Підручник з Історії України. 9 клас. Власов - Нова програма

§ 28. Суспільно-політичне становище у 1907-1914 рр.

Прочитайте джерело й узагальніть, про що в ньому йдеться. 1. З’ясуйте, коли відбулися описані в ньому події. 2. Визначте, як автор ставиться до подій, про які розповідає. Чи збігаються відомості джерела з інформацією підручника? 3. Що в тексті видалося добре відомим, а що - новим?

Зі «Спогадів» Є. Чикаленка: «...З розквітом українського культурно-просвітнього життя поступово завмирало партійне, а після розпуску 2-ї Державної думи, коли почалася страшенна столипінська реакція, і зовсім завмерло. Демократично-радикальна партія поступово вмирала і, нарешті, 1907 року зовсім умерла, хоч і без офіційного похорону, а просто перестала існувати.

Коли настала чорна столипінська реакція, коли позакривано "Просвіти" і майже всі українські клуби, коли позникали всі провінційні українські газети й зосталися тільки щоденна "Рада" в Києві та "Рідний Край" у Полтаві, що ледве-ледве животіли під пресом адміністрації, яка, як уже я казав, не забороняючи видавати, забороняла передплачувати, тоді українське громадянство виразно відчуло потребу знову нелегальній підпільній організації...»

1. Якою була політика російського самодержавства щодо України в пореволюційні роки

Після поразки революції 1905-1907 рр. у Російській імперії запанувала реакція. У цих умовах царський уряд проводив відверту антиукраїнську політику. Через утиски й переслідування одна за одною в містах припиняли діяльність культурно-освітні організації. Закривалися українські періодичні видання, було заборонено й передплату. Знову заборонили викладати українською мовою в навчальних закладах, де це встигли запровадити під час революції. Набула чинності цензурна заборона на вживання у будь-яких публікаціях назви «Україна». Відновлено обмеження на ввезення і поширення книжок українською мовою. В Україні тривалий час діяв воєнний стан - стан посиленої чи надзвичайної охорони. Діяли військово-польові суди, які засуджували учасників заворушень до страти та ув’язнення. У містах і селах лютували каральні військові, козачі і чорносотенні загони.

Кінна поліція біля університету Св. Володимира під час студентських демонстрацій. 1910

Петро Столипін (1862-1911)

Словник

Шовінізм - агресивна форма націоналізму, проповідь національної винятковості, протиставлення інтересів однієї нації інтересам іншої, схильність до розпалювання міжнаціональної ворожнечі й ненависті.

Головним провідником імперської реакційної політики від 1906 р. був голова Ради міністрів Петро Столипін. який у своїй діяльності спирався на ідеологію російського шовінізму. Політичні переконання Столипіна безпосередньо стосувалися України. У 1908 р. в Києві було створено «Клуб російських націоналістів міста Києва». Завдяки особистому протегуванню Столипіна та державній підтримці він став однією з найвпливовіших політичних сил у Російській імперії.

Основне завдання клубу визначалося як «боротьба з українофільством», яке, на думку його ідеологів, підривало коріння «російської православної цивілізації».

Тож діяльність клубу була спрямована проти українського руху.

Іншим ударом по українському рухові став циркуляр Столипіна від 20 січня 1910 р. із забороною реєструвати будь-які інородницькі («инородческие») товариства. Циркуляр також дозволяв губернаторам на їхній розсуд закривати вже зареєстровані товариства. В окремій інструкції міністр пояснював губернаторам, що заборона поширювалася на українські та єврейські організації. Це роз’яснення стало першим в історії фактом офіційного визнання з боку вищих посадових осіб Російської імперії окремішності української та російської націй. Унаслідок згаданого циркуляра український рух знов опинився в підпіллі.

Прочитайте фрагменти документа і доберіть контраргументи до тез, сформульованих у ньому. Висловте свою оцінку наведеним міркуванням.

