Підручник з Історії України. 9 клас. Власов - Нова програма

§ 2. Українські землі у складі Австрійської імперії: адміністративно-територіальний устрій і національне та соціальне становище

Прочитайте фрагмент джерела. На яких особливостях національного становища українців Галичини першої половини 19 ст. наголошує Яків Головацький? У чому, на думку Я. Головацького, причина такої ситуації?

З листа Якова Головацького до Осипа Бодянського від 4 грудня 1845 р.: «Народність руська не загинула, живе, кріпиться, та не з одним ворогом боротися мусить. - В Галичині ж полонізація все приголомшила, подавила Русь, - освічений русин соромиться своєї мови, хапається за польську, нею розмовляє, всюди користується, - йому легше висловлюватися польською, якої він навчився у школі й товариствах, як своєю рідною мовою. Тому деякі русини і пишуть по-польськи.

...Русинам уряд тільки й ласки вчинив, що наказав у нововиданих шкільних правах, щоб при головних окружних школах і тривіальних школах руським дітям науку релігії викладали народною руською мовою і щоб руські діти по тих школах училися по-руськи читати й писати. - Але, на нещастя, закон той, як багато інших рятівних читань у книжці, бо ніхто не хоче його слухати: нікому вступитися за русинів...»

Проаналізуйте карту на с. 15. 1. Згадайте, які українські землі увійшли до складу Австрії за першим поділом Речі Посполитої. 2. Яку назву отримали ці землі та терени Буковини у складі Австрійської монархії? 3. З огляду на терени розселення українців початку 19 ст. висловіть припущення, чому поділ Галичини на дві провінції був ключовою вимогою українського національного руху і чому з цією вимогою не погоджувалися польські політики. 4. У межах яких угорських комбатів (жупів) мешкали закарпатські українці?

1. Яким був адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Австрійської монархії

У складі Австрійської монархії українські землі не становили окремої адміністративної одиниці. На відміну від українських земель під Російською імперією, які підпорядковувалися одному центру - Петербургу, західноукраїнські належали до різних адміністративних одиниць Габсбурзької монархії.

Східну Галичину, яка перейшла до складу Австрійської монархії в 1772 р., разом із частиною польських земель було об’єднано в окрему провінцію. Після неодноразових територіальних змін ця провінція отримала назву Королівство Галичини та Лодомерії (слово «Лодомерія» утворено від «Володимирія», що походить від назви міста Володимира-Волинського, яке залишилося поза кордонами Австрії).

Незважаючи на те, що до названої провінції належали на заході чималі території Малопольщі й тільки на сході - терени історичної Галичини, скорочено її називали «Галичиною». У складі Австрійської (від 1867 р. - Австро-Угорської) монархії цей регіон перебував аж до її розпаду в 1918 р. Столицею Коронного краю став Львів - історичний центр Східної Галичини, найбільше місто за кількістю населення.

Скасувавши польські місцеві сеймики, в 1775 р. австрійський уряд створив у Львові Галицький становий сейм. До його складу за призначенням імператора входили вищі сановники, представники вищого духовенства, магнатів, міщанства. Повновження сейму були досить обмеженими, він не ухвалював рішення, а обговорював, як виконувати розпорядження влади.

Чисельність мешканців Львова

Адміністративна влада в краї належала губернському управлінню на чолі з губернатором. Губернатора, який мав усю повноту виконавчої влади, призначав і звільняв імператор. У 1772-1849 рр. у Галичині змінилося 14 губернаторів; усі вони були заможними та впливовими австрійськими німцями, крім останнього - польського магната Вацлава Залеського.

Іншим західноукраїнським регіоном, який потрапив під владу Габсбурзької монархії від 1775 р., була Буковина. З 1786 р. по 1849 р. Буковина входила до складу Королівства Галичини та Лодомерії як 19-й округ. Управляв Буковиною окружний староста, підзвітний галицькій адміністрації. Від 1779 р. адміністративним центром Буковини стало місто Чернівці.

Під владою Австрії від 16-17 ст. перебувала й Закарпатська Україна. Її терени не становили окремої адміністративної одиниці, а були поділені між кількома комітатами (жуками) Угорщини, якими управляли угорські чиновники.

2. Що визначало національне та соціальне становище українців у складі Австрійської монархії

Землі Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття становили 15 % української етнічної території - це площа близько 105 тис. км2. Що ж до частки цих земель в Австрійській монархії, то варто зауважити, що Королівство Галичини та Лодомерії належало до найбільших австрійських провінцій. Згідно з переписом 1786 р., край населяли 2,7 млн мешканців. На 1849 р. їхня кількість зросла майже удвічі: до 4,9 млн.

