицький на пленумі ЦК КПУ у травні 1974 р. із задоволенням констатував: «Певний час прийоми так званого поетичного кіно з їх наголосом на абстрактній символіці з різко підкресленим етнографічним орнаментом трактувались окремими кінематографістами мало не як провідні прийоми розвитку кіномистецтва на Україні. Ці погляди, можна сказати, подолано».

Більшу частину української кінопродукції створювала Київська кіностудія ім. О. Довженка, яка в 1978 р. відсвяткувала 50-річчя. З двох десятків стрічок, які щорічно випускала студія, тільки дві-три знімали українською мовою. На Одеській кіностудії російською знімали всі фільми. Кінокартина не вважалася завершеною, поки її не затверджувала московська комісія. Для показу цій комісії українські фільми дублювали російською мовою. Російськомовні стрічки не забороняли дублювати українською мовою, але тільки після тривалої демонстрації в прокаті. Режисер М. Мащенко зазначав, що кіно стало чи не найбільшим в Україні поширювачем вірусу національного нігілізму.

Укладіть таблицю «Розвиток літератури та мистецтва в Україні в 60-80-х рр. 20 ст.». Зробіть висновок про протиборство в мистецькому житті тієї доби двох тенденцій: зміцнення національної самобутності, відхід від канонів соцреалізму, з одного боку, і поширення «застійних» явищ, що виявлялися в псевдохудожності, меншовартості, пристосуванстві - з іншого.

4. Музичне та образотворче мистецтво

На відміну від літератури та кіно, інші форми мистецтва посідали в культурному житті громадян незначне місце. І, попри це, ідеологічні відділи партійних комітетів ретельно регулювали музичне, образотворче, театральне життя. Жорсткі канони соціалістичного реалізму нівелювали творчий процес, але не могли його зупинити. Українське мистецтво все ж таки розвивалося, час від часу спалахували яскравими зірками нові імена, стабільно працювали прославлені творчі колективи.

Найвідомішими за межами України професійними колективами були Заслужений державний хор ім. Г. Верьовки, Заслужена академічна хорова капела «Думка», Заслужений ансамбль танцю ім. П. Вірського. У 1970-х рр. створено багато нових філармонічних колективів, сотні самодіяльних симфонічних і духових оркестрів.

Етнографічний хоровий ансамбль «Гомін» під керівництвом Л. Ященка захопився відродженням колядок і купальських пісень, які свідчили про оригінальність і неповторність українського фольклору. Після цього керівника ансамблю звинуватили в «буржуазному націоналізмі» й виключили зі Спілки композиторів, а колектив розпустили.

Володимир Івасюк (1949-1979)

Композитор, поет. Один з основоположників української естрадної музики. Провідне місце у творчості посідали пісні, що поєднували традиції українського мелосу з інтонаціями сучасної естрадної музики. Автор понад 100 пісень. Усенародно популярними стали «Я піду в далекі гори», «Червона рута», «Водограй» тощо.

Скарбницю українського музичного мистецтва збагатили опери В. Губаренка, Л. Колодуба, Г. Майбороди, симфонії та кантати А. Філіпенка, А. Штогаренка. У жанрі пісенної та хорової музики плідно працювали О. Білаш, К. Домінчен, П. Майборода, С. Сабадаш, А. Філіпенко, І. Шамо та ін.

Чисельність театрів за два десятиліття зросла і в середині 1980-х рр. сягнула дев'яти десятків. Перед постановкою кожну п'єсу дивилася комісія чиновників, наділених правом схвалювати або забороняти.

Найяскравішими серед театральних зірок України були такі майстри: В. Добровольський, О. Кусенко, А. Роговцева, Н. Ужвій. На оперній сцені успішно виступали Д. Гнатюк, М. Кондратюк, Є. Мірошниченко, А. Мокренко, Д. Петриненко, А. Солов'яненко, М. Стеф'юк, Г. Ціпола.

З доробку художників періоду «застою» збереглося мало. Майстри пензля переважно створювали те, що їм замовляли: портрети передовиків виробництва, панорами новобудов, сюжети з історії КПРС. Ці твори відійшли в небуття разом із державною партією.

У творах М. Глущенка, М. Дерегуса, В. Шаталіна, Т. Яблонської, виконаних з високою художньою майстерністю, здебільшого оспівано природу й побут людей.