Із книги С. Щоголєва «Сучасне українство. Його походження, зростання і завдання» (Київ, 1913): «І. Українська мова малопридатна для створення рідної малоросам обласної культури. II. Південноросійська народна школа не потребує малоросійських підручників і викладання: підручники ж і книжки на мові українській не тільки некорисні, а й шкідливі. IIIНаціоналізація малоросійських народних училищ, як зазначав М. Драгоманов, необхідна для федеративного розпаду Росії, для знищення єдності і згуртованості російського народу як великодержавної одиниці в Європі.

IV. Наявність в малоросійській чи українській популярній літературі своєрідної (фонетичної) орфографії є фактором, що шкодить народній грамотності і гальмує культуру Півдня Росії.

V. У Західній Русі українська книжна мова - плоть від плоті мови польської - забезпечує українському руху підтримку і співчуття полонізаторів».

2. Навіщо імперським ідеологам була потрібна «справа Бейліса» і яку роль у ній відіграла громадськість

Насаджуючи російський великодержавний шовінізм, царська влада прагнула розпалити ненависть до «інородців», тобто представників інших національностей (не росіян), посіяти взаємну ворожнечу між представниками національних меншин, зокрема, мала на меті підбурити українців до антисемітських акцій.

Показовим є один з найбільш резонансних судових процесів того часу - «справа Бейліса» 1913 р. Прикажчика цегельного заводу киянина Менделя Бейліса, єврея за національністю, було звинувачено в убивстві з ритуальною метою християнського хлопчика Андрія Ющинського.

Судовий процес у «справі Бейліса». Тогочасний малюнок

Чорносотенна преса розгорнула антисемітську агітацію, підбурюючи до єврейських погромів. Слідство тривало понад два з половиною роки й викликало протести передових діячів культури всієї імперії. На захист Бейліса виступила демократична російська та українська інтелігенція. У громадській кампанії взяли участь В. Короленко, М. Коцюбинський, М. Заньковецька, М. Садовський та ін. Громадські протести перешкодили намірам перетворити суд у «справі Бейліса» на суд над «інородцями».

Під тиском незаперечних доказів, протестів громадськості колегія присяжних засідателів, незважаючи на численні кривосвідчення чорносотенців, виправдала Бейліса.

3. У чому суть та якими були наслідки аграрної реформи Столипіна в Україні

Як ви вже знаєте, перешкодою, що гальмувала розвиток ринкових відносин у сільському господарстві, було поміщицьке та общинне землеволодіння. У 1905 р. в Україні налічувалося близько 45 % дворів з общинним землеволодінням. Общинна форма землеволодіння була найбільш поширеною у Харківській губернії та Південній Україні, де вона охоплювала від 91 до 96 % усіх селянських дворів. На Чернігівщині общинники становили близько 50 %. Незначною була їхня кількість на Правобережній Україні й на Полтавщині.

Кількість дворів, що вийшли з общини

Зауважте

У 1913 р. Україна досягла найбільшого за всю попередню історію валового збору зернових — 1,2 млрд пудів.

У 1906 р. цар Микола II підписав указ, згідно з яким кожен селянин отримував в особисту приватну власність земельний наділ, що перебував у розпорядженні сільської общини. Селяни, які виходили з общини, повинні були або переселятися із села на хутір, або, зберігаючи садибу в селі, перенести своє господарство на відведену індивідуальну ділянку (відруб).

Від 1907 р. до 1911 р. в Україні виділилося на хутори та відруби 226 520 селянських господарств, що становило майже половину їхньої загальної кількості. Проте більшість хуторян мали вбогі господарства, які руйнувалися й занепадали. Для малоземельних селян вихід з общини означав цілковите розорення. Він позбавляв їх можливості користуватись общинними вигонами, водопоями та іншими угіддями, без яких вони не могли довго протриматися на відведеній ділянці землі. Тому біднота чинила опір руйнуванню общини.

