Підручник з Історії України. 9 клас. Власов - Нова програма

§ 4. Соціально-економічний розвиток

Прочитайте фрагмент джерела. 1. Як у документі схарактеризовано сільськогосподарське виробництво в першій половині 19 ст.? 2. Що в джерелі вказує на рівень продуктивності праці в сільському господарстві? 3. Чи спроможне феодальне суспільство створити, на вашу думку, сприятливі умови для інтенсивного розвитку сільського господарства?

З етнографічної праці Олександра Афанасьєва-Чужбинського «Подорож у Південну Росію»: «Рільництво в хлібородній Малороси провадиться, за переказами, способом, заведеним споконвіку. Важкий плуг, запряжений трьома або чотирма парами волів, борознить землю, яка щедро нагороджує працю плугатаря. Якщо з'являться які-небудь несприятливі умови: занадто сухе або дуже мокре літо, сарана, град, хробаки, ховрашки, - то вони знищують іноді жниво, головний предмет доходів простолюдина. Не можна не зауважити, що в Малоросії існує звичай взаємної допомоги роботі. Три або чотири пари волів, потрібних для плуга, можна зустріти лише в дуже заможного селянина, а в кого не вистачає робочої худоби, той відшукує товариша, і орють вони разом».

1. Що визначало становище сільського господарства на землях підросійської України в першій половині 19 ст. Якими були причини економічного розвитку Південної України

Упродовж першої половини 19 ст. становище сільського господарства в підросійській Україні визначали приватна власність поміщика на землю та, відповідно, особиста залежність селянина від поміщика. Характерною рисою поміщицького землеволодіння була наявність великих латифундій переважно на Правобережжі та Півдні. Панівною залишалася панщинна система господарювання, яка передбачала, що переважна більшість селян-кріпаків відробляли панщину.

Усю поміщицьку землю, як і раніше, було поділено на власне поміщицьку і землю для селянських наділів. Проводячи періодичні переділи землі, поміщики часто надавали кріпакам непридатну і найбільш віддалену від села частину землі. Поміщики прагнули різними способами збільшити площі власних земель. З цією метою скорочували селянські наділи, переводили селян на віддалені ділянки або неродючі ґрунти. Це призводило до масового обезземелення селян, що істотно впливало на розвиток сільського господарства: упродовж першої половини 19 ст. селянські наділи зменшились більше ніж удвічі.

Поміщицьке землеволодіння на українських землях у складі Російської імперії

Зробіть висновок про стан приватної власності поміщиків на землю в підросійській Україні в першій половині 19 ст.

Поміркуйте, чому панщинна система господарювання гальмувала розвиток сільського господарства.

Сільськогосподарське приладдя селян Черкаського повіту Київської губернії

Сільське господарство розвивалося екстенсивним шляхом, здебільшого за рахунок розширення посівних площ та посилення панщини. Для обробітку ґрунту застосовували традиційну сільськогосподарську техніку. Сіяли зерно переважно вручну, скошували хліб серпами і косами, а обмолочували ціпом.

Тільки частина поміщиків, передусім на Півдні України, застосовувала машини та новітній інвентар - сіялки, віялки, жатки, молотарки тощо. Одним із поміщиків, який обстоював раціональне ведення сільського господарства, був Василь Каразін. Його зусиллями в 1811 р. в Харкові було засновано Філотехнічне товариство, яке об’єднало близько 100 членів і пропагувало серед поміщиків передові методи господарювання. В. Каразін у своєму маєтку в с. Кручик на Харківщині створив хімічну лабораторію, метеорологічну станцію та дослідне поле.

Основними галузями сільського господарства в підросійській Україні були, як і раніше, землеробство і тваринництво, Сіяли жито, пшеницю, ячмінь, овес, гречку, просо, льон і коноплі, розводили корів, волів, свиней, овець і коней.

