Підручник з Історії України 8 клас "Власов 2016" - Нова програма

§ 25. ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА В ОСТАННІЙ ЧВЕРТІ 17 ст.

1676 р., вересень - зречення гетьманства Петром Дорошенком. Припинення існування Правобережної Гетьманщини.

1677-1678 рр. - чигиринські походи.

1681 р., гічень - Бахчисарайський мирний договір.

1686 р., тpавень - «Вічний мир» між Московією та Польщею.

Про яке явище доби та про які українські землі йдеться в спогадах? Назвіть причини такого становища.

Французький мемуарист Франсуа-Поль Далерак, який у 70-х роках 17 ст. побував в Україні, у своїх «Спогадах про Україну» писав: «Нині цей край зруйнований, а війна, ніби гангрена, яка все пожирає, обернула найродючіиіу частину Європи на спорожнілі поля, зарослі бур’яном руїни, на покинуті жителями міста. Отак нині від тієї України залишилося тільки ім’я козацьке. Її населення розпорошилося, переселившись або понад береги Дніпра, або на землі, що залишаються під пануванням Москви. Решту вирубали турки або забрали в неволю татари».

1. Які події визначали становище Правобережної Гетьманщини в середині 70-х рр. 17 ст.?

Після Бучацького польсько-турецького миру московський уряд вирішив скористатися можливістю, не порушуючи Андрусівського перемир’я, захопити Правобережжя. Переговори з цього питання успіху не мали, і цар наприкінці 1673 р. наказав Г. Ромодановському й І. Самойловичу розпочати воєнний наступ проти П. Дорошенка. До початку березня 1674 р. війська московського воєводи й нового лівобережного гетьмана оволоділи основними містами Правобережної України. 16—17 березня в Переяславі відбулася рада, на яку прибула старшина 10 правобережних полків. На раді М. Ханенко склав гетьманську булаву, П. Дорошенка формально було усунуто від влади, а гетьманом усієї України було проголошено Івана Самойловича. Проте вдалою цю подію назвати не можна, оскільки вона спричинила турецьку агресію, внаслідок якої населення Правобережжя зазнало нових нападів та лиха.

П. Дорошенко з кількома тисячами сердюків знаходився в Чигирині. У липні місто оточили московсько-українські війська. Облога тривала два тижні. Та звістка про те, що йому на допомогу вирушила турецька армія, змусила московсько-українські сили відступити від Чигирина й повернутися на Лівобережжя.

Ціною надзвичайної жорстокості Правобережжя було повернено під владу П. Дорошенка. Проте ситуація в краї залишалася складною. Роки виснажливої війни перетворили українські міста і села на правому березі Дніпра в суцільну руїну. Турецькі залоги, що розмістились у стратегічно важливих містах, вимагали сплати данини султанові, руйнували церкви або перетворювали їх на мечеті, грабували й захоплювали в полон населення.

Козацька зброя: порохівниці; рушниці; пістоль.

Складні обставини не додавали популярності П. Дорошенку. Аби повернути втрачену довіру, він вирішив відмовитися від турецького протекторату. Після тривалих вагань 10 жовтня 1675 р. на козацькій раді в Чигирині в присутності представника Запоріжжя I. Сірка П. Дорошенко присягнув цареві. Але московський уряд не визнав тієї присяги та зажадав від гетьмана зректися булави і присягнути на лівому березі Дніпра у присутності Г. Ромодановського й І. Самойловича. Кілька посольств, що їх надсилав гетьман протягом року до Москви, не змінили рішення московського уряду. Коли у вересні 1676 р. московська армія й козаки взяли в облогу Чигирин, він виїхав до табору Г. Ромодановського й І. Самойловича та 19 вересня здав клейноди і присягнув на вірність цареві.

З відмовою П. Дорошенка від гетьманської булави у 1676 р. Правобережна Гетьманщина припинила своє існування.

2. Чому гетьмана Петра Дорошенка називають «Сонцем Руїни»?

Особистість

Петро Дорошенко (1627-1698) народився в Чигирині, був онуком Михайла Дорошенка - реєстрового гетьмана Війська Запорізького, який уславився походом на Крим 1628 р. Батько Петра, Дорофій, був козацьким полковником. Майбутній гетьман отримав добру освіту, навчаючись (імовірно) у Києво-Могилянській академії. Про життя П. Дорошенка після зречення гетьманства збереглося небагато свідчень. Відомо, що невдовзі після втрати гетьманської булави він прибув до Москви. На чужині перебував аж до смерті, й жодні клопотання не допомогли Дорошенкові повернутися на Батьківщину. Помер 9 листопада 1698 р. в с. Ярополчому під Москвою.