Біднота, одержавши надільну землю у власність, продавала її за безцінь заможним селянам і остаточно пролетаризувалася. У 1906—1912 рр. в Україні продали свої наділи близько 263 тис. селянських дворів. Це ще більше посилило процес розшарування села на заможних селян і бідноту.

В Україні унаслідок концентрації земельних наділів у руках заможних власників, використання ними машин, добрив, розширення посівних площ збір зерна збільшився майже у півтора разу (1909-1913).

Важливою ланкою нової аграрної політики було заохочення переселення селян на малоосвоєні регіони Російської імперії. Найбільше трудових мігрантів з України - майже 1 млн осіб - виїхало до Південно-Західного Сибіру й Північного Казахстану (Сірий Клин) і Далекого Сходу (Зелений Клин). Незабаром близько 70 % переселенців повернулося в Україну.

Наслідки аграрної реформи Столипіна

• Створення нових можливостей для капіталізації сільського господарства

• Формування потужної верстви середнього та заможного селянства, яке не лише годувало країну, а й забезпечувало найважливіші статті її експорту

• Застосування машин і добрив у господарствах поміщиків та заможних селян, а відтак зростання продуктивності сільського господарства

• Прискорення обезземелення селянства, поява великої кількості безробітних, посилення майнового розшарування селян

• Переселення частини українських селян у малоосвоєні райони азіатської частини імперії

• Зростання соціальної напруги в суспільстві

4. Які особливості мав національний рух 1908-1914 рр.

В умовах неможливості діяльності українських політичних партій для координації українського національного руху в підросійській Україні на початку 1908 р. в Києві виникла нелегальна громадсько-політична організація - Товариство українських поступовців (ТУП) на зразок ЗУБО. Ініціаторами її заснування були представники Української демократично-радикальної партії. До ТУП долучилися також частина українських есдеків та окремі представники інших партій і безпартійні. Нова організація об’єднала тогочасну українську національну еліту. Її членами були, зокрема, М. Грушевеький, Є. Чикаленко, С. Єфремов, В. Винниченко, І. Шраг та ін.

ТУП обстоювало три основні ідеї: парламентаризм, перебудову Російської держави на федеративних засадах, національно-територіальну автономію України. Діяльність ТУП була спрямована на українізацію шкільної освіти, впровадження української мови в громадських установах, суді, церкві тощо.

Керівним органом ТУП була Рада, яку обирали на щорічних з’їздах організації. Відбувалися такі зібрання нелегально, здебільшого в будинку Є. Чикаленка в Києві. Осередки організації - «громади ТУП» діяли по всій Україні (близько 60), а також у Петербурзі та Москві.

Резонансною подією, яка стала навіть предметом обговорення в Державній думі, було виголошення доповіді Дмитром Донцовим «Сучасне політичне положення нації і наші завдання» на II Всеукраїнському студентському з’їзді в 1913 р. у Львові. У ній Д. Донцов обґрунтував ідею сепаратизму як протиставлення ідеї самостійництва: «Актуальним є не гасло самостійності - мріяли ж колись наші українці про самостійну Україну в злуці з Росією, актуальним, більш реальним, більш конкретним і скорше здійсненним є гасло відірвання від Росії, - політичний сепаратизм».

Антиукраїнська політика тривала й після смерті Столипіна 1911 р. Її кульмінація припала на березень 1914 р., коли імперська влада заборонила урочистості з нагоди 100-ї річниці народження Тараса Шевченка. Урядові заборони спричинили масові демонстрації студентів у Києві та інших містах України.

З критикою урядових заборон виступила частина депутатів Державної думи, зокрема кадети і трудовики. Лідер кадетів П. Мілюков наголошував на безглуздості заборони та на можливих негативних наслідках її.

Каральні урядові заходи в умовах громадського спротиву і справді не досяглії мети: національно свідома українська громадськість відзначила Шевченків ювілей, організувавши демонстрації, мітинги, урочисті зібрання. Так, 25 лютого (10 березня н. ст.) більшість студентів Києва не прийшли на лекції у свої навчальні заклади. День святкування перетворився на акцію протесту проти заборони вшанування 100-річчя Шевченка.

