Підручник з Історії України. 9 клас. Власов - Нова програма

Розділ VIII. КУЛЬТУРА УКРАЇНИ в середині 19 - на початку 20 ст.

§ 33. Освіта, наука, вплив процесів модернізації на суспільне та повсякденне життя

Прочитайте фрагмент джерела. 1. Узагальніть, про що в ньому йдеться; з’ясуйте, коли відбулися описані події. Як автор ставиться до явищ, про які розповідає? 2. Чи погоджуєтеся ви з аргументами доповідача? Чи слушною вважаєте його думку про зв’язок розвитку національної свідомості та освіти рідною мовою? Які аргументи можете навести на підтвердження цієї думки? Наведіть 1-2 інші аргументи, доречні в цитованому виступі.

Олександр Лотоцький у спогадах «Сторінки минулого» переповідає виступ у III Державній думі депутата В. Дзюбинського: «Міністерство народної освіти, як відомо, виключає наймогутніший чинник освіти й просвіти будь-якого народу - його народну мову. Багатомільйонне українське населення не має не тільки своєї вищої та середньої школи, але не має жодної нижчої школи з правом вільного викладання рідною українською мовою. Немає рідної української народної школи. Чи не є це, панове, образою й навіть глумлениям над національним почуттям і гідністю кожного українця? Але тут говорили, що й української мови немає, що вона не існує. Так дозвольте ж, панове, погляди цих панів звернути саме на ту, ненависну їм, зарубіжну Україну, на сусідню нам країну, до складу якої включено й значну частину українського населення. Ми бачимо, що в австрійській Україні українське населення не тільки має нижчі школи, але воно має й середню та вищу на своїй рідній українській мові, - значить, українська мова існує. В австрійській Україні є широка мережа просвітніх і культурних установ для українці в; їх там не бояться, панове, їх там не закривають.

...Ось, панове, рідна мова дітей величезного 25-мільйонного населення забороняється, і забороняється не тільки навчатися цією мовою, але й говорити між собою, вживати її для свого, так би мовити, обігу. З наведених прикладів ясно, що казенні педагоги, ці людці у футлярах, заражені мікробом якоїсь українофобії, хвороби, яка проявляється головним чином у них на грунті гонитви за нагородами та відзнаками, щоб догодити начальству, але, що найнебезпечніше, це те, що цим вони свідомо прагнуть затримати зростання української національної самосвідомості, утримати український народ у темряві та неуцтві, щоб легше мати етнографічний матеріал для бажаного їм створення "общерусской нации"».

1. Чому українська громадськість прагнула українізації освіти

Пригадайте, у чому полягала сутність освітньої реформи в Російській імперії 1864 р.

Коли, за яких обставин, у яких університетах під австрійської України було створено кафедри української мови, літератури та історії України?

На початок 20 ст. майже 63 % населення Галичини, понад 70 % Закарпаття (а в гірських районах - навіть 90 %) були неписьменними - не вміли ні читати, ні писати). Третина галицьких сіл не мала початкових шкіл, проте в тих селах краю, де школи були, навчання відбувалося рідною мовою (для українців - українською).

У Галичині діяло 49 державних середніх навчальних закладів (гімназій і реальних училищ). З них у Східній Галичині було 25 шкіл із польською мовою навчання, 4 - українською (гімназії у Львові, Перемишлі, Тернополі, Коломиї; у 1905 р. засновано п’яту українську гімназію в Станіславі), 2 - німецькою. Відкривалися приватні українські гімназії. За підрахунками М. Грушевського на одну польську середню школу в Східній Галичині припадало приблизно 30 тис. польського населення, на одну українську - 820 тис. українського населення. На Буковині діяла одна гімназія з українською мовою навчання (у Вижниці), кілька двомовних німецько-українських (зокрема, у Чернівцях та Кіцмані). На Закарпатті після ухвали нового закону про школи в 1907 р. не лишилося жодної школи з українською мовою навчання. Перед Першою світовою війною кількість українських кафедр у Львівському університеті збільшилася до 8.