«Геть самотній», - картав себе Петро Дорошенко, повертаючись після жалобної відправи до гетьманської садиби. Він уже звик до втрат: протягом кількох останніх років кожного дня хтось полишав його. Та смерть митрополита Йосифа Нелюбовича-Тукальського, найщирішого Дорошенкового приятеля й порадника, боляче вразила й знесилила гетьмана. Як боротися, коли не лишилося жодного з учорашніх прихильників, а саме гетьманське ім’я сприймається українцями майже як прокляття? I не виправдаєш себе, затаврувавши відступників звичайним «зрада»! Адже не може бути зрадником весь народ?!

Наступного дня Чигирин дізнався про наміри Петра Дорошенка зректися булави. А незабаром до гетьманської столиці прибув загін із п’ятисот запорожців на чолі з Іваном Сірком. Кошовий отаман мав прийняти від Дорошенка булаву й інші клейноди. 10 жовтня 1675 р. чигиринські козаки, міщани, старшина й духівництво зібралися на великому майдані.

- Бачить Бог, не хотів Дорошенко лиха Україні, - гомоніли люди.

- У недобру годину отримав булаву...

Гетьман Петро Дорошенко.

- А що звернувся за допомогою до турецького султана, то це тільки тому, що сподіватися на підтримку більше було нізвідки.

- Що й казати: від добра добра не шукають.

Над майданом голосили дзвони й тривожно гули литаври. Гетьман Дорошенко, а з ним і всі чигиринці схилили голови перед Святим Письмом та визнали себе винними перед запорожцями за те, що уклали союз із Туреччиною та Кримським ханством. Потім Петро Дорошенко віддав Сіркові гетьманську булаву, бунчук і прапор.

- Закотилося наше сонечко, - журилися чигиринські козаки. - Не став його вогонь благодатним для України, бо що може зpодитися на безплідній pуїнi?

Сонце стояло на вечірньому прузі. Згасав ще один день. Чигирин, заколисаний смутком, немов сирота, німотно плакав над своїм безталанням. Тихому надвечір’ю й зажуреному місту звіряв колишній гетьман свої думи, жаль і відчай: «Коли Божою волею був я змушений взяти цей печальний уряд і держав його близько десяти років, ні в чому іншому був мій намір, а тільки в тому, щоб примножити вольності Запорізького Війська та вберегти безпеку й цілість Отчизни... Тому не тільки з християнами, але й з бусурманськими народами намагався поводитися прихильно та гідно, щоб Україну бачити в бажаному мирі».

Ніч насувалася невпинно, невідворотно. Ще мить - і сонце закотилося за обрій.

• За яких обставин П. Дорошенко був змушений зректися гетьманської булави?

• Поміркуйте над наведеними в замальовці словами гетьмана. Чому гетьманський уряд він визначав як «печальний»?

3. Як відбувалися турецько-татарські походи на Чигирин 1677— 1678 рр.?

Зречення П. Дорошенком гетьманства Туреччина сприйняла як подію, що суперечила її політичним планам, бо вона розраховувала поширити свою владу на значну частину України.

У 1677 р. відбувся Перший чигиринський похід 60-90-тисячного турецько-татарсько-ногайського війська на українські землі, який Туреччина виправдовувала прагненням повернути булаву Ю. Хмельницькому. Перший удар турки вирішили завдати на Чигирин. Там стояла численна козацько-московська залога. Власне, вона захищала фортецю протягом кількатижневої облоги. Коли ж до міста підійшли головні об’єднані українсько-московські сили на чолі з Г. Ромодановським й І. Самойловичем, турки відступили.

Невдале завершення походу 1677 р. не змінило намірів турецького султана оволодіти Чигирином та всією Правобережною Україною. Головнокомандувач московського війська боярин Г. Ромодановський, вирушаючи в Україну, отримав таємну інструкцію: в разі неможливості втримати Чигирин - зруйнувати його укріплення та вивести військові сили з фортеці.

8 липня 1678 р. відбувся Другий чигиринський похід. 200-тисячна турецько-татарська армія під командуванням візира Кара-Мустафи обложила Чигирин. Загарбники вели неперервний гарматний обстріл, вдавалися до численних штурмів. Більше місяця, відчайдушно захищаючись, чигиринська залога чекала на прихід сил Г. Ромодановського, однак той до козацької столиці не квапився. Врешті, московські війська підійшли до Чигирина. Проте так і не надавши його захисникам потрібної допомоги, почали готуватися до відступу. Начальникові чигиринської залоги наказали підпалити порохові склади і прориватися з оточення.

Тож коли турецькі війська вдерлися до міста, пролунав вибух. Чигирин перетворився на руйновище. Відбиваючи шалений натиск турків і татар, об’єднане московсько-українське військо відійшло до Дніпра.

• Чому козацький літописець з такою увагою поставився до зображуваних на малюнку подій? • Скориставшись наведеним нижче уривком з літопису, спробуйте пояснити, чому С. Величко у своєму літописі тлумачить падіння Чигирина в 1678 р. як загибель усієї Правобережної України: «Впала гарна тогобічна Україна, як той давній Вавилон, город великий, - через тодішню незгоду козаки всі пропали, самі себе звоювали».