У першій половині 19 ст. розпочалася спеціалізація землеробства, з’явилися нові галузі сільського господарства - тонкорунне вівчарство, цукрове бурякосіяння. У зазначений період розвивалися поміщицьке торгове землеробство і тваринництво, зокрема збільшувалися посіви пшениці для продажу, дедалі більше вирощували технічні культури (коноплі, тютюн, льон). Щоправда, паросткам товарного, підприємницького господарства пробиватися в умовах панщинної системи було непросто.

Найбільше зернових культур на продаж вирощували у Степовій (Південній) Україні. За період 1778-1851 рр. посівні площі зернових Півдня України збільшилися у 25 разів. Успіхи хліборобства зумовлювали сприятливі природні умови та родючі чорноземи. Близькість до чорноморсько-азовських портів Одеси, Миколаєва, Бердянська, Маріуполя - давала змогу поміщикам експортувати хліб та інші сільськогосподарські продукти. Через малу кількість кріпаків тут ширше застосовували, порівняно з іншими регіонами, вільнонайману працю - селян-утікачів, оброчних селян, які йшли на південь на заробітки. На середину 19 ст. тут лише 1/10 поміщицьких земель обробляли кріпаки, тоді як 9/10 - наймані робітники. Окремі поміщики починали переходити до удосконаленіших, багатопільних сівозмін.

Сергій Світославський. Воли на оранці. 1891

Вирішальне значення для соціально-економічного життя Південної України мала колонізація - заселення та господарське освоєння краю. Найчисленнішою і водночас найстрокатішою була селянська колонізація: на південь потрапляли державні, поміщицькі селяни, яких власники перевозили з центральних губерній, військові поселенці. Велику кількість прибульців-селян становили кріпаки-втікачі. На початку 19 ст. чисельність населення в Південній Україні збільшилася до одного мільйона осіб. За етнічним складом 2/3 колоністів були українцями та росіянами.

Прочитайте фрагмент праці сучасного історика. 1. Проілюструйте конкретними фактами тези вченого про природно-географічні та суспільно-політичні умови Півдня України, що сприяли економічному розвитку цього регіону. 2. Поділіться припущенням, чому кріпосництва в Південній Україні в таких формах і масштабах, як у Наддніпрянщині, не було.

Із праці Ярослава Грицака «Нариси історії України: формування модерної української нації XIX-XX ст.»: «Завдяки сплетінню сприятливих умов Південь України довший час вважався Ельдорадо, де можна було легко і швидко доробитися великого маєтку. Три південноукраїнські губернії - Таврійська, Херсонська і Катеринославська - мали найвищі в Російській імперії показники приросту населення. Наплив великих мас населення, не зв'язаних умовами кріпацької системи й охоплених духом підприємництва, витворив особливу суспільну атмосферу на Півдні України, яку можна порівняти хіба що з американським Клондайком. Вільнолюбні анархічні настрої на зразок тих, якими відзначалося запорозьке козацтво, продовжували жити серед мешканців чорноморських степів у 19 ст.».

2. Яку роль у господарському житії відігравав чумацький промисел

Основною формою торговельних перевезень в Україні в першій половині 19 ст. було чумацтво. Цей промисел зародився ще в 16 ст. серед козаків із метою постачання солі з Північного Криму до України, Польщі та інших сусідніх країн. У 17 ст. чумаки, основу яких становило козацтво, крім солі, торгували рибою, лісом, кустарними виробами тощо. На початку 19 ст. чумацтво стає основним засобом перевезення вантажів в Україні, тож із торговельного перетворюється на торговельно-візницький промисел. Дешевий чумацький транспорт давав змогу експортувати хліб та іншу сільськогосподарську продукцію. За підрахунками дослідників, 75 % хліба, який вивозили з України через чорноморсько-азовські порти в першій половині 19 ст., транспортовано безпосередньо чумаками. Окрім сільськогосподарської продукції, чумаки доправляли кам’яне вугілля, різні промислові та ремісничі вироби, будівельні матеріали.

