Підручник з Історії України. 9 клас. Власов - Нова програма

§ 23. Політизація українського національного руху в 90-ті рр. 19 ст.

Прочитайте фрагмент історичного джерела. 1. Про які реалії суспільного життя кінця 19 ст. в Закарпатській Україні йдеться? 2. Дайте історичний коментар до подій і явищ, описаних у фрагменті джерела.

Із протесту галицьких українців щодо закарпатських українців в Угорщині (1896): «...Мадяри забороняють угорським русинам отримувати руські часописи з Галичини, навіть неполітичні, а й літературні або призначені для дітей. А ось недавно угорський уряд через свою велику гуманність заборонив отримувати і поширювати в Угорщині видання львівської "Просвіти". Угорським русинам забороняють підтримувати зв'язки з галицькими, відбирають листи, написані до угорських русинів, тощо. Навіть в абсолютистській Росії не чинять таких речей так явно, з таким цинізмом, а особливо з вустами, повними гучних фраз про свободу, толерантність і цивілізованість.

Щоб знищити всякий слід Русі на Угорщині, уряд наказав змінювати назви не лише місцевостей, а й осіб - як імена, так і прізвища - на мадярський лад... З цілої українсько-руської території власне угорські русини найперші почали емігрувати за море.

Русини не мають жодного свого посла в соймі. Не мають тому, що в Угорщині вибори проводять так, як певне ніде в іншій країні, хоч би навіть напівцивілізованій...»

Політична партія організація. що об’єднує своїх членів навколо програми, гасла чи керівника; прагне досягти мети шляхом здобуття державної влади, участі в її здійсненні або безпосереднього впливу на рішення державної влади.

1. Як було створено першу легальну українську політичну партію в Україні

У другій половині 70-х рр. у суспільне життя Галичини прийшло нове покоління діячів. Його очолювали студенти Львівського університету Іван Франко та Михайло Павлик. Притаманний молоді радикалізм, а також вплив Михайла Драгоманова зумовили критичне ставлення цих діячів не тільки до москвофільства, а й до народовства. Молоді радикали, захоплені соціалістичними ідеями, робили наголос насамперед на соціальних проблемах, прагнули надати українському національному рухові нового, європейського характеру. Через свої часописи, зокрема «Народ», вони хотіли залучити до політичної діяльності селян Галичини та Буковини.

Михайло Павлик (1853-1915)

Юліан Бачинський (1870-1940)

Пояснюючи, що таке соціалізм, М. Павлик зазначав: «...зрівняти всіх людей на світі так, аби кожен на себе робив, а не на других; аби кожний мав чим і на чім робити... Така наука про рівність всіх людей називається соціалізм, такі думки звуться соціалістичними, а чоловік, котрий їх тримається, - соціаліст, по-нашому гуртівник, або товаришник, бо все має йти на гурт товариствам, громадам» («Друкований лист М. Павлика до людей», 1880 р.).

У жовтні 1890 р. радикали створили першу в Україні політичну партію - Русько-українську радикальну партію (РУРП). Її засновниками й лідерами були Іван Франко, Михайло Павлик, В’ячеслав Будзиновський, Северин Данилович, Євген Левицький, Роман Яросевич. У своїй діяльності РУРП прагнула обстоювати соціальні інтереси українських селян Галичини й водночас захищати національні права українського народу.

Прочитайте фрагменти історичних джерел. Як засновники РУРП пояснювали мету створення своєї організації?

Про заснування РУРП І. Франко писав: «Радикальну партію засновано з метою нести в народні маси свідомість його економічних, національних і політичних інтересів і публіцистично прояснювати ті інтереси та боронити їх... Заснування Радикальної партії сталося початком небувалого в нас досі руху в народних масах. Віча, яких давніше бувало одно-двоє в році, тепер ішли раз за разом у різних повітах. В народні маси кидано нечувані досі гасла; загальне голосування, свобода друку, податкові та аграрні реформи».

