Підручник з Історії України. 9 клас. Власов - Нова програма

§ 19. Національний рух і суспільно-політичне життя у 70-80-х рр. 19 ст.

Прочитайте фрагмент документа. 1. Коли виникла організація, про яку йдеться ? 2. Які завдання ставили перед собою учасники згаданого в джерелі руху? Як саме вони прагнули досягти своєї мети? 3. Як змінилися засади діяльності організації після утисків з боку влади в середині 60-х рр.?

Відомий історик і політичний діяч початку 20 ст. Дмитро Дорошенко писав: «Що ж до загального напряму Громади - вона згодом стала називатися "Старою Громадою", - то... вона держалася аполітичного, чисто культурницького становища; вона вважала, що головне завдання української інтелігенції - старатися якомога більше поширити в народі просвіту, щоб тим самим піднести його громадську й національну свідомість... Громадівці відстоювали ідею окремішності української народності та її право на самостійний розвиток головно супроти польських претензій на українські землі та польських і московських зазіхань на українську народність. Частина громадівців вела активну роботу у сфері народної просвіти: засновувала школи, ширила українські книжки, дехто, от-як Познанський, і просто оселявся на селі, щоб бути помічним народові своєю порадою й наукою... Вгамувавши польське повстання (на Україні - за допомогою самих українських селян, які хапали повстанців і оддавали їх до рук російської адміністрації), російське правительство взялося й за український рух... Одначе Громада не перестала існувати. До неї приймали тільки тих, хто вже скінчив курс науки у вищій школі; вибір нових членів переводився відкритим голосуванням, і досить було одного голосу проти, щоб зупинити вибір запропонованого кандидата».

1. Яку роль у діяльності громад відіграв Південно-Західний відділ Російського географічного товариства

На початку 1870-х рр. громадівський рух знову пожвавився. Очолила його, як і раніше, Київська громада. Більше половини її членів були представниками старшого покоління українофілів, через що пізніше її стали називати Старою Громадою, на відміну від нових студентських Молодих громад.

Першими виданнями, що з’явилися на світ завдяки старанням і матеріальній підтримці Київської громади, стали укладені І. Рудченком два випуски збірника «Народні південноруські казки». У 1872 р. громада допомогла Л. Глібову перевидати збірку його байок. Зусиллями громадівців побачили світ 7 томів матеріалів етнографічно-статистичної експедиції, проведеної в 1869-1871 рр. у Південно-Західному краї під керівництвом Павла Чубинського.

Павло Чубинський (1839-1884)

Пісня «Ще не вмерла України...» на музику М. Вербицького зі словами з вірша П. Чубинського (перший куплет і приспів) стала основою Державного гімну України. Праця цього видатного громадського діяча і етнографа дала змогу встановити етнографічні кордони майбутньої української держави.

Скориставшись послабленням цензури на початку 1870-х рр., громадівці розпочали публікацію серії українських популярних книжок (зокрема, «Про українських козаків...» М. Драгоманова, «Катерина» Т. Шевченка, «Запорожці» І. Нечуя-Левицького). Ці книжки тисячами примірників розповсюджували серед селян. У 1874-1875 рр. Київська громада взяла на себе редагування російськомовної газети «Київський телеграф», перетворивши її на власний друкований орган.

У 1873 р. стараннями Старої Київської громади було відкрито Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, форми діяльності якого давали змогу легалізувати роботу громадівців. Офіційно відкриття київського осередку ініціював київський, подільський і волинський генерал-губернатор князь О. Дондуков-Корсаков. Метою відділу було збирання та публікація етнографічних і статистичних матеріалів про населення Південно-Західного краю.