Чумакували в Україні селяни, міщани і навіть дрібні поміщики. Найбільше серед чумаків було таких, які мали 1-2 пари волів. Окремі чумаки володіли десятками пар волів, наприклад, чумак-міщанин Лаврентій Скалозуб із м. Олександрії, що на Херсонщині, мав 50 пар волів.

Костянтин Трутовський. Чумак. 1860

Микола Каразін. Чумаки в дорозі. 1899

Прочитайте фрагмент джерела. 1. На які особливості побуту чумаків ви звернули увагу? 2. Зі звичаями та традиціями якої верстви українського суспільства 16-18 ст. простежується наступність? У чому вона полягала? 3. Поміркуйте, чого більше в чумацькому житті: демократизму чи автократії? Свою думку обґрунтуйте. 4. Поясніть, з якою метою чумаки об’єднувалися на час подорожі у професійні спілки.

З книги Миколи Арандаренка «Записки про Полтавську губернію»: «Ті, що займаються візникуванням солі з Криму і Бессарабії, а також риби з Криму і Дону, звуться тут чумаками. Візникування своє чумаки провадять звичайно валками, які складаються з кількох десятків возів. Валка, або хура, має свого отамана, який від імені цілої валки наймається для візникування, приймає заробітки і робить розкладку за участю кожному. Таке товариство зветься в них артіллю... В дорозі ж чумак піддає себе всіляким злигодням: завжди тверезий, помірний у харчах, пшоняна каша з салом або галушки, шмат хліба з сіллю - оце все його харчування. У дорозі, не маючи в своєму розпорядженні грошей, чумак обмежений. До кінця візникування гроші всієї артілі зберігаються в отамана.

Волів у дорозі завжди пасуть на паші, за винятком осінньої пори, коли чумаки їдуть уже на сухому фуражі. Зимою чумак особливо піклується про корм для своїх волів. Переїзд робить він звичайно зранку - до 20 верст, і пасе волів, потім до вечора друга запряжка, теж 20 верст. Іноді, за обставинами, робить і більші запряжки. Візникування їх починається від початку весни і триває до осені. Взимку чумаки в подорож не їдуть. Зупиняючись на ночівлю, чумаки вишиковують свої вози в колону, військовим порядком».

Як чумацтво посприяло утвердженню новітніх ринкових відносин? Чому популярний промисел почав занепадати у другій половині 19 ст.?

3. Що таке промисловий переворот. Як він відбувався в Україні

Зміни у промисловому розвитку Східної України в першій половині 19 ст.

Зростання кількості промислових підприємств та чисельності зайнятих на них робітників

Виникнення нових галузей виробництва, передусім цукроваріння та кам'яно вугільної промисловості

Мануфактура з вільнонайманою працею завдала

вирішального удару мануфактурі з примусовою працею

Початок промислового перевороту

Проаналізуйте таблицю. Які зміни в промисловому розвитку підросійської України в першій половині 19 ст. вона засвідчує? Із чим це пов’язано?

Чисельність промислових підприємств у підросійській Україні

Отже, у першій третині 19 ст. розвиток мануфактурної промисловості досяг такого рівня, що підготував умови для промислового перевороту.

Промисловий переворот (індустріальна революція) - це перехід від мануфактури з її ручною ремісничою технікою до великого машинного фабрично-заводського виробництва. Цей перехід забезпечував упровадження в промислове виробництво й транспорт системи робочих машин, парових двигунів, створення самостійної машинобудівної галузі. Промисловий переворот зумовив зміни в соціальній структурі: провідну роль у суспільстві почали відігравати фабриканти та люди найманої праці. В українських землях у складі Російської імперії промисловий переворот розпочався у 1830-1840-ві і завершився в 1870-1880-х рр.

Словник

Гуральня (винокурня) - підприємство, де переробляли зерно на горілку.