О. Барвінський згадував: «У 20-му числі "Народу" від 15-го жовтня ї 890 р. надруковано "Програму РУРП"... Складається вона з двох частин: 1) максимальної і 2) мінімальної програми... Не містила вона нічого нового й оригінального, а була лише перенесенням на нашу ниву поглядів, засад західноєвропейського соціалізму. С. Данилович пояснював згодом цю програму широким верствам українського народу так, "що тепер приходить власне зміна ладу цілого світу на лад соціалістичний", "щоб не було ні хлопа, ні пана, лише всі були рівні, вільні, просвічені люди" і що "на основі того ж наукового соціалізму стоїть і наша РУРП, котра має за своє найважливіше завдання підготувати руських селян-мужиків досоціалістичного ладу". Він зазначив, що делегати РУРП Р. Яросевич і С. Вітик на з'їзді соціал-демократів у Відні 1897 р. заявили, що "наша радикальна партія має за основу програму, спільну з соціал-демократами", і "з метою запровадження соціалістичного ладу РУРП прагне передусім до здобуття політичної самостійності для цілого русько-українського народу в Австро-Угорщині і Росії"».

РУРП належала першість в аргументації вимоги політичної самостійності України. У 1895 р. вийшов друком публіцистичний твір одного із молодих членів, радикальної партії Юліана Бачинського під назвою «Україна ірредента» («Україна уярмлена»), у якому він з позиції соціалістичних ідей обґрунтовував історичну правомірність боротьби українців за окрему самостійну державу.

Тож 1895 р. на 4-му з’їзді партії рурпівці доповнюють свою програму пунктом, у якому йшлося, що втілення партією «ідеалів соціалістичних можливе при повній самостійності політичній русько-українського народу».

Прочитайте фрагменти зі спогадів про І. Франка його сучасників. Підготуйте стислі розповіді про таланти, риси вдачі І. Франка за зразком: За визнанням сучасників, І. Франко був.., про що свідчить його характеристика..: «...».

Особистість

Іван Франко (1856-1916)

Великий Каменяр, титан праці, велет духу - так називаємо Івана Франка, віддаючи належне його самовідданій праці задля поступу рідного народу. Вражає творчий доробок митця-мислителя: близько 6000 літературних, наукових і публіцистичних праць. Один з ідейних лідерів українського національного руху, був першим головою РУРП та одним з її головних ідеологів. У 1899 р. він вийшов з її складу, мотивуючи своє рішення тим, що почувається «насамперед русином, а потім радикалом». Уболіваючи за долю рідного народу, І. Франко саме йому присвятив свій найвизначніший твір - своєрідний підсумок багатолітніх духовних шукань - поему «Мойсей». У цій поемі сформульовано кінцеву мету українського національного руху:

Та прийде час, і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольних колі,

Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі,

І глянеш, як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїм полі.

Меценат української культури Євген Чикаленко згадував про зустріч з І. Франком: «Франко зараз повів нас до кав'ярні, де ми й просиділи разом кілька часу. Він зробив на мене надзвичайно гарне враження своїм зовнішнім виглядом, вдачею, поведінкою, він нагадував дуже професора В. Антоновича: у обох їх відразу почувалася щоденна талановитість і якась особлива простота (яка рідко трапляється в Галичині), що вабила до них всіх, хто з ними розмовляв».

Син І. Франка Петро згадував: «Батько залюбки одягався у сірий одяг. Майже завжди носив вишивану сорочку. Мати варила просто, але дуже добре. На снідання батько пив каву з булкою (часто домашньою)», обідав «вітамінованим супом з додатком квасу, кропиви, грибів, літом і осінню - овочеві супи, м'ясо та ласощі».

Зі спогадів Михайла Мочульського: «Промовець не грав на людських душах тільки лірикою, він не був демагогом, він оперував фактами, холодною дійсністю; коли треба, колов, пік, батожив і переконував своїм розумом і мудрістю».