На березень 1876 р. кількість членів відділу становила 190 осіб. У ньому працювали найактивніші громадівці - історики В. Антонович, М. Драгоманов, О. Лазаревський, правознавець О. Кістяківський, економісти М. Зібер, С. Подолинський, філолог П. Житецький, етнографи О. Афанасьєв-Чужбинський, Ф. Вовк, П. Чубинський, І. Рудченко, О. Русов, композитор М. Лисенко та ін. Вони зібрали й підготували до видання численні матеріали з етнографії, археології, статистики, історії, географії, природознавства, економіки, що мали велику наукову цінність. Так, 1874 р. було проведено одноденний перепис населення м. Києва. У 1874-1875 рр. підготовлено й видано «Історичні пісні українського народу» з поясненнями та коментарями В. Антоновича і М. Драгоманова. Вийшли друком також «Чумацькі народні пісні», зібрані І. Рудченком, з додатком - нотами, що їх підготував М. Лисенко; опубліковано твори М. Максимовича тощо.

Найвидатнішою подією в науковому житті стала участь членів відділу у III Всеросійському археологічному з’їзді у Києві в 1874 р. Діячі відділу ознайомили європейський світ зі здобутками української науки: історії, мови, літератури, археології та етнографії.

Титульний аркуш «Історичних пісень українського народу»

Члени Київської громади - учасники III Археологічного з’їзду 1874 р.

М. Драгоманов стоїть другий від вікна, П. Житецький стоїть другий праворуч біля стіни. Сидять на стільцях (зліва направо) М. Лисенко, П. Чубинський, І. Нечуй-Левицький, М. Старицький. Поміж Нечуєм-Левицьким і Старицьким нахилений В. Антонович. Перед Нечуєм-Левицьким сидить О. Русов.

Прочитайте фрагмент історичного джерела. 1. У чому Ф. Вовк убачав найважливішу мету діяльності громад? 2. Доведіть, що своє основне завдання діячі громадівського руху і його легального осередку - Південно-Західного відділу Російського географічного товариства - вбачали в піднесенні національної свідомості українців.

Учений-етнограф Ф. Вовк згадував про установче засідання Російського географічного товариства: «Як не кумедним здавалося нам це засідання Громади під головуванням генерал-губернатора, але нікому з нас і в голову не приходила гадка, що ми користуємося чужим недоглядом. Насправді ми одержали тільки те, на що за здоровим глуздом ми мали повне право: збиратися і відкрито займатися науковою діяльністю про Україну і для України».

Прочитайте фрагмент історичного джерела. 1. Як сучасник характеризує Київську громаду? 2. Чому Є. Чикаленко називає громадівців мужніми людьми?

Зі спогадів Є. Чикаленко: «... Щодо загальної характеристики членів Київської Старої громади, то треба сказати, що це був цвіт тодішньої київської старшої української інтелігенції, бо в той час треба було мати багато мужності, віри в справу відродження української нації, щоб людям, бувшим на державній службі, обтяженим родиною, належати до "незаконного сообщества", за яке загрожувало "поселение" в Сибіру або в "не сталь отдаленных местах", як Вологодщина, Пермщина і т. д.».

Прочитайте твердження про книгу «Історичні пісні українського народу» В. Антоновича та М. Драгоманова. Поміркуйте, у чому значення цієї праці для української науки й суспільної думки.

«Книга "Історичні пісні українського народу" є програмовою для української науки й суспільної думки. За своїм значенням вона належить до першого десятка ключових видань XIX ст. ...Систематизувавши український фольклор, що оспівував історичні події минувшини, два лідери українського руху створили книжку, у якій народ сам описував й оцінював власне минуле...» (І. Гирич. «Українські інтелектуали і політична окремішність»).

Які десять книжок 19 ст., на вашу думку, мали найбільший вплив на розгортання національного руху?

Особистість

Володимир Антонович (1834-1908)

В. Антонович майже півстоліття очолював український суспільно-політичний рух. Саме він був ініціатором створення, лідером та ідейним натхненником Київської громади. Перебував на службі в Київській археографічній комісії, незабаром став головним редактором її видань, підготувавши на цій посаді 15 томів «Архіву Південно-Західної Росії», з яких 9 томів складалися з документів, зібраних та опрацьованих ним особисто. Від 1878 р. працював на кафедрі російської історії Київського університету. Цій діяльності він присвятив понад 35 років, виплекавши «київську школу» українських істориків. Її представники - учні Антоновича - Михайло Грушевський, Дмитро Багалій, Орест Левицький, Іван Каманін. В. Антонович започаткував також систематичні археологічні дослідження на території України, ставши родоначальником вітчизняної наукової археології.