М. Приймаченко. Гороховий звір. 1971 р.

Пам'ятник засновникам Києва - Кию, Щеку, Хориву і сестрі їхній Либеді. Скульптор В. Бородай

На добу «застою» припадає розквіт творчості Марії Приймаченко. Не маючи професійної освіти, мисткиня виробила власну художню систему в так званому наївному мистецтві, одному з напрямів примітивізму. Створювала композиції з рослинними й анімалістичними мотивами фольклорного характеру. «Горохового звіра» вважають справжнім шедевром М. Приймаченко.

Найбільш обмежені у творчій діяльності були скульптори-монументалісти. Адже вони могли реалізувати лише ті задуми, які фігурували в планах так званої монументальної пропаганди. Наймасовіше тиражувалися пам'ятники В. Леніну - понад півтисячі бронзових і гранітних скульптур.

У 1982 р. урочисто святкували 1500-ліття Києва. Столиця збагатилася різноманітними меморіальними спорудами. Серед них - Музей В. Леніна (нині - Міжнародний конгрес-центр «Український дім»), обеліск місту-герою Києву на площі Перемоги, пам'ятний знак на честь заснування Києва, що зображає трьох братів - Кия, Щека, Хорива і сестру їхню Либідь. На схилах Дніпра, біля площі, якою закінчувався Хрещатик (тепер Європейська), споруджено величезну арку, що символізувала братерське єднання російського та українського народів. У Києві її називали «ярмом».

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Укажіть прізвища українських діячів, дотичних до розвитку вказаних сфер культурного життя та науки.

Література

Наука

Образотворче мистецтво

Музичне і театральне мистецтво

Кіно

А. Роговцева, А. Солов'яненко, В. Івасюк, В. Ремесло, В. Шевчук, В. Глушков, Гр. Тютюнник, Д. Гнатюк, Є. Гуцало, Є. Мірошниченко, І. Драч, І. Миколайчук, І. Шамо, Л. Костенко, М. Глущенко, М. Дерегус, М. Приймаченко, Н. Ужвій, О. Антонов, О. Білаш, С. Параджанов, Т. Яблонська, Ю. Іллєнко.

2. Схарактеризуйте одним реченням історичних діячів відповідно до їхньої ролі в подіях доби «застою»: О. Антонов, О. Гончар, В. Івасюк, С. Параджанов, І. Миколайчук, М. Приймаченко.

3. Підтвердіть фактами або спростуйте слушність тверджень.

» За доби «застою» істотно скорочувалася кількість шкіл з українською мовою навчання. » Роки «застою» були періодом швидкого розвитку майже в усіх напрямках знань для Академії наук УРСР.

4. До положення, що характеризує розвиток культури за доби «застою», доберіть конкретні факти.

Панування диктату компартійно-радянської влади в усіх сферах культурного життя республіки.

5. Прокоментуйте події (або явища), про які йдеться у фрагментах джерел.

«Зараз вже не є великою таємницею, що наша Академія мала великий обсяг робіт, пов'язаних з оборонним комплексом. Це було істотним стимулятором фундаментальних досліджень і, до речі, давало свого часу до чверті загального обсягу фінансування» (президент АН УРСР Б. Патон).

«Перейнялися народною мовою - і вона зазвучала з екрана чистим, ясним і непідробним струмком. Його, народу, співаночками - ми почули, як співають гуцули, вкладаючи в пісні суть свого життя, своєї праці і своєї душі. Його музикою - нехитрою і проймаючою, як клич трембіт, переливи денцівки і перебори дримби. Його танком - буйним і жагучим, трудовим і святковим... І тоді народився такий фільм про наших горян, у їх недалекому минулому, якого ще не було на екрані» (мистецтвознавець О. Бабишкін).

6. Поміркуйте, що дає підстави для пропонованого висновку. Наведіть кілька аргументів на підтвердження або спростування викладеної думки.

«Атмосфера істерії довкола роману чільного письменника Радянської України Олеся Гончара “Собор”, хоча й не була прямо пов'язана з рухом шістдесятників, проте мала для цього покоління велике значення. Одночасно вона послужила сигналом, який свідчив про загострення ситуації в Україні...» (польська публіцистка Б. Бердиховська).