Так згадував про І. Франка Семен Вітик: «У праці міг перескакувати з предмета на предмет без втоми і супочинку. В один і той же день писав вірші і повісті, перекладав, писав політичні статті, правив коректуру і працював над економією, історією, фольклором. Було враження, що мозок Франка - це конторка, де видвигається одна шухлядка, яку він по зробленій праці назад засував, щоби в цей час витягнути другу засувку з іншими цінностями».

Зі спогадів учителя гімназії Григорія Величка: «Галицька суспільність не могла оцінити Франка, а радше не доросла до нього. Він був зовсім європейцем і прогресивною людиною, а пересічні галицькі українці були заскорузлі у своїх поглядах, нетерпимі до нових думок, і тільки частина молоді вірила пророкові нових ідей і пішла за ним безоглядно, коли старші ставилися до нього недовірливо, з острахом, а часом і зовсім вороже. Коли ж Франко потрапив до в'язниці як соціаліст і ворог суспільного ладу, тоді, крім частини молоді, тільки винятково деякі розумніші інтелігенти не відсахнулися від нього і навіть підтримували з ним товариські зносини... Через свою наукову роботу, широку літературну діяльність Франко завоював собі загальну пошану і подив. Він мав надзвичайну силу духу, яка й рятувала його, допомогла вистояти і здобути невмирущу славу».

Справі обґрунтування й популяризації національної ідеї як рушійної сили визвольних змагань, а також її утвердженню у свідомості народу І. Франко присвятив своє життя, залишаючись вірним самому собі і своєму кредо: «Тільки... всестороння праця зробить нас справді чимось, зробить нас живою одиницею серед народів». 1. Як це твердження характеризує І. Франка як людину? 2. Як ви думаєте, чи легко жити з такими переконаннями? 3. У чому І. Франко вбачав реальні можливості втілення національної ідеї?

2. У чому суть «новоерівської» політики народовців. Якими були її здобутки

Не поділяючи соціалістичних ідеалів молоді, народовці прагнули досягти піднесення українського руху легальним способом, тобто діючи в межах законів Австро-Угорщини. Так, 1890 р. лідери народовців О. Барвінський, Ю. Романчук, галицький митрополит С. Сембратович за підтримки В. Антоновича та О. Кониського уклали з польськими політичними колами й австрійським урядом компромісну угоду, яка отримала назву «нової ери».

«Нова ера» - спроба українсько-польського порозуміння 1890 р. у Галичині за участю австрійського уряду та українських громадських діячів Наддніпрянщини. Її суть полягала у відмові українських народовців від союзу з москвофілами й підкресленні їхнього лояльного ставлення до імперії Габсбургів узамін на поступки з боку австрійських і польських владних кіл для українського руху в культурно-освітній, політичній та господарській сферах.

Проаналізуйте таблицю. 1. Який зі здобутків політики «нової ери», на вашу думку, був найістотніший? 2. Підтвердіть фактами або спростуйте слушність оцінки О. Лотоцького: «Якщо поступки на користь українців обмежилися лише призначенням на новостворену у Львівському університеті кафедру історії Східної Європи М. Грушевського, то наслідки його діяльності в Галичині вже самі по собі цілком виправдовують ту політичну акцію, що її теориями були Антонович, Боннський, Барвінський...»

Найважливіші здобутки «нової ери»

• Запровадження в буковинських і галицьких освітніх установах українського фонетичного правопису (1892)

• Відкриття у Львівському університеті кафедри історії України на чолі з М. Грушевським (1894)

• Перетворення Літературного товариства ім. Т. Шевченка на наукове (1892) та розширення завдяки державним субсидіям його діяльності

• Створення страхового товариства «Дністер» (1892)

• Відкриття української гімназії в Коломиї (1892)

• Поширення принципу двомовності на низку вчительських семінарій

• Поява урядових розпоряджень про підтвердження прав або розширене вживання української мови в державних установах

• Відкриття для українців ширшого доступу до державних посад

Щоправда, про задоволення істотних політичних прав українців зовсім не ішлося. Власне, тому «нова ера» у відносинах з австрійськими урядовими колами тривала недовго. Це змусило більшість народовців на чолі з Ю. Романчуком 1894 р. відмовитися від «новоерівської» політики. Вони зблизилися з тим крилом радикальної партії, яке поступово відмовлялося від соціалістичних ідей на користь національної ідеї. Наслідком такої плідної співпраці стало створення у 1899 р. Української національно-демократичної партії (УНДП) основної політичної сили українства в краї.