Прочитайте фрагмент історичного джерела. 1. На які особливості суспільного життя українців 70-80-х рр. 19 ст. звертає увагу сучасник? 2. Які факти в джерелі свідчать, що до В. Антоновича тогочасна молодь ставилася з надзвичайною шаною?

Зі спогадів Василя Доманицького: «...Буваючи в хаті "професора", ми, самі всі українці з роду, вперше тут довідалися і побачили, що є на світі книжки, написані нашою рідною мовою, що є українські книжки якраз для нас цікаві, і, пам'ятаю, випросивши у "професора" через його сина галицький "Дзвінок" або "Лиса Микиту", ми один у одного їх виривали, щоб собі прочитати. Згодом за дитячими книжками пішли і поважніші, як, напр., "читанки", популярна українська історія з малюнками... Коли ж почали ми заводити власну громадську бібліотеку, то добрий професор надарував нам для бібліотеки велику силу дуже цінних книжок. Незабаром у нас була така переважно історична бібліотека, що й ціни їй не скласти.

...Пригадую, скільки раз водив він нас в археологічні та нумізматичні музеї в університеті та докладно, години 2-3, водячи од вітрини до вітрини, читав нам українською мовою блискучі, змістовні, а разом з тим так, що й мала дитина усе зрозуміє, лекції з української археології, якій він був батьком. Бувало, збереться близько десятка людей, хто б вони не були, і Володимир Антонович ніколи не одмовиться повести і усе розказати...»

Прочитайте фрагмент історичного джерела. 1. Як члени Київської громади під час своїх зібрань оберігали себе від викриття? 2. Чому вони змушені були вдаватися до таких заходів?

З праці О. Лотоцького «Сторінки минулого»: «...Дуже дивно, що досить часті і численні збори ті не було викрито, - пояснюється це великою дисциплінованістю відвідувачів, що вже пристосувалися до відвідування всяких нелегальних зборів. Лише один раз заскочив поліціянт збори в школі пані Кононенкової. Вглянувши несподіваного слухача в дверях, В. Б. (Володимир Боніфатійович Антонович), не міняючи тону і темпу свого викладу, поволі, влучно перевів мову на археологічні розкопки, почав показувати на карті місця стоянок, - бо було умовлено, що в такому, як стався, випадку лектор читатиме реферат для підготування слухачів до майбутнього археологічного зїзду...»

Прочитайте фрагмент історичного джерела. 1. На якій підставі автор джерела твердить, що національні переконання В. Антоновича були набагато глибшими, ніж можна було скласти враження за його публічною діяльністю? 2. На які риси В. Антоновича як людини і політика звертає увагу його сподвижник? 3. Які, на вашу думку, особисті якості В. Антоновича дали йому змогу кілька десятиліть очолювати Київську громаду? Чи втілено ці риси в його портреті?

Зі «Щоденника» одного з лідерів Київської громади в 60-ті рр. Олександра Кістяківського: «...Про ідеї Антоновича, дивно, я нічого сказати певного не можу... про подробиці ідеї малоросійської. Що вони в голові Антоновича дуже ясні й дуже виразні, це безсумнівно... Принаймні, очевидно, вони більш радикальні, ніж це видима оболонка його натури, скромної, в якій немає будь-якої різкості. Бо ж він великий тактик, дипломат і людина собі на умі, тож його важко розкусити. Вихований у польському суспільстві, він великий майстер у тому середовищі, де діють таємно, непомітно. Навіть учора, попри те, що говорив багато, він абсолютно не висловився з приводу своїх ідей докладно. Він казав про мораль, віротерпимість, стійкість переконань і тільки...»