Українці заселяли східну частину провінції. Етнічний кордон між польським і українським населенням умовно проходив по р. Сян. Проте навіть Східна Галичина була етнічно неоднорідна, бо українців тут було 71 % населення у 1849 р. Решту мешканців Східної Галичини становили поляки (635 тис. у 1849 р. - 20,4 % населення Східної Галичини) та євреї (246 тис. у 1849 р. - майже 10 %).

Українці мешкали в основному в селах. Поляки жили в кількох компактних сільських поселеннях Східної Галичини, а також у містах і містечках. Як і поляки, євреї мешкали і в містах, і в селах.

За соціальною належністю більшість українського населення Східної Галичини були селянами. Найактивнішою верствою українського населення Східної

Галичини було греко-католицьке духовенство. Привілейований прошарок Коронного краю (магнати і шляхта) складався винятково з поляків. За конфесійною належністю українці Галичини були здебільшого греко-католиками, а поляки - римо-католиками.

Ярмарок на Галичині. 19 ст. Реконструкція З. Васіної за образотворчими та етнографічними матеріалами

Проаналізуйте графік. Зробіть висновки про національний склад Галичини та конфесійну належність його мешканців.

Національний склад населення Галичини станом на 1849 р.

Унаслідок активної переселенської політики австрійського уряду населення Буковини швидко зростало

Західноукраїнські міста з населенням понад 10 тис. станом на 1840 р.

Проаналізуйте графік. 1. Яким було співвідношення між сільським і міським населенням західноукраїнських земель на середину 19 ст.? 2. Поміркуйте, про що свідчить факт, що в містах українці перебували здебільшого на третьому місці: після євреїв і поляків - у Східній Галичині, після євреїв і німців - у Буковині, після євреїв і угорців - у Закарпатті.

Міста і села в західноукраїнських землях станом на середину 19 ст.

На час приєднання Буковини до Австрії українці зосереджувались у північній і західній частинах краю, а загалом населення було строкатим. У 1774 р. у Північній Буковині проживали 69 % українців, 26 % румунів, а решту становили німці, євреї, вірмени, цигани тощо. Намагаючись збільшити кількість населення, австрійський уряд здійснював переселенську політику, яка передбачала звільнення переселенців від сплати податків упродовж 30 років. У наслідок цього посилилася колонізація краю румунами, німцями та поляками. На Буковині українці були здебільшого православними.

Закарпаття здавна було багатоетнічним регіоном. У 1848 р. серед населення Закарпаття переважали українці - 235 тис. осіб. Крім них, тут мешкали угорці - 120 тис. осіб, румуни - 65 тис., євреї - 25 тис., словаки - 14 тис., а також німці - 10 тис, осіб. Українці відрізнялися від інших мешканців Закарпаття мовою та належністю до греко-католицької церкви.

Найбільшими містами Закарпаття були Ужгород, Мукачеве і Берегове.

Власної еліти українське населення Північної Буковини та Закарпаття не мало. У Буковині влада належала румунським боярам, а в Закарпатті - угорським панам.

3. Якою була політика австрійського уряду щодо українців

На момент приєднання Галичини австрійська влада сприймала її як польську територію. Навіть у селянах австрійські урядовці не вбачали представників української національності. Про це свідчить, зокрема, той факт, що носити польський національний одяг було заборонено всім верствам, крім селянства.

Ви вже знаєте, що правління Марії Терезії та її сина Йосифа II було в історії Австрії періодом реформ освіченого абсолютизму.

Скориставшись таблицею, пригадайте суть реформ Марії Терезії та Йосифа II в 1770-1780 рр. 1. Визначте позитивні та негативні аспекти реформ. 2. Поміркуйте, чому ці реформи були важливими для українців, особливо селян та духівництва. 3. Чи можна твердити, що метою цих реформ була гармонізація інтересів держави і турбота про життя простих громадян? 4. Які заходи австрійської влади створили передумови для лідерства греко-католицького духівництва в українському русі?

Реформи Марії Терезії та Йосифа II 1770-1780 рр.

Аграрна

Скасування особистої залежності селян від поміщиків (1782).

Надання селянам громадянських прав (одружуватися без згоди пана, переселятися, обирати професію, передавати майно в спадок тощо). Обмеження панщини трьома днями на тиждень (1786).

Скасування панщини, заміна її чиншем (1789) (незабаром скасований).

Релігійна

Запровадження свободи віросповідання (1781).

Зрівняння в правах греко-католицького духівництва з римо-католицьким (1781).

Підготовка священнослужителів державою: заснування греко-католицької семінарії у Відні (1774) для навчання руського духовенства («Барбареум») (у 1783 р. її було переведено до Львова).

Освітня

Відкриття світських шкіл державним коштом.

Запровадження обов’язкової шкільної освіти дітей віком 6-13 років. Створення трикласних «тривіальних», чотирикласних «головних» та шестикласних «нормальних» шкіл.