3. Що розповідають сучасники про створення УНДП. Якою була мета її діяльності

Прочитайте фрагменти історичного джерела. 1. Які політичні й територіальні зміни передбачалися за цим документом? 2. Інтереси яких верств, прошарків суспільства відображають положення цього документа? 3. Сформулюйте 4-5 тез про завдання, які ставила собі за мету УНДП.

Співзасновник, згодом лідер УНДП К. Левицький згадував про створення цієї партії: «У кінці р. 1899 рознеслась по нашому краю звістка про те, що постає якась нова партія. Та мова не йшла про якусь нову партію, але про те, щоб роз'єднані наші народні сили, які прямують до однакової мети, - об'єднати. Та цим разом не йшлося вже про тактичну або тимчасову консолідацію з москвофілами, а про поширення такої народної програми, щоб в її рамки могли увійти невдоволені радикали, розчаровані угодовці і заблудлі москвофіли... ініціаторами цієї групи були: Є. Левицький, В. Охримович, М. Грушевський та І. Франко. Після досягнення порозуміння і відповідної підготовки 26 грудня 1899 р. у великій залі "Народного дому" відбулась нарада щодо нової програми, організації і тактики... На цю нараду прибуло 151 осіб з краю...

Таким чином, цей зїзд був першим Народним З'їздом національно-демократичної партії, під час якого у самому вступі до народної програми проголошено ось таку декларативну постанову: "Ми, галицькі Русини, частина українсько-руського народу, що мав колись державну самостійність, відтак віками боровся за свої державно-політичні права і ніколи не зрікся і не зречеться прав народу самостійного, заявляємо, що остаточною метою наших народних змагань є досягти того, щоб цілий українсько-руський народ здобув собі культурну, економічну і політичну самостійність та з'єднався з часом в цілісний національний організм, у якому б народний загал керував всіма своїми справами на свою загальну користь: культурними, економічними і політичними...

Прагнучи до тієї кінцевої мети та зважаючи на нашу приналежність до австрійської держави, ставимо перед собою таку програму нашої народної роботи: в межах Австрії у справах політичних прагнемо до того, щоб в австрійській державі територія, заселена русинами, становила одну окрему провінцію з якнайширшою автономією в законодавстві та адміністрації; до поділу Галичини на дві частини: руську і польську і так само до поділу Буковини на частини руську і волоську, та до утворення з руських частин Галичини і Буковини однієї національної провінції з окремою адміністрацією і окремим національним соймом".

А стосовно тодішньої російської України ця програма постановляла: "Будемо підтримувати, скріплювати та розвивати почуття національної єдності з російськими українцями та прагнути до плекання разом із ними культурної єдності; будемо серед російських українців підтримувати такі прагнення, які ведуть до перетворення російської держави з абсолютної і централістичної в державу конституційно-федералістичну, сперту на автономії народностей..."

Та щодо угорської Русі: будемо прагнути, щоб серед угорських русинів викликати національний рух, подібний до того, який існує у середовищі галицьких і буковинських русинів, щоб заохотити їх до вживання й плекання рідної мови, до боротьби проти винародовлювання (денаціоналізації. - Авт.) та до культурної, економічної й політичної діяльності на користь у горсько-руського народу, та з тією метою будемо налагоджувати з угорськими русинами тісніші взаємини і будемо старатися зблизитись із ними...

Цей Народний Зїзд вибрав: Тіснійший Народний Комітет... на чолі з Юліяном Романчуком...»