В українських землях у складі Росії на 1915 р. поза школою лишалося понад 70 % дітей шкільного віку. У 1914-1915 рр. тут налічувалося 452 середні школи, у яких навчалося 140 тис. учнів, і 19 вищих навчальних закладів із 26,7 тис. студентів.

Характеризуючи становище освіти в підросійській Україні, М. Грушевський зазначав: «У Галичині й Буковині українська мова вживається як мова викладання в різного роду навчальних закладах, від початкових шкіл до університетів; у Росії вона цілковито вигнана зі школи й не допускається ні як мова викладання, ні як предмет у жодних школах - державних, громадських, приватних, вищих, середніх, нижчих - навіть як допоміжний засіб у початковому навчанні. Таким чином, не допущені ні як самостійні предмети, ні як складові частини інших наук, українські дисципліни, кінець кінцем, залишаються поза науковим ужитком, поза вивченням і дослідженням. І з цього боку зроблено все для того, щоб українська мова - культурний орган однієї із найзначніших народностей Європи, та українська література, що має великі твори високої культурної вартості, - залишалися невідомими, terra incognita по змозі для самих українців і для освіченого суспільства Росії, не виходячи за межі «хатнього вжитку», не досягаючи значення культурних знарядь».

Дайте відповідь на три «чому?». 1. Чому рівень письменності в Україні був нижчим, ніж у Європі? 2. Чому після революційних подій 1905-1907 рр. ситуація з використанням української мови у сфері освіти погіршилася? 3. Чому царський уряд забороняв використання української мови в освіті?

Поміркуйте, чому автор характеризує свій народ як «двічі неграмотний».

Письменник і педагог С. Васильченко писав у 1911 р. на сторінках київського педагогічного журналу «Світло»: «Школа з нерідною мовою, з чужими по духу вчителями тільки по великій незрозумілості може зватися народною. Сумною і самотньою будівлею стоїть вона серед рідних сіл; круг неї шумить своє життя, народна пісня, мова, народний гумор б'ються у вікна, в двері, в щілини до неї, але в школу не хочуть пустити їх. Немає місця в ній живій мові. А там, де немає живої мови в школі, там немає живої душі, щирості, там немає засобів виховувати і ґрунтувати духовні дитячі здібності... Тільки після того, коли б залунала по наших школах рідна мова і буйно зашуміло в їй нове життя, всім би стало видно, через що наш народ "двічі неграмотний"».

2. Як розвивалася українська наука

Згадайте, коли, де, за яких обставин створено НТШ. У чому полягала діяльність цієї організації? Яку роль у становленні НТШ відіграв М. Грушевський?

У другій половині 19 - на початку 20 ст. неабияких успіхів досягли вчені-природознавці. Уперше у світі епідеміолог і мікробіолог Данило Заболотний відкрив шляхи поширення чуми й запропонував ефективні методи боротьби з нею. Чимало вчених-українців працювали в інших країнах. Уродженець Тернопільщини Іван Пулюй був першим деканом першого в Європі електротехнічного факультету (Німецька вища технічна школа в Празі). 28 років (з 1887 р.) пропрацював в Інституті Луї Пастера в Парижі уродженець Харківщини Ілля Мечников, який перед тим очолював кафедру зоології та порівняльної анатомії в Новоросійському університеті та завідував організованою ним 1886 р. (разом з М. Гамалією) першою в Російській імперії Одеською бактеріологічною станцією.

Плідно розвивалася історична наука. Серед тогочасних теоретиків історії вирізняються постаті Михайла Грушевського і В’ячеслава Липинського, чиї праці та ідеї мали непроминальне значення для формування національної свідомості українців. М. Грушевський, автор багатотомної фундаментальної «Історії України-Руси», обґрунтував ідею тяглості української історії від часів Київської Русі до сучасності. В. Липинський розробив концепцію провідної ролі еліти в державному будівництві й суспільному житті.

