Підручник з Історії України. 9 клас. Власов - Нова програма

Розділ V. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ АВСТРО-УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЇ в другій половині 19 ст.

§ 21. Соціально-економічний розвиток

1. Якими були результати селянської реформи 1848 р.

Ви вже знаєте, що за доби «Весни народів» 1848-1849 рр. подією епохального значення стало оголошення імператорським указом від 22 квітня 1848 р. звільнення селян у Галичині від панщини з 15 травня - на чотири місяці раніше, ніж у всій монархії (у серпні указ був поширений на Буковину; на Закарпатті, як і по всій Угорщині, панщину скасовано Угорським сеймом у березні 1848 р. і підтверджено імператорським указом у 1853 р.).

Закон звільняв селян від панщинних повинностей, надавав їм громадянські права. Однак за «звільнення» селянам довелося сплатити землевласникам величезний викуп у розмірі 20-кратної вартості річних повинностей.

Селяни отримали право власності на землю, яка перебувала в їхньому користуванні. Проте фактично у власність селянства перейшло менше половини земельних угідь краю. Більшість селян залишалися малоземельними й неплатоспроможними. А халупники, які володіли тільки хатами-халупами, і комірники, які наймитували і жили в чужих хатах-коморах, зовсім не мали землі. З роками розміри селянських наділів зменшувалися.

Тож реформа 1848 р. залишила непорушним велике поміщицьке землеволодіння, що стало підґрунтям для загострення соціальних проблем у сільському господарстві. Протягом наступних десятиліть найболючішим питанням у взаєминах поміщиків із селянами була проблема сервітутів, тобто право користування лісами і пасовиськами. До реформи за звичаєм ними користувалася сільська община. Спеціальні комісії в Галичині, створені для розв’язання цієї проблеми, діяли в інтересах поміщиків, тож більшою частиною природних угідь - лісів і пасовищ - заволоділи поміщики. Тепер селянин мав сплачувати власнику за будівельні матеріали, заготовлення дров, випасання худоби. Подібна ситуація спостерігалася і в Північній Буковині та на Закарпатті. Отже, реформа 1848 р. не тільки зберегла велике землеволодіння, а й розширила його за рахунок сервітутів.

Прочитайте фрагмент джерела. 1. Чи змінилося кардинально становище селян після реформи? Висловіть припущення про перспективи поліпшення умов життя західноукраїнських селян у другій половині 19 ст. 2. Як наведені факти, на вашу думку, пов’язані з трудовою еміграцією західноукраїнських селян за кордон наприкінці 19 ст.?

Зі статті в журналі «Народ» за 1890 р.: «Половина мужиків-хліборобів у Галичині не мають навіть засобів для життя, доконче потрібних, щоб з голоду не пухнути. Половина наших мужиків із року в рік голодує і мусить голодувати, бо не має на чому вижити, а друга половина мужиків, хоч як-так дихає, та все одно живе так бідно, як мало де в іншій країні. Та половина наших майже безземельних мужиків рятується, як може, заробітками і службами по дворах та інших роботах. Але ж гіркі й мізерні в нас заробітки. Великого промислу і фабрику нас дуже мало, а цілий заробіток є лише на панських ланах. Платня в нас усюди дуже мала... Половина майже кожного села - то такі бідаки, що навіть чорного хліба не мають, а лише пісною бараболею та борщем живляться, а м'яса чи молока то й на Великдень не кожний побачить. Стара убога одежина дірами світить, а в хаті діти босі, голі і навіть верітки (одягу з грубої тканини, з ряднини. - Лет.) нема. Такої бідноти множиться у нас чимраз більше, бо й усі наші селяни-хлібороби так з усіх боків притиснені, що чимраз більше сходять на біду, і всім їм грозить однакове лихо...»

2. Що визначало соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель

У другій половині 19 ст. західноукраїнські землі залишалися аграрним краєм. У сільському господарстві було зайнято від 75 до 85 % населення земель (цікаво, що показник зайнятості українців Галичини в сільському господарстві становив 94 %, поляків - 74 %, євреїв - 26 %). Зміни в цій галузі економіки пов’язані з утвердженням ринкових відносин. До сільськогосподарського виробництва почали залучати найманих робітників.