Українські культурні діячі під час урочистостей з нагоди сотої річниці виходу «Енеїди» І. Котляревського. 1898. У центрі - Михайло Грушевський та Іван Франко

Розбудувати суспільство мирними, легальними методами боротьби мала на меті Українська соціал-демократична партія (УСДП). Цю організацію заснували як складову австрійської соціал-демократії у 1899 р. колишні рурпівці Микола Ганкевич, Юліан Бачинський, Семен Вітик та ін. Лідер партії Микола Ганкевич заявляв, що «українські соціал-демократи прагнуть національної свободи свого народу, щоби возз’єднаний і вільний український народ став поряд з іншими націями як рівноправний».

Формуванню політичної свідомості галицьких українців сприяли масові заходи, першими з яких були урочистості в пам’ять 50-річчя «знесення панщини» 19 травня 1898 р. Тоді у Львові відбулося велике всенародне віче. Від імені політичних партій та українського населення Галичини віче проголосило самостійність українського народу. Українською національною маніфестацією стало і святкування у жовтні-листопаді того самого року у Львові 100-річчя від виходу у світ «Енеїди» Котляревського.

4. Як взаємодіяли українці з австрійськими державними і крайовими парламентськими установами

У середині 1860-х рр. набула завершеного вигляду політична система Габсбурзької імперії. За двосторонньою угодою 1867 р. австрійська монархія стала двоєдиною (дуалістичною) державою, яка отримала назву Австро-Угорщина. Її очолював австрійський цісар з династії Габсбургів, який одночасно мав титул короля Угорщини. Австро-Угорщина проводила єдину зовнішню політику, мала спільні військове і морське міністерства, але внутрішні справи кожна частина розв’язувала самостійно за допомогою власних урядів. Окремо формувалися й автономно діяли парламенти - Державна рада (райхсрат) в Австрії та сейм в Угорщині.

У 1861 р. на нових засадах у Львові почав діяти Галицький, у Чернівцях - Буковинський сейми. Вибори в Галицький сейм проводили кожні шість років за куріальною системою, в основу якої покладено станово-майновий принцип. Формально українці згідно з виборчим законом могли здобути до третини місць у сеймі (щонайбільше 50 зі 150). Але в реальному житті від 1870-х рр. кількість українських представників у сеймі здебільшого становила 15-20 осіб. Сейм обговорював усі актуальні питання державного і крайового життя, був головною ареною формування українсько-польських відносин. Та навіть за обмеженого впливу українського представництва українське питання в Галицькому сеймі звучало доволі гостро.

Будівля Галицького крайового сейму (нині - головний корпус Львівського національного університету ім. І. Франка). 1881

Діяльність українських депутатів відбувалася у складних умовах. Польська більшість сейму ухвалювала рішення, ігноруючи українських представників. Політична тактика українських депутатів полягала в демонстративних виходах із сеймового залу на знак протесту.

Нову тактику сеймової політики запропонували народовці на початку 1880-х рр. Вона передбачала активні виборчі кампанії; використання сеймової трибуни для проголошення національних вимог - української національної самостійності, єдності українського народу, поділу Галичини на польську та українську частини; ухвалення сеймом рішень в інтересах українців; постійний зв’язок з виборцями.

Крім Галицького сейму, ареною парламентської діяльності депутатів від Галичини був австрійський парламент - Державна рада у Відні. З 1861 р. депутатів Державної ради обирали крайові сейми, з 1873 р. було запроваджено безпосередні вибори в округах на куріальній основі.

Українські депутати (до десяти представників, які в окремі періоди належали до різних фракцій) до 1907 р. не відігравали в Державній раді помітної ролі. Українське питання порушувалося в Державній раді епізодично, переважно у зв’язку з виступами українських депутатів із протестами проти порушення закону про вибори в Галичині. Однак участь у діяльності парламентських установ усіх рівнів була для галицьких українців школою легальної політичної боротьби.