2. Як російський уряд поклав край активній діяльності Київської громади. Що передбачав Емський указ

Піднесення українського руху спричинило посилення утисків і переслідування з боку самодержавства. Поштовхом до них став донос, який надійшов з Києва до Петербурга наприкінці 1874 р., де йшлося, що українці хочуть вільної України у формі республіки з «гетьманом на чолі». У серпні 1875 р. за наказом Олександра II було створено спеціальну комісію, яка й запропонувала заходи боротьби з українофільством. Вони передбачали заборону видань у Росії оригінальних творів і перекладів українською мовою, ввезення українських книжок і брошур, виданих за кордоном; театральних вистав, концертів, виконання пісень, друкування текстів до нот українською мовою (виняток становили історичні документи та певного мірою художні твори, але при цьому було заборонено вживати якісь інші літери, крім використовуваних у російському правописі); видання газети «Київський телеграф», а також вислання Михайла Драгоманова та Павла Чубинського за межі України як «невиправних і безперечно небезпечних агітаторів».

18 травня 1876 р. імператор Олександр II ухвалив зазначені рекомендації, перебуваючи на відпочинку в німецькому місті Емс (під Вісбаденом), через що указ відомий під назвою Емський.

Титульний аркуш українського політичного часопису «Громада»

Особистість

Михайло Драгоманов (1841-1895)

Один з найактивніших діячів Київської громади. Автор численних праць з історії, літературознавства, фольклористики та інших наукових галузей і дисциплін, викладач Київського університету. Через переслідування російським царатом за участь у громадівському русі у 1876 р. емігрував за кордон. Став першим діячем модерного часу, який познайомив Європу з українським питанням.

За фінансової підтримки Старої Київської громади М. Драгоманов започаткував видання першого українського політичного часопису «Громада» (протягом 1878-1882 рр. вийшло друком 5 томів збірника). М. Драгоманов критикував «старих» українофілів за аполітичне культурництво, прагнучи зорієнтувати українську справу на європейські взірці. Радикальні політичні погляди спричинили розрив з Київською громадою, який стався 1886 р.

М. Драгоманов намагався спрямувати український рух на боротьбу за федералізацію в межах Російської та Австро-Угорської імперій. Він не вірив у можливість відновлення національної державності.

Прочитайте фрагмент історичного джерела. 1. Які недоліки, на думку М. Драгоманова, були притаманні національному рухові у 1870-ті рр.? 2. Як М. Драгоманов сподівався поширити ідеї соціалізму, прихильником яких він був? У чому вбачав відмінність у діяльності соціалістів у підавстрійській та підросійській Україні? 3. Чим політичні погляди М. Драгоманова 70-80-х рр. 19 ст. відрізнялися від поглядів лідерів Старої Київської громади?

З автобіографії М. Драгоманова: «...У Києві я застав велике пожвавлення українців. Старші (здебільшого вчителі гімназій) складали зерно нововідкритого Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, молоді студенти збиралися в гуртках і працювали над словником, думали і про популярні книжки... Але не сподобалося мені в київських українофілах багато що: по-перше, поступливість офіційному світові і загравання з консервативними колами, а серед молоді навіть ворожнеча до радикалів, як тоді називали соціалістів; по-друге, велика відсталість від європейських ідей, наукових і політичних, і претензії вирішувати всі питання одним національним духом, яку московських слов'янофілів...

Будучи соціалістом за своїми ідеалами, я переконаний, що здійснення цього ідеалу можливе тільки в певній поступовості і при високому розвитку мас, а тому й більш досяжне за допомогою розумової пропаганди, ніж кривавих повстань. Оскільки Україна, моя батьківщина, поділена на дві частини - австрійську і російську і оскільки в першій існує певна політична свобода, якої в Роси немає, то, по-моєму, діяльність соціалістів у кожній частині повинна бути різна: в Австрії можна приступати до організації власне соціалістичної партії з робітників і селян-русинів у союзі з поляками і євреями, в Росії ж треба насамперед добитися політичної свободи, соціалістичні ж ідеї можуть поки що поширюватися в Росії тільки науково-літературним способом. Одержати ж політичну свободу в Росії українська нація, на мою думку, може не шляхом сепаратизму (від лат. separatus - відокремлення. - Авт), а тільки разом з іншими націями й областями, шляхом федералізму».