Етикетка продукції Городищенського цукрово-рафінадного заводу

Промисловий переворот започатковано в харчовій промисловості, підприємства якої виробляли на продаж борошно, олію, тютюн, горілку й цукор. У 1820-х рр. з’явилися перші парові гуральні. У цукровиробництві почали застосовувати машини для подрібнення цукрових буряків, гідравлічні преси для сокодобування, парову техніку для випарювання й згущення цукробурякового соку. Першу цукроварню, яка застосувала парову технологію виробництва цукру, було збудовано в 1843 р. промисловою фірмою «Брати Яхненки й Симиренко» в селі Ташлику на Черкащині. Завод було устатковано за останнім словом техніки з використанням новітніх на той час французьких технологій цукровиробництва.

У ті часи засновано й перші машинобудівні заводи. Зокрема, у 1841 р. на хуторі Дмитрівському на Чернігівщині український поміщик Д. Кандиба збудував підприємство з виробництва сільськогосподарських машин, гідравлічних пресів, парових котлів тощо.

Наприкінці 1830-х - на початку 1840-х рр. в Україні було виявлено великі поклади високоякісного кам’яного вугілля в Донецькому кряжі. Згодом відкрито поклади залізної руди в околицях міста Кривий Ріг, що разом з вугіллям Донбасу започаткувало формування Донецько-Криворізького промислового регіону. До 1860 р. видобуток вугілля в Донбасі уже набув промислового характеру.

У 1840-1850-ті рр. в Україні розгорнули активну підприємницьку діяльність родини Яхненків, Симиренків, Харитоненків та інших. Яхненки та Федір Симиренко (чоловік сестри) походили з селян-кріпаків із Черкащини. На торгівлі хлібом, цукром, полотном Яхненки розбагатіли, викупилися з кріпацтва, потім у 1840-х рр. створили промислову фірму «Брати Яхненки й Симиренко». Окрім Ташлицького цукрового заводу, про який уже йшлося, наприкінці 1840-х рр. поблизу с. Млієва було збудовано ще два Городиценські цукрово-рафінадний і машинобудівний заводи. Цукровий завод найпотужніший і наймодерніший у галузі. За технічним оснащенням цей завод був найкращим у Росії і не поступався рафінадним заводам Європи, зокрема Франції. Машинобудівний завод виробляв парові двигуни та устаткування для цукрової промисловості. На заводі було споруджено два пароплави з металевим корпусом - «Українець» та «Ярослав Мудрий», що курсували Дніпром між Києвом і Кременчуком. Гордістю українських підприємців було добре впорядковане селище робітників і службовців, у якому вулиці освітлювались газовими ліхтарями, що тільки-но почали з’являтися у великих містах імперії. Селище вирізнялося ошатними житловими будинками. Були в ньому крамниці, лікарня, аптека, бібліотека і навіть театр.

Заводоуправління Мліївської цукроварні. Фото 19 ст.

Прочитайте фрагмент історичного джерела. Як сучасник характеризує стан розвитку промисловості, зокрема цукроварної, та сільського господарства у 1840-х рр.? У чому він вбачає причини такого становища? Висловіть припущення, як промисловий переворот у наступні 10-20 років вплине на розвиток соціально-економічного життя України.

Зі статті Павла Клебановського «Спогади про фірму братів Яхненків і Симиренко»: «На початку 1840-х рр. бурякоцукрова промисловість у Росії була в самому дитинчатому стані. Завод графа Бобринського в містечку Смілі тільки дещо виділявся з-посеред інших заводів; їх же кількість була незначною, всі працювали на відкритому вогні, парового жодного; деякі заводи мали вигляд сараїв, зроблених із хмизу і глини, виробництво на них було мізерним... Саме в цей час зважилася фірма братів Яхненків і Симиренка зайнятися бурякоцукровим виробництвом... Фірма... розквітла в часи кріпацтва, коли обробіток полів, вимолот хліба були патріархальні, коли селяни задарма працювали на поміщика, коли ніхто з заможних людей не вважав потрібним обзаводити ся в господарстві машинами і всі дивилися на машини як на непотрібну розкіш, коли про залізницю в Південній Росії не було й мови, коли машини насправді нікому не були потрібні, коли гроші використовувалися на утримання зайвої прислуги, карет, коней. Рідко хто з землевласників думав тоді про покращення свого господарства; не було потреби про це турбуватися, так як все даром пливло в руки поміщиків».