Частина поміщиків і заможних селян застосовували нову техніку - парові плуги, добриворозподільчі машини, сівалки, молотарки, соломорізки, косарки тощо. На початку 20 ст. в сільському господарстві Східної Галичини й Північної Буковини використовували вже понад 217,2 тис. різних машин і найновіших знарядь праці. З кожним десятиріччям зростало застосування машин і на Закарпатті.

В останній чверті 19 ст. у сільському господарстві спостерігається зростання товарного виробництва. Хліб і худобу не тільки збували на місцевих ринках, а й вивозили за межі західноукраїнських земель. Дедалі більшого значення набувало промислове садівництво. Важливими торговими культурами стали льон, коноплі, хміль. У всіх землях краю зростали посіви картоплі. Поглиблюється спеціалізація сільськогосподарського виробництва. Наприклад, гірські райони спеціалізувалися на тваринництві, Західне Поділля - на вирощуванні пшениці. У Південному Поділлі й на Покутті переважали посіви тютюну.

Зауважте

Чисельність населення в Галичині зросла з 4,9 млн у 1849 р. до 7,9 млн у 1910 р.

На зламі століть у Східній Галичині було 92 міста й містечка, на Закарпатті - 21, у Північній Буковині - 8. Для регіону найтиповішими були міста з населенням до 10 тис. мешканців. Однак були й великі міста. У 1910 р. у Львові проживало 206 тис. мешканців, у Чернівцях - 87 тис., у шести інших містах (Перемишлі, Коломиї, Дрогобичі, Тернополі, Станіславі, Стрию) - від 30 до 55 тис. осіб.

Від середини 19 ст. в західноукраїнських землях активнішими стають процеси індустріалізації та урбанізації. У 70-80-ті рр. 19 ст. виникають десятки підприємств фабрично-заводського типу - млини, цегельні, лісопильні, солеварні, нафтоочисні підприємства тощо. Зростає кількість робітників. Щоправда, великих фабрик і заводів було небагато, що й визначало розвиток регіону. На початку 20 ст. на західноукраїнських землях було близько 700 (переважно невеликих) фабрично-заводських підприємств. Усіма видами промислової діяльності було зайнято близько 300 тис. робітників.

Проаналізуйте графіки. 1. Про що інформують перший і другий графіки? 2. Яку динаміку показує третій графік? 3. Які соціально-економічні процеси відображають ці джерела?

Зайнятість населення у сільському та лісовому господарствах у 1900 р.

Зайнятість населення на фабрично-заводських підприємствах (початок 20 ст.)

Чисельність міського населення в західноукраїнських землях

Повільність процесів індустріалізації була спричинено економічною політикою Австро-Угорщини, владні кола якої не прагнули промислового піднесення регіону, вбачаючи в землях краю передусім ринок збуту і джерело сировини. У зв’язку з цим українська промисловість була позбавлена тих податкових пільг, якими користувалися нові підприємства в інших провінціях. Не дивно, що деякі галузі промисловості, не витримуючи конкуренції з дешевшими виробами розвинених західних провінцій Австро-Угорщини, занепадали. Ідеться, зокрема, про скляну, фаянсову, порцелянову і певною мірою шкіряну, текстильну й паперову галузі.

Натомість активніше розвивалися галузі видобування і первинної обробки сировини - нафтова, озокеритна*, лісозаготівельна, борошномельна тощо. Під впливом збільшення попиту на нафтопродукти відбувалося швидке переоснащення нафтодобувної та озокеритної промисловості. Від видобування нафти ручним способом, який панував у Галичині ще в першій половині 1860-х рр., у 1880-ті переходять до буріння свердловин за допомогою парових машин. Глибинне буріння сприяло стрімкому зростанню видобутку нафти. У 1870-х рр. він становив 20-30 тис. тонн на рік, а у 1880-х рр. - 40-70 тис. тонн. Нафтові промисли зосереджувалися в районі Борислава і Дрогобича. їх фінансували переважно австрійські й англійські підприємці.

Разом з нафтовою розвивалася озокеритна промисловість. Процес помітно активізувався після того, як було винайдено спосіб одержання парафіну із гірського воску.

* Озокерит - гірський віск.

Добування нафти ручним способом на бориславських промислах. 60-ті рр. 19 ст.

Наявність величезних лісових масивів і попит на дерев’яні будівельні матеріали сприяли розвитку лісозаготівельного виробництва. Ця галузь промисловості в Східній Галичині та на Закарпатті у 70-80-х рр. 19 ст. була найрозвиненішою й технічно найбільш оснащеною. У 1890 р. в Галичині діяло 56 парових і 77 водяних лісопилень.