Прочитайте фрагмент історичного джерела. 1. Що викликало захоплення сучасників в особистості М. Драгоманова? 2. Про які його чесноти ви довідалися?

Зі спогадів Софії Русової: «З від'їздом з Росії почалося мандрівне життя, повне втрат, самотності, лихоманкової праці... Європа виявилася гостинною до українського вигнанця. Відень, Париж, Женева, Рим, Софія по черзі стають його місцем проживання. Працював він більше всього в Женеві і в Софії; французька, італійська й інші газети й журнали з готовістю вміщують його статті; відомі вчені-етнографи й географи з гордістю називали себе його друзями. 1889 р. Драгоманов одержав запрошення з Софії посісти кафедру історії в нововідкритому університеті, і родина Драгоманова переїхала з ним до Софії.

Ось як відгукується про Драгоманова один з його софійських слухачів: "...Що далі, то більше й більше Драгоманов викликав у нас інтерес, то більше він зачаровував слухачів своїм захоплюючим красномовством і своїми величезними знаннями. Він вмів художньо передавати свої думки. Особливістю цього обдарованого оратора була дивовижна пам'ять і швидкість думки, завдяки чому його лекції лилися як за натхненням без зупинок, без заглядування до конспекта, і години минали невловимо швидко для його аудиторії. Він давав слухачам масу фактів і їх співставлений, - але ніколи не робив з них остаточних висновків, надаючи право робити це самим студентам. Всі ми ледь не з обожнюванням чекали його появи..."»

3. Яку роль відіграло «Братство тарасівців» у національному русі

Від 90-х рр. 19 ст. національний рух поступово набуває рис політичного. Рушієм цього процесу стало національно налаштоване студентство. У 1891 р. харківські та київські студенти Іван Липа, Микола Байздренко, Михайло Базькевич і Віталій Боровик утворили українську таємну організацію «Братство тарасівців».

Братство назвали на честь Кобзаря. Братчики зблизилися з подружжям Олександра та Софії Русових і разом з ними створили Молоду громаду, члени якої діяли в найбільших містах Наддніпрянщини. Найактивнішим був харківський осередок «Братства» під керівництвом І. Липи. Братчики заходилися організовувати читання лекцій, постановки п’єс і свят на честь Т. Шевченка тощо.

У справах організації І. Липа потоваришував із Борисом Грінченком, який учителював тоді зі своєю дружиною Марією в с. Олексіївці на Харківщині. Восени 1892 р. І. Липа відвідує Грінченків у селі, протягом тижня проводячи час у дискусіях з господарями. «Скільки було розмов, суперечок, планів, - згадує про І. Липу Марія Грінченко. - То був час, коли упадало старе українофільство, а на життєву арену виходило молоде “свідоме українство”... На порядок денний ставило боротьбу з монархізмом і визволення народу українського з-під національного та економічного поневолення».

Братство мало свій Статут. У 1893 р. його було опубліковано в журналі «Правда» у Львові під назвою «Profession de foiабо Визнання віри молодих українців». Щоправда, того самого року поліція викрила організацію, а після арештів і слідства вона перестала існувати.

Борис Грінченко (1863-1910)

Активний член «Братства тарасівців». Письменник і педагог. Укладач букваря «Українська граматика до науки читання й писання» (1888 р., надруковано 1907 р.), першої української читанки «Рідне слово» (1889 р., надруковано 1912 р. у співавторстві з М. Грінченко), чотиритомного тлумачного «Словника української мови» (виданий у 1907-1909 рр. у Києві).