Дмитро Донцов (1883-1973)

«Тепер, коли українці починають голосно говорити, як це робить Донцов і товариші, що всяка надія на Росію є утопія та що лишається шукати рятунку тільки в сепаратизмі, я кажу вам: бійтеся його! ...Донцови будуть числитися не одиницями і не десятками, а сотнями, тисячами, мільйонами!..» (З промови лідера партії кадетів Павла Мілюкова)

Плакат з нагоди 100-ї річниці народження Т. Шевченка, створений українцями Вінніпегу (Канада). 1914

Прочитайте фрагмент з історичного джерела. 1. З’ясуйте, що передбачала програма підготовки урочистого святкування в Києві та інших українських містах 100-річчя від дня народження Т. Шевченка. 2. У чому переконували владу російські чорносотенці й націоналісти? Які це мало конкретні наслідки?

Є. Чикаленко у «Щоденнику» зазначав: «Готувалась Україна по всіх великих і малих городах, містечках та селах відсвяткувати 100-літній ювілей Тараса Григоровича так гучно, як дозволять місцеві сили. В Києві, Харкові, Чернігові, Полтаві, Кам'янці городські думи взялися організувати свята: повибирали для того комісії, асигнували гроші. Київська дума, наприклад, визначила на це свято майже одноголосно 5 тисяч рублів. Маленькі міста, певне, обмежилися б якимись концертами, виставами, а села - здебільшого самими панахидами. Але не так склалось, як гадалось.

Київська права преса - націоналістичний "Кіевлянин" та чорносотенний "Кіев" підняли страшенний ґвалт, а за ними і вся права преса по всій Росії Чого тільки вони не наговорили! Шевченко - безбожник, богохульник, сепаратист, ворог російської державності. І от мазепинці хотять такому злочинцеві ставити пам'ятник у "святом Кієвє" та святкувати його 100-літній ювілей... Від націоналістичних та чорносотенних клубів посипалися телеграми всім міністрам, щоб не дозволяли цих свят, щоб звернули пильну увагу на "мазепинський" рух, бо він найнебезпечніший за всі політичні рухи, бо посягає на цілість держави, намагається роз'єднати "дві ветві єдінаго русскаго народа".

Попечитель (куратор) Київської округи Деревицький циркуляром заборонив учителям і учням брати яку-небудь участь у святах. Потім пішла чутка, що міністр внутрішніх справ "посоветовал" губернаторам не дозволять ювілейних свят. Нарешті й Синод заборонив служити "торжественныя" панахиди по Шевченкові... Ми звернулися до кадетів та трудовиків, щоб вони негайно подали урядові"запрос"у Думі з приводу цих заборон, а самі умовилися добиватись скрізь дозволу на свята...»

На основі уривків із джерел напишіть оглядову статтю, новинне повідомлення тощо для закордонної газети про політичні умови, у яких розгортався український рух.

Зі спогадів письменника С. Васильченко: «...Мені пригадалось, як одбувався той пам'ятковий ювілей 1914 року в Києві. Україна готувалася до бучного ювілею, і він мав би вилитися в таке всенародне свято, якого ще до того часу не знала Україна; влада це бачила і вжила заходів: всякі святкування, навіть панахиди, були суворо заборонені. Всім школам був даний з цього приводу суворий наказ. У Києві видавництво "Криниця" видрукувало 12 000 примірників "Кобзаря" до ювілею - всі вони були конфісковані. Гадали, що ніякого святкування не буде. Але якось несподівано в пам'ятний день увесь Київ, особливо молодь, вийшли на вулиці міста з портретами Т. Шевченка, з співами, з прапорами, з квітами. Того року була рання весна, і цей день видався надзвичайно теплий і ясний. Всі вулиці були забиті людьми. Ганяла поліція, гарцювали з нагаями козаки, - цілими натовпами хватали в тюрму, нічого не помагало.