4. Що характерне для розвитку внутрішньої та зовнішньої торгівлі в підросійській Україні

Зростання міст і промислового виробництва сприяло подальшому розвитку торгівлі. Основними осередками внутрішньої торгівлі були сільські та міські базари, або торги, яких на 1861 р. у містах України налічувалося 12 141. Зростала в містах і постійна торгівля.

Пожвавилася й ярмаркова торгівля. До найбільших ярмарків в Україні у першій половині 19 ст. належали Хрещенський, Троїцький, Успенський і Покровський у Харкові, Іллінський у Ромнах (з 1852 р. у Полтаві), Київський контрактовий, Георгіївський у Єлисаветграді. На великих ярмарках укладали й міжнародні торговельні контракти з купцями європейських країн.

У містах України в 1825 р. було 3662 крамниці, в 1861 р. - 15 089.

Олексій Ківшенко. Ярмарок на Україні. 1882

На українські ярмарки привозили різноманітні промислові товари, серед яких вироби текстильної та залізоробної промисловості - бавовняні, шовкові, шерстяні й лляні тканини, залізо, залізні, чавунні, галантерейні товари тощо. У 1850-х рр. на ярмарках в Україні щорічно продавали третину продукції всієї текстильної промисловості Росії. З України вивозили здебільшого сільськогосподарські продукти і сировину - хліб, вовну, сало, тютюн, сирі шкіри, сіль, рибу, фрукти, худобу, зокрема коней, деякі промислові і ремісничі товари, насамперед горілку та цукор. Крім того, на українських ярмарках торгували товарами, привезеними з Прибалтики, Білорусі, Царства Польського, Бессарабії, Дону, Кавказу, а також із країн Західної Європи, Туреччини, Балкан, Персії, Китаю.

Прочитайте фрагмент історичного джерела. На яких особливостях ярмаркової торгівлі наголошує автор? Чим було спричинено таке становище?

Німецький учений-мандрівник Йоганн Георг Коль, який у 1838 р. відвідав харківський Хрещенський ярмарок, писав: «За 14 днів приходило до Харкова два рази стільки краму, щодо Риги за цілий рік. Найбільше продавалося тут коней і текстильних виробів (бавовняних, лляних, конопляних, вовняних і шовкових). Далі йшли металеві вироби, цукор, конфітюри, солодке печиво, хутра, південні овочі, риба. У харківських ярмарках головна роль у всіх відношеннях, як в розумінні продуцентів, так і посередників, належить великоросам. Значно більше половини всіх виробів походить з їх московських великих фабрик, і значно більше половини купців-гуртівників належить до їх племені».

Дуже швидко зростали чорноморські портові міста. Визначним центром зовнішньої торгівлі стала Одеса. У 1817 р. Одесу було оголошено порто-франко (привілей почав діяти від 1819 р.). Час, коли Одеса мала статус порто-франко, називають золотим періодом в історії міста.

Порто-франко (від італ. porto franco - вільний порт або вільна гавань) - зона безмитної торгівлі в межах порту або портового міста. Порто-франко були поширені в Європі за часів середньовіччя та Нового часу. Від 15 до 19 ст. статус порто-франко мали визначні торговельні центри: Ліворно, Генуя, Венеція, Марсель, Гібралтар, Гамбург, Трієст, Бремен та ін.

Чисельність мешканців Одеси

В Одесі продавалося все, а купці не переплачували, адже не було мита. На зворотному шляху купець завантажував здебільшого зерно. Розквіт торгівлі зумовив зростання чисельності населення: у 1840-х рр. за кількістю мешканців Одеса випередила найбільше місто України - Київ. З середини 19 ст. і до кінця існування Російської імперії за чисельністю населення Одеса поступалася лише Москві й Петербургу.