Пасажирський потяг біля перону першого львівського вокзалу. 1880-ті рр.

Економічний та соціальний розвиток регіону стимулювало будівництво шляхів сполучення. В урядовому звіті про доцільність спорудження залізниць в імперії зазначалося, що Галичині «...потрібні залізниці для розвитку промисловості і вивезення сировини та продуктів землеробства, якими багатий край». Першу залізницю в західноукраїнських землях і в Україні - від Перемишля до Львова - було введено в дію у 1861 р. Вона зв’язала Львів із Віднем, а в 1866 р. було відкрито рух на лінії Львів - Чернівці. У 1869 р. почала функціонувати залізниця Чернівці - Сучава, у 1872 р. залізничне сполучення поєднало Чоп з Ужгородом.

Відсталість економічного розвитку краю позначилася і на становищі робітників. Попри офіційно встановлений 11-годинний робочий день, промисловці не дотримувалися цього закону: робочий день тривав 12 годин, а подекуди і довше. Заробітна плата робітників основних галузей промисловості Галичини на межі століть була у два рази меншою порівняно із заробітною платою робітників західних провінцій Австрії. На Буковині й Закарпатті становище пролетаріїв було ще гіршим.

Яка із зазначених особливостей розвитку промисловості була, на вашу думку, визначальною для 70-80-х рр. 19 ст.?

Василь Нагірний (1848-1921)

3. Коли і за яких обставин виник кооперативний рух

Визначальна риса економічного життя українців Галичини у 80-90-ті рр. 19 ст. - створення кооперативних і фінансово-кредитних установ.

У 1883 р. Василь Нагірний створив у Львові кооперативне торговельне підприємство «Народна торгівля», яке стало першим споживчим кооперативом у західноукраїнських землях.

Діяльність кооперативу спершу зводилася до підтримки української приватної торгівлі. Було, зокрема, створено мережу оптових контор, які забезпечували товарами широкого вжитку міські крамниці. «Народна торгівля» налагодила процес закупівлі й продажу (гуртом і вроздріб) товарів і продуктів місцевого виробництва, а також тих, які завозили з-за кордону, відкрила філії у багатьох містах Галичини.

Завдання, які ставив перед собою кооператив «Народна торгівля»

• Закупівля та реалізація товарів місцевого виробництва і ввезених з-за кордону

• Заснування в містах і селах крамниць з товарами широкого вжитку й різного асортименту

• Посередництво* в закупівлі й постачанні товарів для крамниць

• Створення спеціальних фондів для забезпечення якісного і безперервного ведення торгівлі

• Надання позик для організації торгівлі

У Східній Галичині, переважно в сільських місцевостях, виникали різні види кооперації - заготівельно-збутова, споживча, молочарська, кредитна тощо.

Основною з них стає кредитна кооперація, оскільки попит на кредити був великий. Селяни намагалися знайти в ній порятунок від лихварів.

У 1894 р. у місті Перемишлі було створено перший український кредитний кооператив - «Віра» («на підставі статуту, упорядкованого Теофілем Кормошем»). Ця установа діяла в Галичині, задовольняючи потребу в кредитах купців, ремісників, інтелігенції, заможного міщанства. Кооператив також надавав довгострокові кредити селянам: великі суми - під заставу нерухомого майна, менші суми - під боргові розписки.

Перший кредитний кооператив на селі у Східній Галичині виник 1896 р. Селяни називали такі кооперативи «райффайзенками» (від прізвища Фрідріха Райффайзена, який у 1864 р. організував у Німеччині перше кредитне товариство). Сільські кредитні кооперативи «райффайзенки» надавали селянам дешеві й доступні кредити.

За зразком «Віри» у 1896 р. при страховому товаристві «Дністер» у Львові було відкрито «Товариство взаємного кредиту».

* Посередництво - сприяння у налагодженні ділових зв’язків, контактів, договірних відносин між постачальниками - продавцями товарів і послуг та покупцями-споживачами.

Словник

Кооперація (від лат. cooperatio - співпраця) - добровільно об’єднання людей для спільної господарської діяльності.