Запровадження навчання рідною мовою в однокласних парафіяльних школах.

Закриття єзуїтської академії у Львові, відкриття натомість Львівського університету (1784).

Відкриття при Львівському університеті Руського інституту («Студіум рутенум») з руською (українською) мовою викладання (1787).

Реформи освіченого абсолютизму сприяли формуванню серед русинів позитивного ставлення до влади та переконання в тому, що австрійський уряд і цісар опікуватимуться долею галицьких українців. Такі настрої поширювалися, зокрема, серед галицьких селян, які, згадуючи своє життя за останніх десятиліть існування Речі Посполитої, вважали, що імператор щиро прагне поліпшення їхнього становища. Сприяла цьому й позиція греко-католицького духівництва, представники якого також заявляли про лояльність та вірнопідданство цісарському тронові й монархії Габсбургів.

Словник

Денаціоналізація - політика, спрямована на заперечення факту існування певної нації та відповідно її прав на культурне і державне самовизначення.

Асиміляція - добровільний або вимушений процес розчинення (втрата традицій, мови тощо) народу чи якоїсь його частини в середовищі іншого.

Варто пам’ятати, однак, що це лише один бік внутрішньополітичного життя. Керуючись принципом імперської політики «розділяй і володарюй»,

Габсбурги надавали певні привілеї польській, румунській і угорській верхівці, яка мала слугувати їхньою опорою в краї. А це, зрозуміло, посилювало соціальне й національне гноблення українців.

Австрійська влада прагнула «вирівняти» етнічний склад населення імперії, тому підживлювала процеси денаціоналізації, асиміляції українського населення, потураючи польським шляхтичам у Галичині у їхніх діях із полонізації українців; румунським поміщикам на Буковині - у заходах румунізації, а угорським землевласникам у Закарпатті - мадяризації.

Господарський розвиток західноукраїнських земель цілком відповідав економічній політиці австрійського уряду, відповідно до якої краю відводилася роль ринку збуту готової продукції й джерела сировини.

4. Що визначало становище західноукраїнських міст і сіл

Для періоду, коли Галичину та Буковину було приєднано до Габсбурзької монархії, неможливим видається поділ населення на мешканців села і міста, оскільки маленькі міста й містечка мало чим відрізнялися від сіл. Більшість мешканців міст і містечок займалися землеробством.

Яскравим осередком міського життя віддавна був Львів - адміністративний центр і найбільше місто краю. Розбудову міста нова австрійська влада розпочала з ліквідації середньовічних міських оборонних укріплень. Протягом 1770-х - 1820-х рр. міські мури було розібрано, розкопано вали та засипано рови. На їхньому місці облаштовували нові вулиці й площі, парки та сквери, що дало змогу розбудувати новий центр Львова, перетворивши його на улюблене місце для публічних проходів - «променад». Вулиці почали закладати бруківкою. У зоні нового міського центру зводили переважно триповерхові будинки з крамницями на першому поверсі та квартирами на горішніх, за його межами - одно- і двоповерхові. Житлові будинки розміщувалися біля самого тротуару. Утім, нових громадських будівель споруджували мало. Навчальні заклади, міський театр, бібліотеки, лікарні розташовували в колишніх храмах і монастирях, закритих наприкінці 18 ст. під час реформ.

На час приєднання до Габсбурзької монархії у містах та містечках Галичини проживало 333 тис. мешканців, або 12,8 % всього населення.

Містечко Винники біля Львова. Літографія Карла Ауера. 1830-ті рр.

Зауважте

За кількістю населення й економічним значенням Львів від 14 ст. був найбільшим містом українських земель, аж поки в 1830-ті рр. першість за цими показниками здобула Одеса.

Нижні вали у Львові (нині проспект Свободи). Літографія Карла Ауера. 1830-ті рр.

Прочитайте фрагмент із праці вченого. 1. Про які зміни в житті західноукраїнських міст розповідає дослідник? 2. З чим пов’язані ці зміни?

Із праці Івана Крип'якевича «Історія української культури»: «Більші міста на початку 19 в. дістали постійне освітлення. Спочатку вуличні ліхтарі, так само як хатні лампи, освітлювалися олією..; від початку 19 в. відоме вже було скло до ламп... Змінилося також життя на вулицях. Поволі зникали давні міщанські типи в характеристичних старосвітських одягах, у квітистих жупанах, у високих шапках, у чоботях. На їхнє місце приходили чужоземні західні убрання, що змінювалися за кожним подувом моди. "Тоді пані ходили у куцих тісних шляфроках, причепурені, як на весілля, фризури на голові мали, немов коробки, а на цих фризурах повно квіток, як на якій могилі... Хлопці почали прибиратися по-французькому: носили камізельки мало не по коліна, фрачки до половини грудей і вузький хвостик, ніби щоб мух відганяти, а стан майже посередині плечей, зачіска дивовижна, капелюхи з широким рубцем, а носили їх все під пахвою, хоч сонце світило..." Так оповідав сучасник про одяг самого кінця 18 ст. Знову у 20-х роках модні "фанфарони" носили капелюхи кратковані, сурдути, підшиті краткованою китайкою, панталони в пружки і до цього ще кратковані хустки на шиї. У 40-х роках у панів у моді були високі циліндри і чорні "гальштухи" (хустини на шию), у жінок - криноліни й маленькі парасольки».