В історичній науці продовжувала успішно працювати Олександра Єфименко, чия «Історія українського народу» вийшла у світ російською мовою в Петербурзі. Вона була першою жінкою в Україні та Росії, якій Харківський університет присудив учений ступінь почесного доктора історичних наук (1910). Вагомий внесок у дослідження історії Слобідської України належить Дмитрові Баталію. Не менших успіхів досягнув Дмитро Яворницький, автор книжки «Історія запорозьких козаків», визнаної класичною працею з історії українського козацтва. Федір Вовк, один з найавторитетніших у Європі антропологів та археологів, присвятив себе дослідженню походження українців. Учений дійшов висновку, що українці за антропологічними ознаками близькі до південних слов’ян.

Ілля Мечников (1845-1916)

Біолог і патолог, автор клітинної теорії імунітету (фагоцитозу). У 1908 р. одержав Нобелівську премію з фізіології та медицини за вивчення імунної системи.

Літак «Ілля Муромець», Ігор Сікорський за штурвалом літака «Ілля Муромець»

Знаним географом та істориком, автором десятків наукових праць, підручників, докладних карт України був Степан Рудницький. Його вважають засновником української наукової географії.

Велике значення і для науки, і для піднесення національної свідомості мав вихід у світ у 1907-1909 рр. чотиритомного «Словника української мови», який упорядкував Борис Грінченко, та двотомної «Української граматики» за редакцією Агатангела Кримського.

Україна була одним із центрів розвитку літакобудування. У 1908 р. в Одесі виник перший у Росії аероклуб, члени якого М. Єфімов та С. Уточкін демонстрували польоти на аеропланах. У Києві 1910 р. Олександр Кудашев пролетів кілька десятків метрів на літаку власної конструкції К-1 — першому вітчизняному літаку з бензиновим двигуном. Уже через десять днів після Кудашева на літаку «БІС-2» 21-річний Ігор Сікорський пролетів 250 метрів. У 1913 р. Сікорський створив найбільший на той час у світі літак «Ілля Муромець», переліт на якому за маршрутом «Петербург-Київ-Петербург» став справжньою сенсацією.

Агатангел Кримський (1871-1942)

Видатний учений-мовознавець і сходознавець, поліглот (володів майже 60 мовами).

Заповніть таблицю.

Видатні науковці України

Прізвище

У якій галузі науки працював

Найвидатніші досягнення

     

3. Як виявлялися процеси модернізації в повсякденному житті населення України на межі століть

Соціально-економічні зміни зумовлювали зміни в побуті мешканців України. Найпомітнішими ці зміни були у великих містах. Українські міста зазнавали істотного європейського впливу, вагомим чинником у містобудуванні ставала мода. Саме мода диктує архітектурний стиль та планування житла, яке вже залежить не від мешканця, а від домовласника, підрядника, архітектора. У містах з’являються цілі квартали, забудовані багатоповерховими житловими будинками (так званими прибутковими будинками), спорудами громадського або культурного призначення - театрами, бібліотеками, лікарнями тощо. Вулиці починають освітлювати електричними ліхтарями.

Київ. Вулиця Миколаївська (нині - архітектора В. Городецького). Початок 20 ст.

Київський фунікулер. Початок 20 ст.

Один з перших місяців роботи електротрамвая 1-го маршруту «Царська площа - Олександрівська площа» (нині - Європейська - Контрактова)

З’являється громадський транспорт: на межі століть, окрім конки (запряженого кіньми вагона), починають використовувати електричний трамвай. Перший у Російській імперії електричний трамвай рушив у Києві 1892 р. Олександрівською вулицею (нині вулиця Сагайдачного та Володимирський узвіз). За кілька років електротрамвай з’явився у Львові та Катеринославі. У 1905 р. в Києві почав діяти Михайлівський електричний канатний підйом - фунікулер.

Улітку 1891 р. центральною одеською вулицею - Дерибасівською - проїхав перший у нашій країні автомобіль марки «Панар-Левассор». Власник автомобіля привіз його в Одесу з Франції. Одеса була містом, де вперше в Україні встановлено телефонний зв’язок (1882). Згодом він з’явився у Києві, Харкові. Миколаєві.