Герб страхового товариства «Дністер»

Страхове товариство «Дністер» розпочало діяльність у Львові в 1892 р. Ідея його створення належала В. Нагірному. Нове товариство мало гарантувати певну майнову стабільність: річ у тім, що впродовж 1870-1884 рр. у Галичині під час пожеж згоріли 79 094 будівлі, з яких лише 24 % були застраховані. Тож українці в українській установі страхували церкви, парафіяльні будинки, сільські хати тощо.

4. Що визначало становище перших трудових емігрантів

Ви вже знаєте, що життя селянства західноукраїнських земель у другій половині 19 ст. визначалося такими явищами, як безземелля й малоземелля, безробіття, обтяжливі податки і хронічні злидні, соціальна незахищеність. Такі умови життя спонукали шукати кращої долі, спричинюючи масову трудову еміграцію до США, Канади, Бразилії та різних європейських держав. Уряди заокеанських країн заохочували масове переселення з-за кордону. Емігрували здебільшого найбідніші та середнього достатку селяни. Проте були й заможні емігранти.

Найбільше вабив українських переселенців Північноамериканський континент. Ті, хто бажав працювати, щоб мати постійний заробіток, і не боявся важкої роботи, влаштовувалися чорноробами на заводах, фабриках, шахтах, будівельних об’єктах. Та найбільше прагнули селяни одержати земельні ділянки для сільськогосподарського обробітку на пільгових умовах з фондів державної власності - т. зв. гомстеды.

Першими українцями, що прибули до США, були закарпатці, які з’явилися тут у 70-ті рр. 19 ст. Згодом у пошуках кращої долі вирушили за океан українські селяни Галичини та Буковини.

Масовий еміграційний рух до США і Канади розпочався з 1890-х рр. Першими переселенцями до Канади вважають Василя Єлиняка та Івана Пилипіва із с. Небилова тоді Калуського повіту. До канадійських берегів вони прибули у 1891 р.

Найтяжчими в заокеанських країнах виявилися труднощі, яких зазнали українські першопоселенці в Бразилії та Аргентині. Природні умови тут істотно відрізнялися від українських. Для українців гарячий тропічний клімат був надзвичайно несприятливим, а омріяний добробут досягався наполегливою виснажливою працею.

У середині 1890-х рр. розпочинається перша «бразильська гарячка», спричинена міграційною політикою уряду Бразилії. Пароплавні компанії, відповідно до угоди з бразильським урядом, зобов’язалися перевезти до країни європейських емігрантів. Переїзд коштом держави, великі й спочатку безкоштовні земельні наділи, інші пільги - усе це надзвичайно вабило західноукраїнських селян, підштовхуючи їх до пошуків заробітчанського щастя за океаном.

Словник

Гомстед - земельна ділянка, яку надавали на пільгових умовах на вільних землях Канади та США для ведення фермерського господарства, обробітку й забудови.

Як свідчать документи, на межі 19-20 ст. зі Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття загалом емігрувало понад 650 тис. осіб, із яких найбільша кількість осіб - 47 % - виїхали до США.

Прочитайте фрагменти історичних джерел. 1. З якими труднощами стикалися західноукраїнські емігранти? 2. Навіщо, на вашу думку, заокеанські переселенці повідомляли на Батьківщину про своє життя?

Зі статті в газеті «Громадський голос» (1896): «Нужда галицька так набридла нашим людям, що і в пекло не бояться йти, щоб лиш втекти з рідного краю... Пішов поголос про Бразилію. В од йому листі від нашого чоловіка знаходимо ось такі звістки про ту країну, яку наші збаламучені люди не раз уважають якимось земним раєм...

"Недавно приїхали люди з Галичини, їх вислано на місце, віддалене на кілька миль від Курітіби, головного міста Парани. У цьому місці, однак, були скелясті гори, а на скелі, розуміється, хліб не родить... З усіх країн Бразилії в одній Парані закладаються рільничі колони; тут емігранти, що одержали землю, мають надію, що, може, хоч онукам їхнім буде ліпше, ніж у Галичині. У кожному іншому місці емігранти стають невільниками панів, що садять великі плантації кави... Емігрантів вважають у Бразилії за худобу; жовніри бразильські б'ють і знущаються з них дуже часто, а захистити їх не можна..."»