«Братство тарасівців» - перша самостійницька організація у Великій Україні. Про це детально дізнаєтеся на наступному уроці (практичному занятті), ознайомившись із документами.

Прочитайте фрагмент історичного джерела. Які політичні вимоги було сформульовано в Статуті «Братства тарасівців»?

З «Profession de foiабо Визнання віри молодих українців»: «Ми стоїмо за повну автономію у всіх народів, за дрібну децентралізацію яку інших народів, так і на Україні. Україна під гнітом; і після закону людської психологи’ вона підіймає свій національний прапор. Скоро Україна добуде сю волю. Ми єднаємося з усякими іншими пригніченими націями в Росії, щоб гуртом боронитися проти асиміляційних заходів і гуртом здобувати волю... Для нас, свідомих Українців, єсть один українсько-руський народ. Україна Австрійська і Україна Російська, однак, нам рідні, і жодні географічні межі не можуть роз'єднати одного народу, і аби була у нас моральна міць, то ні нас не зможуть відірвати від Галичини, ні Галичини від нас...»

4. Що передбачало національне відродження кримських татар

З курсу історії 8-го класу ви пам’ятаєте, що на час приєднання Криму до Російської імперії найбільшою етнічною групою там були кримські татари.

Установивши в Криму свою владу, російський уряд розпочав його систематичну колонізацію, у результаті якої змінився етнічний склад населення півострова. Не визнаючи захоплення Криму Росією і не погоджуючись із політикою російщення регіону, кримські татари стали масово емігрувати до Туреччини. Найбільша хвиля еміграції спостерігалася на межі 18-19 ст. і в середині 19 ст., одразу після Кримської війни. Зрештою Крим залишило дві третини татарського населення.

Незважаючи на зменшення впродовж 19 ст. частки кримських татар у населенні півострова, з 80-х рр. 19 ст. у Криму почалося їх національне відродження, яке згодом заторкнуло всі татарські й інші тюркські народи Російської імперії. Цей рух очолив Ісмаїл-бей Гаспрали (Гаспринський). Від 1877 р. I. Гаспринський став міським головою Бахчисарая. Там він заснував у 1883 р. двомовну кримськотатарсько-російську газету «Перекладач-Терджиман». Вона була першою і протягом багатьох років єдиною тюркськомовною газетою в Російській імперії. У газеті публікували матеріали, присвячені проблемам мусульман Криму й усієї імперії, подіям загальноросійського і світового політичного та культурного життя. Ця газета стала «вікном у великий світ» для кримських татар та інших тюркськомовних народів імперії в Поволжі, Закавказзі й Середній Азії.

Ісмаїл-бей Гаспрали (1851-1914)

«...Такі передові освічені патріоти, як Гаспринський, не сидять та й не ждуть, аж доки їм російська адміністрація облаштує добрі світські школи, а самотужки силуються пропагувати реформу в тих духовних мектебе та медресе» (А. Кримський).

Сторінки газети «Перекладач-Терджиман»

Зауважте

Традиційна система релігійних навчальних закладів кримських мусульман складалася із двох рівнів - початкова (мектебе) та вища (медресе).

Завдяки активному поширенню газети популяризуються просвітницькі ідеї реформатора. Тож газета стала рупором національного відродження кримських татар, яке, на думку І. Гаспринського, починалося з турботи про освіченість народу і його духовне пробудження.

Гаспрали запропонував програму освітньої реформи, що передбачала запровадження нового методу навчання грамоти, коли окремій літері відповідали конкретні звуки (такі нові початкові школи реформатор назвав новометодними), викладання нових предметів у мектебе і медресе, створення перших національних підручників і навчальних посібників для вчителів, організацію жіночої освіти в Криму.

Окрім того, Гаспрали обстоював ідею формування національної інтелектуальної еліти, здатної зробити для свого народу значно більше за власних батьків, докладав праці для створення політичних структур, що переймалися б проблемами мусульман Росії. Своєю діяльністю Гаспрали започаткував дискусію про національну ідентичність кримських татар.