Ілюстрація з журнала «Вісник мод паризьких». 1840-ві роки

1840 р. у Львові почав виходити перший журнал мод «Вісник мод паризьких». Він був одним із найпопулярніших часописів Галичини.

Повсякденне життя західноукраїнських селян у першій половині 19 ст. мало чим відрізнялося від попередніх часів.

Прочитайте фрагменти історичних джерел. 1. Визначте, що було характерним для повсякденного життя західноукраїнських селян у першій половині 19 ст. 2. У чому, на вашу думку, причини такого становища?

Зі спогадів Якова Головацького «Пережите і вистраждане»: «Я старався все ночувати в селян, видавав себе за селянського сина, що вчиться на священика... Народ приймав мене дуже прихильно, і мені давали все, що було найкращого дома, діставали від сусідів молока, пшона, яєць, стелили у найвигіднішому місці, на покуті, стократно перепрошували, що не можуть мені у всьому догодити. Я приймав усе, дякував за все, запевняв, що я не "панського" роду, знаю також біду і нестаток. А тим часом мені не раз не до смаку був чорний ячмінний хліб з вістяками, прикурене молоко або що-небудь в тому роді; я почував, як твердо спати непривичному на соломі, прикритій грубою веретою, маючи замість подушки в головах складений сердак*; як неприємно лежати під мужицьким кожухом. Я не раз довго не міг заснути в душній хаті на твердому ложі й замість кожуха брав свою нагортку, а під голову клав чоботи і почував, що на довгих халявах м'якше спати, чим на селянській свитці.

Я пізнав незавидне життя хліборобів, що дотепер уявлялося мені в рожевому світлі, безжурною ідилією...»

* Сердак - верхній одяг з грубого домашнього сукна.

Анонімний автор виданої в 1851 р. брошури «З Галичини» писав, що «ніде в Австрії селяни так не бідували, як в Галичині. Селянське житло - це зліплена з необробленого дерева хата, вкрита соломою, через яку дим сам знаходить собі вихід. Часом в таких курних хатах сім'ї тісняться разом з худобою і птицею. Це житло освітлюється через маленький отвір з наглухо замазаним склом. Хати стоять без саду, без деревця, без огорожі. Самотні, наче в полі, вони викликають у приїжджих сумні думки про злидні їх мешканців. Споживання м'яса належить тут до подій надзвичайних, які трапляються один-два рази на рік. їхній харч - це картопля і прокисла в задушливій хаті капуста».

Перевірте, чого навчилися

1. Назвіть події, унаслідок яких у складі Австрійської монархії опинилися: 1) Східна Галичина; 2) Північна Буковина; 3) Закарпаття.

2. Якою була адміністративно-територіальна структура українських земель у складі Австрійської імперії? Покажіть на карті відомі вам адміністративно-територіальні одиниці краю.

3. Дайте відповіді на запитання: 1. Що було характерним для національного складу земель підавстрійської України? 2. Які особливості мав соціальний склад населення західноукраїнських земель? 3. Які зміни відбувалися в розвитку найбільших західноукраїнських міст у першій половині 19 ст.? 4. Що визначало становище західноукраїнських селян?

4. До тверджень, що характеризують становище західноукраїнських земель у складі Австрійської монархії, доберіть конкретні факти за матеріалом підручника.

1. Етнічна неоднорідність Королівства Галичини та Лодомерії. 2. Переважання серед українського населення краю селян. 3. Формування серед селянства краю стереотипних уявлень про «доброго цісаря». 4. Потурання з боку австрійської влади процесам денаціоналізації українців краю.

5. Доведіть, що реформи освіченого абсолютизму істотно змінили життя двох основних верств західноукраїнського суспільства.

6. Поміркуйте, що дає підстави для поданого нижче висновку. Наведіть кілька аргументів на підтвердження або спростування думки.

Об'єднання в Коронному краї Галичини та Лодомерії двох різноетнічних частин - української та польської - зумовило протистояння між ними. Галичина перетворилася на клубок гострих суперечностей і конфліктів на національно-релігійному ґрунті.