...Чорносотенна частина київс-ького студентства, які звалися тоді "академістами", помагали, як тільки могли, поліції. Вони вчиняли бешкети; били вікна в редакції української газети, вихвачували з рук і рвали портрети Шевченка, бюсти, що стояли у вітринах, обкидали гряззю. Надвечір вийшов ювілейний номер газети, - вони платили великі гроші, купували їх пачками і тут же на вулицях рвали на шматочки. Але люди хапали клаптики і ховали на спомин про великий день.

Наслідки були відомі: всі помешкання київських тюрем були до вечора набиті студентами, курсистками і іншими учнями вищих і середніх шкіл».

Перевірте, чого навчилися

1. Установіть хронологічну послідовність подій: початок аграрної реформи П. Столипіна; ухвалення циркуляра П. Столипіна із забороною реєструвати будь-які «інородницькі» товариства; судовий процес у «справі Бейліса»; створення ТУП.

2. Виберіть твердження, що характеризують становище України після поразки революції 1905-1907 рр.

1. Почали з’являтись українські періодичні видання. 2. Було легалізовано національні партії, відтак пожвавилася їхня діяльність. 3. Судочинство ґрунтується не на праві, а на сваволі бюрократії. 4. Відбулися вибори до І Державної думи Росії, з-поміж депутатів були й українці. 5. Заборона демократичних видань. 6. Посилення національного гніту. 7. Різке звуження сфери вживання української мови. 8. Впровадження на більшій території України стану посиленої охорони. 9. Створення в українських містах і містечках осередків «Просвіти». 10. Здійснення масових арештів. 11. Погроми прогресивних громадських організацій.

3. Чого прагнув досягти Петро Столипін, запроваджуючи аграрну реформу?

1. Підвищити ефективність сільськогосподарського виробництва. 2. Створити незалежний від органів адміністративного управління суд. 3. Подолати проблему аграрного перенаселення. 4. Підвищити товарність селянського господарства. 5. Зміцнити соціальну опору самодержавства на селі. 6. Надати селянам право особистої свободи, ліквідувавши залежність їх від поміщика.

4. Що передбачала аграрна реформа Петра Столипіна?

1. Селяни здобули право особистої свободи, позбувшись залежності від поміщика. 2. Руйнування селянської общини. 3. Дозвіл селянам отримати землю у приватну власність (хутір чи відруб). 4. Переселення селян у малоосвоєні райони Сибіру, Середньої Азії, Північного Кавказу. 5. У губерніях і повітах створювалися виборні установи, які отримали право розв’язувати господарські й культурні питання.

5. Дайте історичний коментар до подій та явищ, описаних у фрагментах джерел. У чому історичне значення згаданих подій/явищ?

«Як би не ставилися до аграрної політики Столипіна - можна її приймати як найбільше зло, можна її благословляти як благодійну хірургічну операцію, - цією політикою він зробив величезний подвиг у російському житті. Її зрушення воістину революційне... Із аграрною реформою, яка ліквідувала общину, за значенням в економічному розвитку Роси в один ряд можуть бути поставлені лише звільнення селян і проведення залізниць» (П. Струве).

«Після довгих нарад, обмірковувань вирішили ми 1908 року відновити давню безпартійну загальну організацію, що існувала від 1897 до 1904 року, але тепер уже під назвою "Товариство українських поступовців" (так званий ТУП), без усякої програми, лиш на платформі федеративного устрою Росії та автономії України, у яке увійшли ті самі громади, що входили в Демократично-радикальну партію» (Є. Чикаленко).

«Київський міський голова І. Дяков, перебуваючи в Петербурзі, з'ясовував у міністерстві внутрішніх справ, чи буде допущено владою прийняті київським міським управлінням заходи до 100-річчя від дня народження поета Т. Г. Шевченка... В міністерстві... було заявлено, що владою ніяких святкувань, присвячених пам'яті Шевченка, дозволено не буде» (Газета «Киевлянин», 4 лютого 1914 р.).