Перевірте, чого навчилися

1. Установіть хронологічну послідовність подій: ухвалення Емського указу імператором Олександром II; створення «Братства тарасівців»; відкриття Південно-Західного відділу Російського географічного товариства.

2. Виберіть твердження, що характеризують діяльність Старої Київської громади в 70-80-ті рр. 19 ст.

1. Видання «Історичних пісень малоросійського народу» з примітками В. Антоновича та М. Драгоманова. 2. Перший вихід «Кобзаря» Тараса Шевченка.

3. Видання «Граматики малоросійського наріччя» - першої граматики народної української мови. 4. Установлення контролю над газетою «Київський телеграф».

5. Заснування Київського університету. 6. Заснування Південно-Західного відділу Російського географічного товариства. 7. Видання першої газети українською мовою - «Зорі Галицької». 8. Скликання з’їзду діячів науки та культури - «Собору руських учених».

3. Які з тверджень стосуються Володимира Антоновича?

1. Видавець першого українського часопису «Громада». 2. Під час роботи в Київській археографічній комісії підготував до видання 9 томів «Архіву Південно-Західної Росії». 3. Радикальні політичні погляди спричинили його розрив з Київською громадою. 4. Лідер та ідейний натхненник Київської громади протягом усього її існування. 5. Науковий наставник учених-істориків, зокрема М. Грушевського. 6. Відповідно до Емського указу був змушений залишити Україну.

7. Започаткував систематичні археологічні дослідження на території України, ставши родоначальником вітчизняної археології.

4. Прокоментуйте події (або явища), про які йдеться у фрагментах джерел. У чому їхнє історичне значення?

«Таким чином з відкриттям відділу розпорошені українофіли одержали центр й опору, навколо якого згрупувалися й стали діяти сміливіше, так що протягом року з лишком їх успіх став впадати в очі» (3 доповідної начальника Київського губернського жандармського управління).

«Стан нашого "Київського телеграфа" непевний. І своїм радикальством, і своїм українством, і критикою городських і краєвих справ, і просто конкуренцією "Киевлянину" він викликав проти себе багато ворогів, котрі вхопились за слова "український сепаратизм" як найліпшу палку проти нашої газети...» (М. Драгоманов)

«Випускаючи нашу газету, ми хочемо заявити нашим читачам, що "Терджиман" намагатиметься передусім, з одного боку - давати потрібні та корисні для культурного життя знання, а з іншого - знайомити російське суспільство з нашими національними потребами. Наш шлях важкий і складний. Тому ми взялися за цю справу в ім'я Господа і взялися за перо в інтересах правди й науки» (І. Гаспринський).

5. Поміркуйте, що дає підстави для пропонованого висновку. Наведіть кілька аргументів на підтвердження або спростування думки.

Здобутки членів Південно-Західного відділу Російського географічного товариства у вивченні історії, етнографії, мови, економіки, їхня освітньо-культурницька та громадсько-політична діяльність сприяли піднесенню національної свідомості, подальшому розвитку українського національно-визвольного руху.

6. Аналізуючи внесок Михайла Драгоманова в українське національне відродження, видатний його сучасник, за молодих років послідовник і учень, а згодом суворий критик Іван Франко писав: «В особі Драгоманова побачили ми, побачила Європа перший раз новий тип - свідомого європейця й не менш свідомого українця». Прокоментуйте твердження Івана Франка. Чому Михайла Драгоманова називають чи не першим подвижником українського громадсько-політичного руху, першим неофіційним послом української справи в Європі?

7. Чи не найкраще висловив те, що об’єднувало діячів громад, один із найактивніших київських громадівців Павло Житецький - згодом відомий учений-мовознавець. Він так характеризував світоглядні позиції громадівців: «Ми вже добре знали, що однієї свободи мало - без науки, без європейської освіти. Нам був дуже противний як польський, так і московський націоналізм з інстинктами державного насильства». Прокоментуйте цю думку. Визначте та обґрунтуйте роль громадівського руху в українському національному відродженні.