З листа українського поселенця в Канаді Тома Малиця (1897): «Там, у Канаді, всі переселенці нещасливі й розкинені далеко один від одного, а оскільки не знають англійської мови, то кожний, хто може, ошукує їх немилосердно. Обіцяні урожайні поля - то болота або піски і такі гроби, що аж страх бере, коли подумаєш, якої потрібно праці, щоб перетворити їх на поле. Тому емігранти в розпуці, бо якщо не мають за що повернутися, а на дорогу треба багато грошей, то можуть себе вважати за пропащих...»

Темі еміграції галичан чимало творів присвятив видатний український новеліст Василь Стефаник. Вустами одного зі своїх героїв письменник виніс вирок еміграції як протиприродному явищу: «“Аді, видиш, де твоя дорога та й твоя Канада? Отам!” - і показав їй через вікно могилу». Поміркуйте над висновком В. Стефаника. Підтвердіть його слушність історичним фактажем.

Емігранти з Галичини на залізничній станції в м. Квебек (Канада). 90-ті рр. 19 ст.

Перевірте, чого навчилися

1. Установіть хронологічну послідовність подій: відкриття залізниці «Перемишль – Львів»; створення у Львові першого кооперативу в західноукраїнських землях; скасування австрійським імператором панщини.

2. Складіть речення, використавши поняття і терміни: «сервітути», «кооперативний рух», «споживчий кооператив», «трудова еміграція».

3. До положень, що характеризують стан економіки західноукраїнських земель у другій половині 19 ст., доберіть конкретні факти за матеріалом підручника.

1. Західноукраїнські землі лишалися аграрним краєм. 2. У сільськогосподарському виробництві застосовують нову техніку, залучають значну кількість найманих робітників. 3. Для сільського господарства характерне зростання товарного виробництва. 4. У регіоні активізуються процеси індустріалізації та урбанізації. 5. У промисловому виробництві розвиваються галузі видобування та первинної обробки сировини.

4. Конкретизуйте й уточніть загальне твердження про розвиток промисловості в західноукраїнських землях.

70–80-ті рр. 19 ст. можна вважати часом формування у Східній Галичині великої фабрично-заводської промисловості. Проте темпи розвитку промисловості відставали від темпів захід них провінцій імперії і не відповідали потребам краю.

5. Поміркуйте, що дає підстави для пропонованого висновку. Наведіть кілька аргументів на підтвердження або спростування думки.

У цілому політика імперії Габсбургів не сприяла розвиткові економічного потенціалу Західної України і намагалася залишити цей регіон головним постачальником сиро вини.

6. Прокоментуйте події (або явища), про які йдеться у фрагментах джерел. У чому їхнє історичне значення?

«Після тривалого очікування наближається радісний день, з якого починається і в нас регулярний рух на залізниці ім. Карла Людвіга. Вона безпосередньо з’єднає Львів з цілою мережею європейських залізниць. За допомогою залізничних шляхів Східна Галичина поєднається з цивілізованою Європою... Столиця краю, як і взагалі Галичина, відтепер матимуть допуск до збільшення активності промислу і полегшеної торгівлі» («Gazeta Lwowska»). «Василь Нагірний, львівський архітектор, та о. Євген Дудкевич, настоятель парафії в Рудні під Львовом, – ініціюють заснування першої руської торговельної установи під назвою “Народна Торгівля”, товариства, зареєстрованого з обмеженою порукою у Львові. Початок її діяльності був надзвичайно складний, бо недовіра нашого суспільства до будь-якої економічної праці після зруйнування обох селянських банків на той час сильно закоренилась. Труднощі становив також набір відповідних людей...» (К. Левицький) «У 1894 р. в Перемишлі засновано перше наше товариство взаємного кредиту “Віра” на підставі статуту, що його уклав Теофіл Кормош. Створювати власні економічні установи може лише народ, який має національну самосвідомість, а дійти до національної свободи може лише народ економічно незалежний, а значить, заможний» (К. Левицький).

7. Поміркуйте над висловленою думкою. Підтвердіть фактами або спростуйте її слушність.

«Дехто твердить, що головною причиною є бідність, нужда і брак хліба. Але що на це сказати, коли емігрують і доволі заможні господарі, які мають землю, хліб, навіть гроші готівкою... Отже, не виключно голод і нужда, а також якісь інші, досі не вияснені причини посилюють еміграцію... Сама мрія про “свободу”, здається, є принадою, яка вабить темний народ» (І. Франко. «З приводу української еміграції»).