Облога турками Чигирина 1678 р. Малюнок з літопису Самійла Величка. 1720 р.

Це єдиний малюнок з воєнними діями у літописі Самійла Величка.

4. Що визначало становище Правобережжя після Руїни?

Наприкінці 17 ст. більшість земель Правобережжя було спустошено. Це непокоїло польський уряд, бо становище обезлюднених унаслідок воєн і масової втечі населення земель, на які безперешкодно вторгалися турецькі війська і татарські орди, було загрозою для поновлених східних воєводств. Єдиним надійним способом зменшення цієї загрози було заселення спустошеного краю. У зв’язку з цим польський король Ян III Собеський знову звернувся до козацтва. Заохочуючи заселення пусток, польський уряд рішенням 1685 р. надав козацтву «прадавні привілеї та вольності». Згідно з тією ухвалою, козаки створювали на заселених ними землях власний полково-сотенний устрій. Так відродилися чотири полки: Богуславський, Корсунський, Брацлавський, Фастівський (Білоцерківський) на чолі з полковниками Самійлом Івановичем (Самусем), Захаром Іскрою, Андрієм Абазином та Семеном Палієм.

Відновлені полки були не тільки військовими, а й адміністративно-територіальними одиницями. Кожен із полковників заохочував заселення пусток, сприяв створенню в містах і селах органів козацького самоврядування, судів. Утверджувалося козацьке та вільне селянське землеволодіння. Особливою активністю у відродженні козацького краю відзначався фастівський полковник Семен Палій.

5. Що передбачав Бахчисарайський мирний договір 1681 р. та «Вічний» мир 1686 р.?

Війни 70-х рр. 17 ст. між Московією, з одного боку, й Османською імперією та Кримським ханством - з другого, за володіння землями Правобережної України завершилися підписанням у січні 1681 р. Бахчисарайського мирного договору, за яким:

• кордон між Московською державою та Туреччиною встановлювався по Дніпру;

• султан визнавав зверхність Московії над Лівобережною Україною, а також Києвом з містечками довкола, що на правому березі Дніпра;

• влада царя поширювалася також на Запорізьку Січ;

• під зверхністю Туреччини залишалися Південна Київщина, Брацлавщина та Західне Поділля;

• територія між Південним Бугом та Дніпром мала залишатися незаселеною.

Бахчисарайський мир 1681 р. між Московією та Туреччиною не відповідав інтересам Речі Посполитої. Скориставшись поразкою армії Османської імперії під Віднем 1683 р., Польща відновила своє панування над більшою частиною Правобережної України.

У травні 1686 р. між Польщею та Московією було укладено новий договір - «Вічний мир». Загалом цей договір, який не передбачав обмежень у часі, підтверджував Андрусівське перемир’я 1667 р. про розподіл сфер впливу над Україною.

• Польща визнавала за Московським царством Лівобережну Україну з Черніговом і Стародубом.

• Запорозька Січ, яка за Андрусівським миром перебувала під контролем обох держав, тепер переходила під зверхність Московії.

• Польська сторона відмовлялася від зазіхань на Київ з навколишніми землями.

• Територія Брацлавщини й Південної Київщини ставала нейтральною незаселеною зоною між двома державами.

• Під владою Польщі лишалась Північна Київщина, Волинь і Галичина.

У 1699 р. за ухвалами Карловицького конгресу Османська імперія передавала Польщі Західне Поділля, Брацлавщину й Південну Київщину.

Перевірте себе

1. Визначте, з якого документа взято уривок. • Яке його значення для України?

«Договорилися ми і постановили, що всієї Малої Росії цєї сторони Дніпра... містам і землям і місцям... з усіма своїми повітами, селами і поселеннями... як вони до цього часу за мирним договором на стороні їхньої царської величності перебували, так і тепер залишатися мають на стороні їхньої царської величності на вічні часи; ...а за Дніпром, рікою Київ має лишитися також на стороні їхньої царської величності... Вниз ріки Дніпра, що називаються Запороги, козаки, що живуть на Січі, і в Кодаку... мають бути... у володінні і в державі... їхньої царської величності».

2. Установіть хронологічну послідовність подій: • чигиринські походи; • «Вічний мир» між Москвою та Польщею; • Бахчисарайський мирний договір.

3. Дайте відповіді на запитання: • Яким було становище на Правобережжі після Бучацького мирного договору? • Як відбувалися та які мали наслідки чигиринські походи 1677-1678 рр.?

• Що передбачало Бахчисарайське перемир'я? • У чому полягав «Вічний мир» між Москвою та Польщею? • Яким було становище на Правобережжі після Руїни? • Чому польський уряд дозволив відновити козацтво?

4. Дайте оцінку діяльності гетьмана П. Дорошенка як історичного діяча. (Див. пам'ятку характеристики історичної особистості).