Такий вигляд мав автомобіль «Панар-Левассор». 1897

Зростає кількість міст, де прокладено водогін. Закладаються міські парки і бульвари. У будівництві активно застосовують нові технології та винаходи, зокрема метод зварювання металевих конструкцій, нові матеріали - бетон і залізобетон. Так, архітектор Владислав Городецький у Києві спорудив житловий будинок, де навіть оздоби були виготовлені з бетону. Європейські новинки потрапляли до Києва чи Одеси одночасно зі Львовом або Петербургом. Крамниці пропонували мешканцям міст одяг і парфуми з Парижа, вина з Італії, швейні машини з Німеччини, годинники зі Швейцарії...

Європейській моді відповідав й одяг городян. Утім побут українських міст зберігав і національні елементи. Вишивкою в містах оздоблювали серветки, скатертини, фіранки на вікнах і, зрозуміло, одяг. Наприкінці 19 - на початку 20 ст. представники української творчої інтелігенції активно популяризують традиції українського декору, що зрештою знайшло втілення в так званому українському стилі.

Згадані риси здебільшого визначали життя заможних городян. Міський пролетаріат оселявся або в передмісті, або в бідних, дешевих кварталах, прикметою яких були злидні та бруд. Бідні родини часто винаймали маленькі комірчини, умеблювання яких складалося з ліжка, скрині, столу та кількох стільців. Одяг бідних городян був дешевим, часто саморобним, проте й у ньому втрачалися елементи традиційного національного костюма. Тенденції до стирання національної самобутності мешканців міст були зумовлені, з одного боку, їх багатоетнічним складом, а з другого - політикою імперських урядів. На початку 20 ст. в Києві з-поміж інтелігенції було лише вісім українськомовних родин.

Процеси модернізації, хоч і менш помітно, вплинули на життя й українських селян. Якщо в попередні епохи українські селяни жили великими родинами (три покоління - батьки, діти, онуки), то від початку 20 ст. господарюють малими родинами (батьки й неповнолітні діти) - 4-6 осіб. Главою сім’ї та розпорядником усіх робіт, як і раніше, був батько. Спадкоємцями майна після батька ставали сини, які отримували рівні частки. Дружині належало майно, що входило в придане (материзна). Хоч розвиток капіталізму спричинив майнове розшарування селян, воно було не таким помітним, як у місті, бо буденне життя села визначали традиції. Щоправда, заможні сім’ї не часто родичалися з біднішими.

Село Кирилівка Звенигородського повіту (нині Черкаська обл.). 1912

На сільському будівництві позначився розвиток технологій: заможні селяни починають будувати цегляні будинки, покриваючи їх бляхою або черепицею. В одязі й хатніх оздобах тканини фабричного виробництва поступово витісняють самоткані.

Парубок і дівчина за столом у хаті. 1903

Кімната Лесі Українки в її помешканні в Києві

Порівняйте опорядження сільської хати та міського житла початку 20 стЯкі особливості привертають увагу?

4. Як модернізація позначилася на суспільному становищі жінок

Індустріальна модернізація позначилася на суспільному становищі жінок. Щоправда, ці зміни були помітніші в житті городянок. З Європи до України докотилися хвилі емансипації та фемінізму - так називають рухи за зрівняння жінок у правах з чоловіками. Витоки українського фемінізму пов’язують з іменами Марії Вілінської (Марка Вовчка), Олени Пчілки (Ольги Косач-Драгоманової, матері Лесі Українки), Христини Алчевської, Лесі Українки (Лариси Косач), Наталі Кобринської, Ольги Кобилянської та інших видатних жінок. Для України надзвичайно гострою була проблема освіти для жінок. Перша жіноча гімназія відкрилася в Києві 1860 р. за сприяння колишнього київського губернатора Івана Фундуклея. Доступ до університетської освіти жінки одержали в 1878 р., коли уряд дозволив створення в Києві Вищих жіночих курсів, де дівчата із середньою освітою мали змогу її продовжити. Від 1900 р. жінки отримали право навчатися в університетах Австро-Угорщини. Проте відсоток українок, які скористалися цим правом, був мізерний. Адже більшість українського населення - селяни - жили за патріархальними традиціями й не могли реалізувати право навіть на початкову освіту, а продовжували виховувати дівчаток у родинах, готуючи їх виконувати соціально визначені ролі дружини, матері, господині. Проблема освіти та й інші соціальні проблеми в Україні накладалися на національні, тому жіночий рух був завжди пов’язаний з національно-визвольним.