Прочитайте фрагменти джерел. Визначте, про що в них ідеться. Підтверджують чи заперечують подані джерела інформацію підручника? Відповідь обґрунтуйте.

Перебуваючи в Одесі в 1838 р., Йоганн Георг Коль зазначав: «..До одеської пристані 1837 р. причалило 650 суден, з яких половина були італійські (переважно під австрійським і сардинським прапорами). За ними чисельно найсильніші були англійські та грецькі судна. Експорт найбільше складався з пшениці (до Англії й Італії), лою (до Англії) і вовни. Імпорт - з мануфактури і колоніальних товарів. Товарний обіг одеського порту дорівнював Ризі, а з російських поступався лише Петербурзькому».

Дослідник Півдня України Аполлон Скальковський писав: «Привізні площі Одеси, а коли підвезення пшениці траплялося, як в той рік, особливо великим, то і всі навколишні вулиці, були суцільно заставлені обозами з усіляких селянських возів, та так густо, що від них"ні проходу, ні проїзду не знайти". Адже до них, зрештою, сходилися в місті і чумацькі шляхи, і поштові тракти Новоросії, Волині, Полтавщини, Київщини та Бессарабії. На цих же галасливих площах, біля розпряжених возів з піднятими голоблями, чумаки зазвичай і проводили час, поки в місті вирішувалася подальша доля їх вантажу...»

Порто-франко Одеси сприяло збільшенню місцевих капіталів, зростанню імпорту й експорту товарів, стимулювало закордонну торгівлю українських губерній. Водночас цей привілей спричинив зростання контрабанди та дешевого імпорту, який шкодив розвиткові місцевої промисловості. У 1859 р. в столиці імперії було ухвалено рішення про скасування режиму порто-франко в Одесі. Поміркуйте, чи доцільним було це рішення уряду.

Перевірте, чого навчилися

1. Складіть речення, використавши поняття і терміни: «промисловий переворот», «чумацький промисел», «порто-франко».

2. Дайте відповіді на запитання: 1. Що визначало розвиток сільського господарства в підросійській Україні в першій половині 19 ст.? 2. У чому полягала нова модель соціально-економічного розвитку Півдня України? 3. У чому виявлявся промисловий переворот на землях підросійської України? 4. Яку роль відіграла діяльність Яхненків і Симиренка в розвиткові промисловості в 1840-ві рр.? 5. Яку роль відігравала ярмаркова торгівля в розвитку внутрішньої та зовнішньої торгівлі?

3. До положень, що характеризують стан сільського господарства в Україні в першій половині 19 ст., доберіть конкретні факти за матеріалом підручника.

1. Екстенсивний шлях розвитку сільського господарства. 2. Масове обезземелення та посилення визиску селянства. 3. Спроби окремих поміщиків перейти до раціонального землеробства. 4. Сільське господарство дедалі більше набуває торгового характеру.

4. Дайте історичний коментар до подій та явищ, описаних у фрагментах джерел. У чому полягає історичне значення згаданих подій/явищ?

«Вони вбиралися в полотняний одяг, просякнутий дьогтем; свитка, батіг, пласка бочка з водою, мазниця з дьогтем і казанок для варіння пшоняної каші з салом, тут на вулиці між возами і було все майно чумака» (А. Скальковський).

«Платан Федорович Симиренко, отримавши згоду батька і дядьків на облаштування свого заводу в Ташлику, відправився за кордон, роздивився ще уважніше у Франції всі кращі заводи, склав там план облаштування власного заводу, придбав машини і задумав пересадити із Франції цукрове виробництво в тому вигляді, як воно в той час там розвивалося і процвітало...» (П. Клвбановський)

5. Прокоментуйте фрагмент з української народної пісні, записаної на початку 19 ст. Про які особливості соціально-економічного життя Одеси в ній ідеться?

А в Одесі добре жити,

Мішком хліба не носити,

На панщину не ходити,

Подушного не платити,

Ні за плугом, ні за ралом,

Називають мене паном.