Від початку 20 ст. найчисленнішим і найвпливовішим серед інших політичних сил у Галицькому сеймі й Державній раді було представництво УНДП.

Перевірте, чого навчилися

1. Дайте відповіді на запитання до джерела: 1. Коли відбулися описані події? 2. На яких змінах у національній свідомості галичан наголошено в джерелі? 3. Чому ці зміни свідчать про зростання українського руху?

«...Роковини всенародного свята національного відродження України позначилися в Галичині не тільки на полі літературнім, але мали також і велике значення для розвитку політичної думки галицьких українців. Зібрані на святі Котляревського з найбільш глухих закутків інтелігенти, робітники й селяни зрозуміли, що світло до Галичини прийшло з Наддніпрянщини, що дала Котляревського й Шевченка; що народ, який живе по однім і по другім боці Збруча, - це один і той самий і що центр нашого національного життя — у золотоверхому Києві. З тієї пори й почали вживати галичани замість слів "Русь", "руський" - спочатку "Україна Русь", "українсько-руський", а згодом уже "Україна", "український" (Зі спогадів М. Мочульського).

2. Установіть хронологічну послідовність подій: утворення Русько-української радикальної партії; перетворення унітарної Австрійської імперії на дуалістичну Австро-Угорську імперію; вихід друком твору Ю. Бачинського «Україна ірредента»; відкриття кафедри історії України у Львівському університеті.

3. Складіть речення, використавши поняття і терміни: «політична партія», «соціалістичні ідеї», «нова ера».

4. Схарактеризуйте одним реченням діячів політичного етапу національного відродження.

І. Франко, М. І Іавлик, М. Грушевський, Ю. Бачинський, Ю. Романчук.

5. Укажіть твердження, які стосуються Русько-української радикальної партії.

1. Була першою політичною партією в Україні. 2. Заснована 1899 р. й очолена Миколою Ганкевичєм. 3. Наприкінці 19 ст. стала найчисленнішою політичною партією в західноукраїнських землях. 4. Була нечисленною організацією і помітно поступалася іншим партіям авторитетом і впливом на суспільство. 5. Ідеологи партії відмовилися від ідеї соціалістичної революції і диктатури пролетаріату, прагнучи досягти соціалізму через реформи, захист станових інтересів робітників, легальні парламентські методи боротьби. 6. Уперше аргументовано вимагала політичної самостійності України. 7. Поєднала в собі широку організаційну мережу народовців та інтелектуальні надбання українських радикалів.

6. Прокоментуйте події (або явища), про які йдеться у фрагментах джерел. У чому їхнє історичне значення?

«Порадійте нашій вельми важній новині: на кафедру історії у Львові цісар 9 квітня затвердив звичайним професором Грушевського. Особливо для мене - се невимовно велика радість... От се той момент, з якого почнеться історія нашої національної освіти і культури! Праця моя не погибла, і дожив-таки я до цього сподіваного часу!» (О. Кониський)

«Під час цієї соймової сесії сталася важлива подія, що знаменувала настання "нової ери" та змістом якої було зближення австрійського уряду і з ним галицьких поляків із народною руською партією, щоб через задоволення національних домагань приєднати наш народ до Австрії» (К. Левицький).

«А вже як грім з ясного неба вдарила радикалів звістка про приєднання І.Франка до нової партії. Та проте радикальна партія втрималася на своїй партійній позиції, закликаючи своїх прихильників, щоб трималися непохитно того радикалізму, який виробив і залишив по собі великий учитель Драгоманов...» (К. Левицький)

7. Як відомо, П’ємонт - це назва північно-західної області Італії, яка стала наприкінці 19 ст. притягальним центром державного об’єднання роздробленої, ослабленої країни. Високий політичний і національний дух народу області об’єднав навколо неї інші території, завдяки чому в 1870 р. постала єдина, незалежна італійська національна держава. Доведіть, що роль П’ємонту в українських реаліях кінця 19 ст. відігравала Галичина. Коли і внаслідок яких подій це сталося?