Софія Русова (1856-1940). Популяризаторка ідеї націоналізації шкільної та позашкільної освіти в Україні. З її ініціативи відкрито низку шкіл і дошкільних закладів, зокрема перший у Києві та другий у Росії дитячий садок

Христина Алчевська (1841-1920)

Організатор народної освіти. У 1862 р. заснувала в Харкові жіночу недільну школу для дорослих, яку незабаром закрили. У 1870 р. знову відкрила безплатну жіночу недільну школу, що проіснувала понад 50 років.

У жіночій недільній школі X. Алчевської Школа Алчевської стала взірцем і методичним центром усіх недільних шкіл Російської імперії, викладання провадилося російською мовою.

1. Яке стереотипне ставлення до феміністського руху втілено в плакаті? 2. Чому владні кола прагнули дискредитувати феміністський рух - так само, як і інші політичні та громадські рухи?

Перевірте, чого навчилися

1. Установіть хронологічну послідовність подій: відкриття кафедри історії України у Львівському університеті; відкриття Новоросійського університету; відкриття Чернівецького університету.

2. До положень, що характеризують розвиток освіти наприкінці 19 на початку 20 ст., доберіть конкретні факти.

1. Створення низки вищих спеціальних навчальних закладів. 2. Рівень письменності в Україні був нижчим порівняно з європейським. 3. Відсутність вищих навчальних закладів з українською мовою викладання.

3. Про кого з діячів культури йдеться?

1. Історик світового рівня. Очолював першу кафедру історії України у Львівському університеті. Був головою НТШ. 2. Мікробіолог та епідеміолог. Першим у світовій науці дослідив шляхи поширення чуми й запропонував ефективні засоби боротьби з цією хворобою. 3. Зоолог та анатом, відкривач фагоцитозу - явища поглинання клітинами організму мікробів. Працював у Франції над розвитком імунології, удостоєний Нобелівської премії. 4. Авторка популярної «Історії українського народу». Перша жінка в Росії та Україні, якій 1910 р. Харківський університет надав ступінь почесного доктора наук. 5. Видатний учений-мовознавець і сходознавець. Відомий поліглот (вільно володів майже 60 мовами). 6. Антрополог, етнограф і археолог, автор близько 200 досліджень, у яких дійшов висновку, що українці за антропологічними ознаками близькі до південних слов’ян і відмінні від інших східнослов’янських народів. 7. Історик, автор фундаментальних праць з історії та культури Слобідської України. 8. Географ, історик. Засновник української наукової географії та географії України.

4. Уточніть і конкретизуйте загальне твердження про модернізаційні процеси на межі століть.

Соціально-економічні зміни зумовлювали зміни в побуті та способі життя населення України.

5. Як модернізація позначилася на суспільному становищі жінок? Що таке емансипація та фемінізм?

6. Поміркуйте, що дає підстави для пропонованого висновку. Наведіть кілька аргументів на підтвердження або спростування думки.

В історії української культури початок 20 ст. був вельми плідним. Розквіт спостерігався в усіх сферах культурного та наукового життя. Проте, як і в інших регіонах Російської імперії, цей процес в Україні відзначався контрастністю: якщо панівні прошарки суспільства мали змогу здобути вищу освіту європейського рівня, то більшість населення України залишалася неписьменною та далекою від культурних надбань і новітніх наукових досягнень.